Для стимулювання попиту застосовуються також цінові методи, зок­рема такі цінові стратегії

- Стратегія низьких цін (проникнення на ринок) передбачає про­даж товарів за цінами значно нижчими за ціни аналогів. Мета – стимулювати попит для завоювання значної частки ринку.

- Стратегія договірних цін передбачає надання певних знижок чи пільг за дотримання певних умов купівлі товару: зниження цін за купівлі певної кількості товару чи у певні терміни, надання певної кількості товару безоплатно.

- Стратегія встановлення низької ціни на один із взаємодопов­нюючих товарів (якщо товари окремо не використовуються) задля стимулювання попиту при продажу другого за звичайними чи за­вищеними цінами.

Види попиту. Дуже важливою є його диференціація за формами утворення, що відбиває стадії життєвого циклу продукції. При цьому розрізняють:

1. Потенційний попит, що виникає на стадії розроблення і підготовки нової продукції до виходу на ринок.

2. Попит, що формується на етапі виходу нової продукції на ринок.

3. Попит, що розвивається на етапі утвердження нової продукції на ринку.

4. Попит, що сформувався відповідно до стадії зрілості інноваційної продукції.

9. Основні характеристики (показники) попиту на інновації.

Попит відбиває обсяг продукції, котрий споживач хоче та в змозі придбати за деякою з можливих цін протягом певного часу на конкретному ринку.

Процес уведення новацій на ринок заведено називати процесом комерціалізації. Комерційний аспект визначає інновацію як економічну необхідність, яка перетворює її у джерело доходу. Наявність попиту на інновацію свідчить про її конкурентоспроможність, що є результатом інноваційної діяльності.

Основою конкурентного успіху підприємства-інноватора є його спроможність виявити реально існую­чі чи потенційні потреби й попит споживачів щодо інновацій (або ж сформувати їх) і задовольнити їх ефективнішим, ніж конкуренти, способом.

Формування попиту на інноваційну продукцію провадиться за такими напрямами:

· аналіз потреби в проектованому нововведенні або новій послузі;

· аналіз попиту на нововведення і пов’язані з ним послуги, вплив на них різноманітних чинників;

· аналіз впливу попиту на результати діяльності підприємства;

· визначення максимальної можливості збуту й обґрунтування плану збуту з урахуванням результатів вирішення перших трьох завдань, а також виробничих можливостей фірми.

Для формування попиту підприємству-виробнику інноваційної продукції необхідно знати, що впливає на розмір і характер попиту. Вважаємо, що зазначений вплив справляють відповідні чинники. При цьому слід мати на увазі, що чинники, які впливають на попит на нововведення, значно відрізняються від чинників попиту на традиційно запропоновану споживачам продукцію.

З огляду на це слід розглянути вплив найважливіших внутрішніх чинників, що в сукупності характеризують виробничо-торгову стратегію виробника:

1.Якщо підприємство виробляє нову продукцію, то для її поширення на ринку велике значення мають конструктивні особливості запропонованого зразка. Якщо він не відповідає галузевим стандартам, то ускладнюється його післяпродажне обслуговування і використання як комплектуючого. Наслідком цього буде відсутність попиту на дану продукцію або низький рівень його.

2.Аналогічно стандартам на забезпечення попиту на нову продукцію кінцевого побутового споживання (одяг, взуття, меблі тощо) впливає мода. Якщо її дія не врахована, нова продукція не матиме попиту.

3.Якість нової продукції.

4.Чинником, що сприяє попиту, є умови продажу, зокрема, забезпечення гарантійного обслуговування і сервісу.

5.Між розміром витрат на наукові дослідження і розробки, появою нової продукції у виробництві і виникненням попиту на неї існує прямий зв’язок. Чим вищі витрати на наукові дослідження і розробки фірми-постачальника, тим у кінцевому підсумку швидше поширюється нова продукція.

6.Високий технічний рівень підприємства-виготовлювача забезпечує швидкий перехід до якісно нового щабля виробництва, що дає змогу прискорити пропозицію ринку принципово нової продукції як технічного призначення, так і особистого споживання, стимулюючи виникнення попиту на неї.

