Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаче­ ної законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. 5 часть

ним: вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за ltdпередбачена КК, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповіда-иі.ність, згідно з ч. 4 ст. 184 КАП тягне за собою накладення адміністративного стяг­нення на батьків або осіб, що їх замінюють).

Зміст діяння має особливості при закінченому злочині і попередній злочинній дія-п.пості, при вчиненні злочину однією особою і співучасті у злочині, при посередньому виконанні, при вчиненні злочину і причетності до злочину, при вчиненні одиничного члочину і множинності злочинів. Усі ці особливості мають бути враховані при визна­ченні того чи іншого діяння як злочинного.

КК прямо визначає перелік діянь, які не визнаються злочинами. До них віднесені:

а) дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, пе­
редбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки,
тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі,
суспільству або державі (ч. 2 ст. 11);

б) готування до злочину невеликої тяжкості (ч. 2 ст. 14); готування до злочину або
чамах на злочин, від доведення яких до кінця особа добровільно відмовилася (стат-
п 17 і 31);

в) діяння, вчинене за обставин, що виключають його злочинність (статті 36-43);

г) деякі інші види діянь (ч. 4 ст. 331, ч. 2 ст. 385 і ч. 2 ст. 396).

Під дією у КК розуміється активна поведінка (вчинок) особи, в якій виражена зовні її воля і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків.

Бездіяльність є пасивною поведінкою, в якій так само виражена зовні воля особи і яка спрямована на спричинення певних негативних наслідків; крім того, обов'язковою ознакою бездіяльності є наявність спеціального обов'язку і реальної можливості запо­бігти відповідним наслідкам. Наприклад, неповідомлення відповідних державних орга­нів особою, яка відповідно до чинного закону виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі з метою попередження чи розкриття її злочинної діяльнос-11 (ст. 43), про підготовку учасників групи до диверсії, за умови реальної можливості чробити таке повідомлення, є злочинною бездіяльністю, а невиконання службовою осо­бою дій, які вона за своїми службовими обов'язками і не повинна була виконувати, або пеперешкоджання викраденню майна з боку охоронника внаслідок його тяжкого пора­нення злочинною бездіяльністю визнані бути не можуть.

Окремі злочини можуть бути вчинені тільки шляхом дії (наприклад, крадіжка, роз­бій), деякі інші - тільки шляхом бездіяльності (наприклад, залишення в небезпеці, не-іірипинення військовим начальником злочину, що вчиняється підлеглим), більшість же -шляхом як дії, так і бездіяльності.

3. Поняття суб'єкта злочину розкривається у ст. 18. Його застосування у законодав­
чому визначенні поняття злочину означає, що злочином є діяння, вчинене фізичною
осудною особою, яка на момент його вчинення досягла віку, з якого настає кримінальна
ііідповідальність. Відтак, не може бути визнане злочином прийняття (або неприйняття)
певного рішення не фізичною, а юридичною особою, а так само діяння, вчинене: а) не
особою, а іншою істотою (наприклад, твариною); б) фізичною особою, яка є неосуд­
ною; в) фізичною осудною особою, яка на момент його вчинення не досягла віку, вста­
новленого ст. 22.

Значна кількість злочинів може бути вчинена лише спеціальним суб'єктом, але це ііс є підставою для визнання спеціального суб'єкта загальною ознакою злочину. Вона є пчнакою лише складу конкретного злочину.

4. Винність діяння означає, що воно вчинене умисно або з необережності, у т. ч.
може мати складену (змішану) форму вини - умисел до діяння і необережність до нас-
ІІДКІв,або умисел чи необережність до діяння і необережність до наслідків тощо. За-

і і осування ознаки «винність» у законодавчому визначенні поняття злочину має за мету підкреслити той факт, що у КК діє принцип суб'єктивного ставлення у вину, і що діян-ни, вчинене за відсутності вини, тобто за відсутності психічного ставлення особи до дії

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ III

< шиття 11

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

чи бездіяльності, не може визнаватися злочином. Так, не є злочином: а) рефлекторні, імпульсні, інстинктивні або інші рухи тіла, які не є результатом вольової поведінки особи; б) рухи тіла або відсутність таких рухів, що є результатом тільки чужої волі чи впливу непереборної сили; в) діяння, можливість настання суспільно небезпечних нас­лідків якого особа не передбачала і не могла передбачати (казус).

