Стаття 54. Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу

Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

1. Позбавленням військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційно­го класу є додатковим покаранням, яке спрямоване не лише на здійснення морального впливу на засуджену особу, а й на позбавлення її тих переваг, які надають відповідні звання, ранг, чин, кваліфікаційний клас.

Відповідно до ст. 54 суд вправі застосувати це покарання лише при засудженні осо­би за особливо тяжкий чи тяжкий злочин (про поняття таких злочинів див. ст. 12 і ко­ментар до неї).

Як вид покарання позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу не вказується у санкціях норм Особливої частини КК. Його за­стосування залежить від угляду суду. Судова практика свідчить, що суди, застосовуючи таке покарання, враховують, зокрема, такі обставини: використання винним свого звання, рангу, чину чи кваліфікаційного класу для вчинення злочину або для одержання не передбачених законом пільг або переваг для себе чи для інших осіб; його ставлення до виконання службових обов'язків; наявність дисциплінарних стягнень; поведінку винного в колективі і в побуті.

Військове звання присвоюється, зокрема, особам, які проходять службу в ЗС, ДПС, СБ, інших військових формуваннях, а також військовозобов'язаним. Військові звання поділяються на армійські і корабельні, а також на звання рядового складу, сержантського

і старшинського складу, складу прапорщиків і мічманів, молодшого офіцерського складу, І ілршого офіцерського складу і вищого офіцерського складу. Спеціальними є звання, ню присвоюються, зокрема, працівникам міліції, державної податкової адміністрації, по­ки кової міліції, митної служби. Ранги встановлені, зокрема, для державних службовців, іипломатів, класні чини - для працівників прокуратури, а кваліфікаційні класи - для суддів, лікарів - судово-психіатричних експертів, судових експертів.

2. Стаття 54 не передбачає позбавлення судом засудженого почесних та вчених
т;шь, державних нагород, наукових ступенів.

3. Згідно зі ст. 98 покарання, передбачене ст. 54, не застосовується до неповно-
п mix.

Конституція України (пункти 5 і 6 ч. 2 ст. 92, пункти 24 і 25 ст. 106).

КВК (ст. 29).

МК(ст. 410).

Закон України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 p. (cm. 40).

Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 p. (cm. 26).

Закон України «Про державну податкову службу в Україні» в редакції від 24 грудня 1993 р.

15).

Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 4 квітня '0(16 р.

Закон України «Про державні нагороди України» від 16 березня 2000 р.

Закон України «Про дипломатичні ранги України» від 28 листопада 2002 p. (cm. 1).

Положення про класні чини працівників органів прокуратури України. Затверджене поста­новок) ВР N° 1795-ХІІ від 6 листопада 1991 р.

Постанова ВР «Про спеціальні звання, формений одяг та знаки розрізнення в органах внут­рішніх справ України» № 3135-ХН від 22 квітня 1993 р.

Порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань. Затверджений поста-НОФОЮ KM № 644 від 28 червня 1997 р.

Порядок присвоєння вчених звань професора і доцента. Затверджений постановою KM від і/ .-рудня 2004р.

Положення про спеціальні звання посадових осіб органів Державної податкової служби. Іппиерджене постановою KM № 1791 від 22 вересня 2004 р.

Положення про кваліфікаційні класи лікарів - судово-психіатричних експертів та психологів -■ і дових експертів. Затверджені наказом МОЗ № 199 від 31 жовтня 1995 р.

Положення про кваліфікаційні класи судових експертів з числа працівників науково-

іідних інститутів судових експертиз Міністерства юстиції України. Затверджене наказом \ ІІ<) № 360/6 від ЗО листопада 1995 р.

Постанова ПВС № 7 від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами криміналь-покарання» (п. 15).

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяль­ ністю може бути призначене як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяль­ ністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

3. При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займа­тися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або по­збавлення волі на певний строк- воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюєть­ся з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяль­ністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 цього Кодексу - з моменту набрання законної сили вироком.

1. Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю має
на меті недопущення вчинення даною особою в подальшому злочинів з використанням
певної посади чи в результаті зайняття певною діяльністю. Це покарання може застосо­
вуватися судом як основне і як додаткове. При цьому виключається одночасне його
застосування як основного і як додаткового покарання за один і той самий злочин.

2. Як основне покарання позбавлення права обіймати певні посади або займатися
певною діяльністю може бути призначене на строк від двох до п'яти років, а як додат­
кове - на строк від одного до трьох років.

Застосування цього покарання як основного можливе лише за умови, що воно пе­редбачене в санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, яка передбачає від­повідальність за вчинений злочин, а також при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69). Не виключається застосування даного покарання при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (статті 82, 83) та при звільненні від покарання на підставі закону України про амністію або акта помилуван­ня (ст. 85). Як додаткове це покарання може призначатися, коли воно не передбачене санкцією норми Особливої частини КК, якщо суд, враховуючи характер злочину, вчи­неного за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особу засудженого та інші обставини справи, визнає за неможливе збереження за нею права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Воно може призначатися судом як додаткове і при звільненні від покарання з випробуванням (статті 75, 77).

