Інноваційний проект охоплює наступні етапи

Формування інноваційної ідеї (задуму). Це процес зародження інноваційної ідеї і формулювання генеральної (кінцевої) мети і проекту. На цьому етапі визначаються кінцеві цілі (кількісна оцінка за обсягами, термінами, розмірами прибутку) проекту і виявляються шляхи їхнього досягнення, визначаються суб'єкти й об'єкти інвестицій, їхньої форми і джерела.

Розробка проекту. Це процес пошуку рішень з досягнення кінцевої мети проекту і формування взаємопов'язаного за часом, ресурсами і виконавцями комплексу завдань і заходів реалізації мети проекту.

Реалізація проекту. Це процес виконання робіт з реалізації поставлених цілей проекту. На цьому етапі здійснюється контроль виконання календарних планів і витрати ресурсів, коректування виниклих відхилень і оперативне регулювання ходу реалізації проекту.

Завершення проекту. Це процес здачі результатівпроекту замовнику і закриття контрактів. Цим завершується життєвий цикл інноваційного проекту.

Значна частина проблем пов'язана із ризиками, викликаними фактором новизни робіт, яка збільшує вимоги до креативності виконавців. Креативність є рефлексом команди проекту на новизну і може бути викликана як новизною предметної галузі (об'єктом) розробки, так і новизною технологій виконання чи неможливістю залучення персоналу з досвідом виконання аналогічних завдань.

Ефективність проектів розвитку бізнесу у все зростаючому ступені залежить від нематеріальних чинників - інформаційної забезпеченості, креативного потенціалу персоналу, його професійної компетентності і здібності до розвитку. Найважливішим аспектом менеджменту (вироблення і реалізації управлінських рішень) стає забезпечення високого рівня синергії співробітників, що обумовлює виконання прийнятих планів.

Таким чином практика реалізації інноваційних проектів формує потребу у збільшенні ефективності управління. Закономірною проблемою проектів є ризики, пов'язані з новизною задач. Знизити вплив цих ризиків на процес досягнення цілей проекту можна залученням креативного потенціалу команди. Звідси актуальною є задача управління креативним потенціалом команди інноваційних проектів для спрямування його у зони потенційного ризику та розширення процесу управління інноваційними проектами для врахування дії фактору новизни задач.

11. Інструмент якісного аналізу попиту на новинку.

Попит можна представити одним з трьох способів:

1) у вигляді таблиці із різними значеннями ціни і попиту у натуральному вимірі у різний час реалізації чи на різних ринках в один час;

2) у вигляді графіка, побудованого за даними таблиці;

3) у вигляді формули (аналітично).

Інструментами попереднього (прогнозного) та оперативного (поточного) аналізу попиту є його табличне та графічне зображення.

Табличне зображення попиту - це розташовані в порядку зростання чи зменшення значення ціни продукції, яким відповідають значення кількості одиниць товару, на який існує попит. При великій кількості значень ціни, частому її коливанні або великому розкиді в кількості проданих одиниць продукції доцільно ретельніше відсліжувати тенденцію попиту, групувати значення ціни і представляти дані у вигляді інтервального ряду показників.

Графічне зображення попиту - це крива, що характеризує зміну попиту на продукцію залежно від зміни ціни на неї. Воно дає можливість простежити тенденції зміни попиту, що дуже важливо у прогнозуванні цього явища, визначенні його гнучкості щодо основних чинників впливу. Аналіз кривих попиту на існуючу продукцію дає змогу встановити час завершення її життєвого циклу і заздалегідь підготуватися до виведення на ринок нового товару. Графічне зображення – це і є інструмент якісного аналізу попиту, що дозволяє наглядно відобразити тенденції зміни попиту під впливом ціни.

Аналітичний метод також дозволяє спрогнозувати попит та використовується як інструмент попереднього і послідуючого аналізу попиту (кількісного аналізу).

Найважливіша властивість попиту полягає у зворотній (негативною) залежності між ціною продукції і попитом на неї при незмінності всіх інших факторів. Ця залежність називається законом попиту. Інакше кажучи, при інших рівних умовах зниження ціни приводить до збільшення величини попиту і, навпаки, зростання ціни веде до зниження величини попиту на продукцію.

