Сутність інновацій розкривається у функціях, що відображають їх роль у господарському процесі

Відтворювальна функція означає, що інновації є важливим дже-релом фінансування розширеного відтворення, оскільки прибуток від їх впровадження стає джерелом фінансових ресурсів.

Інвестиційна функція полягає у використанні прибутку від інновацій на інвестування розширення та вдосконалення виробництва. Стимулююча функція визначається тим, що саме впровадження інновацій надає можливість підприємцю певний час одержувати «інноваційну ренту», тобто монопольний надприбуток.

Система інновацій є дуже широкою і знаходить своє використання у будь-якій галузі народного господарства. Потрібно виокремити серед всього розмаїття нововведень найголовніші напрямки інновацій. Структуру інновацій наведено на рис.

4. Види інновацій

Інновація —кінцевий результат упровадження нововведення з метою зміни об’єкта управління й одержання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або іншого виду ефекту.

Інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукція або послуги чи управлінські рішення,що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери.

Закон України «Про інноваційну діяльність» трактує інновацію таким чином: «Це новостворені і вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція чи послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і соціальної сфери».

Інновація створюється в результаті досліджень і відкриттів, матеріалізує наукові та практичні рішення. Її основна властивість - новизна, яка оцінюється як за технічними параметрами, застосовності, так і з ринкових позицій по комерційній результативності.

Перша класифікація, яка стала класичною і використовувалася до кінця 60-х років ХХ ст., належить Й. Шумпетеру. Він виокремив 5 інновацій:

- виробництво нового продукту або продукту з якісно новими властивостями;

- впровадження нового засобу виробництва, в основу якого покладено нове відкриття або новий підхід щодо комерційного використання продукції;

- освоєння нового ринку збуту певною галуззю;

- залучення нових джерел сировини та напівфабрикатів;

- впровадження нових організаційних форм.

Зараз відомі різноманітні підходи до класифікації інновацій. Розглянемо деякі типології, які найчастіше трапляються в спеціальній літературі.

І-ша типологія за 9 ознаками (А. Пригожин):

1) За типом нововведення:

— матеріально-технічні (техніка, технологія, матеріали);

— соціальні;

— економічні;

— організаційно-управлінські;

— правові.

2) За інноваційним потенціалом:

— радикальні (базові);

— комбінаторні (використання різноманітних сполучень);

— модифіковані (що покращують, доповнюють).

3) За становленням до свого попередника:

— що заміщають (замість застарілого);

— що відміняють (виключають виконання операцій);

— поворотні (до попередника);

— нові (аналогів немає).

4) За обсягом застосування:

— крапкові;

— системні (технологічні, організаційні і т. п.);

— стратегічні (принципи управління, виробництва)

5) За ефективністю (цілями):

— ефективність виробництва;

— ефективність управління;

— поліпшення умов праці.

6) За соціальними наслідками:

— соціальні витрати, що зумовлені новими видами монотонної праці, шкідливими умовами тощо.

7) За особливостями механізму здійснення:

— одиничні (на один об’єкт);

— дифузійні (на багато об’єктів);

— завершені і незавершені;

— успішні і неуспішні.

8) За особливостями інноваційного процесу:

— внутріорганізаційні;

— міжорганізаційні.

9) За джерелом ініціативи:

— пряме соціальне замовлення;

— у результаті винаходу.

ІІ-га типологія за 7 критеріями (М. Хучек):

1) Оригінальність характеру змін:

— оригінальні (творчі);

— неоригінальні (що наслідують).

2) Ступінь складності:

— непов’язані (менш удосконалені);

— пов’язані (колективний результат).

3) Галузь господарства:

— матеріалізовані (тверді);

— нематеріалізовані (м’які, управлінські).

4) Ступінь новизни:

— новинки світового масштабу;

— новинки в країні або галузі;

— новинки на підприємстві.

5) Радіус дії:

— упроваджені на підприємстві;

— упроваджені за межами підприємства.

6) Соціально-психологічні умови впровадження:

— рефлекторно, що усвідомляться;

— упроваджені без тривалого обмірковування.

7) Запланована сфера застосування:

— технічні і технологічні;

— організаційні та економічні;

— суспільні (позавиробничі).

ІІІ-тя типологія (С. Ільєнкова):

1) Залежно від технологічних параметрів:

— продуктові;

— процесні.

2) За новизною:

— нові для галузі у світі;

— нові для галузі в країні;

— нові для підприємства.