7.Високий технічний рівень підприємства-виго­товлювача впливає на швидкість освоєння нової продукції, що в умовах інфляції, яка гальмує інноваційний процес, має величезне значення, а швидкість освоєння в умовах ринкової конкуренції стимулює виробництво і пропозицію нової продукції.

8.Стимулюючий вплив на попит справляє транснаціональний рівень галузі (фірми). Чим він вищий, тим ширша зовнішня інтеграція галузі, на велику кількість закордонних ринків виходить нова продукція, пришвидшується її поширення і збільшується попит на неї.

9.Встановлена ціна на нову продукцію. Ціна може бути і стимулом для просування товару на ринок, і бар’єром для проникнення на нього нових фірм.

10.Для забезпечення попиту на новий виріб (технологію) важ­ливо вибрати найавторитетнішого покупця, що створює «авторитетну думку» про дану продукцію. Така збутова стратегія називається «стратегією світила».

11.Комунікаційні чинники. Фірми, галузі, що виробляють нову продукцію, характеризуються відкритістю або закритістю з погляду інформаційних контактів. Пропагуючи свої розробки в загальновідомих формах ще до виведення нової продукції на ринок, вони знайомлять з нею споживача, формуючи в нього попит.

12.Рекламний чинник: високий рівень витрат на рекламу в загальних витратах на виробництво і реалізацію нової продукції сприяє формуванню та підвищенню попиту і навпаки.

13.Одним з найважливіших внутрішніх чинників попиту на інноваційну продукцію є рівень фахової підготовки персоналу підприємства-виробника.

Зовнішні чинники попиту, значна частина яких характеризує середовище мешкання (функціонування) підприємства, що вироблює або реалізує інноваційну продукцію:

1.Загальноекономічний стан держави. Якщо він стабільний, то не порушується процес, що стимулює науково-технічний прогрес у суспільстві. Економічна дестабілізація суспільства унеможливлює вкладення коштів у техніко-технологічні інновації. Наслідком є падіння попиту на інноваційну продукцію.

2.Особливості політичної обстановки. Політична нестабільність є гальмом для виготовлення нової продукції та товарів народного споживання і стимулом для збуту військово-технічної продукції в конфліктні регіони.

3.Важливе значення для стимулювання розробок, пропозиції та попиту на інноваційну продукцію має правове забезпечення всієї господарської діяльності.

4.Несприятлива екологічна ситуація в регіоні і жорсткість її державного регулювання є стимулом попиту на нову продукцію. Причому урбанізація, що викликає погіршення екології, з часом буде дедалі більше стимулювати попит на засоби захисту як навколишнього середовища, так і населення від його шкідливого впливу.

5.Одним із чинників попиту на нові вироби і технології є сам технічний прогрес і у зв’язку з його прискоренням - швидке моральне старіння великої кількості видів продукції.

6.Фактор співвідношення на ринку старої і нової продукції частково породжується дією попереднього. Оскільки попит на продукцію, пропоновану на ринку тривалий час, поступово згасає, це згасання викликає попит на її нові види, що спричинює циклічність попиту і стимулює відновлення продукції.

7.Стимулює попит — підвищення ефективності роботи споживача нововведень, підвищення фондовіддачі, зниження матеріаломісткості, випередження конкурентів за якістю, часом випуску продукції й іншими показниками.

8.Прибутки споживачів — чинник, що прямо впливає на характер попиту: чим вони вищі, тим більший попит. Причому це стосується попиту і на науково-технічну продукцію.

9.Чинником, який акумулює дію багатьох попередніх чинників, є непевність самої інноваційної продукції. Цей чинник знижує попит, причому він діє постійно і породжується самою сутністю інновацій.

10. Наявність на ринку «старих» товарів аналогічного призначення є чинником, що знижує попит на нову продукцію. Отже, виробник повинен для формування попиту на неї при виході на ринок установити ціну нижче, ніж ціна товарів-замінників. Таким чином, наявність товарів-замінників чинить на попит на нові товари зворотний вплив.