ЭТО ТОЖЕ МОЖНО НАПИСАТЬ, ЕСЛИ БУДЕТ СОВСЕМ МАЛО:

Для аналізу попиту на інновації використовують такі специфічні методи, як:

- прогнозування майбутніх потреб і попиту споживачів, змін мотивації їхньої поведінки(відповідно до ринкової трансформації економіки України);

- ситуаційне й імітаційне моделювання поведінки споживачів у сьогоденні й майбутньому(наприклад, при аналізі можливостей конверсійного використання технологій, що застосо­вуються у військовій сфері);

- аналіз тенденцій розвитку науково-технічного прогресу, тенденцій зміни технологічної, економічної, соціальної, політичної, культурної, правової, екологічної й інших складових середовища господарювання.

Відмінною рисою згаданих методів є те, що вони оперують можливими (імовірнісними) оцінками майбутніх потреб і запитів, можливої реакції споживачів на нові товари і нові способи їхньої реалізації. Високий ступінь неви­значеності різко збільшує імовірність припущення помилок в оцінках. Природно, це є одним із чинників, які обмежують активність підприємницьких структур і окремих підприємств в галузі розробки і впровадження інновацій (поряд з дефіцитом фінансових ресурсів, залучення яких для фінансування інновацій також ускладнено вна­слідок високого ступеня невизначеності результатів).

Аналіз попиту на нововведення має величезне значення, оскільки від його результатів залежить точність розробки виробничої програми підприємства, стратегія й обсяг реалізації його продукції і, отже, фінансові результати його діяльності.

12. Структура попиту на новинку в залежності від ринків збуту.

Структура попиту – це розподілення обсягів реалізації новинки за її видами в залежності від споживачів, ринків збуту, каналів збуту і фази життєвого циклу новинки.

Структуру попиту на новинку на різних ринках збуту можна представити у вигляді таблиці:

13. Структура попиту на новинку в залежності від каналів збуту на цільовому ринку.

Структура попиту – це розподілення обсягів реалізації новинки за її видами в залежності від споживачів, ринків збуту, каналів збуту і фази життєвого циклу новинки.

Структуру попиту на новинку в залежності від каналів збуту на цільовому ринкуможна представити у вигляді таблиці:

14. Види попиту на новинку у т. ч. за часом.

За ставленням споживачів до товару розрізняють по­пит прихований, негативний, надмірний, повноцінний, нерегулярний, нераціональний або відсутність будь-якого попиту.

Прихований попит. Відображає неможливість задово­лення потреб споживачів за рахунок наявних на ринку то­варів і послуг; якщо виробники продукції ретельно дослі­джують запити споживачів, така ситуація є імпульсом для розроблення нових товарів.

Негативний попит. Може виникати на стадії просуван­ня нового продукту на ринок; відображає факт його недо­люблювання потенційними споживачами, які намагають­ся уникнути його купівлі (нап-лад, попит на генетично модифіковану продукцію, попит вітчизняних споживачів на мікрохвильові печі на час їх виведення на наш ринок). Для подолання негативного попиту виробники новинки мусять докласти значних зусиль, щоб переконати спожи­вачів у її корисності або нешкідливості.

Надмірний попит. Виникає за умови, коли попит пере­вищує пропозицію. Це дуже сприятлива ситуація для ін-новаторів. Вона дає їм можливість швидко вивести новий товар на ринок, зайняти його значну частку, зміцнивши тим самим свої конкурентні позиції.

Повноцінний попит. Передбачає відповідність нововве­день бажанням споживачів, перехід нововведення в стадію зрілості.

Нерегулярний попит. Характеризується виникненням коливань попиту протягом тривалого часу (сезонні коли­вання, характерні для під-в легкої промисловості), їх необхідно брати до уваги, вибираючи час виведення но­винки на ринок, щоб не опинитися у програшній ситуації, коли попит відсутній.

Нераціональний попит. Йдеться про попит на товари, шкідливі для здоров'я. Якщо новий продукт належить до цієї категорії (наприклад, алкогольні, тютюнові вироби)для його просування необхідна належним чином розробле­на маркетингова стратегія, яка включає різноманітні засо­би стимулювання збуту.

Відсутність попиту. Спостерігається у випадках, коли споживачі, на яких орієнтовано в-во певної про­дукції чи її реалізація, не зацікавлені в ній або не знають про неї. Успіх залежатиме від добре продуманої реклами.

Отже, протягом життєвого циклу попит на один і той самий товар може змінюватися: від прихованого — до над­мірного, від надмірного — до його відсутності. Важлива роль у визначенні величини попиту належить маркетинго­вій службі фірми-інноватора.

Для розробників товару надзвичайно важливим завдан­ням є оцінювання величини попиту на різних стадіях жит­тєвого циклу товару. За цією ознакою розрізняють кілька видів попиту.