Винність у вчиненні конкретного діяння відсутня, якщо, наприклад: діяння у відпо­відній статті Особливої частини КК сконструйоване як таке, що може бути вчинене лише з прямим умислом, а фактично вчинене з непрямим умислом або з необережності (скажімо, особа відкрито чи таємно заволодіває насправді чужим майном, щиро вважа­ючи, що воно належить їй), або сконструйоване як таке, що може бути вчинене з пря­мим або непрямим умислом, а фактично вчинене з необережності (наприклад, особа в ситуації банкрутства не відобразила відомості про певне майно через забудькуватість).

Крім того, ознака обов'язкової винності діяння означає, що в процесі кваліфікації злочинів і призначення покарання мають чітко визначатися межі вини кожного із спів­учасників одного злочину (особливо у випадках ексцесу виконавця, добровільної від­мови одного із співучасників від доведення злочину до кінця, невдалої співучасті), межі вини особи, яка звинувачується у вчиненні злочину з двома наслідками, або у вчиненні злочину, суспільно небезпечні наслідки якого виникли в результаті вини не тільки об­винуваченого, а й інших осіб, у т. ч. потерпілого (так званої обопільної вини, яка найча­стіше у практиці трапляється при транспортних подіях), або коли має місце фактична помилка тощо.

Відповідно до ст. 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридич­ної, у т. ч. кримінальної відповідальності. Але аналогічної вимоги щодо незнання осо­бою інших, крім законів, нормативно-правових актів, у Конституції України не існує. Тим часом, факт заборони певних дій не завжди прямо визначається в законі і є завідо-мо зрозумілим для кожного. Часто це питання є спірним і може бути вирішене лише на підставі висновку експерта або в інший спосіб. Тому незнання особою підзаконних но­рмативно-правових актів, до яких відсилає диспозиція статті КК, як правило, звільняє її від кримінальної відповідальності за відсутністю вини. Винятками є випадки, коли знання цих актів конкретною особою передбачається як необхідний юридичний факт. Останнє стосується, зокрема, окремих спеціальних суб'єктів злочинів, передбачених, наприклад, статтями 131, 132, 139, 140, 172таін.

Детальніше про поняття вини див. коментар до ст. 23.

5. Оскільки винність у ч. 1 ст. 11 названа як окрема ознака злочину, то, на відміну від становища, яке існувало за чинності КК 1960 p., суспільна небезпека як ознака зло­чину не включає суб'єктивну шкідливість діяння й означає лише об'єктивну шкідли­вість його.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 КК «Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчини­ли». Із цього положення випливає, зокрема, те, що існують й інші, крім злочинів, суспі­льно небезпечні діяння. Тому шкідливість діяння, яке визнається злочином, розкрива­ється у ч. 2 ст. 11 через узагальнене формулювання об'єктів кримінально-правової охо­рони, якими визнаються: 1) особа (фізична чи юридична); 2) суспільство; 3) держава,- і через два різновиди наслідків посягання: 1) реальне заподіяння істотної шкоди; 2) ство­рення реальної загрози заподіяння істотної шкоди.

Фізична особа - це людина. Юридичними особами визнаються організації, які ма­ють відокремлене майно, можуть мати майнові та особисті немайнові права і нести обов'язки, бути позивачами та відповідачами у суді. Суспільство - це сукупність людей, об'єднаних історично обумовленими соціальними формами спільної життєдіяльності. Державою є основна політична організація суспільства, яка уповноважена здійснювати управління загальними справами суспільства, охорону його економічних, політичних, соціальних, духовних та інших цінностей. До об'єктів кримінально-правової охорони слід відносити, як це випливає із ст. 1 КК, також і людство - населення земної кулі.

