Стаття 13. Закінчений та незакінчений злочини 7 часть

Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, ставляться у іншу лише цьому співучасникові. Це означає, що такі ознаки незалежно від їх характе­ру (обтяжують вони відповідальність чи пом'якшують її) не можуть впливати на відпо-ні іальність інших співучасників навіть за умови, що вони охоплювались їх умислом. І вкимиознаками можуть бути: повторне вчинення злочину певним співучасником, його

'ливий психологічний стан, соціальний статус, мотивація дій тощо.

Так, у разі, коли замовник, який не є співвиконавцем вбивства, керується корисли-іпім, а виконавець - якимись іншими мотивами, дії замовника треба розцінювати як

■ •ріанізацію чи підбурювання до вбивства з корисливих мотивів і вбивства на замов-
іення.Дії ж виконавця при цьому кваліфікуються лише як вбивство на замовлення.
Мри вчиненні будь-якого умисного вбивства у співучасті така кваліфікуюча ознака, як
Вбивство,вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, повинна враховува­
нні, при кваліфікації дій тільки тих співучасників, яких ця ознака стосується безпосе-
і'глпьо. Якщо крадіжка була вчинена особою, яка раніше вчинила крадіжку чи будь-
п міі із злочинів, передбачених статтями 185-187, 189-191, 262, а сприяв їй у цьому
Пособник,який вперше вчинив злочин, то виконавець відповідатиме за ч. 2 ст. 185,
і пособник- за ч. 5 ст. 27 та ч. 1 ст. 185.

}а умови розходження у змісті умислу співучасників щодо інших обставин, які ■ічпяжують відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини КК як пшики злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, вони ставляться у ви­ну лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини. Так, кваліфікуючі ознаки, які іктеризують підвищену суспільну небезпеку одержання чи давання хабара (вима-гіННЯ,великий або особливо великий розмір, відповідальне чи особливо відповідальне

■і.шовище службової особи, яка одержала хабар), треба інкримінувати у вину й іншим

■ипіучасникам, якщо ці обставини охоплювалися їхнім умислом.

< Нівучасники несуть відповідальність лише за діяння, вчинені в межах згоди (домов-ИНОСТІ),що відбулася між ними. Відхилення від такої домовленості може призвести до І КТуації,за якої вчинене виконавцем не підпадає під ознаки співучасті. Йдеться про екс-ииконавця, тобто вчинення ним діяння, яке не охоплюється умислом інших співучас­ників.Оскільки у такому випадку між виконавцем та іншими співучасниками відсутній ктивний зв'язок (єдність умислу) стосовно вчиненого, відповідальність за цей зло­чин несе тільки його виконавець. Інші співучасники повинні відповідати лише за злочи-вчиненівиконавцем у межах домовленості з ними. Така правова оцінка дій співучас­ті ми при ексцесі виконавця характерна для співучасті як у формі співвиконавства, так і з роіподіломролей. Так, якщо група осіб за попередньою змовою мала намір вчинити кра-¹ \ чи грабіж, а один із її учасників застосував насильство, небезпечне для життя чи іров'япотерпілого, то його дії слід кваліфікувати як розбій, а дії інших осіб - відповід-11- крадіжку чи грабіж за умови, що вони безпосередньо не сприяли застосуванню на-кс і на або не скористалися ним для заволодіння майном потерпілого. J Положення ч. 4 ст. 29, відповідно до якої у разі вчинення виконавцем незакін-• ■'.•</ злочину інші співучасники підлягають відповідальності за співучасть у не-ітісному злочині, обумовлюється зв'язком інших співучасників із вчинюваним

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ VI

Щиття 31

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

злочином через дії (бездіяльність) виконавця, а отже, залежністю правової оцінки дій організатора, підбурювача і пособника від дій виконавця і відображає принцип, за яко­го межі відповідальності співучасників за інших рівних умов не можуть бути ширшими від меж відповідальності виконавця. Воно поширюється на випадки закінчення злочин­ної діяльності виконавця на стадіях як готування до злочину, так і замаху на злочин.

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (пункти 25, 33).

Постанова ПВС № 5 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про хабарни­цтво» (п. 19).

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров 'я особи» (пункти 15,17).

Стаття ЗО. Кримінальна відповідальність організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації

1. Організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кри­
мінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організованою групою чи
злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом.

2. Інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають
кримінальній відповідальності за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони
брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.