1) Попит на стадії задуму та розроблення новинки (по­тенційний попит). Від правильного визначення його ве­личини залежить ефективність комерціалізації новинки. Якщо прогноз потенційного попиту завищено, доходи від продажу нового товару можуть не покрити витрат на його розроблення та виведення на ринок і фірма-інноватор по­несе збитки.

Потенційний попит — попит, що відображає можливості потен­ційних споживачів продукції придбати новий товар за встановле­ними цінами протягом його життєвого циклу.

Величина потенційного попиту залежить від кількості майбутніх споживачів продукції, її ціни і ступеня актуалі­зації потреби, для задоволення якої створюється новинка.

2) Попит, що формується на етапі виходу нової продукції на ринок. Величина цього попиту значною мірою залежить від попередньої підготовки ринку до сприйняття нового то­вару, особливо якщо він принципово відрізняється від по­дібних чи має здатність задовольняти ті потреби спожива­чів, які ще не актуалізу-валися на час виведення товару на ринок

3) Попит, що формується на етапі утвердження нової продукції на ринку. Величина цього попиту має бути дос­татньою для того, щоб заохочувати нові групи споживачів

4) Попит, що сформувався на стадії зрілості інновац. продукції. Він має тенденцію до зменшення, оскільки продукція вже придбана основною масою споживачів

15. Спосіб визначення попереднього попиту на новинку.

Попередній попит – це попит, що формується на етапі виходу нової продукції на ринок.

Попередній аналіз попиту на інноваційну продукцію — один з найбільш важливих, оскільки на його базі розробляється виробнича програма і будується стратегія просування на ринку нової продукції. Він проводиться на базі даних, одержуваних за допомогою спеціальних вибіркових обстежень, проведених у сфері споживання інновацій, якщо продукція знаходиться в стадії підготовки дослідного зразка, запуску у виробництво, а іноді на етапі виведення її на ринок. Вибіркові обстеження в сфері споживання можуть бути проведені у вигляді анкетування.

Величина цього попиту значною мірою залежитьвід попередньої підготовки ринку до сприйняття нового товару, особливо якщо він принципово відрізняється від подібних чи має здатність задовольняти ті потреби споживачів, які ще не актуалізувалися на час виведення товару на ринок. Здатність сформувати високий, а то й ажіотажний попит на інновацію є свідченням професіоналізму маркетологів, які розробляють стратегію просування товару на ринок. Наприклад, американські розробники скла із теплозахисним покриттям перед тим, як пустити його у продаж, доручили чотирьом співробітникам час від часу протягом кількох місяців телефонувати на оптові склади будматеріалів із запитанням: «Чи є у вас скло із теплозахисними властивостями?» Коли нарешті скло поступило у продаж, його одразу розкупили.

Якщо інформація про продукцію вже є у споживача і почато її виробництво, то для вивчення попиту можуть бути задіяні журнали обліку замовлень на нову продукцію. Його доцільно використовувати й у процесі поточного аналізу, а також зіставити такі кон'юнктурні індикатори, як середні ціни запасів і середні ціни продажу продукції підприємства. Якщо спостерігається стійкість співвідношення, за якого середня ціна запасів більша за середню ціну продажів у динаміці, то очевидно, що попитом користується більш дешева продукція, якщо навпаки, то споживач віддає перевагу більш дорогій.

16. Спосіб визначення поточного попиту на новинку.

Поточний попит – це попит, що формується на етапі утвердження нової продукції на ринку.

Якщо інформація про новинку вже існує у покупців і розпочато її виробництво та збут, то для вивчення поточного попиту на певний період (рік) можуть бути використані дані журналу обліку (замовлень на нову продукцію).

Журнал обліку замовлень на нову продукцію має вигляд:

Величина цього попиту має бути достатньою для того, щоб заохочувати нові групи споживачів. Рекламну підтримку слід варіювати і надавати їй інформативно-переконуючого характеру: у центрі рекламного повідомлення не просто інформація про нові властивості товару, а підтвердження її графіками, цифрами, висновками наукових експертів. Суттєве значення має також консультування службою маркетингу працівників фірми, які беруть участь у всіх зовнішніх акціях, що стосуються нового товару. Маркетологи повинні надати повну та кваліфіковану консультацію щодо можливостей стимулювання продажу нового товару працівникам, що безпосередньо контактують із споживачами.

17. Спосіб визначення послідуючого попиту на новинку (на стадії зрілості).

Послідуючий попит – це попит, що сформувався на стадії зрілості інноваційної продукції.