Не є злочином діяння, яке: а) посягає на об'єкти, що не охороняються КК (напри-

і, благочинність, благоустрій, порядок користування ресурсами Місяця); б) не запо-пюс шкоди об'єктам кримінально-правової охорони і не створює реальної загрози її мітдіяння; в) заподіює шкоду об'єктам кримінально-правової охорони або створює реальнузагрозу заподіяння їм шкоди, але ця шкода не є істотною.

Порядок визнання істотною шкоди, яка заподіяна чи могла бути заподіяна тим чи 111 пі им діянням, у різних випадках різний. Якщо істотність матеріальної (майнової чи фі іичної) шкоди часто визначається безпосередньо в законі на підставі заздалегідь ви-иіачених критеріїв (кількість неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тяжкість і ілеснихушкоджень тощо), то визнання чи невизнання істотною нематеріальної шкоди (політичної, моральної, організаційної, психологічної тощо), як правило, здійснюється v межах судової дискреції без урахування вказаних критеріїв. Однак в останньому ви­падку при визначенні істотності шкоди, яка заподіяна чи могла бути заподіяна, врахо-иуються такі додаткові об'єктивні ознаки, як спосіб, місце, час, засоби, обстановка вчи­нення злочину, які можуть бути, а можуть і не бути включені до складу конкретного і ючину як його обов'язкові ознаки.

Створення реальної загрози заподіяння істотної шкоди у випадках, коли йдеться проматеріальну шкоду, визначається за тими самими критеріями, за якими визначаєть-(ісама матеріальна шкода. Що ж до створення реальної загрози заподіяння нематері-л п.ної шкоди, то у багатьох випадках така загроза сама по собі є істотною шкодою -

лльною, психологічною, політичною, організаційною тощо.

Указані вище та інші критерії суспільної небезпеки мають значення для віднесення м'іікретних складів злочинів до того чи іншого їх виду відповідно до встановленої м 12 класифікації злочинів.

З огляду на те, що наявність істотної шкоди є обов'язковою властивістю будь-якого і ючину, застосування в окремих нормах Особливої частини КК таких формулювань, ІК, наприклад: «якщо це спричинило істотну шкоду здоров'ю потерпілого» (ч. 1 і і 137), «якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності» (ст. 231),

що воно завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності» (ст. 232), «якщо

ЦС заподіяло істотну шкоду» (ч. 1 ст. 244, ст. 246, ч. 1 ст. 248, ч. 1 ст. 249, ч. 1 ст. 364,

ч І ст. 365, ч. 1 ст. 367, ч. 1 ст. 423, частини 1 і 2 ст. 424, ч. 1 ст. 425, ч. 1 ст. 426), у т. ч.

ми характеристики кваліфікуючих обставин, наприклад: «ті самі дії, якщо вони потяг-

іп істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини» (ч. 2

150), «ті самі дії, якщо вони потягли істотну шкоду» (ч. 2 ст. 361, ч. З ст. 362, ч. 2 . і 363,ч. 2 ст. 410, ч. 2 ст. 359, ч. 2 ст. 382), слід розглядати передусім як уточнюючі ірактеристики певних суспільно небезпечних наслідків, а також спосіб акцентування і "і її факту, що суспільно небезпечним наслідком відповідних діянь є реальне заподіян­ий істотної шкоди, а не створення загрози її заподіяння.

6, Вимога ст. 11 про те, що відповідне діяння повинно бути передбачене чинним і і , відображає кримінальну протиправність злочину. Ця вимога ґрунтується на ві-шмому принципі nullum crimen nulla poena sine lege, безпосередньо випливає із поло-

пия п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, відповідно до якого діяння, які є злочина-га відповідальність за них визначаються виключно законами України, і уточнює

іане положення.

