ВИРІШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ ТРЕТЕЙСЬКИМИ СУДАМИ І МІЖНАРОДНИМ КОМЕРЦІЙНИМ АРБІТРАЖЕМ 4 часть

— одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію;

— проводити перевірку виконання рішень юридичними особами всіх форм власності, а також громадянами, які провадять підприємницьку діяльність без створення юридичної особи й у встановленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, що є боржниками за виконавчими документами;

— безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища;

— накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в порядку, встановленому законодавством;

— на виконання рішення суду про стягнення коштів або накладення арешту накладати арешт на грошові кошти й інші цінності боржника, в тому числі на кошти на рахунках та вкладах в установах банків, інших кредитних установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей;

— звертатися до органу, який видав виконавчий документ, за роз’ясненням рішення з заявою про видачу дубліката виконавчого документа, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, відстрочку та розстрочку виконання рішення;

— накладати стягнення у вигляді штрафу на громадян і посадових осіб у випадках, передбачених законом;

— застосовувати під час проведення виконавчих дій фото- і кінозйомки;

— здійснювати інші повноваження, передбачені Законом «Про виконавче провадження» й іншими нормативно-правовими актами.

При цьому відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги державного виконавця щодо виконання рішень господарських судів є обов’язковими для всіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Чинним законодавством установлені такі заходи примусового виконання рішень господарських судів, як: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, в тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням, у тому числі стосовно виконання рішення у немайнових спорах (щодо обов’язку вчинити дії, звільнити приміщення, припинити протиправні дії тощо).

Грошові суми, стягнені з боржника, зараховуються державним виконавцем на депозитний рахунок відповідного органу державної виконавчої служби. Стягувачам - юридичним особам стягнуті суми переказуються державним виконавцем у встановленому порядку на належні їм рахунки.

У разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного й того самого боржника, вони об’єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат на виконавче провадження.

Згідно з нормами Закону України «Про виконавче провадження», якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, державний виконавець має право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення такого рішення чи змісту документа.

Господарський суд першої інстанції, який видав наказ, зобов’язаний розглянути заяву державного виконавця в десятиденний строк із дня її надходження і за необхідності дати відповідне роз’яснення рішення чи змісту наказу. Роз’яснення рішення, ухвали здійснюється господарським судом за правилами ст. 89 ГПК. В ухвалі про роз’яснення судових рішень господарський суд не може визначати порядок та умови здійснення виконавчого провадження.

§ 5

Відстрочка та розстрочка, встановлення чи зміна способу та порядку виконання рішень господарського суду

На підставі ст. 121 ГПК України та ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження» та при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, може у виняткових випадках, залежно від обставин справи, відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, встановити чи змінити спосіб та порядок їх виконання.

Такі процесуальні права можуть бути реалізовані в будь-який час із моменту вступу рішення в законну силу до його повного виконання.

Установлення способу та порядку виконання рішень має здійснюватися в резолютивній частині рішення господарського суду (наприклад, стягнення заборгованості з суб’єкта господарювання, виселення з приміщення, примусове виконання зобов’язання у спосіб реалізації конкретного положення договору, тощо).

На законодавчому рівні поняття «відстрочка», «розстрочка», «зміна способу та порядку виконання рішення» не розкриті. Аналогічна ситуація й у сфері адміністративного та цивільного судочинства.

Утім, на відміну від останніх галузей судового процесу, термінологічна сутність визначень «розстрочка», «відстрочка» і «зміна способу та порядку виконання рішення» в господарському процесуальному праві з’ясована на рівні Роз’яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/333 від 12 вересня 1996 р. «Про деякі питання практики застосування ст. 121 Господарського процесуального кодексу України» (із наступними змінами та доповненнями станом на 22 жовтня 2007 р.), до положень якого й доцільно звернутися.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом. Наприклад, відстрочка може надаватися за рішенням, у якому господарським судом визначено певний термін звільнення приміщення, повернення майна тощо.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, із певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також мають визначатися господарським судом. При цьому слід зважати на те, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; кілька індивідуально визначених речей тощо).