На заключній стадії життєвого циклу новинки на фазі зрілості, на етапі підведення підсумків, коли ринок насичений новинкою, аналіз попиту на неї необхідний щоб визначити:

- Відповідність нової продукції потребам покупців

- Ступінь задоволення новинкою покупців

- Досягнення оставлених цілей

При аналізі послідуючого попиту важливо встановити чутливість попиту через коефіцієнт цінової еластичності попиту за формулою:

Ке = (∆О:О1)/ (∆Ц:Ц1) = %∆О/ %∆Ц

де ∆О, О1 – обсяг продажу і його зміна в натуральному вимірі, шт.

∆Ц, Ц1 – ціна і її зміна в грн.

Еластичність показує ступінь чутливості попиту до ціни.

При аналізі попиту на новинку доречно вивчити вплив на нього доходів споживачів.

Коефіцієнт еластичності попиту за доходом має вид:

Ке = (∆О:О1)/ (∆Д:Д1)

Цей коефіцієнт показує, що при збільшенні середніх доходів споживачів на 1% обсяг попиту збільшиться на 3%. Значущість цього показника полягає в тому, що він показує рівень розвитку підприємства.

Чим вище еластичність попиту за доходом, тим ефективніше розвивається підприємство (тим більш воно є дохідним).

Еластичність попиту відносно доходу може бути як позитивною, так і негативною (для товарів нижчої категорії). Важливість його значення для підприємств, що виробляють науково-технічну продукцію, полягає в тому, що з її допомогою здійснюється їх віднесення до визначеної групи за рівнем розвитку.

Якщо динаміка коефіцієнту позитивна (зростає щорічно з однаковими темпами), то підприємство має стабільний розвиток. Постійна еластичність попиту щодо доходу свідчить про стан застою на підприємстві, яке випускає інноваційну продукцію.

18. Місія підприємства, мета його інноваційної політики.

Місія – це призначення, філософія господарювання. Місія сприяє єдності трудового колективу створенню корпоративного (загальнолюдського) духу, що проявляється у наступному:

А) місія робить зрозумілою для співробітників загальну мету і призначення підприємства, тобто співробітники орієнтують свої дії у єдиному руслі;

Б) місія сприяє тому, що співробітники можуть легше ідентифікувати себе з організацією;

В) місія сприяє становленню певного клімату в організації, бо через місію до людей доводяться філософія організації, цінності і принципи;

Г) місія створює можливості більш ефективного управління підприємством, а значить забезпечує належний прибуток і дохід.

Інноваційна політика - форма стратегічного управління, яка визначає цілі та умови здійснення інноваційної діяльності підприємства, спрямованої на забезпечення його конкурентоспроможності та оптимальне використання наявного виробничого потенціалу.

Інноваційна політика свідчить про ставлення керівництва до інноваційної діяльності підприємства, визначає її цілі, напрями, функції та організаційні форми. Вона втілена у відповідних планах і програмах: стратегічних, тактичних та поточних.

Якщо місія визначає лише орієнтири, напрям руху підприємства, що відображає сенс його існування, то конкретні завдання фіксуються у вигляді мети підприємства.

Мета є вихідною для планування діяльності, побудови виробничих стосунків, системи мотивації і контролю та оцінки результатів праці окремих працівників, підрозділів і підприємства в цілому.

Мету планують довгострокову (3-5 років) та короткострокову (1-2 роки).

Види мети підприємства:

1) Виробнича, у т.ч. інноваційна (товарна)

2) Фінансова

3) Ринкова

4) Соціальна

5)

Види мети в рамках фінансових інновацій:

А) прибуток, дохід, рентабельність

Б) положення на ринку, частка ринку, обсяг продажу (попит), частка інновацій

В) продуктивність праці, матеріаломісткість, трудомісткість

Г) фінансові ресурси, які хар-ть структуру капіталу

Д) потужності підприємства, кількість одиниць техніки

Е) розробка і виробництво нової продукції

Є) поновлення технологій (розміри витрат на виконання інноваційного проекту , строки введення в дію нового обладнання)

Ж) строки виведення новинки на ринок, якість продукції

З) робота з покупцями (швидкість обслуговування покупців, кількість скарг з боку покупців, довіра до покупців)

Отже, інноваційна політика є частиною загальної політики підприємства, яка регламентує взаємодію науково-технічної, маркетингової, виробничої та економічної діяльності в процесі реалізації нововведень.

19. Принципи розробки інноваційної політики підприємства

Формування інноваційної політики слід здійснювати на основі певних принципів, які мають відображати за­гальний, системний підхід до управління інноваційними процесами на підприємстві, окреслювати межі інновацій­ної діяльності.