Нідтак, не є злочином вчинене суб'єктом злочину винне діяння, для якого характе-

і фактична суспільна небезпека, на що навіть може існувати пряма вказівка в іншому

ОНІУкраїни, але яке не передбачене чинним КК. Наприклад, за КК не є злочином

оппицтво зброї масового знищення, щодо виробництва якої ще не міститься заборон

ч/киародних договорах, або, якщо такі заборони і містяться, то ці міжнародні дого-

п не ратифіковані Верховною Радою України.

КК встановлює вичерпний перелік злочинів. Тому ознака кримінальної протиправ-

11 заперечує можливість застосування норм КК за аналогією. Наприклад, особа не

і є нести відповідальність за КК за шпигунство на шкоду інтересам іншої держави,

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ III

І hi пі тя 11

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

крім України, за ухилення від сплати аліментів на утримання інших осіб, крім прямо визначених законом, за інші діяння, які прямо не передбачені КК як злочини.

Водночас, принцип nullum crimen nulla poena sine lege не виключає можливості іс­нування у КК так званих бланкетних норм - юридичних норм, що відсилають до пев­них правил, інструкцій тощо, іншим чином дозволяють державним органам, посадовим особам впливати шляхом прийняття відповідних нормативно-правових актів на конкретні ознаки складу злочину і, фактично, на визнання чи невизнання того чи іншого діяння злочином. До вказаних державних органів та посадових осіб можна віднести Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, міністерства і відом­ства, керівників підприємств, установ і організацій тощо. До них не належать судді, адже вони не приймають нормативно-правових актів, а їхні дискреційні повноваження щодо диспозицій статей КК можуть стосуватися лише так званих оціночних ознак і не мають нічого спільного з бланкетністю норми.

7. Діяння не є злочином, якщо його вчинення не передбачає можливості криміналь­
ного покарання. Проте кримінальну караність як обов'язкову ознаку злочину слід ро­
зуміти не як реальне застосування покарання, а як загрозу, можливість його застосу­
вання у разі вчинення забороненого КК діяння. Той факт, що особа, яка вчинила зло­
чин, відповідно до КК може бути звільнена не тільки від покарання, а й від
кримінальної відповідальності, не суперечить вимозі кримінальної караності. Адже пост-
кримінальна поведінка особи і посткримінальна оцінка судом її особистості і вчиненого
нею діяння не перетворюють фактично вчинений злочин у незлочин. Інший підхід
до цього питання створив би підстави для усвідомлення можливої безкарності певних
діянь.

8. Відповідно до ч. 2 ст. 11 не є злочином вчинене суб'єктом злочину винне діяння,
прямо передбачене КК, якщо воно через малозначність не становить суспільної небез­
пеки. Крім того, що це положення конкретизує зміст суспільної небезпеки як загальної
ознаки злочину, метою його введення до КК є намагання законодавця підкреслити, що
правосуддя в Україні має здійснюватися на засадах принципів справедливості та інди­
відуалізації кримінальної відповідальності, за яких формальний момент - кримінальна
протиправність типового діяння - не може превалювати над фактичним - відсутністю
суспільної небезпеки конкретного діяння.

Малозначне діяння слід відмежовувати від діяння, яке не містить складу злочину.

Так, якщо істотність матеріальної (майнової чи фізичної) шкоди визначена безпосе­редньо в законі через певну кількість неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тяжкість тілесних ушкоджень тощо, то недосягнення певного рівня шкоди є свідченням відсутності складу злочину, а не малозначності діяння.

