Зміцнення державних інституцій козацької України восени 1649 – 1650рр

У цей період відбувається зміцнення прерогатив та інститутів гетьмана, його повноваження стають незрівнянно ширшими. В умовах утвердження авторитарного режиму до сфери функціональних обов’язків гетьмана входили видання універсалів – нормативних актів, які мали силу закону на всій Україні; скликання і ведення генеральних і старшинських рад; і навіть призначення полковників та сотників . Зменшується роль генеральної військової ради (яка за козацьким звичаєвим правом була найвищим органом влади), фактично перетворюється з органу прямого народовладдя, на представницький - у роботі брали участь представники не лише від полків, сотень і запорозького козацтва, а й духовенства, мііщан (міської адміністрації) й інколи покозачених селян. Занепад з 1649 р. ролі генеральної ради водночас супроводжувався зростанням значення старшинської ради, засідання якої відбувалися або у формі зібрання генеральних старшин і полковників, або у формі проведення старшинського з'їзду. До компетенції старшинської ради належало розв'язання найважливіших питань політичного життя, зовнішньої політики, регулювання збору податків, використання земельного фонду держави. Хоча Б. Хмельницький і перетворив її на дорадчий орган, однак поважав традиції Війська Запорозького і всі важливі постанови проводив як рішення ради. Важливим був інститут генеральних старшин : традиційно друге місце після гетьмана посідав генеральний обозний, третє - два генеральних осавули, четверте — два генеральних судді, п'яте — генеральний писар; почали формуватися уряди генерального підскарбія, генерального хорунжого та генерального бунчужного. Центральне місце у судовій системі, як і раніше, належало генеральному військовому суду, до складу якого, крім генеральних суддів, входили гетьман, генеральні старшини і судовий писар. На місцях функціонували полкові й сотенні органи управління (уряди). Полковий уряд становили полковник та полкові старшини. Із 1649 р. Б. Хмельницький зосереджує у своїх руках право призначати і звільняти полковників, що раніше виконувала козацька полкова рада. Полковники виступали носіями верховної влади на території полків,до їхньої прерогативи належало широке поле адміністративних, судових, фінансових повноважень. В управлінні полковники опирались на старшину – обозного суддю, осавула, писаря. Полкову модель було перенесено у сотню. До сотенного уряду входили сотник, старшини і городовий отаман. Щодо місцевого самоврядування , то у містах визначалася чинність Магдебурзького права. . На чолі сільських громад стояли старости (отамани, війти). Правовим документом залишився Литовський статут і звичаєве право. Важливим соціальним інститутом держави була православна церква. Гетьман всіляко підтримував її, послідовно й рішуче обстоював у козацькій Україні майнові інтереси церков і монастирів, винагороджував їх земельними володіннями і маєтками. Зі свого боку, духовенство (насамперед нижче) відігравало важливу роль не лише в ідеологічному обґрунтуванні мотивів боротьби поспільства й козацтва проти Речі Посполитої, ай в її організації та навіть у керівництві нею.

36.Зовнішня політика українського уряду восени 1649-1650рр.Поведінка Іслам-Гірея після Зборівської битви зробила гетьмана заручником польсько- кримського порозуміння. Після укладення кримсько-польського Зборівського договору козацька Україна втратила свободу дій щодо Речі Посполитої й змушена була зважати на позицію ханства. Повернувшись із поход, Б. Хмельницький розгорнув активну діяльність із реалізації, передбачених зборівським договором, статей. Упродовж 1650 р. у відносинах із Річчю Посполитою українська сторона домагалася від неї виконання умов договору й намагалася запобігти втягненню козацької України у воєнні дії проти Росії чи Порти. Також уніатське духовенство не поспішало повертати захоплені храми й майно, тож відправленому в березні до Варшави посольству доручалося знову порушити питання про ліквідацію унії. Українська дипломатія прагнула схилити Річ Посполиту до визнання самобутності козацької України. У березні 1650 р. вона порушила питання про заборону панам-католикам приїжджати до маєтків, припинення на деякий час збирання з підданих податків. Для врегулювання гюльсько-українських взаємин сейм наприкінці 1650 р. ухвалив направити до Б. Хмельницького посольство, переговори з яким мали розпочатися в лютому наступного року. Проте напад польської армії на Східне Поділля зірвав їх, а через воєнні дії дипломатичні відносини стали епізодичними.. У 1649 гетьман надіслав листа трансільванському князеві Дьєрдю І Ракоці, висловлюючи бажання бачити його «опікуном і королем Польщі», а на початку січня 1649 р. через єрусалимського патріарха Паїсія звернувся з проханням до московського царя взяти під протекцію Військо Запорозьке. Упродовж 1649 р. український володар двічі направляв послів до Стамбула, засвідчуючи вірність «отаманському цезареві», готовність виступити проти ворогів Порти й гарантію безпеки на морі, прохаючи взамін надіслати на допомогу проти Польщі війська Молдавії, Валахії й Трансільванії. Важливі переговори відбулися в липні 1650 р. з турецьким посольством Осман-аги. Гетьман заявив про бажання козаків служити Порті. . гетьман з порушував перед султаном клопотання про прийняття під протекцію всієї України («Русі»). Складається враження, що, апелюючи одразу до кількох монархів, гетьман допускав можливість одночасної підлеглості кільком протекторам, проте, як на нашу думку, Б. Хмельницький дотримувався іншої концепції міжнародних відносин: він не хотів приймати жодної з протекцій, а прагнув такими клопотаннями схилити якогось із монархів до воєнних дій проти Речі Посполитої, вибороти незалежність і відмовитися в останній момент від юридичного оформлення акту протекції.