Групи слів за вживанням: загальновживані, стилістично забарвлені слова, діалектизми, професійні слова і слова-терміни, просторічні слова, жаргонізми

Найбільший тематично-стилістичний шар лексики мови становлять загальновживані слова, які використовуються вільно, без будь-яких обмежень. Ці слова пов’язані зі спільними для більшості носіїв мови поняттями, водночас є звичайними, зрозумілими для широкого загалу назвами предметів і явищ довколишньої дійсності: батьківщина, воля, добро, земля, молоко, ні, одна, повітря, син, так, я.

Вони характеризуються стійкістю основних значень, тобто більшість слів зберегли в сучасній мові ті самі значення, що їх зафіксовано в найдавніших пам’ятках писемності (бігти, вода, мати, перший, три). Водночас цей склад може зазнавати змін, поповнюючись новими поняттями, що стають загальновідомими (атомний, банк, екологія, комп’ютер, мрія, президент, робот), або у зв’язку зі зміною стилістичної маркованості слова, його лексичної та синтаксичної сполучуваності. Загальновживана лексика переважно належить до стилістично нейтральної, міжстильової, але не тотожна їй, має у своєму складі певну частину вільно вживаних емоційно-експресивних слів:матуся, навіжений, попри.

Загальновживана (або загальнонародна) лексика включає в себе лексику як власне українську, так і загальновідому запозичену.

Діалект (гр. dialektos «наріччя») — говір, місцевий різновид мови.

Слова (стійкі словосполучення), що не входять до складу лексичної системи літературної мови, а є елементами лексики певного діалекту, називаються діалектизмами. Це місцеві назви понять загальнонародної мови: кожанок (кожушок), бараболя (картопля), жалива (кропива), вивірка (білка),когут (півень); назви предметів і понять, не поширюваних за межі певного говору: баюр (вид пояса),гачі (вид штанів); слова, відмінні за значенням від слів загальнонародної мови: гора (горище), пироги(вареники).

Діалектизми збагачують українську мову, особливо синоніміку. Вони використовуються у художніх творах для відображення життя і мови людей певної місцевості. «Коли Іванові минуло сім літ, він уже дивився на світ інакше. Він знав багато. Знав, що на світі панує нечиста сила, що арідник (злий дух) править усім; що в лісі повно лісовиків, які пасуть свою маржинку: оленів, зайців і серен; що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрічного в танець та роздирає нявки; що живе в лісі голос сокири. Вище, по безводних далеких недеях, нявки розводять свої безконечні танки, а по скелях ховається щезник» (М. Коцюбинський).

Професійна лексика

Професіоналізми(лат. professio «заняття, фах») — слова та словосполучення, характерні для мови людей певних професій. Це переважно назви знарядь виробництва, назви трудових процесів, спеціальні професійні вислови. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні.

1. Слова та словосполучення, притаманні мові моряків: кок — кухар; камбуз — кухня; кубрик — кімната відпочинку екіпажу; бак — носова частина корабля; ходити в море — плавати.

2. Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних сфер: зняти касу, підбити, прикинути баланс.

3. Назви фігур вищого пілотажу в льотчиків: штопор, бочка, петля, піке тощо.

4. Професіоналізми користувачів персональних комп’ютерів: мама — материнська плата; клава — клавіатура; скинути інформацію — переписати; вінт — вінчестер.

5. Професіоналізми музикантів: фанера — фонограма; ремікс — стара мелодія у новій обробці; розкрутити (пісню, ім’я) — розрекламувати.

6. Для деяких професіоналізмів є характерним зміщення наголосу із традиційної унормованої позиції на інший склад: ато'мний, компа'с, Мурма'нськ, рапо'рт тощо.

Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. У писемній мові професіоналізми вживаються у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Професіоналізми використовують також літератори з метою створення професійного колориту, відтворення життєдіяльності певного професійного середовища у своїх творах

Терміни вживають науковці, військові, спортсмени, діячі. Мистецтва у своїй професійній діяльності. Це слова, що називають певні поняття:

– науки: (звук, екологія, спрощення, психоаналіз);

– техніки: (детектор, процесор, динамік);

– мистецтва: (аріозо, інтермецо, амплуа).

Слова, що вживаються лише в усному побутовому мовленні, називають просторічними. У художніх творах їх використовують для надання зображуваному зневажливої, грубуватої характеристики.

До просторічних слів належать також і росіянізми (русизми) – слова, запозичені з російської мови, що перебувають за межами української мови і не зафіксовані її словниками: слідуючий (замістьнаступний).

Поза загальновживаною мовою стоять жаргонізми(з франц. пташина мова) – слова або вислови, уживані невеликою групою людей. Спілкуючись, ці люди додають до свого мовлення специфічні емоційно забарвлені слова: класно, тусуватися, прикольний.

ОМОНІМИ

Від багатозначності треба чітко відмежовувати омонімію.

Омоніми - це слова, однокові або подібні за звучанням, але різні за лексичним значенням.

