Жванецька кампанія та її наслідки

22 серпня 1653 р. польська армія перейшла у наступі. Розпочалася Жванецька кампанія, під час якої Річ Посполита й Кримське ханство порозумілися за рахунок українських інтересів. Укладена між ними 15 грудня (в усній формі) Кам`янецька угода передбачала відновлення, відповідно до умов Зборівського договору, прав і свобод лише козацтва, всі інші статті ігнорувалися. Хан погодився також на негайну окупацію козацької України польськими підрозділами, повернення шляхти й відновлення дореволюційних повинностей селян і міщан. Таким чином, політичні наслідки кампанії виявилися для Української держави катастрофічними: не передбачалося визнання навіть її автономії, не кажучи вже про незалежність.

Велику увагу українська дипломатія приділяла створенню впродовж 1648 — 1653 рр. антипольської коаліції. ІДе напередодні 1648 р. козаки висловлювали наміри у своїй боротьбі проти Речі Посполитої заручитися підтримкою Криму, Порти чи Роси. З цією метою у 1647 р. Б. Хмельницький направляє посольство до султана, обіцяючи взамін припинити морські виправи козаків проти Туреччини. Наступного року розпочалися переговори з Кримським ханством, що завершилися у березні укладенням договору про військово-політичний союз. Він передбачав надання взаємної військової допомоги проти ворогів, заборону татарам брати ясир, спустошувати поселення и руйнувати церкви, платню татарам за надану підтримку, припинення козацьких виправ проти Криму й згоду Війська Запорозького направити козацькі підрозділи на допомогу султану до Кандії. Весною 1649 р. підтверджується чинність цього договору, причому його умови забороняли татарам грабувати населення й брати ясир на всіх українських землях («по Віслу»),

Укладання союзу з Кримом відіграло позитивну роль на початковому етапі боротьби за незалежність. У жодному випадку не можна недооцінювати його ролі у здобугті перемог на Жовтих Водах, під Корсунем і особливо під Зборовом. Слугував він також вагомою перешкодою для створення Польщею антиукраїнської коаліції. Водночас мали місце й негативні аспекти, які помітно посилюються з літа 1649 р- По-перше, всупереч договору поведінка татар на теренах козацької України традиційно мала руйнівний характер, іцо призводило до їх демографічного, економічного й культурного занепаду. По-друге, кримська еліта, не забуваючи гасла джіхаду (священної війни), проводила політику «рівноваги сил» («з якого ж боку хто впаде замертво, користь належить ісламу») й намагалася не допустити утворення незалежної Української держави. По-третє, хан та його оточення вирішили використати Річ Посполиту й Гетьманщину для реалізації задумів приєднання до Криму Астраханського і Казанського ханств та досягнення незалежності від Порти.

Після укладення кримсько-польського Зборівського договору козацька Україна втратила свободу дій щодо Речі Посполитої й змушена була зважати на позицію ханства. її дипломатії доводилося, з одного боку, уникати загострення відносин із Кримом, а з іншого — утримувати його у сфері інтересів української зовнішньої політики, що виявилося вкрай складним завданням. Зокрема, намагаючись залучити Річ Посполиту й Україну до антиросійської коаліції, хан, шукаючи порозуміння з королем, усупереч наказам султана, не поспішав прийти на допомогу українцям весною 1651 р. Залишивши ЗО червня поле бою під Берестечком, Іслам-Гірей прирік українське військо на поразку. І все ж Б. Хмельницький змушений був зберігати доброзичливий характер взаємин із татарською знаттю, остерігаючись укладення спрямованого проти України ггольсько-кримського союзу.

Восени 1653 р. хан уперше почав домагатися від гетьмана прийняття протекції Криму. Лише з великими труднощами Б. Хмельницькому вдалося переконати його підтвердити чинність договору 1648 р. Ігнорування кримською знаттю українських інтересів сповна проявилося на завершальному етапі Жванецької кампанії, коли вона пішла на укладення 15 грудня се паратної угоди з Річчю Посполитою. Ця угода надзвичайно гостро поставила питання про пошук негайного опертя на військову підтримку країни-протектора. У 1648 —1653 рр. таку підтримку реально можна було отримати з боку Османської імперії чи Російської держави. Як уже зазначалося, Б. Хмельницький ще напередодні повстання звернувся по допомогу до султана.