Принципи формування інноваційної політики — норми, прави­ла поведінки організації, що встановлюють взаємозв'язок між розвитком підприємства і напрямами його інноваційної діяль­ності.

Формування інноваційної політи­ки слід здійснювати на основі таких принципів: перева­жання стратегічної спрямованості, орієнтація на потреби ринку, цілеспрямованість, комплексність, планомірність, інформаційна забезпеченість.

Переважання стратегічної спрямованості. Іннова­ційна політика має формувати умови для створення і збе­реження тривалих конкурентних переваг підприємства. А це вимагає прогнозування розвитку ринкової ситуації у довгостроковому періоді. Тому інноваційну діяльність слід планувати в межах обраної стратегії, а реалізація іннова­цій повинна забезпечувати досягнення стратегічних цілей. Тип загальної стратегії визначає напрям інноваційного по­шуку та зміст інноваційної діяльності, впливає на вибір форм її організації.

Орієнтація на потреби ринку. Розроблення і впрова­дження інновацій буде доцільним за умови, що вони вне­суть у товар чи послугу (прямо чи опосередковано, в да­ний момент чи у перспективі) те, що вигідно відрізня­тиме його від аналогічних товарів конкурентів, тобто створять йому конкурентні переваги. Для цього необхід­но ретельно досліджувати ринок та його наявні і приховані потреби.

Однак приваблива, на перший погляд, інновація може виявитися передчасною або й зовсім непотрібною з огляду на потреби ринку. Тому важливо вміти своєчасно відмови­тися від спроб реалізації такої новинки, уникаючи непо­трібних витрат, пов'язаних з її подальшим удосконален­ням і просуванням.

Цілеспрямованість. Будь-які інноваційні зміни на підприємстві слід здійснювати з певною метою. Мету ви­значає вище керівництво як бажану модель стану під­приємства у майбутньому, можливість досягнення якої оцінюється з урахуванням різних внутрішніх чинників (особистих якостей працівників підприємства, рівня професіоналізму, співвідношення мотивів і стимулів то­що) і чинників зовнішнього середовища, що встановлює ресурсні та інституційні обмеження, за яких можливе до­сягнення цілі, або вказує засоби її досягнення. Отже, чіт­ке визначення цілей інноваційної діяльності дає змогу вибрати засоби їх здійснення, контролювати процес реалі­зації інновацій через розроблення ієрархії цілей для структурних одиниць підприємства, задіяних у процесі реалізації інновації, і визначення ступеня досягнення ни­ми поставлених цілей.

Побудова ієрархічного «дерева цілей» дає змогу не ли­ше чітко уявити контури і основні завдання фірми в реалі­зації інновацій, а й допомагає узгодити діяльність її під­розділів у розв'язанні будь-якої проблеми, обумовленої непередбаченими обставинами і пов'язаної з перебігом інно­ваційної діяльності у часі.

Комплексність. Цей принцип вказує на необхідність залучення у процес розроблення інновацій усіх внутріш­ніх елементів підприємства. Це пов'язано з функціонуван­ням підприємства як інтегрованого механізму, зміна од­нієї частини якого обов'язково спричинить зміни в одному чи декількох інших елементах, причому не завжди у бажа­ному напрямі. Керуючись принци­пом комплексності, керівники підприємства повинні роз­глядати конкретні інновації не як проблему окремого під­розділу, а як процес, що певною мірою стосується всіх служб підприємства.

Комплекс­ність у роботі з інноваціями дає змогу реалізувати єдину інноваційну політику і зберігати рівновагу внутрішніх елементів підприємства. Дотримання цього принципу за­безпечується складанням бюджету ресурсів, виділених на інноваційну діяльність за всіма її напрямами та на всіх ієрархічних рівнях.

Планомірність. Планування інновації має відбуватися з урахуванням Цільових завдань різних інновацій, відмінностей у стаді­ях створення та впровадження інновацій, відмінностей залучення у ці процеси різних служб підприємства.

У процесі планування інноваційної діяльності визнача­ються терміни реалізації інновацій, виконавці, послідов­ність дій, необхідні ресурси; прогнозуються можливі ко­рективи процесу; узгоджується реалізація інноваційних заходів із поточним планом діяльності підприємства. Пла­нування неодмінно включає оцінку ефективності впрова­дження інновації, що сприяє коригуванню та оптимізації інноваційних заходів.