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання в порядку і способом, встановленими раніше. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності в боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості[211].

Господарське процесуальне законодавство не містить спеціальних вимог до форми та змісту заяви про відстрочку або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови, встановлення чи зміну способу та порядку їх виконання. Отже, керуючись загальними правилами оформлення та подання документів у господарські суди, а також з огляду на вимоги ст. 121 ГПК України, слід сказати, що заява має містити:

— найменування господарського суду, до якого звертається особа, реквізити сторін у справі;

— викладення фактів та обґрунтування причин, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення господарського суду, посилання на докази (із доданням їх копій до заяви), котрі підтверджують викладені обставини;

— чітко визначені вимоги заявника в прохальній частині заяви;

— докази надіслання іншим сторонам копій заяви і доданих ма-

Заява про відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чп зміну способу і порядку виконання розглядається та вирішується судом у десятиденний строк у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника. Строк є пересічним, тобто не підлягає продовженню (збільшенню) господарським судом ані їм його власною ініціативою, ані за ініціативою сторін, виходячи з иідсутності відповідної можливості згідно з нормами чинного ГПК України, про що йдеться в п. 25 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11 квітня 2005 р. № 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році».

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення у с і рок або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 121 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, ;»міну способу і порядку виконання рішення, господарський суд має враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи (п. 2 Роз’яснення ВАСУ від 12 вересня 1996 р. № 02-5/333).

Зауважмо на значній суб’єктивності фрази «у виняткових випадках», що міститься в ст. 121 ГПК України, трактування якої значною мірою залежить від суддівського розуміння в межах кожної індивідуальної справи. Отже, суд оцінює надані стороною докази наявності «виняткових випадків» на підставі ст. 43 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Також у п. 6 Роз’яснення № 04-5/365 зазначається, що питання про відстрочку або розстрочку виконання постанови або ухвали апеляційної чи касаційної інстанції за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 121 ГПК України, вирішує відповідна апеляційна чи касаційна інстанція, якщо ці обставини стали їй відомі до винесення ухвали або постанови за результатами перегляду рішення господарського суду першої інстанції. У цих випадках припис про відстрочку або розстрочку, зміну способу та порядку виконання ухвали або постанови має міститися в резолютивній частині зазначеної ухвали або постанови. В інших випадках, тобто коли заяву подано стороною, державним виконавцем після винесення ухвали або постанови апеляційною чи касаційною інстанцією, питання про відстрочку мбо розстрочку, зміну способу та порядку виконання цієї ухвали чи постанови вирішує господарський суд першої інстанції.

Прийняття рішення стосовно відстрочки або розстрочки виконання, встановлення чи зміни способу і порядку виконання місцевим господарським судом оформлюється ухвалою суду, яка може бути оскаржена на загальних підставах (відповідно до ст. 106 ГПК України).

Окремо треба звернути увагу на те, що задоволення заяви стосовно зміни способу та порядку виконання рішення господарського суду можливе у разі попереднього встановлення неможливості виконання такого рішення шляхом здійснення виконавчого провадження. Лише сам факт добровільного невиконання такого рішення відповідачем після його прийняття не є доказом неможливості примусового виконання відповідного рішення державною виконавчою службою у спосіб та порядок, установлені в наказі суду. Про це, зокрема, свідчить такий практичний приклад.

ДК «Газ України» звернулася до місцевого госпо дарського суду із заявою, у якій просила змінити спо сіб та порядок виконання рішення шляхом стягнення

з ВАТ «Тернопільгаз» повної суми боргу, тоді як при прийнятті рішення позовна заява ДК «Газ Украї ни» про стягнення боргу була задоволена частково із встановленням одночасно в цьому рішенні розстроч ки погашення заборгованості шляхом сплати коштів рівномірно по місяцях упродовж одного року.

Заявник в обґрунтування своїх вимог посилався на невиконання ВАТ «Тернопільгаз» установленого су дом графіка реструктуризації заборгованості, стягну тої зи рішенням, несплату боржником належної суми коштів у встановлені строки в добровільному порядку.

Ухвалою суду, залишеною без змін постановою апеляційною інстанцією, в задоволенні заяви ДК «Газ України» було відмовлено. ВГСУ погодився із таким висновком, встановивши таке.