3) За місцем на підприємстві:

— новації на вході;

— новації на виході;

— новації системної структури.

4) Від глибини внесених змін:

— радикальні (базові);

— поліпшуючі;

— модифікаційні за сферою діяльності;

— технологічні;

— виробничі;

— економічні;

— торгові;

— соціальні;

— у галузі управління.

Четверта типологія:

1. За змістом діяльності:

- технологічні;

- виробничі;

- економічні;

- торговельні;

- соціальні;

- управлінські.

2. За ступенем новизни виділяють:

- базові (поява нового способу виробництва чи раніше невідомого продукту, які започатковують або дають імпульс розвитку нової галузі);

- поліпшувальні (упровадження нових видів виробництв, що реалізують інноваційний потенціал базової інновації);

- псевдоінновації (залучаються фірмами щоб затримати зниження норми прибутку і продовжити життєвий цикл поліпшувальної інновації).

3. За сферою діяльності підприємства:

- інновації на вході в підприємство як систему;

- інновації на виход із виробництва;

- інновації у структурі підприємства (цільові зміни).

4. За інтенсивністю інноваційних змін:

- інновації нульового порядку (зберігає і оновлює існуючі функції і частини);

- першого (кількісна зміна);

- другого (перегрупування чи організаційні зміни);

- третього (адаптаційні зміни);

- четвертого (новий варіант – найпростіша якісна зміна);

- п’ятого (нове покоління);

- шостого (новий вид);

- сьомого (новий рід).

5. За рівнем об’єктивного та суб’єктивного сприйняття:

- абсолютна новизна;

- відносна новизна;

- умовна новизна;

- суб’єктивна новизна.

6. За причинами виникнення:

- реактивні (реакція на нові перетворення);

- стратегічні (отримання конкурентних переваг)

5. Основні характеристики інноваційного процесу.

Інноваційні процеси забезпечують здійснення якісних змін у виробничо-господарській діяльності — підприємництві. Результатом інноваційних процесів є новації, а запровадження їх у господарську, підприємницьку діяльність визнається за нововведення. Інноваційні процеси беруть початок у певних галузях науки, а за­вершуються у сфері виробництва, завдяки чому здійснюються прогресивні зміни в економіці.

Інноваційний процес — це процес створення та комерціалізації винаходу, нових технологій, видів продукції чи послуг, рішень виробничого, фінансового характеру та інших результатів інтелектуальної діяльності. Інноваційний процес – це перетворення наукового знання, наукових ідей, винаходів у фізичну реальність (нововведення), яка змінює суспільство. В основі інноваційного процесу лежить створення, упровадження і поширення інновацій, необхідними властивостями яких є науково-технічна новизна, практичне їх застосування і комерційна реалізованість з метою задоволення нових суспільних потреб.

Основними характеристиками інноваційного процесу є :

- якісна новизна способів виробництва і технологій у порівнянні з попередніми на даному підприємстві і конкуретних фірмах;

- соціально-економічна ефективність

- темперізація

- динамічний аспект – послідовність

- орієнтація на певну схему інноваційного процесу

- соціальні наслідки від продажу і використання новинки.

На розвиток інноваційного процесу впливають:

• стан зовнішнього середовища, у якому він проходить (тип ринку, характер конкурентної боротьби, практика державного ре­гулювання, рівень освіти, організаційні форми взаємодії науки і виробництва тощо);

• стан внутрішнього середовища окремих організаційних і господарських систем (фінансові та матеріально-технічні ре­сурси, застосування технологій, зв'язки із зовнішнім середови­щем та ін.);

• специфіка самого інноваційного процесу як об'єкта управ­ління.

Ефективність інноваційного процесу визначається лише після впровадження інновації, коли з'ясовується, наскільки вона задовольняє потреби ринку.

На відміну від виробничого процесу, інноваційний процес характеризується:

- високим ризиком і невизначеністю шляхів досягнення цілей;

- неможливістю детального планування та орієнтації на прогнозні оцінки;

-необхідністю переборювати опір як у сфері економічних відносин, так і інтересів учасників інноваційного процесу;

- залежністю від соціально-економічного середовища, в якому він функціонує і розвивається.

Розрізняють три види інноваційного процесу:

• простий внутрішньоорганізаційний (натуральна форма);

• простий міжорганізаційний (товарна форма);

• розширений.