Дотримання принципу планомірності дає змогу коор­динувати роботу всього підприємства у період створення інновацій, підготовки до її впровадження, реалізації та згортання. Інноваційні плани допомагають чітко організувати процес стимулювання тих працівників, чий внесок у реалі­зацію інновацій був найвагомішим.

Інформаційна забезпеченість. Передбачає формування інноваційної політики з врахуванням сучасних досягнень НТП і тенденцій розвитку науки і техніки у відповідній галузі. Тому керівництво підприємства має надати службам НДДКР вільний доступ до джерел науково-технічної інформації з метою забезпечення їх нормативно-технічною, конструкторською документацією, патентними описами, власними розробками, ноу-хау організації виробництва тощо у тих сферах діяльності, якими займається підприємство. Це особливо важливі для підприємств, які мають необхідний потенціал створення інновацій власними силами, але для того що не «винаходити колесо», повинні використовувати напрацьоване іншими і орієнтуватися на світові технологічні стандарти.

Формування інноваційної політики за наведенні принципами відповідає вимогам ринку, розвиває потенційні можливості підприємства, підвищує його конкурентоспроможність у довгостроковому періоді, забезпечує оптимальний розвиток усіх складових бізнесу.

20. Етапи розробки інноваційної політики підприємства

Інноваційний процес в економічному й організаційному розумінні поділяється, як уже зазначалось, на окремі етапи, стадії, фази, які розрізняються між собою цільовим призначенням, специфікою управління, фінансуванням, кінцевим результатом діяльності.

У дослідженнях структури інноваційного процесу більшість вітчизняних учених дотримується схеми: «дослідження — розробки — виробництво — маркетинг — продаж». Американські дослідники розглядають інноваційний процес докладніше: «фундаментальні дослідження — прикладні дослідження — розробки — дослідження ринку — конструювання — дослідне виробництво — ринкове випробування — комерційне виробництво». Усі вказані етапи взаємозумовлені і забезпечують успіх нововведення лише за умови інтеграції їх у єдине ціле.

Інноваційні етапи та стадії породжують організаційно відокремлені функціональні підрозділи, але якщо їх взаємодія не відтворює результатів, то інноваційний процес не досягає цілей. Кожна із стадій інноваційного процесу має свою організаційну форму, свою специфіку управління та цільове призначення. Проте вдосконалення інноваційного механізму на окремій стадії не підвищує результативності процесу в цілому. Якщо цінні фундаментальні ідеї не використовуються для розробки нових технологічних процесів, а нові технології не перетворюються в товари суспільного попиту або застосовуються в локальних сферах, то потенціал даного нововведення практично не реалізується. Для забезпечення ефективності інноваційного процесу в цілому першочергове значення мають такі форми його організації, за яких результат кожної стадії є основою для подальшого руху до наступної. Особливо важливе стикування стадій, що забезпечує неперервність, гнучкість і динамізм усього процесу.

Інноваційний процес має циклічний характер розвитку, здійснюється в просторі і часі, основними його етапами є: науковий, технічний, технологічний, експлуатаційний. Вони охоплюють такі види діяльності:

• фундаментальні дослідження (ФД);

• прикладні дослідження (ПД);

• дослідно-конструкторські розробки (ДКР);

• дослідно-експериментальні розробки (ДЕР);

• дослідна база наук (ДБН); в організаційно-економічна робота (ОЕР);

• промислове виробництво нових товарів (ПВНТ), масове виробництво.

Інноваційний процес - послідовний ланцюг подій, в ході яких новинки визрівають від ідеї до конкретного продукту (послуги) та використовуються у господарській практиці.

Цей процес не переривається і після виходу товару на ринок, оскільки із зростанням масштабів використання в економіці новинок удосконалюються, стають більш ефективними, набувають нових споживчих якостей. Це відкриває для новинок нові ринки, нових споживачів, які бачать цей продукт як новий для себе.

Інноваційний процес складається з 5 етапів (фаз).

1. Наука. На цій фазі проводяться фундаментальні дослідження і розробка теоретичного підходу до вирішення будь якої проблеми і ця фаза проходить в інститутах, ВУЗах та галузевих науково - дослідних інститутах та лабораторіях.

2. Дослідження. На цьому етапі проводять прикладні, експериментальні дослідження, розробляються експериментальні моделі і цим займається науково - дослідні інститути і малі венчурні підприємтва.

3. Розробка. Цей етап пов'язаний із визначенням технічних характеристик нової продукції, пов'язана з конструктуруванням і розробкою інженерно технічної документації. Створюють дослідні зразки нової продукції та проводять експериментальні виробництва. Цей етап проводять в дослідних виробництвах підприємств, спеціальних лабораторіях і конструкторських бюро.