Відповідно до приписів Закону України «Про вико навче провадження» рішення господарського суду під лягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

За встановленими господарськими судами поперед ніх інстанцій обставинами ДК «Газ України» не на дано жодних доказів звернення в Державну виконавчі/ службу щодо примусового виконання рішення.

Колегія суддів ВГСУ визнала обґрунтованими та правомірними висновки місцевого та апеляційного господарських судів, оскільки сам факт несплати коштів у строк, визначений рішенням, не є обстави ною, що ускладнює або унеможливлює його виконання у примусовому порядку'.

Відповідно до п. 8 Роз’яснення № 02-5/333 з метою забезпечення виконання судового рішення та якщо заходів забезпечення позову не було вжито до прийняття рішення зі спору, то господарський суд, згідно з ч. 2 ст. 121 ГПК України, має право одночасно з вирішенням питання про відстрочку, розстрочку або зміну способу і порядку виконання рішення вжити заходів до забезпечення його виконання, про що зазначається в цій же ухвалі. В разі незгоди сторони чи прокурора, який брав участь у процесі, з такими діями господарського суду, бони вправі звернутися зі скаргою на таку ухвалу.

У процесі виконання судового рішення сторони можуть укласти мирову угоду, що подається на затвердження господарського суду, який прийняв відповідне рішення. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу (ч. 4 ст. 121 ГПК України), формально та фактично підтверджуючи можливість їм і ни порядку та способу виконання раніше прийнятого судового акта у зв’язку з наявністю домовленості сторін спору.

Ця ухвала є виконавчим документом згідно з п. 2 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» і як виконавчий документ має містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством (ст. 86 ГПК України та ст. 18 названого Закону) ознаки та відомості, зокрема щодо умов, розміру і строків виконання зобов’язань сторін тощо. За недодержання відповідних вимог ухвала про затвердження мирової угоди не може вважатися виконавчим документом, котрий підлягає виконанню державною виконавчою службою.

У випадках невиконання зобов’язаною стороною умов мирової угоди, укладеної в процесі виконання судового рішення і затвердженої господарським судом, заінтересована сторона може звернутися до державного виконавця на підставі Закону України «Про виконавче провадження» із заявою про примусове виконання ухвали, якою затверджено цю угоду.

§ 6

Зупинення та відновлення, завершення виконавчого провадження. Поворот виконання судового рішення

Обставини, що зумовлюють зупинення виконавчих дій, можуть бути різноманітними, але в будь-якому разі законодавець пов’язує їх із наявністю певних перешкод для державного виконавця, які не дають змоги продовжувати в межах обумовлених строків здійснення належного виконання актів господарських судів.

Зокрема, згідно зі ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає обов’язковому зупиненню, зокрема, в таких випадках:

1) зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа;

2) порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом;

3) прийняття судом до розгляду касаційної скарги прокурора на рішення суду;

4) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки виконання рішення;

5) подання до суду позову про виключення майна з акта опису й арешту. В цьому випадку виконавче провадження зупиняється лише в частині звернення стягнення на майно, щодо якого до суду подано позовну заяву про виключення його з опису;

6) в інших випадках, прямо передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Установлені в переліку обставини звичайно як фактично, так і формально унеможливлюють виконання рішення господарського суду і створюють для державного виконавця правове підґрунтя для зупинення виконавчого провадження на час дії відповідних обставин.

Якщо попередні фактори зумовлюють обов’язкове, тобто безальтернативне для волевиявлення державного виконавця, зупинення виконавчого провадження, то згідно зі ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження» існує вичерпний ряд випадків, коли зупинення виконавчого провадження є правом державного виконавця і може відбуватися за його власною ініціативою або розсудом. Такими обставинами є:

1) звернення державного виконавця до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення рішення, що підлягає виконанню, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання;

2) прохання боржника, який проходить строкову службу у складі Збройних Сил України чи інших передбачених законом військових формувань, якщо рішення неможливо виконати без його участі;

3) перебування боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальному закладі, якщо рішення неможливо виконати без його участі;

4) оголошення розшуку боржника - фізичної особи, транспортних засобів боржника;

5) за заявою стягувача у разі його перебування у відпустці за межами населеного пункту, де він проживає.