Щодо нематеріальної шкоди, то визначення її істотності, як уже зазначалося, здійс­нюється в межах судової дискреції, а тому визнання конкретного діяння таким, що ста­новить суспільну небезпеку або не становить її через малозначність, залежить від конк­ретних обставин справи та їх оцінки судом. При цьому відсутність умислу в діях особи може бути однією із зазначених обставин лише у разі, якщо відповідне діяння може бути вчинене як умисно, так і через необережність (якщо воно може бути вчинене лише умисно, то відсутність умислу означає відсутність складу злочину). Так само і відсут­ність таких ознак, як спосіб, місце, час, засоби, знаряддя, обстановка вчинення злочину можуть бути зазначеними обставинами лише у разі, якщо такі ознаки не є обов'язковими ознаками складу злочину (в іншому випадку їх відсутність означає від­сутність складу злочину).

Усі необережні злочини в КК сформульовані як злочини з матеріальним складом. Ненастання відповідних суспільно небезпечних наслідків необережного діяння означає відсутність складу злочину. Тому малозначне діяння не може бути необережним. Воно завжди умисне. Проте, це не стосується діянь, які являють собою порушення певних правил, наслідки яких не є конструктивною ознакою складу (див. статті 333, 419, 420, які є прикладами надмірної і помилкової криміналізації). У цих випадках ставлення до

мчіїїія і до наслідків може бути як умисним, так і необережним, а діяння, незалежно від форми вини, може бути визнане малозначним.

Нажливим при віднесенні конкретних діянь до малозначних є встановлення змісту

іслу.Малозначним може бути визнане тільки таке діяння, шкідливість якого не 11 п. к и об'єктивно, а й за змістом умислу винного є незначною (мізерною). Тому не мо-

бутивизнане малозначним діянням, наприклад, збирання з метою передачі інозем­ній державі відомостей, що становлять державну таємницю, якщо внаслідок фактичної помилки винного ці відомості виявились не таємними або були передані не іноземній

каві, а представникам спецслужб України, які видавали себе за представників іно-нм мої держави.

Готування до вчинення злочину невеликої тяжкості не містить складу злочину, а ГОМуне може визнаватися малозначним діянням. Замах же на такий особливо тяжкий і ІОЧИН,як, наприклад, вбивство, якщо його фактичним наслідком не стало навіть за­подіяння фізичного болю, залишається злочином, а не малозначним діянням. Але за-іначенене виключає, що готування до злочину середньої тяжкості, а в окремих випа-іч ідо тяжкого злочину чи навіть до особливо тяжкого злочину або замах на такі • ючини за певних обставин можуть бути визнані малозначним діянням. Наприклад,

юзначними діяннями можуть бути визнані угон річкового судна або заподіяння і удді чи його близькому родичу побоїв - тяжкі злочини, передбачені ч. 1 ст. 278 і ч. 2 І і 377, незначне пошкодження споруди, технологічно пов'язаної з магістральним м.іфтопроводом, якщо це призвело до пожежі, яка була швидко погашена,- особливо іижкий злочин, передбачений ч. З ст. 292.

Щодо співучасті у злочині, то слід мати на увазі, що суспільно небезпечні наслідки пиння, вчиненого у співучасті, є спільними для всіх співучасників, умислом яких вони .'чоилювались, і не можуть ділитися на частки. А тому не може бути такого, що дії од­ної о із співучасників визнаються злочином, а дії іншого - малозначним діянням. Вод­ночас, незначна роль одного із співучасників, яку він відігравав для досягнення спіль­ною злочинного результату, може бути врахована при призначенні покарання або ви­рішенні питання про можливість звільнення від покарання чи від кримінальної мілповідальності.

Гак само причетність до злочину, яка визнається злочином, не може сама по собі, без

імхування конкретних обставин справи, визнаватися малозначним діянням. В окремих

випадках,визначених КК, приховування злочину не містить складу злочину (прихову-

МННЯзлочину невеликої та середньої тяжкості, приховування тяжкого злочину та особ-

іііпо тяжкого злочину членом сім'ї чи близьким родичем особи, що вчинила злочин).

11е є малозначним діянням вчинок (подія), який взагалі не містить ознак злочину, .і іак само діяння, вчинене у стані необхідної оборони, крайньої необхідності, під впли-ІОМфізичного примусу та через інші обставини, що виключають злочинність діяння.