Суд може не призначати додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, яке вказане в санкції норми Особливої час­тини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, як обов'язкове додаткове покарання, при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачене законом (ст. 69).

3. У випадках, коли позбавлення права обіймати певні посади або займатися пев­
ною діяльністю застосовується як додаткове покарання до арешту, обмеження волі,
тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців та позбавлення волі на
певний строк, воно поширюється на весь час відбування основного покарання і, крім
цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. Строк додатко­
вого покарання при цьому обчислюється з моменту відбуття основного покарання. Як­
що дане покарання призначається як додаткове до інших видів основних покарань, його
строк обчислюється з моменту набрання законної сили вироком суду. Так само обчис­
люється строк цього додаткового покарання у разі звільнення особи від відбування по­
карання з випробуванням (ст. 77).

4. КК не обмежує кола посад і видів діяльності (платні чи безоплатні, постійні чи
тимчасові, виборні чи на які здійснюється призначення тощо), право обіймати які або
право займатися якою може бути позбавлений засуджений. Судова практика виходить з
того, що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю
може бути призначене лише у тих випадках, коли вчинення злочину було пов'язане зі
службовим становищем підсудного або із зайняттям ним певною діяльністю. Призна­
чаючи це покарання, суд має чітко вказати у вироку ті конкретні посади, право обіймати
які позбавляється засуджений, або конкретний вид діяльності, права займатися якою

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

піп позбавляється. Тимчасове незайняття певним видом діяльності або неперебування їм посаді на момент постановления вироку не є перешкодою для застосування цього покарання. Так, позбавлення права керувати транспортним засобом може бути призна­чене судом як додаткове покарання незалежно від того, що особа вже позбавлена тако-пі права в порядку адміністративного стягнення. Однак суд не вправі призначити таке н) сіткове покарання особі, яка не має права управляти транспортним засобом.

5. До неповнолітніх це покарання може застосовуватися лише як додаткове (ч. 2 ст. 98).

6. Засудженого може бути звільнено від додаткового покарання у виді позбавлення
праваобіймати певні посади або займатися певною діяльністю у разі заміни невідбутої час­
тий основного покарання більш м'яким (ч. 2 ст. 82), а так само у разі умовно-дострокового
иіиіьнення осіб, які відбувають це покарання, від його відбування (ч. 1 ст. 81).

7. Особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади або займатися
інипою діяльністю, вважаються такими, що не мають судимості, після виконання цього
покарання (п. З ст. 89).

8. Засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяль­
нії.-по, які ухиляються від цього покарання, підлягають кримінальній відповідальності
и ч. 1 ст. 389.

Конституція України (статті 38, 42, 43, 63, 64).

КВК (статті 30-35).

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов 'язаних з позбавленням волі, та здійснен­ий контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. Затверджена наказом ДДПВП та МВС

'0/1560 від 19 грудня 2003 р.

Постанова ЛВС № 7 від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами криміналь­ного покарання» (пункти 14, 15, 17).

Стаття 56. Громадські роботи

1. Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від ро­
боти чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визна­
чають органи місцевого самоврядування.

2. Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот
сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.

3. Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами
першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку,
а також військовослужбовцям строкової служби.

1. Громадські роботи - вид основного покарання, який полягає у виконанні засу-
ним безоплатних суспільно корисних робіт. Вони можуть призначатися судом не

..... і.¹ годі, коли вказані в санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відпові-

Ц п.ііість за вчинений злочин, але й у разі призначення більш м'якого покарання, ніж

юачено законом (ст. 69), заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (стат-

п К2, 83) та заміни несплаченої суми штрафу (ч. 4 ст. 53). Не виключається призначен-

цьогопокарання і при звільненні від покарання на підставі закону України про амніс-

ібоакта про помилування (ст. 85).

1>с юплатні суспільно корисні роботи виконуються засудженим у вільний від роботи

навчання час. Конкретні види таких робіт визначаються органами місцевого само-

іування.Ними можуть бути: прибирання вулиць, парків, скверів, інших територій,

-■їм з благоустрою населеного пункту, ремонту будівель, комунікацій, вантажно-

м.шгажувальні роботи, догляд за хворими, сільськогосподарські роботи, роботи по

і і ікуванню лісів, озер, річок та інші роботи, що не потребують спеціальної підго-

н чи певної кваліфікації.

2. Суд вправі застосовувати громадські роботи на строк від шістдесяти до двохсот

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ X

( шиття 58

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

сорока годин. Винний зобов'язаний відбувати дане покарання не більш як чотири годи­ни на день.

Вільним від роботи чи навчання часомє вихідні, святкові дні, а також денний час, що залишається після робочого дня (часу навчання). Виконання цього покарання в ніч­ний час (з 22-00 до 6-00 години) щодо працюючих вдень осіб видається недопустимим, оскільки це суперечить нормам законодавства, що встановлюють право особи на відпо­чинок. Безробітні можуть відбувати це покарання і в нічний час.