4. Фаза виробництва - здійснюється технічна та організаційна підготовка виробництва та масового виробництва.

5. Фаза споживання - збут продукції та задоволення попиту споживачів, ліквідація відпрацьованого, створення нового продукту.

Останні дві фази пов'язані із комерціалізацією ідей та потребують концентрації капіталу. Але інноваційний процес проходять всі названі фази лише при значних якісних змінах.

На кожному з етапів підприємство повинно враховувати особливості реалізації інноваційної діяльності та управління нею, щоб максимально оптимізувати цей процес здійснення та досягти врешті-решт поставленої мети.

21. Стратегічне планування інновацій

Стратегічне планування пов'язане з глобальними цілями підприємства, зорієнтоване на майбутнє і дає оцінку чинникам зовнішнього середовища, на які підприємство не може мати впливу. Невизначеність зовнішніх чинників зумовлює важливу особливість стратегічного планування, а саме: його адаптивний характер. Планування повинно бути гнучким і мати передбачувані можливості з реагування на зміну обставин або на виявлення прорахунків суб'єктивного характеру. Тобто реакція на нові обставини повинна бути запланованою.

Стратегічний план трактується як передбачувана здатність підприємства до змін своєї організації та реакції на випадки зовнішніх змін. Головна цінність плану – не сам документ, а процедури і рішення, які в ньому закладено.

Тому план є не самоціллю, а головним його результатом вважають визначення цілей, стратегій і програм у поєднанні з відповідними схемами розподілу ресурсів щодо цього.

Алгоритм стратегічного планування інноваційної діяльності підприємства:

1. Визначення місії та цілей підприємства. Визначається глобальна мета підприємства, основні товари, ринки, послуги, технології, культура підприємства.

2. Формування стратегії розвитку підприємства. Головною метою цієї діяльності є підвищення рівня добробуту підприємства та максимізація його ринкової вартості. Водночас, ця головна мета потребує певної конкретизації з урахуванням задач і особливостей майбутнього розвитку підприємства. Система стратегічних цілей повинна забезпечувати вибір найбільш ефективних напрямків реального та фінансового інвестування, формування достатнього обсягу необхідних для цього ресурсів і оптимізації їхнього складу, прийнятність рівня ризиків у процесі здійснення майбутньої господарської діяльності.

3. Розробка та впровадження стратегії розвитку підприємства. Даний етап передбачає розробку певного плану дій у сфері діяльності підприємства, який визначає послідовність етапів реалізації стратегії розвитку підприємства.

4. Розвиток підприємства. На цього етапі відбувається безпосередній розвиток підприємства, тобто організація взаємодії зі споживачами, постачальниками, посередниками і досягнення підприємством необхідного рівня розвитку.

5. Формування стратегії інноваційної діяльності. Визначення цілей, яких необхідно досягти у плановому періоді щодо освоєння нових видів продукції, завоювання нових ринків чи збільшення частки на старих; напрямів науковотехнічних досліджень і розробок, спрямованих на залучення масштабних інновацій, пов'язаних зі зміною технологій, організаційними змінами тощо. Також даний етап передбачає глибокий аналіз внутрішніх і зовнішніх чинників впливу на формування стратегії розвитку інноваційної діяльності. До найважливіших внутрішніх чинників передусім слід віднести аналіз наявного економічного потенціалу підприємства, який дасть можливість оцінити потенціал підприємства. Оцінка та аналіз зовнішнього середовища передбачає аналіз ринку, умов господарювання та правового поля.

6. Розробка альтернативних варіантів інноваційної діяльності. На цьому етапі відбувається пошук альтернатив рішення щодо поставлених стратегічних інноваційних цілей; їх оцінку з позицій зовнішніх можливостей і загроз, а також реального внутрішнього потенціалу; вибір найприйнятніших з них.

7. Аналіз та оцінка альтернатив інноваційної діяльності. На даному етапі відбувається аналіз та оцінка прогнозних результатів впровадження визначених нововведень.

8. Впровадження стратегії інноваційної діяльності. Даний етап передбачає спочатку пробне впровадження вибраних інновацій, потім повне впровадження і, насамкінець, використання інновацій підприємством у своїй діяльності.

9. Оцінка стратегії інноваційної діяльності щодо відповідності встановленим критеріям. Така оцінка здійснюється за системою спеціальних економічних критеріїв, які встановлюються підприємством.

Побудова такого алгоритму дозволить визначити, чи володіє підприємство достатнім потенціалом, щоб скористатися новими інноваційними можливостями, а також які внутрішні його характеристики послаблюють результативність інноваційної діяльності.