Державний виконавець виносить вмотивовану постанову про зупинення виконавчого провадження з підстав, передбачених у ст.ст. 37 і 38 Закону України «Про виконавче провадження», яка затверджується начальником або заступником начальника відділу, якому підпорядкований державний виконавець. Постанову про зупинення виконавчого провадження з підстав, передбачених ст. 37, державний виконавець виносить не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови надсилається сторонам у триденний строк.

Упродовж періоду, на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не провадяться. Накладений державним виконавцем арешт на майно боржника, у тому числі на кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших фінансових установах, не знімається.

Після усунення обставин, які стали підставою для зупинення виконавчого провадження, державний виконавець зобов’язаний своєю постановою поновити виконавче провадження за власною ініціативою або заявою стягувача, що затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований.

Окрім того, відповідно до ст. 121-1 ГПК України зупинити виконавче провадження може суд касаційної інстанції за заявою сторони чи прокурора або за своєю ініціативою до закінчення перегляду н порядку касації відповідного судового рішення, яке перебуває в процесі примусового виконання. Варто наголосити, що право зупиняти виконання судового рішення має виключно суд касаційної інстанції. Тому суд апеляційної інстанції за будь-яких обставин не має можливостей вчиняти відповідні дії.

Заяву про зупинення виконання оскарженого рішення може бути подано в будь-який момент до закінчення касаційного перегляду. Така заява може бути оформлена окремим процесуальним документом і подана разом із касаційною скаргою, або викладена в її тексті. Заява про зупинення виконавчого провадження розглядаються колегією суддів без повідомлення сторін та прокурора, що беруть участь у справі. За результатами розгляду заяви про зупинення виконання судового рішення оформлюється ухвала.

У п. 7 Роз’яснення ВГСУ від 28 березня 2002 р. № 04-5/367 «Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України» зазначається, що питання про поновлення виконання судового рішення розглядається судом касаційної інстанції під час прийняття постанови, про що зазначається в постанові касаційної інстанції. Ухвалу про поновлення виконання судового рішення може бути винесено після закінчення перегляду оскарженого судового рішення й ухвалення судом касаційної інстанції постанови.

Зупинення виконавчого провадження не означає його завершення, тобто не припиняє існування відносин зі здійснення виконавчого провадження між його учасниками, а стосується лише того проміжку часу, за який такі відносини від активної стадії переходять до пасивної (етап «очікування» у зв’язку з конкретними обставинами справи).

У свою чергу, завершення виконавчого провадження припиняє проведення виконавчих дій. Закон України «Про виконавче провадження» розрізняє дві форми завершення виконавчого провадження залежно від правових підстав, які виникають у ході виконавчого провадження, та котрі стають підставами для припинення виконавчих дій, а саме: 1) закінчення виконавчого провадження; 2) повернення виконавчого документа.

Виконавче провадження підлягає закінченню у випадках:

1) визнання відмови стягувача від примусового виконання рішення суду;

2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закінчення виконавчого провадження;

3) ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов’язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню;

5) повного виконання рішення згідно з виконавчим документом;

6) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби;

7) в інших випадках, прямо передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

Про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому законом.

Одночасно із закінченням виконавчого провадження державний виконавець вирішує питання стосовно припинення чинності арешту майна боржника, скасування інших учинених державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, а також здійснення інших дій, необхідних у зв’язку з завершенням виконавчого провадження.

У ряді випадків, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», передбачена можливість повернення виконавчого документа стягувачу або господарському суду (ст.ст. 47-48 Закону України «Про виконавче провадження»). На відміну від закінчення виконавчого провадження повернення виконавчого документа не позбавляє стягувача права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання протягом загальних строків пред'явлення виконавчого документа, крім випадку, коли стягувач власною за явою клопотав про повернення виконавчого документа.