1. Правила кваліфікації діянь учасників організованої групи чи злочинної організації
залежать від виду співучасника - є він організатором чи іншим учасником таких
об'єднань. Крім того, при кваліфікації злочинів, учинених організованою групою або
злочинною організацією, слід враховувати те, що положеннями ч. 1 ст. 30 визначені неод­
накові умови відповідальності організаторів та учасників таких об'єднань, які залежать
від того, у складі якого об'єднання особа вчиняла злочини,- організованої групи чи зло­
чинної організації. Якщо в першому випадку відповідальність настає тільки за злочинні
дії осіб, які зорганізувалися, то в другому - і за саму організацію для злочинної діяльнос­
ті, тобто злочинами визнаються і створення злочинної організації та (або) вступ до неї,
безвідносно до того, чи розпочали її учасники вчинювати конкретні злочини. Тому зло­
чини, вчинені у складі злочинної організації, належить самостійно кваліфікувати за
відповідними нормами за сукупністю з нормою, яка передбачає відповідальність за
створення такої організації, участь у ній чи у вчинюваних нею злочинах (ч. 1 ст. 255).

2. Відповідно до закону (ч. 1 ст. 30) організатор організованої групи чи злочинної
організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчинені організова­
ною групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювались його умислом. Та­
кими, що вчинені організованою групою або злочинною організацією, слід визнавати
злочини, вчинення яких здійснювалось усіма чи частиною членів таких об'єднань або
хоча б одним із них.

Об'єктивним критерієм інкримінування організатору злочинів, вчинених членами вказаних групи або організації, виступає те, що ці злочини є зрештою наслідком і його діяльності щодо організації цих злочинних об'єднань, керівництва ними чи забезпечен­ня їхньої злочинної діяльності.

Суб'єктивним критерієм інкримінування є усвідомлення організатором злочинного характеру діяльності членів таких об'єднань і бажання чи свідоме допущення того, щоб така діяльність ними була здійснена. Тобто, стосовно вчинюваних членами вказаних груп та організацій злочинів, умисел організатора може бути прямим або непрямим. Важливо, щоб при цьому був відсутній ексцес виконавця, при якому вчинене ним ви­ходить за рамки умислу організатора групи чи організації.

3. На відміну від організатора інші учасники організованої групи чи злочинної ор-

і .піііації не несуть відповідальності за всі злочини, вчинені такими об'єднаннями, на­ши, ча умови, що вони усвідомлювали факт їх вчинення. Вони підлягають відповідаль-і і лише за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно пі і гіеїролі, яку виконував у злочині кожен із них. У цьому виявляється принцип інди-НІ іуальноївідповідальності.

4. Діяння організатора, а також інших учасників організованої групи у випадках, і така група передбачена в законі як ознака конкретного злочину, слід кваліфікува-ш і;і відповідною статтею (частиною статті) Особливої частини КК без посилання на 27. За таких обставин ці особи визнаються виконавцями відповідного злочину. За им правилом правова оцінка вчиненого організатором та іншими учасниками здійс-июстьсяі тоді, коли організація, керування організованою групою чи злочинною орга­ні і,щіпо, участь у них або у вчинюваних ними злочинах утворює самостійний склад пшу, у т. ч. кваліфікований (див. ч. 1 ст. 255, ст. 257, ст. 258-3, частини 1-5 ст. 260, м 4 ст. 303, ст. 392).

Постанова ПВС № 13 від 23 грудня 2005 р. «Про практику розгляду судами кримінальних . прав про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» (п. 15).

Стаття 31. Добровільна відмова співучасників

1. У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвико-
навець) не підлягає кримінальній відповідальності за наявності умов, перед­
бачених статтею 17 цього Кодексу. У цьому випадку інші співучасники підляга­
ють кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на
той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.

2. Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові
організатор, підбурювач чи пособник, якщо вони відвернули вчинення зло­
чину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про зло­
чин, що готується або вчиняється. Добровільною відмовою пособника є та­
кож ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусунення
перешкод вчиненню злочину.

3. У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників виконавець під­
лягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або за замах на
злочин, залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.

І, Особливості добровільної відмови (про її поняття див. ст. 17 та коментар до неї) <\часників обумовлені фактом спільного вчинення злочину, а специфіка правової оцінкиїхніх дій за обставин добровільної відмови визначається характером і ступенем і кожного з них у злочині, що готується чи вчиняється. Умови звільнення від кри-і'іьної відповідальності виконавця за таких обставин істотно відрізняються від умов ОГОзвільнення інших співучасників - організатора, підбурювача, пособника. При му добровільна відмова одних співучасників має певне юридичне значення для оцін­нії інших. Так, добровільна відмова виконавця не звільняє від кримінальної відпо-і п.пості організатора, підбурювача, пособника, а добровільна відмова останніх, у іЮ чергу, не є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності виконав-У разі добровільної відмови виконавця інші співучасники підлягають відповідаль-11 іа готування або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився онавець(ч. 1 ст. 31). У разі добровільної відмови будь-кого із співучасників викона-і підлягає відповідальності за готування до злочину або замах на злочин залежно

..... і, на якій із цих стадій його діяння було припинено (ч. З ст. 31).