Не може визнаватися малозначним одне із сукупності вчинених особою діянь, яке

і ить ознаки злочину невеликої тяжкості, лише на тій підставі, що всі інші вчинені неюдіяння мають ознаки тяжких та особливо тяжких злочинів.

визнання того чи іншого діяння малозначним не залежить від факторів, які мають млюрядне кримінально-правове значення або взагалі не мають такого, наприклад: збі-

і яжких особистих обставин, факту прощення потерпілим винного, позитивних харак-Пристиквинного тощо. Водночас, скажімо, відносно незначне пошкодження чужого

пна у сукупності з обставинами, які відповідно до КК пом'якшують покарання (щире МИТТЯ,добровільне відшкодування завданого збитку тощо), можуть стати підставою і їй низнання діяння малозначним.

Неможуть бути визнані малозначними діяння, передбачені ст. 125, ч. 1 ст. 126,

166КК, оскільки припинення кримінального переслідування у випадках, коли подія

■німу і склад злочину є наявними, можливе лише за примиренням сторін, а можли-

и. вкриття справи про такі злочини через малозначність суперечить самій суті про-і.і-пня у справах приватного обвинувачення.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ III

( пшття 12

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

 

Таким чином, малозначне діяння- це така формально передбачена КК, як правило, умисна дія або бездіяльність суб'єкта злочину, яка через малозначність заподіяної шко­ди не є суспільно небезпечною. При цьому відсутність суспільної небезпеки у даному випадку означає, що така дія або бездіяльність: а) заподіяла охоронюваному КК об'єкту посягання шкоду, яка не є істотною, або б) створила загрозу заподіяння вказаному об'єкту шкоди, яка не є істотною.

Не є малозначним діяння, яке посягає на об'єкт, що взагалі не охороняється КК (скажімо, справа про скотолозтво або некрофілію не може бути порушена за відсутно­сті події злочину), або хоча й посягає на об'єкт, який перебуває під кримінально-правовою охороною, але не заподіяло йому і не могло заподіяти не тільки істотної, а й будь-якої шкоди (справа про непоправне знівечення обличчя, порушена за ознаками злочину, передбаченого ст. 121, має бути закрита за відсутності події злочину у разі встановлення факту добровільної згоди цивільно дієздатного пацієнта на проведення пластичної операції).

Як правило, малозначними визнаються діяння, що містять ознаки злочинів невели­кої і середньої тяжкості. Кримінальні справи про малозначні діяння не можуть бути порушені, а порушені підлягають закриттю на підставі ч. 2 ст. 11.

Конституція України (статті 1-5, 8, 13, 15, 17, 19, 21-24, 34, 55-68, 92, 111, 140). Рішення КС у справі про депутатську недоторканність від 27 жовтня 1999 р. № 9-рп/99. Постанова ПВС № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».

Стаття 12. Класифікація злочинів

1. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невели­
кої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

2. Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у
виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке
покарання.

3. Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання
у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

4. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді по­
збавлення волі на строк не більше десяти років.

5. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у
виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлен­
ня волі.

1. Відповідно до ст. 12 критерієм класифікації злочинів є ступінь їх тяжкості, який характеризує обсяг (кількість) суспільної небезпеки злочинів, що посягають на один і той самий об'єкт і заподіюють йому шкоду одного і того самого виду - фізичну, майнову, організаційну, психологічну тощо.

Роль формального класифікатора за таким критерієм виконують санкції статей Особливої частини КК, а точніше - розмір санкцій у виді позбавлення волі, що обумов­лює необхідність і значно підвищує актуальність їх наукового обґрунтування.

Характер суспільної небезпеки - її якісна властивість - при цій класифікації злочи­нів до уваги не береться. Водночас, він слугує критерієм рубрикації злочинів в Особли­вій частині КК за розділами.