Наприклад, балка - яр з положистими схилами і балка -дерев'яний чи металевий брус для перекриття стелі; порох- пил і порох - вибухова речовина; чайка - птах і чайка -човен.

Отже, омоніми мають однаковий звуковий склад, але зовсім різні за значенням, це різні слова, а не різні значення одного й того ж слова: стан - талія, стан - ситуація, обставини, стан - у техніці.

Омоніми сучасної української літературної мови переділяються на дві групи: повні (прості) і неповні (часткові).

Повні омоніми - це такі слова, які зберігають однакове звучання в усіх граматичних формах: деркач - птах і деркач - стертий віник

(пор. деркача, деркачем, на деркачі). Такі омоніми завжди належать до однієї частини мови.

Серед неповних омонімів вирізняють декілька груп.

Омоформи - різні за значенням слова, однакове звучання яких зберігається лише в окремих граматичних формах: ранком (іменник в орудному відмінку однини і прислівник); мати, поле (іменники) і мати, поле (дієслова); світи (іменник у формі множини) і світи (дієслово наказного способу: Світи, сонечко, яскравіше).

Омофони - слова різні за значенням і написання, але однакові за звучанням: сонце і сон це, лежу (від лежати) і лижу (від лизати), мене (до я) і мине (від минати), проте і про те.

Омографи - слова, однакові за написанням, але різні за значенням і звучанням. Вони розрізняються наголосом: обід і обід (у колесі), мала (прикметник) і мала (дієслово), дорога (прикметник) і дорога (іменник).

Омоніми здебільшого вживаються в художній літературі, народній творчості, в розмовно - побутовому мовленні: Погана та мати, що не хоче дитя мати (Народна творчість). Ними послуговуються для створення дотепних висловів, каламбурів.

ПАРОНІМИ

Пароніми - це слова, що мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням: уява (здатність уявляти - плід уяви) -уявлення (знання, розуміння чогось -помилкове уявлення); гривня (грошова одиниця) - гривна (металева шийна прикраса у вигляді обруча); кампанія (сукупність заходів, спрямованих на виконання певного завдання) - компанія (група осіб, пов'язаних певними інтересами або торговельне чи промислове товариство).

Пароніми близькі до омонімів, але не тотожні з ними.

Між паронімами можуть встановлюватися синонімічні (блискучий - лискучий, блукати - блудити, повноваження - уповноваження, особистий - особовий), антонімічні (прогресивний -регресивний, густо - пусто, іммігрант - емігрант) відношення.

Як і омоніми, пароніми є широко вживаними в різних стилях, а також вживаються у мовленні для створення каламбурів.

СИНОНІМИ

Синоніми - це слова тотожні або близькі за значенням, але різні за звучанням: аргумент, доказ, підстава, обґрунтування; конче, доконче, неминуче; будувати, споруджувати, зводити, (хату) ставити, (з каменю) мурувати; (машини) складати, виготовляти; (суспільство) створювати, організовувати; (світогляд) формувати, ґрунтувати.

Синоніми переважно належать до однієї частини мови і відрізняються відтінками значень або стилістичними забарвленням, чи обома ознаками одночасно. Наприклад, дієслова із загальним значенням говоритирозрізняються і відтінками значень, і емоційним забарвленням: базікати - говорити про щось не варте уваги,шептати - говорити тихо, варнякати - говорити дурниці, воркотати - ніжно і стиха розмовляти, бурчати - говорити нерозбірливо, з незадоволенням тощо.

Синоніми групуються в синонімічні ряди (синонімічні гнізда).

Синонімічній ряд - це група слів, що мають однакове чи подібне значення: бідність, нестатки, убогість, убозтво, незабезпеченість, злиденність; істотний, посутній, сутній, суттєвий, дуже важливий, значний, вагомий, поважний; шкодувати, жалкувати; (за чим) уболівати; (кого) жаліти, співчувати (кому); (гроші) економити, заощаджувати.

У синонімічному ряді всі слова об'єднуються навколо опорного, стрижневого слова або домінанти. Це слово найуживаніше серед інших, стилістично нейтральне і найповніше виражає значення, властиве всім членам ряду. Наприклад, на означення особи, яка дотримується правил пристойності нейтральним словом виступає прикметник ввічливий. Саме навколо нього групуються всі інші синоніми: чемний, ґречний, вихований, тактовний, обхідливий, коректний, делікатний, галантний, люб'язний, ласкавий, уважний.

Синоніми одного синонімічного ряду функціонують у мовленні неоднаково: одні вживаються в усіх стилях, інші - в якомусь одному стилі.

Виокремлюють такі різновиди синонімів: лексичні і контекстуальні.

Лексичні синоніми - це слова, що належать до однієї частини мови і мають відмінності у значенні.

Серед лексичних розрізняють семантичні, стилістичні, семантико-стилістичні й абсолютні.

Семантичні (поняттєві, ідеографічні) синоніми - це стилістично нейтральні слова, що відрізняються відтінками у значенні: схвалювати, підтримувати, затверджувати; взаємини, стосунки, відносини.