' Умови, за яких виконавець (співвиконавець) не підлягає кримінальній відпові-

ності при добровільній відмові, аналогічні сформульованим у ст. 17.

і Вимоги, які закон висуває до добровільної відмови організатора, підбурювача

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ VI

чи пособника, є більш жорсткими. Такі співучасники не підлягають відповідальності при добровільній відмові, якщо вони виконали одну з двох умов: 1) відвернули вчинен­ня злочину; 2) своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється.

Відвернення вчинення злочину означає недопущення організатором, підбурювачем чи пособником вчинення злочину виконавцем взагалі (відвернення на стадії готування) або недопущення ними доведення злочину виконавцем до кінця (відвернення на стадії замаху). Воно може бути здійснене шляхом умовляння, психічного чи фізичного примусу, попере­дження потерпілого, нейтралізації засобів злочину чи приведення у непридатність зна­ряддя злочину та інших дій, які не дали змогу виконавцю реалізувати злочинний намір.

Якщо вжитими організатором, підбурювачем чи пособником заходами не вдалося відвернути вчинення злочину виконавцем, то зазначені особи підлягають відповідаль­ності як співучасники вчиненого виконавцем злочину. Факт вжиття ними певних захо­дів може бути врахований судом при призначенні покарання (ч. 2 ст. 66).

Повідомлення про злочин передбачає інформування про місце, час, спосіб вчинен­ня злочину, причетних до нього осіб, особистість потерпілого та інші обставини, які мають істотне значення для його відвернення. Воно має бути своєчасним і зроблене відповідним державним органом. Своєчасність такого повідомлення визначається у кожному конкретному випадку, але за будь-яких обставин воно має бути зроблене так, щоб у відповідних державних органів залишалася реальна можливість припинити вчи­нення злочину, не допустити настання злочинного результату (затримати виконавця, забезпечити безпеку потерпілого, вилучити знаряддя і засоби вчинення злочину тощо).

Відповідними органами державної влади, до яких мають звернутися співучасники з повідомленням про злочин, що готується або вчиняється, є державні органи, до ком­петенції яких віднесено обов'язок попереджувати і припиняти злочини. Такими орга­нами є органи дізнання, досудового слідства, підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, прокуратура і суд.

Закон не висуває вимог щодо форми і способу повідомлення співучасником відпо­відного органу державної влади про злочин, що готується або вчиняється. Таке пові­домлення може бути усним чи письмовим, зробленим особисто або через посередників, безпосередньо керівникові зазначеного органу чи представнику цього органу, який пе­ребуває при виконанні службових обов'язків (черговому по відділу міліції, дільнично­му інспектору міліції, слідчому податкової міліції, оперуповноваженому СБ тощо).

У разі, якщо співучасник звертається із зазначеним повідомленням до інших орга­нів державної влади, крім тих, до обов'язку яких входить попередження і припинення злочинів, або до органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, об'єднань громадян тощо, таке повідомлення має юридичне значення, передбачене ч. 2 ст. 31, лише у разі, якщо відповідні службові особи перелічених органів, установ і ор­ганізацій виконували роль посередників у повідомленні про злочин належним органам і при цьому не була порушена вимога щодо своєчасності повідомлення про злочин, що готується або вчиняється.

Якщо звернення організатора, підбурювача чи пособника до відповідних органів державної влади з повідомленням про злочин, що готується або вчиняється, не було своєчасним, воно не звільняє їх від кримінальної відповідальності, але може бути ви­знане судом обставиною, що пом'якшує покарання (див. п. 1 ч. 1 і ч. 2 ст. 66).

4. Особливістю добровільної відмови пособника є те, що вона може проявлятися не лише в активній, а й у пасивній його поведінці: у ненаданні ним засобів чи знарядь вчинення злочину або неусуненні перешкод вчиненню злочину. Відмовляючись від вчинення певних дій, пособник тим самим не сприяє вчиненню злочину виконавцем і цим уникає спільної з іншими співучасниками (насамперед, з виконавцем) діяльності.

КПК (статті 97, 101, 102-106, 112-115, 227).

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. (статті 1, 5, 8, 9).

Розділ VII

ПОВТОРНІСТЬ, СУКУПНІСТЬ ТА РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНІВ

Стаття 32. Повторність злочинів