Стратегічне планування інноваційної діяльністю має цільовий характер, тобто передбачає постановку і досягнення визначених цілей. Будучи чітко вираженими, стратегічні цілі стають потужним засобом підвищення ефективності інноваційної діяльності в довгостроковій перспективі, її координації і контролю, а також базою для прийняття управлінських рішень на всіх стадіях інноваційного процесу.

22. Види інноваційних стратегій підприємства

Залежно від умов мікро- і макросередовища організація може вибрати один з основних видів інноваційної стратегії :

· адаптаційний (оборонний, пасивний)

· творчий (наступальний, активний)

У загальному вигляді суть адаптаційної стратегії полягає в проведенні часткових, непринципових змін, що дозволяють удосконалити раніше освоєні продукти, технологічні процеси, ринки у рамках структур, що вже склалися в організації, і тенденцій діяльності.

У рамках адаптаційної стратегії виділяються:

1.захисна стратегія - комплекс заходів, що дозволяють протидіяти конкурентам, метою яких є проникнення на ринок, що склався, з аналогічною або новою продукций.

Залежно від ринкових позицій і потенційних можливостей організації ця стратегія може розроблятися в двох основних напрямах:

- створення на ринку цієї продукції умов, не прийнятних для конкурентів і сприяючих їх відмові від подальшої боротьби

- переорієнтація власного виробництва на випуск конкурентоздатної продукції при збереженні або мінімальному скороченні раніше завойованих позицій.

2.стратегія інноваційної імітації припускає, що товаровиробник робить ставку на успішність нововведень конкурентів, займаючись їх копіюванням.

Стратегія досить ефективна для тих, хто має необхідну виробничу і ресурсну базу, що дозволяє забезпечити масовий випуск імітованих продуктів і їх реалізацію на ринках, ще не освоєних основним розробником. Товаровиробники, що вибирають цю стратегію, несуть менше витрат на НИОКР і менше ризикують. Стратегія інноваційної імітації передбачає використання прийомів агресивної маркетингової політики, що дозволяє виробникові закріпитися на вільному сегменті ринку.

3.стратегія вичікування орієнтована на максимальне зниження рівня ризику в умовах високої невизначеності зовнішнього середовища і споживчого попиту на нововведення.

Стратегія використовується самими різними за розміром і успішності організаціями. Великі виробники розраховують з її допомогою дочекатися результатів виходу на ринок нововведення, пропонованого невеликою по розмірах організацією, і у разі його успіху відтіснити розробника. Невеликі організації також можуть вибрати цю стратегію, якщо у них є досить стійка ресурсна база, але є проблеми з НИОКР. Тому вони розглядають вичікування як найбільш реальну можливість проникнення на ринок, що цікавить їх.

4.стратегія безпосереднього реагування на потреби і запити споживачів застосовується зазвичай в області виробництва промислового устаткування.

Стратегію реалізують невеликі по розмірах організації, що виконують індивідуальні замовлення великих компаній. Особливість цих замовлень або проектів полягає в тому, що роботи, що передбачаються, охоплюють головним чином етапи промислової розробки і збуту нововведення, тоді як увесь об'єм НИОКР виконується в спеціалізованих інноваційних підрозділах самої організації. Організації, що реалізовують цю стратегію, не підтверджені особливому ризику, і основний об'єм витрат доводиться на вказані вище етапи інноваційного циклу. Окрім невеликих спеціалізованих організацій стратегію безпосереднього реагування на потреби і запити споживачів можуть застосовувати і підрозділи великих організацій, що мають певну господарську самостійність, швидко реагують на конкретні виробничі потреби і здатні в короткі терміни адаптувати свою виробничу і науково-технічну діяльність зміст пропонованих замовлень.

В умовах відносно стабільних товарно-грошових стосунків інновації, як правило, є початковою базою для підвищення конкурентоспроможності продукції, розширення і зміцнення ринкових позицій, освоєння нових сфер застосування виробів, тобто активним засобом бізнесу, що становить зміст творчої, наступальної стратегії.

У класі творчих стратегій виділяються:

Активні НИОКР.

Виробники, що реалізовують цю стратегію, отримують найсильнішу конкурентну перевагу, яка, власне, і виражається в оригінальних, єдиних у своєму роді науково-технічних розробках або принципах і методах. При стратегії, що базується на інтенсивності НИОКР, ключові стратегічні можливості відкриваються за рахунок диверсифікації, освоєння нової продукції і ринків.