Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаче­ ної законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. 4 часть

( шиття 10

Lt; іішіптя 10

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

вин, у т. ч. в разі вчинення ним злочину за межами України, а також поширює його на осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні, якщо очікуваним наслід­ком видачі останніх є притягнення їх до кримінальної відповідальності та віддання до суду. У разі вчинення злочину за межами України особою без громадянства, що по­стійно проживає в Україні, вона може бути видана іноземній державі для здійснення щодо неї інших примусових заходів, крім притягнення до кримінальної відповідаль­ності та віддання до суду.

При визначенні поняття «вчинення злочину за межами України» слід врахову­вати, що злочин вважається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, або якщо його вико­навець або хоча б один із співучасників діяв на території України (див. коментар до ст. 6).

2. Частина 1 і частково ч. З ст. 10 регламентують інститут видачі (екстрадиції), а ч. 2 і
частково ч. З ст. 10 - інститут передачі засудженої особи для відбування покарання в
іншій державі. Положення ст. 10 щодо видачі відображають міжнародний принцип
«видай або суди сам», передбачений численними міжнародними конвенціями про бо­
ротьбу з різними видами міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру.

3. Що стосується видачі, то з ч. З ст. 10 випливає, що іноземці, а також особи без
громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчинили злочини за межами
України і перебувають на її території, якщо вони не засуджені за них на підставі КК
України, можуть бути видані іноземній державі: а) для притягнення до кримінальної
відповідальності або б) для віддання до суду, якщо така видача передбачена міжнарод­
ними договорами України. Притягнення їх до відповідальності за КК України не ви­
ключається, якщо їх видача не передбачена міжнародними договорами України.

4. Що стосується передачі для відбування покарання, то із частин 2 і 3 ст. 10 випли­
ває, що:

1) іноземці, які вчинили злочини на території України і засуджені за них на підставі
КК України, не можуть бути передані для відбування покарання державі: а) громадяна­
ми якої вони не є; б) громадянами якої вони є, якщо така передача не передбачена між­
народними договорами України;

2) особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні, які вчини­
ли злочини на території України і засуджені за них на підставі КК України, не мо­
жуть бути передані для відбування покарання іншій державі, якщо інше прямо не
передбачено міжнародним договором, учасниками якого є Україна і відповідна
держава;

3) іноземці, а також особи без громадянства, що постійно не проживають в Україні,
які вчинили злочини за межами України і перебувають на її території, якщо вони не
засуджені за них на підставі КК України, можуть бути передані іноземній державі для
відбування покарання, якщо така передача передбачена міжнародними договорами
України.

5. Загалом нормативними підставами видачі (екстрадиції) та передачі злочинця,
крім ст. 10 КК, є багатосторонні та двосторонні угоди про:

1) видачу правопорушників (такі двосторонні угоди укладені Україною з Брази­
лією, Індією, Панамою, Єгиптом, Іраном);

2) передачу засуджених осіб (такі двосторонні угоди укладені Україною з Грузією,
Азербайджаном, Узбекистаном, Казахстаном, Вірменією, Китаєм, КНДР, Іраном, Тад­
жикистаном, Туркменістаном);

3) правову допомогу у кримінальних справах (такі двосторонні угоди укладені
Україною з Молдовою, Латвією, Грузією, Естонією, Монголією, США, В'єтнамом,
Бразилією, Індією, Гонконгом, Кубою, Панамою, КНДР, Єгиптом, Іраном), а також

4) окремі положення відповідних угод про боротьбу з деякими видами злочинів.
Йдеться про положення відомих міжнародних конвенцій: про боротьбу з бомбовим те­
роризмом; про боротьбу з фінансуванням тероризму; про боротьбу з незаконним захоп-

ім -пням повітряних суден; про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти іеки цивільної авіації; про запобігання, а також покарання злочинів проти осіб, які і "ристуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів; про фізич-пїїп тхист ядерного матеріалу; про охорону персоналу ООН та зв'язаного з нею персо-и.і іу; про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням най-м.інців; про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського ноплавства; проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що при­нижують гідність, видів поводження і покарання; про наркотичні засоби; про психо-і ром ні речовини; про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психо-гропнихречовин,- а також Факультативного протоколу до Конвенції про права дитини щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції і дитячої порнографії тощо. У Декларації і ЮН про злочинність та громадську безпеку недвозначно вказано, що держави-члени маютьпередбачити ефективну процедуру видачі або переслідування осіб, які беруть і.їсть у небезпечних транснаціональних злочинах, з тим, щоб ці особи «не знаходили іі жодного безпечного притулку».