Інноваційний процес складається з таких взаємодіючих стадій:

– виникнення ідеї („дологічне” дослідження) (ДЛД);

– фундаментальні дослідження (ФД);

– прикладні дослідження (ПД);

– технічні розробки (ТР);

– дослідне виробництво (ДВ);

– дослідно–конструкторські розробки (ДКР);

– масове виробництво (МВ);

– маркетинг (М);

– споживання (СП).

Взаємозв’язок між взаємодіючими стадіями інноваційного процесу можна виразити наступною моделлю:

Інноваційний процес можна розглядати як процес фінансування розроблення та впровадження нового продукту чи послуги; як паралельно-послідовний процес здійснення науково-дослід­них, науково-технічних, виробничих, маркетингових робіт. Відповідно виділяють наступні фази інноваційного процесу:

1. Фаза «наука». На цій фазі:

— проводять фундаментальні дослідження;

— розробляють теоретичні підходи до вирішення даної проблеми. Цим займаються академічні інститути, вищі навчальні заклади, галузеві спеціалізовані інститути та лабораторії.

2. Фаза «дослідження». На цій фазі:

— проводять прикладні дослідження;

— здійснюють експериментальні дослідження;

— розробляють експериментальні моделі. Цим займаються наукові інститути та заклади, малі венчурні підприємства.

3. Фаза «розробка». На цій фазі:

— визначають технічні характеристики нової продукції, розробляють інженерно-технічну документацію та конструюють новий продукт;

— створюють дослідні зразки;

— розпочинають експериментальне виробництво нового продукту. Роботи на цьому етапі виконуються в спеціалізованих лабораторіях, дослідних виробництвах, конструкторських бюро, науково-дослідних підрозділах великих промислових підприємств.

4. Фаза «виробництво». На цій фазі провадять:

— технічне й організаційне підготування виробництва (МТЗ, створення допоміжних матеріалов, напівфабрикатів);

— масове виробництво. Цей етап здійснюється безпосередньо на підприємстві.

5. Фаза «споживання». Ця фаза охоплює:

— збут продукції;

— задоволення попиту споживача.

6. Сутність інноваційного процесу, орієнтованого на ринок.

7. Соціальні наслідки від використання новинок.

8. Сутність попиту на новинку

Процес уведення новацій на ринок заведено називати процесом комерціалізації. Комерційний аспект визначає інновацію як економічну необхідність, яка перетворює її у джерело доходу. Наявність попиту на інновацію свідчить про її конкурентоспроможність, що є результатом інноваційної діяльності.

Основою конкурентного успіху підприємства-інноватора є його спроможність виявити реально існую­чі чи потенційні потреби й попит споживачів щодо інновацій (або ж сформувати їх) і задовольнити їх ефективнішим, ніж конкуренти, способом.

Для сучасної ситуації, що склалася в Україні, складно точно спрогнозувати попит на інноваційну продукцію. Розглянемо деякі напрями вивчення попиту на продукцію, що є результатом інноваційної діяльності.

Формування попиту на інноваційну продукцію провадиться за такими напрямами:

· аналіз потреби в проектованому нововведенні або новій послузі;

· аналіз попиту на нововведення і пов’язані з ним послуги, вплив на них різноманітних чинників;

· аналіз впливу попиту на результати діяльності підприємства;

· визначення максимальної можливості збуту й обґрунтування плану збуту з урахуванням результатів вирішення перших трьох завдань, а також виробничих можливостей фірми.

Інноваційна продукція дуже різноманітна за формами. Вона може мати натурально-речову форму (наприклад, верстати, товари для населення) або не мати її («ноу-хау», патенти, ліцензії), різ­нитися за призначенням (для виробництва або кінцевого споживання), за видами продукції тощо. Унаслідок цього і попит, і створення інформаційної бази для його формування мають специфіку в кожному конкретному випадку.

Попит відбиває обсяг продукції, котрий споживач хоче та в змозі придбати за деякою з можливих цін протягом певного часу на конкретному ринку. З цього визначення випливають основні напрямки аналізу попиту:

· обсяг попиту;

· наявність потенційних покупців;

· потреба в товарі;

· можливість придбання товару;

· ціна запропонованої продукції;

· час реалізації (пропозиції для реалізації) продукції на ринку;

· напрямки, ринки збуту продукції.

Попит виражає кількість альтернативних можливостей придбання продукції при різних цінах і рівних інших умовах. Його можна подати в один із трьох способів: у вигляді таблиці, графічно, аналітично. Табличний і графічний способи відображення формування попиту є інструментами його попереднього й оперативного аналізу. Графічне зображення попиту дає можливість побачити напрями його зміни. Цей метод у значній мірі є інструментом якісного аналізу, що дає змогу наочно відобразити тенденцію зміни попиту під дією різноманітних чинників.