Стилістичні синоніми - це слова, що різняться експресивно-емоційним забарвленням, належністю до мовних стилів: біографія (офіційно-діловий стиль) і життєпис (публіцистичний стиль).

Семантико-стилістичні синоніми - слова, що різняться і відтінками значень, і емоційним забарвленням: бити, ударяти, гатити, гамселити, садити.

Абсолютні синоніми - це слова тотожні за значенням і різняться лише звучанням: алфавіт, азбука, абетка; дієслово, інфінітив, неозначена форма дієслова; безплатний, безкоштовний. Ці синоніми позбавлені експресивно-емоційних відтінків: мовознавець, лінгвіст, баритися, гаятися.

Контекстуальні синоніми - це слова, що мають близьке значення тільки в контексті. Поза контекстом ці слова вживаються з абсолютно різним значенням. Так дієслова провалитися і не скласти не є синонімами, але в певному контексті вони можуть вживатися як синоніми (провалитися на екзамені - не скласти екзамену).

Специфічними синонімами є евфемізми - слова, що вживаються для непрямого, прихованого, ввічливого позначення певного предмета, явища, дії замість прямої їх назви: нерозумний замість дурний; допускати неточність замість збрехати; знешкодження, нейтралізація замість убивство. Джерела евфемізмів - у прагненні уникнути з тих чи інших міркувань прямої назви предмета шляхом заміни її позитивним еквівалентом.

Наявність багатої системи синонімів у сучасній українській літературній мові створює неабиякі можливості для вибору їх у мовленні. Щоб збагатити свій активний запас слів, радимо частіше звертатися до "Словника синонімів української мови" у двох томах (2001 р.).

Укладання документів щодо особового складу (автобіографія, резюме, характеристика, заява, скарга)

План

1. Загальна характеристика документів щодо особового складу.

2. Укладання документів щодо особового складу:

· автобіографія;

· резюме;

· характеристика;

· заява;

· скарга.

1. Загальна характеристика документів щодо особового складу.

Документит щодо особового складу містять інформацію, що стосується певного суб’єкта (найчастіше одного).

До документів з особового складу відносяться заява, характеристика, автобіографія, резюме, скарга.

Для всіх текстів рукописних чи друкованих документів характерні такі ознаки, як: ясність, точність, компактність, гранична стислість викладу з використанням термінології, часте вживання віддієслівних іменників, відіменних прийменників (на основі, за рахунок, згідно з, з метою та ін.), складних сполучників (внаслідок того що, у зв’ язку з тим що, зважаючи на те що), оповідний характер викладу, перевага прямого порядку слів у реченнях, повна відсутність художньо-зображальних засобів. До документів ставляться певні вимоги: використання спеціальних термінів, дат, цифрових даних, точна назва установ.
Заява – це вид документа, за допомогою якого громадяни реалізують через державні, приватні або громадські організації (установи, заклади) надані їм права (на працю, відпочинок, матеріальне і соціальне забезпечення тощо) чи захищають свої інтереси.
Характеристика – це документ, у якому надається оцінка ділових і моральних якостей
працівника як члена колективу за період, який він відпрацював на даному
підприємстві (учня, студента).
Автобіографія – це документ, у якому особа власноручно у хронологічному порядку подає стислий опис свого життя та діяльності.
Наказ – розпорядчий документ, що видається керівником установи, організації, підприємства на правах єдиноначальності та в межах його компетенції і стосується організаційних або кадрових питань.

2. Укладання документів щодо особового складу:

· автобіографія;

· резюме;

· характеристика;

· заява;

· скарга.

АВТОБІОГРАФІЯ

Автобіографія — це документ, у якому особа, що складає його, подає опис свого життя та діяльності в хронологічній послідовності.

Автобіографія має бути вичерпною, інформативною, лаконічною, може писатися від руки або з використанням технічних засобів. Залежно від призначення автобіографія може бути:

- автобіографією-розповіддю (укладається в довільній формі);

- автобіографією-документом (точно викладаються основні факти).

Автобіографія складається з таких реквізитів:

1. Назва документа.

2.Текст.

3. Дата.

4.Підпис, ініціали, прізвище особи, яка написала автобіографію.

Основними складовими частинами тексту автобіографії є:

1. Прізвище, ім’я, по батькові (повністю, у називному відмінку).

2.Число, місяць, рік і місце народження.

3. Відомості про навчання (роки й місце, одержана освіта й спеціальність за дипломом тощо).

4. Відомості про трудову діяльність (коли, де, на якій посаді працював автор автобіографії, останнє місце роботи чи навчання, посада).

5. Відомості про громадську роботу, досягнення, заохочення, захоплення.

6. Відомості про батьків (прізвище, ім’я, по батькові, дата народження, де й ким працюють, посада або останнє місце роботи).

7. Склад родини і стан сім’ї.

8. Паспортні дані, домашня адреса, номер телефону.

Зразок автобіографії