Умова про те, що видача (передача) має бути передбачена міжнародним догово­ром, означає, що за відсутності такого багатостороннього чи двостороннього договору иидача (передача) відбутися не може (питання про неї не може бути вирішене і в дип-нішатичному порядку), і містить у собі інші, додаткові умови.

6. Умови, за яких особа може бути видана іншій державі для притягнення до кримі­нальної відповідальності і віддання до суду, і умови, за яких особа може бути передана ІНШІЙдержаві для відбування покарання, зазвичай є різними. Крім того, різними мо-ь бути і додаткові умови видачі або передачі, визначені тим чи іншим міжнародним ІОІ овором України.

Так, згідно з Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, І імейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 р. особа може бути видана лише за ГЯКІдіяння, які за законами запитуючої і запитуваної Сторін тягнуть покарання у виді позбавлення волі на строк не менше одного року або інше більш тяжке покарання, а передана для відбування покарання - якщо вона позбавлена волі на строк не менше ше-I і п місяців або до неї застосоване більш тяжке покарання.

Дещо інші умови видачі передбачені Європейською конвенцією про видачу право­порушників і Додатковими протоколами до неї. Так, видача не здійснюється, якщо зло­чин, у зв'язку з яким вона запитується, розглядається як: а) політичний чи пов'язаний з політичним, а так само звичайний, якщо є достатні підстави вважати, що запит на вида-ч\ (роблено з метою переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, н.іціональної належності чи політичних переконань. До політичних злочинів не нале-11 гь: вбивство або замах на вбивство глави держави чи члена його сім'ї; злочини проти подства, зазначені у Конвенції про запобігання злочинові геноциду та покарання за нього;злочини, перелічені у ст. 50 Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у іпочих арміях, ст. 51 Конвенції про поліпшення долі поранених, хворих та осіб, які по-Гврпіликорабельну аварію, зі складу збройних сил на морі, ст. 147 Конвенції про за-КИСТцивільного населення під час війни; будь-які порушення законів і звичаїв війни, крім тих, що передбачені у зазначених положеннях Женевських конвенцій; б) військо-ІИЙ(якщо він не є злочином за звичайним кримінальним правом. При цьому видачу її вчинення загальнокримінальних злочинів, що також є військовими злочинами, може бути здійснено Україною лише за умови, якщо особу, видача якої запитується, пуде піддано кримінальному переслідуванню за військовим правом або законом); ні фінансовий (пов'язаний з податками, зборами, митом та валютою).

1 Іогодившись із визначеннями політичних, військових та фінансових злочинів,

vкраїна Законом про ратифікацію даної Конвенції і Протоколів до неї залишила за со-

іюіо право вирішувати в кожній окремій справі, задовольняти чи не задовольняти запит

про видачу правопорушника, а також зобов'язалась здійснювати видачу лише тих осіб,

вчинили злочини, що караються позбавленням волі на строк не менше одного року

Розділ II

( шиття 10

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

або більш суворим покаранням. Україна може відмовити у видачі іноземця і з огляду на те, що за її законодавством злочин вважається частково вчиненим на її території (див. ст. 6 КК, ст. 7 Конвенції). Конвенцією передбачені й інші обставини, які можуть пере­шкодити такій видачі.

Як правило, всі міжнародні договори, що стосуються видачі, учасниками яких є Україна, грунтуються на принципах, відповідно до яких, зокрема: 1) злочин, за вчинення якого вимагається видача, має визнаватися злочином і за законами держави, де перебуває винна особа (принцип тотожності); 2) якщо вимога про видачу має на меті притягнення особи до кримінальної відповідальності, держава, яка вимагає видачі, повинна надати докази вчинення злочину; 3) іноземець (особа без громадянства), що вчинив злочин на території іншої держави, не підлягає видачі іноземній державі, якщо він: а) отримав в установленому порядку політичний притулок; б) хоча ще не отримав такого притулку, але переслідується за злочин політичного характеру; в) переслідується за військовий злочин, який при цьому не є злочином за загальним кримінальним правом; г) вчинив діяння, яке за КК даної держави не визнається злочином або закінчився строк давності; д) в іншій державі може бути страчений або підданий іншому покаранню, результатом якого є не відновлювана шкода фізичної цілісності організму людини, або іншому жорстокому і нелюдському покаранню; є) за вчинене діяння був засуджений, виправда­ний чи звільнений від кримінальної відповідальності чи покарання.

