Модель загальної економічної рівноваги Л. Вальраса

Загальна рівновага передбачає встановлення рівноваги в обміні та виробництві. Рівновага в обміні означає, що ефективний (фактичний) попит на продуктивні послуги (продукти) дорівнює ефективному пропозицією продуктивних послуг (продуктів). Рівновага у виробництві означає, що ціна кожного продукту дорівнює витратам на його виготовлення, що включає в себе і нормальний прибуток як винагороду за капітал.

Подібне стан рівноваги у виробництві та обміні являє собою випадок ідеальний, а не реальний. Ніколи не буває такого, щоб продажна ціна продукту абсолютно точно дорівнювала витратам на виробництво цього блага, так само як не має місця точну відповідність ефективного попиту ефективному пропозицією. Але такий стан можна назвати нормальним в тому сенсі, що економіка, що діє в умовах абсолютно вільної конкуренції, прагне до нього. У такій ситуації, якщо ціна продукту перевищує витрати його виготовлення, підприємці отримують надприбуток і починають розширювати виробництво. Якщо ж ціна продукту нижче витрат його виготовлення, підприємці несуть збитки і починають скорочувати випуск. В результаті змінюються ціни кінцевих благ і встановлюється загальна рівновага.

Таким чином, Л. Вальрас розподілив раціональних суб'єктів на дві великі групи: з одного боку, земельні власники, грошові капіталісти й робітники, з іншого - -00капіталісти-підприємці. Ці групи, на думку вченого, мають спільний економічний інтерес. За умови рівноваги системи Л. Вальрас припускає можливість нульового безробіття, повного використання виробничих потужностей, чого в реальному житті не може бути. Зазначена математична конструкція має статичний характер, не враховує технічного прогресу та нагромадження капіталу.

Ще одна помітна постать лозаннської школи — В. Парето, який остаточно розбігся в поглядах з теоретиками математичної школи щодо концепції суб'єктивної корисності. На відміну від інших він заперечував факт існування причинно-наслідкових зв'язків. Як і більшість сучасних учених-математиків, В. Парето визнавав лише функціональні зв'язки між явищами, а своє завдання вбачав у визначенні кількісних співвідношень між ними. Для нього не існувало питання, чим визначається ціна — граничною корисністю, попитом і пропозицією чи витратами виробництва. Виходячи з цього він модифікував індивідуальну функцію корисності Джевонса—Вальраса та змінив її на порядкову функцію надання переваг.

В. Паретоостаточно відійшов від кардиналістської концепції раннього маржиналізму, представленої всією суб'єктивною теорією граничної корисності, коли раціональний індивід виходячи з певних переваг і уподобань визначає для себе кількісну оцінку корисності в умовних одиницях (балах, ютилях тощо). В. Парето (до нього ці ідеї розробляв Ф. Еджворт, 1881) здійснив перехід до ординалістської концепції маржиналізму, пропонуючи користуватися теорією порядкової корисності. Остання не вимірює корисність абсолютними показниками, а оперує поняттям "надання переваг" певному набору благ. Кількість благ, з погляду раціонального суб'єкта з обмеженим грошовим доходом, безмежна (тобто комбінацій благ (наборів) безліч). Набори благ різняться за кількістю окремих благ. Не можна виміряти корисність кожного набору чи сказати, наскільки один набір корисніший від іншого. Але функція, яка відображує послідовність, порядок надання переваг цим наборам раціональним суб'єктом, може бути достатньо повним описом його поведінки.

В. Парето став першим економістом, який дослідив питання про існування розв'язку системи загальної рівноваги Л. Вальраса. Він сформулював критерій найкращого розподілу ресурсів, який увійшов в історію економічної думки як оптимум Парето: розподіл ресурсів є оптимальним, якщо не можна поліпшити стан одного якогось учасника економічного процесу, одночасно не погіршивши стан хоча б одного з решти учасників. Розвиток у напрямку оптимуму передбачає такий рух ресурсів, який збільшує добробут як мінімум однієї людини, не заподіюючи шкоди іншому.

Математична школа в цілому суттєво вплинула на економічну науку, примусила її більше уваги приділяти кількісному аналізу явищ господарського життя. Було закладено основи економіко-математичного моделювання економічних явищ і процесів, яке з плином часу перетворилося на один із провідних методів політичної економії.

Надайте відповіді на питання