Другий період історіографії УНП 1904 – 1907 рр

Революція 1905–1907 рр. в Росії була зумовлена всім ходом соціально-економічного і політичного розвитку країни. З одного боку, в країні виростали великі капіталістичні фабрики, заводи, шахти та інші підприємства, формувався капіталістичний уклад, а з іншого боку, зберігалися царське самодержавство, велике поміщицьке землеволодіння та інші феодальні пережитки, які стримували розвиток продуктивних сил, гальмували весь суспільний прогрес.

Поміщицький, капіталістичний та національний гніт поєднувався з політичним безправ’ям трудящих, необмеженою сваволею та поліцейським деспотизмом царського уряду. Усе це робило нестерпним становище народних мас і надавало соціальним суперечностям особливої гостроти та глибини.

Революція, яка спалахнула 9 січня 1905 року в Росії, за своїм соціально-економічним змістом була буржуазною. Перед нею стояли завдання – повалити царське самодержавство та встановити демократичну республіку, знищити становий лад, ліквідувати поміщицьке землеволодіння та розподілити його серед селян, ввести восьмигодинний робочий день. Здійснення цих завдань не підривало основ буржуазного ладу, але відкривало шлях до більш прогресивного, цивілізованого капіталізму. У проведенні цих перетворень були кровно зацікавлені робітники, селяни, інтелігенція та ліберальна буржуазія [12, с. 250].

В умовах небаченої активізації напередодні і в час революції всіх суспільних класів і верств розгорталася надзвичайно динамічна їх консолідація й розмежування, а на цьому ґрунті – становлення, формування та діяльність політичних партій.

Революційні події вимагали від політичних партій вироблення власної лінії поведінки або стратегії і тактики. Своє бачення вирішення основних завдань революції політичні партії виробляли на з’їздах та конференціях.

Найбільш радикальною у розв'язанні національного питання в Україні у 1905–1907 рр. залишалася Українська Народна Партія (УНП). У 1906 р. було розроблено остаточний варіант програми УНП, яка починалася словами:” Українська Народна Партія єсть партія робітничої маси українського народу; єсть партія українського міського і сільського пролетаріату”.

Програма визначала мету діяльності партії – соціалістичний ідеал якої єдиний, котрий може остаточно задовольнити український та інші народи, знищити визиск, безправ'я, знищить сучасний устрій, збудований на насиллі, примусі, нерівності і пануванні. Цей ідеал такий: взагалі знаряддя виробу фабрики і заводи на землі, оселеній українським народом, мусять належати українцям – робітникам, а земля (рілля) – українцям – хліборобам”.

Головні завдання УНП формулювалися так: просвітити, освідомити українців – робітників і хліборобів з боку розуміння їх національних та класових інтересів, зорганізувати освічений український пролетаріат, який усвідомлює свої інтереси, у Всеукраїнський союз українців-робітників, а українців-хліборобів – у Всеукраїнський союз хліборобів-українців, при цьому в ці організації мали входити саме лише українці.

“Необорна сила з'єднаних українців-робітників і селян, – говорилося далі в програмі УНП, – учинить захват політичної власті на Україні, знищить визиск, насилля, нерівність, і утворить непідлеглу Україну – Республіку вільних працюючих людей” [13, с. 161].

Стоячи на позиції повної незалежності України, УНП, разом з тим на шляху до її здійснення підтримувала і автономні вимоги українських партій, але за умови, щоб автономія була не фіктивною, а дійсною, справжньою.

Обстоюючи інтереси міського і сільського пролетаріату, УНП висувала вимоги 8-годинного робочого дня, недопущення надурочних робіт, встановлення мінімуму заробітної платні, безплатної медичної допомоги, право створювати товариства взаємодопомоги і страйкових кас та ін.

В аграрній частині програми УНП проголошувала своїм ідеалом націоналізацію землі. “Націоналізація землі на Україні для запровадження соціалістичного строю і соціалістичного оброблення землі, – говорилося у програмі, – це наш ідеал і наше конечне завдання, бо тілко єдине таким шляхом на завше розв'яжеться аграрне питання на Україні”. Програма передбачала конфіскацію земель казенних, удільних, монастирських, поміщицьких, передачу їх у крайовий земельний фонд, з якого "ождий член української нації, що жиє з землі, бере землю до уживання, скільки може обробити її власноручно без наймита".

Програма УНП містила також вимоги громадянських прав і свобод: недоторканість особи і житла, прогресивний безпосередній податок пропорціонально доходу, рівноправність жінок, ліквідація класів (станів) і класових привілеїв, відповідальність урядовців перед громадянами, загальне, рівне, пряме виборче право при таємному голосуванні, ліквідації постійного війська та заміни його загальнонародною міліцією та ін.

УНП схвально зустріла маніфест 17 жовтня. Частина членів сподівалася, що з волі царя Україні буде надано автономію як етап до її самостійності. Члени УНП розгортали видавничу діяльність, брали участь у виборах до Державної думи і т.п. [14, с.270].

Джерельна база