У разі, якщо іноземець або особа без громадянства, що постійно не проживає в Україні, вчинили злочини на території кількох держав, питання про видачу їх одній із них вирішується дипломатичним шляхом на підставі міжнародних договорів України. При цьому обов'язковою умовою видачі зазвичай є те, що винний має нести відпові­дальність за всі вчинені ним злочини, незалежно від того, на території якої держави вони вчинені.

7. Відповідно до умов, визначених Європейською конвенцією про передачу засудже­них осіб, особу може бути передано іншій державі для відбування покарання, якщо: а) ця особа є громадянином держави виконання вироку; б) вирок є остаточним; в) на час отримання запиту про передачу засуджена особа має відбувати покарання, як правило, впродовж якнайменш шести місяців або якщо їй винесено вирок до ув'язнення на неви-значений строк; г) на передачу згодна засуджена особа або, з урахуванням її віку або фі­зичного чи психічного стану,- її законний представник; д) діяння, на підставі якого було винесено вирок, є злочином згідно із законодавством держави виконання вироку; є) дер­жава винесення вироку і держава виконання вироку згодні на передачу засудженої особи.

Згідно з Договором між Україною та Китайською Народною Республікою про екс­традицію передача не може відбутися, якщо: а) діяння не підпадає під поняття «злочин» згідно із законодавством хоча б однієї із Сторін; б) за вчинення даного злочину перед­бачене покарання у виді позбавлення волі (згідно із законодавством України), або тю­ремного ув'язнення (згідно із законодавством Китаю) на строк менш як один рік або більш м'яке покарання; в) до закінчення призначеного строку покарання залишається менше шести місяців; г) особі надано притулок згідно із законодавством України або якщо кримінальна справа згідно із законодавством України у даному разі порушується лише за приватною скаргою потерпілого тощо. Крім того, у видачі може бути відмов­лено з інших підстав (наприклад, з огляду на характер злочину, вік, стан здоров'я та інші особистісні характеристики особи, видача якої вимагається).

8. Відповідно до Конституції України іноземцям та особам без громадянства, у т. ч.
тим, які вчинили злочини поза межами України і перебувають на її території, рішенням
Президента України може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
Але відповідний закон ще не прийнято, що виключає можливість застосування цієї
конституційної норми.

9. Оскільки згідно зі ст. 10 існують категорії осіб, які не можуть бути видані інозем­
ній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду (по­
дібні положення існують і в кримінальних законах інших країн), то відповідні міжна-

родні акти передбачають можливість забезпечення судового переслідування осіб, які н'іинили злочини, шляхом виконання вироків за клопотанням тієї держави, у якій було шшесено вирок.

Так, відповідно до Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних иироків, відповідна Договірна Держава є компетентною виконувати вирок суду України М запитом України щодо санкцій, що включають позбавлення волі, штраф, конфіска­цію майна, позбавлення прав. (Про поняття вирок і санкція, як вони розуміються у цій І онвенції,див. коментар до ст. 9).

Зазначений вирок може виконуватися тільки у разі, якщо згідно із законодавством цієїДержави діяння, за яке була встановлена санкція судом України, було б злочином у разійого вчинення на території цієї Держави, та особа, якій було встановлено санкцію, підлягала би покаранню в разі, якщо вона вчинила б це діяння на території цієї Держа-ни. При цьому Україна може запитати іншу Договірну Державу виконати санкцію, ли­ше якщо виконано одну чи більше з таких умов, зокрема: а) засуджена особа постійно проживає в цій Державі; б) виконання санкції в цій Державі вірогідно покращить перс­пективи соціальної реабілітації засудженої особи; в) вказана Держава є Державою по­ходження засудженої особи і заявила про своє бажання прийняти відповідальність за ииконання такої санкції; г) Україна вважає, що вона сама не може виконати санкцію, І ця Держава може.

Конституція України (ч. 2 ст. 25, ч. 2 ст. 26 і п. 26 ч. 1 ст. 106).

Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957р. Ратифікована Україною 16 січня 1998 р.

Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 15 жовтня 1975 р. Ратифікований Україною 16 січня 1998р.

Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 17 березня 1978р. Ратифікований Україною 16 січня 1998р.

Віденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 p. CPCP приєднався до Кон­цепції 23 березня 1989p. (cm. 36).

Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків, від 28 травня 1970 р. Ратифікована Україною 26 вересня 2002 р.