10. Сутність інноваційного проекту

Як форма цільового керування інноваційною діяльністю інноваційний проект являє собою систему взаємообумовлених і взаємопов'язаних по ресурсах, термінам і виконавцям заходів, спрямованих на досягнення конкретних цілей (задач) на пріоритетних напрямках розвитку науки і техніки.

Як процес здійснення інновацій - це сукупність виконуваних у визначеній послідовності наукових, технологічних, виробничих, організаційних, фінансових і комерційних заходів, що приводять до інновацій.

Інноваційний проект - комплект документів, що визначає проце­дуру й комплекс усіх необхідних заходів (у т. ч. інвестиційних) щодо створення й реалізації інноваційного продукту і (або) інно­ваційної продукції.

За предметно-змістовною структурою і характером інноваційної діяльності проекти підрозділяються на дослідницькі, науково-технічні, зв'язані з модернізацією і відновленням виробничого апарата, а також на проекти системного відновлення підприємства. Види інноваційних проектів представлені на рис 3.5.

Інноваційний процес здійснюється через низку окремих інноваційних проектів. Інноваційні проекти, що складають інноваційний процес, можуть послідовно змінювати один одного в рамках технологічного ланцюжка створення і поширення нововведень, а можуть бути незалежними, паралельними і в ряді випадків дублюватися.

Для створення науково-технічного нововведення з високою мірою новизни необхідно інноваційний проект починати з етапу науково-дослідних робіт.

Використовують класифікацію інноваційних проектів у міру охоплення ними етапів інноваційного процесу:

— повний інноваційний проект, що включає всі етапи інноваційного процесу, починаючи з проведення фундаментальних досліджень до реалізації інноваційного продукту чи послуги;

— неповний інноваційний проект першого типу, що охоплює перші етапи інноваційного процесу;

— неповний інноваційний проект другого типу, що об’єднує завершальні етапи інноваційного процесу.

Керівництво розробкою і реалізацією інноваційного проекту здійснюють керівник проекту (проект-менеджер) і науково - технічна рада (НТР). До складу НТР входять провідні спеціалісти з тематичних напрямків проекту, що несуть відповідальність за вибір науково-технічних рішенні, ступінь їхньої реалізації, повноту і комплексність заходів, необхідних для досягнення проектних цілей, що організують конкурсний добір виконавців і експертизу отриманих результатів.

Керівник проекту - юридична особа, якій замовник делегує повноваження по керівництву роботами по проекту: плануванню, контролю і координації робіт учасників проекту. Конкретний склад повноважень керівника проекту визначається контрактом із замовником.

Команда проекту - специфічна організаційна структура, очолювана керівником проекту і створювана на період здійснення проекту з метою своєчасного досягнення планових показників. Склад і функції команди проекту залежать від масштабів, складності й інших характеристик проекту. Для виконання частини своїх функцій розроблювач може залучати спеціалізовані організації.

До підтримуючих проект структурам відносяться інноваційні центри, фонди підтримки програм і проектів, консалтингові фірми, організації незалежної експертизи, патентно-ліцензійні, аудиторські фірми, виставочні центри і т.п.

Глибина структуризації інноваційного проекту, кількість наукових підходів, що враховуються при проектуванні, і принципів, застосовуваних методів менеджменту визначаються головним менеджером проекту і членами НТР у залежності від складності проблеми, вартості проекту і стану факторів зовнішнього і внутрішнього середовища інноваційної організації.

Розробка інноваційного проекту - тривалий і дуже дорогий процес. Від первісної ідеї до експлуатації цей процес може бути представлений у виді циклу, що складається з трьох видів ділових фаз: предінвестиційної, інвестиційної й експлуатаційної.

Інноваційні проекти характеризуються:

1. Високою невизначеністю на всіх стадіях інноваційного циклу. Навіть найбільш успішні проекти не гарантовані від невдач: у будь-який момент їхнього життєвого циклу вони не застраховані від появи в конкурента більш перспективної новинки.

2. Наявністю варіантів на всіх стадіях життєвого циклу нововведення. Якщо після відбору інвестиційного проекту здійснюється лише одне-єдине рішення, що і варто реалізувати, то інвестиційний проект вимагає нової переоцінки і перегляду на наступних етапах і в численних контрольних крапках. Інновація у своїй основі характеризується альтернативностью і багатоваріантністю рішень. Звідси і виникає складність її прогнозування. Це зв'язано з оцінкою майбутньої конкурентноздатності і ринковою адаптацією.