3. Не призначаються громадські роботи непрацездатним (інвалідам першої та дру­
гої груп), вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослуж­
бовцям строкової служби. Даний вид покарання не повинен застосовуватися і до
працівників міліції, оскільки вони постійно перебувають при виконанні службових
обов'язків. Недоцільність їх застосування до інших категорій працівників може бути
визначена судовою практикою.

4. КК не передбачає можливості звільнення осіб, засуджених до громадських робіт,
від відбування цього покарання з випробуванням (ст. 75), умовно-дострокового їх звіль­
нення від відбування цього покарання (ст. 81), а також заміни невідбутої частини цього
покарання більш м'яким (ст. 82).

5. Особи, засуджені до громадських робіт, визнаються такими, що не мають суди­
мості, якщо вони протягом року з дня відбуття цього покарання не вчинять нового зло­
чину (п. 5 ст. 89).

6. Особа, яка ухиляється від відбування громадських робіт, підлягає кримінальній
відповідальності за ч. 2 ст. 389.

Конституція України (ст. 43).

КВК (статті 36-40).

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов 'язаних з позбавленням волі, та здійснен­ня контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. Затверджена наказом ДДПВП та МВС № 270/1560 від 19 грудня 2003 р.

Стаття 57. Виправні роботи

Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести міся­ ців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебува­ ють у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослуж­ бовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування.

Особам, які стали непрацездатними після постановления вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановле­ них законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт.

1. Виправні роботи - вид основного покарання, яке обмежує право засудженого на зміну місця роботи, просування по службі, позбавляє частини заробітної плати.

Засуджений відбуває дане покарання тільки за місцем роботи, що має за мету його виправлення в звичайних для нього умовах праці та запобігання вчинення ним нового злочину. Місцем роботи є підприємство, організація, установа, незалежно від форми власності, де особа прийнята на роботу у передбаченому законодавством порядку, ви­конує покладені у зв'язку з цим на неї трудові (службові) обов'язки й одержує заробітну плату. Засуджений не може без дозволу кримінально-виконавчої інспекції звільнитися з місця роботи, виїздити за межі України.

Із змісту ст. 57 випливає, що дане покарання не може бути призначене безробітним,

иіьки, на відміну від ст. 29 КК 1960 р., у ній не передбачена можливість його відбу-ммняв інших місцях, що визначаються органами, які відають виконанням виправних робіт,а також тому, що воно передбачає відрахування в дохід держави із суми заробіт-

асудженого.

Виправні роботи можуть бути призначені на строк від шести місяців до двох років. V сірок відбування виправних робіт не зараховується час хвороби, викликаної алкоголь­ним, наркотичним або токсичним сп'янінням або діями, пов'язаними з ними, грубим порушенням правил техніки безпеки, умисним заподіянням собі тілесних ушкоджень,

відбування адміністративного стягнення у виді арешту або виправних робіт, а та-і. час тримання під вартою як запобіжного заходу у зв'язку з вчиненням іншого зло-■іппу під час відбування цього покарання, коли вина у вчиненні іншого злочину дове-ігіиі у встановленому законом порядку.

У дохід держави за вироком суду відраховується щомісячно із суми заробітку засу-

иого від десяти до двадцяти відсотків.

2. Суд не вправі застосовувати виправні роботи до певних категорій осіб, якими є: іі.и ітні жінки; жінки, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною; непрацездат­ні, неповнолітні, які не досягли шістнадцяти років; особи пенсійного віку; військово-

А'бовці; працівники правоохоронних органів; нотаріуси; судді; прокурори; адвокати;

кавні службовці; посадові особи органів місцевого самоврядування.

V У певних випадках закон (ч. З ст. 57) передбачає можливість заміни виправних робітштрафом. Поряд з цим, виправні роботи можуть бути призначені судом взамін мі плаченої суми штрафу (ч. 4 ст. 53), при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69), при заміні невідбутої частини покарання (статті 82, 83). Не ниключається призначення виправних робіт при звільненні від покарання на підста-иі іакону України про амністію та акта помилування (ст. 85).

4. КК передбачає також можливість умовно-дострокового звільнення осіб, які від-
поть виправні роботи, від відбування цього покарання (ст. 81), а також звільнення

і міч осіб від його відбування з випробуванням (ст. 75).

5. Порядок застосування виправних робіт до неповнолітніх регулюється ст. 100.

6. Особи, засуджені до виправних робіт, визнаються такими, що не мають судимос-
іі, икщо вони протягом року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.

7. Особа, яка ухиляється від відбування виправних робіт, підлягає кримінальній
"і шовідальності за ч. 2 ст. 389.

Конституція України (ст. 43).

КПК(ст. 410).

КВК (статті 41-46).

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснен-

■шпролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. Затверджена наказом ДДПВП та МВС

D/I560 від 19 грудня 2003 р. Постанова ПВС № 7 від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами криміналь-

чокарання» (пункти 12, 13).

Постанова ПВС № 6 від 10 жовтня 1982р. «Про судову практику в справах, пов'язаних із і ин'пням вимог законодавства про охорону праці» (п. 4).