Аналітичний метод дає можливість проаналізувати сформовану тенденцію попиту на основні товари і спрогнозувати ситуацію на перспективу.

Для аналізу попиту на інновації використовують такі специфічні методи, як:

- прогнозування майбутніх потреб і попиту споживачів, змін мотивації їхньої поведінки;

- ситуаційне й імітаційне моделювання поведін­ки споживачів у сьогоденні й майбутньому;

- аналіз тенденцій розвитку науково-технічно­го прогресу, тенденцій зміни технологічної, економічної, соціальної, політичної, культурної, правової, екологічної й інших складових сере­довища господарювання.

Основні проблеми, що виникають у взаєминах суб'єктів інноваційного процесу: інвесторів, розробників іннова­цій, виробників, постачальників, працівників збуту, споживачів, суспільства в цілому.

- Інвестори. Джерелом проблем є те, що інвесторів передусім ці­кавить високий доход при мінімальному ризикові. І якщо в іннова­ційному проекті йдеться про принципово нові вироби, то це може стати перешкодою до здійснення інвестицій.

- Розробники інновацій. Розробка інновації виконується заради одержання прибутку за рахунок кращого, ніж традиційні товари, задоволення потреб і попи­ту споживачів, виявлених у результаті маркетингових досліджень. Нові якісні й технічно досконалі продукти можуть не відповідати вимогам ринку, і спроби їх реалізації можуть закінчитися провалом.

- Виробники. Зміни базового продукту, а тим паче нові розробки можуть істотно збільшити витрати виробництва, що на етапі розробки інновацій дуже важко спрогнозувати (до розробки технології їхнього виробництва).

- Постачальники. Існуючі сиро­вина, матеріали і комплектуючі можуть бути непридатними для виробництва нових продуктів. Для зміни їхніх характеристик поста­чальники, яких цікавлять лише обсяги замовлень і їхня регулярність, мусять мати дуже вагомі причини, їх слід належним чином стиму­лювати, переконуючи в корисності змін.

- Працівники збуту. Нова продукція зазвичай вимагає перебудо­ви існуючої системи збуту, а для принципово нових товарів — на­віть її формування. Такого роду зміни можуть зустрічати опір праці­вників збуту. З одного боку, безпосередньо відчуваючи реакцію споживачів, вони самі можуть підштовхувати виробників до моди­фікації продукції. З іншого, найчастіше, вони не можуть оцінити кардинальні нововведення, оскільки реакція споживачів ще не відо­ма.

- Споживачі. Вони у біль­шості випадків, виявляють певну осторогу щодо нових виробів, особливо якщо ступінь наслідування стосовно традиційних виробів невисокий.

- Суспільство. Нині інновації впливають практично на всі ас­пекти життєдіяльності суспільства. У свою чергу суспільство та його окремі інституції можуть впливати і впливають на інноваційні процеси за допомогою механізмів економічного, політичного, правового, соціального регулювання.

Для стимулювання (формування) попиту на нові товари застосо­вують:

- Реклама. На етапі виведення інновації на ринок її завданням є інформування споживачів про новинку, стимулювання пробних продаж і створення початкового попиту, на етапі зростан­ня обсягів збуту - стимулювання вибіркового попиту на інновацію, позиціювання новинки у свідомості споживачів.

- Пропаганда спрямована на прямо не оплачуване роз­повсюдження позитивної інформації про товари та їх виробників (продавців), зокрема: участь товаровиробника у соціальних про­грамах і акціях місцевого, регіонального, державного і міжнародно­го рівня; дотримання стандартів якості 180 9000; екологічність товарів і їх виробництва у відповідності зі стандартами 180 14000 тощо.

- Паблік рілейшнз - система підтримання зв'язків зі спільнотою: пресою, органами державного, регіонального і місцевого рівнів, су­спільними організаціями і широким загалом. Дозволяє доносити до фактичних і потенційних споживачів ідею, що виробник (прода­вець) працює не тільки заради прибутку, айв інтересах усього сус­пільства, сприяючи підвищенню якості життя, переходу до сталого

- Особистий контакт покупця і продавця.

- Стимулювання збуту (надання знижок чи певних пільг, кредитування, лізинг дорогих виробів, надання, набори-комплекти товарів за пільговими цінами, лотереї, конкурси, преміальні виплати працівникам, комісійні і тд).