Європейська конвенція про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р. Україна приєд­налась до Конвенції 22 вересня 1995 р.

Додатковий протокол до Європейської Конвенції про передачу засуджених осіб, від 18 груд­ин 1997р. Ратифікований Україною 3 квітня 2003 р.

Конвенція СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і криміналь­них справах від 22 січня 1993 р. (Мінська конвенція). Ратифікована Україною 10 листопада lW4p. (розділ IV).

Конвенція СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і криміналь­них справах від 7 жовтня 2002 р. (Кишинівська конвенція). Україною не ратифікована.

Протокол до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 29 березня 1997р. Ратифікований Україною 3 березня 1998 р.

Конвенція про передачу осіб, які страждають на психічні розлади, для проведення примусо-ио.'о лікування від 28 березня 1997р. Ратифікована Україною 11 січня 2000р.

Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 p. (cm. 14).

Декларація ООН про територіальний притулок від 14 грудня 1967р.

Декларації ООН про злочинність та громадську безпеку від 12 грудня 1996 р.

Закон України «Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1957 рік, і,н)аткового протоколу 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978 року до Конвенції» ltd 16 січня 1998 p.

Висновок КС у справі про Римський Статут № З-в/2001 від 11 липня 2001 р.

Інструкція про порядок виконання Європейських конвенцій з питань кримінального судо­чинства. Затверджена наказом МЮ, ГП, СБ, МВС, ВС, ДПА, ДДПВП від 29 червня 1999 р. М 34/5/22/103/512/326/73.

(шиття 11

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ III ЗЛОЧИН, ЙОГО ВИДИ ТА СТАДІЇ

Стаття 11. Поняття злочину

1.Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне
діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

2. Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить
ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малознач­
ність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла запо­
діяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

1. Наведене у ч. 1 ст. 11 поняття злочину є формально-матеріальним. Із нього ви­
пливає, що злочином є діяння (дія або бездіяльність), якому властиві такі обов'язкові
ознаки: 1) це діяння вчинене суб'єктом злочину; 2) воно є винним; 3) вказане діяння є
суспільно небезпечним; 4) відповідне діяння передбачене чинним КК. Останнє, крім
того, має на увазі, що обов'язковою ознакою злочину є також 5) кримінальна караність.
Відсутність хоча б однієї з цих ознак вказує на відсутність злочину.

Водночас, не є обов'язковою ознакою злочину аморальність: поряд з аморальними КК передбачає як злочини діяння, що не суперечать сучасній суспільній моралі (так звані квазі-злочини), а також діяння, що є нейтральними щодо моралі (більшість необе­режних злочинів, низка злочинів у сфері господарської діяльності, деякі службові злочи­ни, які мржуть бути вчинені за мотивами неправильно зрозумілих інтересів служби тощо).

2. Діяння у кримінально-правовому розумінні, застосованому у ст. 11,- це вольова
усвідомлена поведінка (вчинок) особи, безпосередньо спрямована на спричинення пев­
них негативних наслідків. Відтак, для будь-якого діяння характерною є наявність
об'єктивних і суб'єктивних ознак. Перші відображають фізичні рухи, здійснювані тими
чи іншими органами людського організму (або утримання від таких рухів). До
суб'єктивних належать інтелектуальна та вольова ознаки, а також умотивованість та
цілеспрямованість^ У багатьох інших статтях КК термін «діяння» застосовується для
характеристики об'єктивної сторони як однієї із ознак складу злочину.

Той факт, що злочином є лише діяння, означає, що злочином не можуть бути ви­знані самі по собі: а) будь-які почуття, думки, побажання або ідеологічні, політичні, релігійні чи інші переконання особи, навіть і виявлені (наприклад, викладені в особис­тому щоденнику); б) вимова, написання чи висловлення в інший спосіб думки, поба­жання або переконання, якщо таким висловленням не здійснюється посягання на наці­ональну безпеку, територіальну цілісність, громадський порядок, здоров'я населення, репутацію або права інших людей, таємницю конфіденційної інформації, авторитет і неупередженість правосуддя (див. ст. 34 Конституції України); в) належність особи до тієї чи іншої расової, етнічної, національної, релігійної, мовної, політичної, майнової чи іншої подібної групи, навіть і незареєстрованої органами влади в установленому по­рядку; г) суб'єктивні якості особи (скажімо, погані риси характеру), наявність у неї су­димості у минулому, наявність родинних чи інших зв'язків з особою, яка вчинила зло­чин, тощо (загалом право України допускає визнання подібних якостей правопорушен-