3. Проблема виділення індивідуального нововведення як одиниці спостереження й аналізу. Велике значення у виборі методу прогнозування й аналізу нововведення має тривалість планованого життєвого циклу інновації. Варто мати на увазі, що фінансовий успіх може залежати від подовження циклу життя інновації за рахунок як збільшення термінів її корисного функціонування, так і більш раннього виходу на ринок. Критерії успішності інноваційного проекта також вимагають уважного і строгого розгляду. Якщо для інвестиційного проекту єдиним і головним критерієм виступає успішність, то для інноваційних проектів не менш важливі принципова новизна, патентна чистота, ліцензійний захист, пріоритетність напрямку інновацій, конкурентноздатність.

4. Розробка інноваційного проекту завершується підготовкою проектної документації. Інноваційний проект будь-якого рівня повинний включати наступні розділи (етапи): зміст і актуальність проблеми (ідеї); резюме керівника проекту; дерево цілей проекту, побудоване на основі маркетингових досліджень і структуризації проблеми; система заходів щодо реалізації дерева цільний проекту; комплексне обґрунтування проекту ; комплексне забезпечення реалізації проекту; характеристика НТР; експертний висновок проекту; механізм реалізації проекту і система мотивації.

В даний час відповідно до рекомендацій ЮНІДО у закордонній і вітчизняній практиці застосовуються наступні показники оцінки ефективності інноваційних проектів:

1. Чистий дисконтованний доход (ЧДД) - обчислюється як сума дисконтированних потоків доходів і витрат на всьому розрахунковому проміжку Т:

,

де Д _t - результат (доход), досягнутий у t-му році; З_t - поточні витрати в t-му році; Кt - розмір інвестицій (капітальних вкладень у t- му році; здійснення проекту.

Позитивне значення ЧДД - проект ефективний і може принести прибуток у встановленому обсязі.

2. Індекс доходності (прибутковості, рентабельності) проекту показує, чи зможе поточний доход від проекту покрити капітальні вкладення в нього. Він розраховується по формулі:

.

Ефективним вважається проект, ІД якого більше 1 Поряд з вище викладеними показниками можливе використання і ряду інших: крапки беззбитковості, норми прибутку, капіталовіддачи, інтегральної ефективності витрат і ін. Застосування цих показників залежить не від конкретного проекту, а поставлених цілей.

7. Соціальні наслідки від використання новинок

Визначимо соціальні функції інновацій на базі сформованої системи соціальних наслідків нововведень та соціальних завдань інноваційного розвитку. Виходимо із взаємопов’язаності усіх категорій управління, коли наслідки можуть утворитися лише в результаті реалізації певних об’єктивних функцій процесу інноваційного розвитку. Виявивши наслідки будемо шукати відповідні їм функції, а за допомогою визначених вище завдань будемо перевіряти повноту складу таких функцій. Скористаємося табличним методом для визначення складу соціальних функцій інноваційного розвитку (табл. 10.1)

Таблиця 10.1 - соціальні наслідки і відповідні функції інноваційного розвитку підприємства

Наслідки нововведень мають різний ступінь задоволення споживача і водночас різну змістову наповненість. Відносно найпростішим з наведених наслідків є покращання надання соціальних послуг. Тобто в результаті реалізації інноваційного розвитку зміни відбуваються лише у процедурах надання соціальних послуг, в тих умовах, які супроводжують отримання споживачами цих послуг. Самі ж послуги не набувають нового змісту. Часом і такі зміни є важливими, оскільки забезпечують покращання бодай інфраструктури цих послуг.