Так само не має значення для класифікації злочинів форма вини: особливо тяжки­ми, тяжкими злочинами, злочинами середньої та невеликої тяжкості можуть бути як умисні, так і необережні злочини. Такий підхід законодавця можна пояснити тим, що злочини, передбачені окремими статтями КК, можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності, а також зі складеною (змішаною) формою вини.

Водночас, КК дає можливості для інших класифікацій злочинів. Так, із статей 6-8, Мі випливає, що дещо різними є правові наслідки злочинів, вчинених громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на території України і за її межами; І і літі 24 і 25 визначають умисел і необережність, що все ж таки дає підстави для поді-і\ злочинів на види за формою їх вини; ст. 13 поділяє злочини на закінчені і незакінче-ні; назви двадцяти розділів Особливої частини КК дають підстави класифікувати усі ' іочиниза їх родовим і спеціальним об'єктом. При цьому ст. 401 дає окреме поняття ііійськового злочину, ст. 8 виділяє таку групу злочинів, як особливо тяжкі злочини про-і и прав і свобод громадян України або інтересів України, ч. 5 ст. 49 і ч. 6 ст. 80 - зло­чини проти миру та безпеки людства (статті 437-439, ч. 1 ст. 442), а ч. 2 ст. 59 - корис­ливі злочини.

2. У практиці застосування КК класифікація злочинів залежно від ступеня тяжкості маг значення для:

1) визначення чинності закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів,
вчинених за межами України іноземцями та особами без громадянства, які не прожи­
нають постійно в Україні (ст. 8); вирішення відповідно до міжнародних договорів
України питання про видачу особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, та особи,
яка засуджена за вчинення злочину (ст. 10); визначення підстав кримінальної відпові-

іапьності за готування до злочину (ст. 14); визначення поняття злочинної організації (ст.28);

2) визначення обставин, що виключають злочинність діяння, зокрема такої, як ви­
конання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності ор-
іапізованої групи чи злочинної організації, а також визначення міри покарання особі,
яка виконувала спеціальне завдання, беручи участь в організованій групі чи злочинній
організації з метою попередження чи розкриття їх злочинної діяльності, і вчинила пев­
ний особливо тяжкий або тяжкий злочин (ст. 43);

3) визначення підстав і умов звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема:
шільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям (ст. 45), при­
миренням винного з потерпілим (ст. 46), передачею особи на поруки (ст. 47), зміною
постановки (ст. 48); визначення строків давності притягнення до кримінальної відпові-

ілльності, умов, за яких перебіг давності переривається, а також питання про застосу­вання давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із зако­ном може бути призначено довічне позбавлення волі (ст. 49); строків давності притяг­нення до кримінальної відповідальності щодо неповнолітніх (ст. 106);

4) застосування покарання у виді позбавлення військового, спеціального звання,
рангу, чину або кваліфікаційного класу, конфіскації майна, а також довічного позбав-

іення волі (статті 54, 59 і 64); застосування покарання щодо неповнолітніх у виді по-іГківлення волі на певний строк (ст. 102);

5) призначення покарання, зокрема: більш м'якого покарання, ніж передбачено
іаконом (ст. 69); покарання за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків (стат-
м 70 і 71);

6) визначення підстав і умов звільнення від покарання та його відбування, зокрема:
івільнення від покарання особи, яку з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного
₍чавлення до праці на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпеч­
ною (ст. 74); звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і
-німок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79); звільнення від відбування покаран­
ня у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку, а також
іімшачення підстав, за яких перебіг давності переривається (ст. 80); умовно-достро-
к і того звільнення від відбування покарання (ст. 81); заміни невідбутої частини пока­
рання на більш м'яке (ст. 82); звільнення від відбування покарання у виді позбавлення
МЛІжінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання

---

⇐ Предыдущая45678910111213141516171819Следующая ⇒

---

Просмотров 1855

Эта страница нарушает авторские права

---