Згідно зі ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби, або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів із дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

Про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, копії якої не пізніше наступного дня надсилаються до суду, який визнав незаконною постанову державного виконавця, сторонам, а також органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Поворот виконання рішення господарського суду - це процесуальна дія, яка вчинюється на підставі ст. 122 ГПК України, і спрямована на захист та відновлення господарським судом прав відповідача (боржника), порушених при здійсненні виконання в подальшому зміненого або скасованого акта господарського суду.

Так, за ч. 1ст. 122 ГИК України якщо виконані рішення або постанова змінені чи скасовані й прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або позов залишено без розгляду, боржникові повертається все те, що з нього стягнуто на користь стягувача за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.

Видача наказу про повернення стягнутих грошових сум, майна або його вартості провадиться господарським судом за заявою боржника, до якої додається довідка, підписана керівником чи заступником керівника і головним (старшим) бухгалтером, про те, що суму, стягнуту за раніше прийнятим рішенням, списано установою банку або майно вилучено державним виконавцем.

Якщо не приведені до виконання рішення або постанова змінені чи скасовані і прийнято нове рішення про повну або часткову відмову в позові, або провадження у справі припинено, або заяву залишено без розгляду, господарський суд виносить ухвалу про повне або часткове припинення стягнення за зміненими чи скасованими у відповідній частині рішенням, постановою.

§7

Оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби в господарському суді

При виконанні рішення, ухвали, постанови господарського суду, безсумнівно, можуть виникнути численні розбіжності між учасниками виконавчого провадження, в тому числі з приводу правомірності діяльності державних виконавців.

З метою забезпечення належного захисту прав та інтересів учасників виконавчого провадження, законності, правильності та повноти вчинюваних дій державної виконавчої служби, Законом України «Про виконавче провадження» та нормами ГПК України передбачений порядок оскарження діяльності (дій або бездіяльності) посадових осіб та в цілому органів ДВС.

Нині існує два способи оскарження:

— в адміністративному порядку;

— в судовому порядку.

Адміністративний порядок зумовлений можливістю звернення зі скаргою на дії або бездіяльність державного виконавця або начальника відділу державної виконавчої служби безпосередньо до вищестоящої посадової особи або органу - відповідно до начальника відділу державної виконавчої служби або до вищого за підлеглістю органу державної виконавчої служби.

Такі скарги мають елемент субординаційних відносин між особою (органом), діяльність якої оскаржується, та особою (органом), яка розглядає скаргу, що й зумовлює адміністративний характер цього порядку, основними ознаками якого є публічність та владні повноваження щодо підзвітних кадрів.

Суб’єктами звернення зі скаргою можуть бути стягувач й інші учасники виконавчого провадження. Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця й інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Згідно зі ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» скарга, подана у виконавчому провадженні до начальника органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, розглядається у десятиденний строк.

Оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця й інших посадових осіб державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу або керівника вищого в порядку підлеглості органу цієї служби не може бути підставою для відмови у прийнятті скарги судом, оскільки на ці правовідносини поширюється юрисдикція суду (ст.ст. 55, 124 Конституції України).

Судовий порядок оскарження дій або бездіяльності Державної виконавчої служби передбачений Конституцією України, ст. 121-2 ГПК України, ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» та Законом України «Про державну виконавчу службу».

Скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів із дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, чи з дня, коли дія мала бути вчинена.

Таким чином, у порядку господарського судочинства дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені лише стягувачем, боржником або прокурором і тільки при виконанні рішень у господарських справах.

Заяви та скарги з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, ухвалених (учинених) під час виконання рішень у господарських справах, подані особами, які цією нормою не визначені як суб’єкти оскарження, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства[212].

Окрім цього в п. 8 Роз’яснення № 04-5/365 міститься важлива вказівка про те, що скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, який відповідну справу розглянув у першій інстанції.

Скарги та заяви мають відповідати загальним вимогам відносно форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ГПК України та містити відомості, перелічені в ч. 7 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: реквізити виконавчого документа (назву виконавчого документа, орган, який його видав, дата видачі виконавчого документа та його номер, резолютивна частина виконавчого документа); зміст оскаржуваних дій (бездіяльності) та норму закону, що порушена; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги, підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.