Набуття окремими виконавцями, а можливо й цілим колективом розуміння соціального змісту інноваційних заходів дозволяє перейти до другого кроку (а можливо й етапу) – покращання соціального забезпечення. Тут вже можна говорити не тільки про зміни в інфраструктурі соціальних послуг, але й про зміну самих цих послуг. Соціальне забезпечення має глибинний зміст як соціальна послуга, коли мова йде вже про певний комплекс соціальних заходів, безпосередньо пов’язаних з конкретними прошарками населення, зокрема непрацездатними громадянами, які вимагають підтримки матеріальної, фінансової. В цьому випадку інновації можуть торкатися різних аспектів: по-перше, бути корисними для соціального забезпечення через уречевлений характер деяких нових товарів чи видів допомоги (наприклад, милиці, інвалідні візки тощо); по-друге, новинки товарного асортименту можуть приносити додаткові прибутки, а відтак слугувати потужнішим джерелом для відповідних соціальних відрахувань.

Третім кроком (етапом) у розвитку соціальних аспектів інновацій є задоволення нових соціальних потреб. Соціальні потреби є значно ширшим поняттям у порівнянні із соціальним забезпеченням. Такі потреби можуть охоплювати соціальне забезпечення, проте вони повинні розглядатися ширше, як потреби не лише непрацездатних, але й працездатних громадян. Можна навести безліч прикладів того, що певні соціальні послуги з’явилися під впливом інновацій різного роду (насамперед технічних) і без яких сьогодні важко уявити життя суспільства, навіть усього людства. Прикладом можуть бути послуги стільникового зв’язку та Internet, через які хворі та немічні люди мають змогу активно спілкуватися, робити замовлення товарів та послуг, а в критичних випадках викликати медичну та соціальну допомогу, охоронні підрозділи.

Вищим щаблем соціальних наслідків є зростання рівня життя, який охоплює широкий спектр показників людського існування. Про якість життя варто говорити від самого початку дослідження можливих соціальних наслідків інноваційного розвитку. Проте досягнути перемін у якості життя можливо не за будь-яких інновацій. Іноді потрібна низка інноваційних змін, цілий комплекс заходів протягом тривалого часу для досягнення навіть незначного зрушення у цьому показникові. Тут слід нагадати, що саме поняття якості життя є досить динамічним і може оцінюватися лише приблизно і у порівнянні із такими ж показниками в інших країнах. З огляду на таке зауваження інноваційні заходи слід формувати у такі комплекси, які надають помітних зрушень у соціальному плані і за рахунок наступності можуть забезпечувати з плином часу покращання саме рівня життя, а не лише окремих аспектів соціальної сфери.

Виробнича функція інноваційного розвитку безпосередньо пов’язана із самими нововведеннями. Адже інновації призначені від самого початку для вдосконалення виробничої системи. Вони можуть починатися з продукту, який має вироблятися для задоволення потреб споживачів, але мають обов’язково торкатися устаткування, оснащення, комплектуючих і матеріалів та іншого. Тобто виробнича функція, що полягає в реалізації низки змін у складі та побудові виробничої системи, є цілком обов’язковою для інноваційного процесу.

Екологічна функція інноваційного розвитку може проявлятися не завжди, принаймні без свідомого втручання людини. Така функція безперечно є обов’язковою в сучасних умовах для людської діяльності. Інакше людство через свою виробничу діяльність просто приведе себе до загибелі. Свідчень цьому достатньо і вони загальновідомі (ядерні та хімічні технології, відсутність очищення на найбільш шкідливих підприємствах тощо). Необхідно виконувати цю функцію в процесі інновацій, покращувати не лише продуктивність виробничої системи, а й її екологічність.

Соціальний ефект інноваційної діяльності оцінюється:

• змінами кількості робочих місць на об'єктах, де впроваджуються інновації;

• покращенням умов праці робітників;

• приростом доходів персоналу фірми;

• змінами у структурі виробничого персоналу та його кваліфікації, в т. ч. змінами чисельності працівників, зокрема жінок, зайнятих шкідливими видами праці, змінами чисельності працівників різної кваліфікації, та тих, що потребують її підвищення;

• змінами у стані здоров'я працівників об’єкта, що визначаються за допомогою рівня втрат, пов'язаних з виплатами із фонду соціального страхування та витратами на охорону здоров'я;

• збільшенням тривалості вільного часу населення тощо. Основним методом оцінки соціального ефекту є експортний.