Зниження призначеної міри покарання (ч. З ст. 74). 3 часть

2. У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким за­
судженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді
позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю.

3. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким може бути застосо­
вана, якщо засуджений став на шлях виправлення.

4. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива після фак­
тичного відбуття засудженим:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин не­
великої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний
тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли
особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний зло­
чин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за
який вона була засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умис­
ний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка ра­
ніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протя­
гом невідбутої частини покарання.

5. До осіб, яким покарання замінене більш м'яким, може бути застосоване
умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими статтею 81
цього Кодексу.

6. Якщо особа, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить новий злочин,
суд до покарання за знову вчинений злочин приєднує невідбуту частину
більш м'якого покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цьо­
го Кодексу.

І Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким є важливою складовою

Прогресивноїсистеми відбування покарання, яка дає змогу, дотримуючись мети пока-

11и, водночас поліпшувати правове становище засудженого і зменшувати обсяг та

ірактеркарально-виховного впливу на нього. У такий спосіб закон стимулює добро-

і( невідбування покарання засудженим, визначаючи, що саме від його поведінки

поюмірою залежить можливість поліпшення його правового становища.

v мовами застосування заміни невідбутої частини покарання більш м'яким є те, що

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

( шиття83

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

засуджений: 1) відбуває покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі (ч. 1 ст. 82); 2) він став на шлях виправлення (ч. З ст. 82); 3) фактично відбув встановлену ч. 4 ст. 82 частину призначеного судом покарання.

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можлива тільки при відбуванні покарання у виді обмеження або позбавлення волі. Інші види покарання не можуть бу­ти замінені більш м'яким. Про поняття більш м'якого покарання див. статті 51 і 69 та коментар до них.

Закон не забороняє заміну невідбутої частини покарання на будь-яке покарання, яке є більш м'яким. Тому позбавлення волі може бути замінене засудженому не тільки на обмеження волі, а, наприклад, на арешт або виправні роботи тощо. Так само й обме­ження волі може бути замінене не тільки на арешт.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 більш м'яке покарання призначається у межах строків, установлених у Загальній частині КК для даного (тобто обраного судом більш м'якого) виду покарання і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначено­го вироком. Так, у разі заміни покарання у виді обмеження волі на строк три роки ареш­том, якщо особа фактично відбула третину призначеного покарання (один рік), більш м'яке покарання може полягати у виді арешту на строк шість місяців. У разі ж заміни покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років, якщо особа фактично відбула половину цього строку (чотири роки), більш м'яке покарання у виді обмеження волі не може бути призначене на строк більше чотирьох років.

Положення про те, що засуджений став на шлях виправлення, означає, що його зразкова поведінка і сумлінне ставлення до виконання обов'язків в період відбування покарання засвідчили успішність процесу виправлення і можливість ефективного про­довження його за умови застосування до засудженого більш м'якого виду покарання.

2. Замінюючи невідбуту частини основного покарання більш м'яким, суд може звіль­
нити засудженого також і від додаткового покарання у виді позбавлення права обійма­
ти певні посади чи займатися певною діяльністю (ч. 2 ст. 82). Додаткове покарання при
цьому нічим не замінюється, від його відбування засуджений звільняється повністю, і
таке звільнення від додаткового покарання вважається безумовним.

3. Відповідно до ч. 5 ст. 82 до осіб, яким покарання замінено більш м'яким, за пра­
вилами, передбаченими ст. 81, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення
від відбування покарання.

Це означає, що особа, якій, наприклад, невідбута частина покарання у виді позбав­лення волі була замінена більш м'яким покаранням — обмеженням волі, може бути умов­но-достроково звільнена від покарання у виді обмеження волі, а також повністю чи частково і від відбування будь-якого додаткового покарання, якщо вона не лише стала на шлях виправлення, а своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довела своє виправлення.

4. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким має безумовний і остаточний
характер і не може бути скасована через неналежну подальшу поведінку засудженого.
Проте, якщо засуджений, відбуваючи більш м'яке покарання, вчинить новий злочин,
суд, за правилами статей 71-72, до покарання за знову вчинений злочин приєднує не­
відбуту частину саме більш м'якого, а не початкового виду покарання.

5. При вирішенні питання про заміну невідбутої частини покарання більш м'яким
щодо засудженого, покарання якому було пом'якшено згідно з актом амністії, помилу­
вання або за рішенням суду, фактично відбута частина покарання повинна обчислюва­
тись виходячи з покарання, встановленого актом амністії, помилування або рішенням

суду.

6. Якщо покарання визначено за сукупністю злочинів або вироків, суд, застосовую­
чи заміну невідбутої частини покарання більш м'яким, повинен виходити із загального
строку покарання, призначеного за сукупністю.

7. Згідно зі ст. 407 КПК, заміна невідбутої частини покарання більш м'яким засто­
совується суддею місцевого суду за місцем відбування засудженим покарання за спільним

поданням органу, що відає виконанням покарання, спостережної комісії або служби у і правах неповнолітніх. Суд має повідомляти ці органи про час і місце судового розгляду. 8. До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням не застосовується (див. ч. 4 ст. 107).

КПК (ст. 407). КВК (глава 23).

Постанова ПВС № 2 від 26 квітня 2002 р. «Про умовно-дострокове звільнення від відбуван­ня покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м 'яким».

Стаття 83. Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років

1. Засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали
вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених
до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо
тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування покарання в межах строку,
на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з ва­
гітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.

2. Звільнення від відбування покарання застосовується до засудженої, яка
має сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або яка
має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

3. Контроль за поведінкою таких жінок здійснюється органом криміналь­
но-виконавчої системи за місцем проживання.

4. Після досягнення дитиною трирічного віку або в разі її смерті суд залеж­
но від поведінки засудженої може звільнити її від покарання або замінити
його більш м'яким покаранням чи направити засуджену для відбування пока­
рання, призначеного за вироком. У цьому разі суд може повністю або частко­
во зарахувати у строк відбування покарання час, протягом якого засуджена
не відбувала покарання.

5. Якщо засуджена, яка була звільнена від відбування покарання, відмов­
ляється від дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з місця проживан­
ня або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично
вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і
свідчать про небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням
контролюючого органу направити засуджену для відбування покарання, при­
значеного за вироком.

6. Якщо в період звільнення від відбування покарання засуджена вчинила
новий злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у
статтях 71 і 72 цього Кодексу.

І. Застосування до вагітних жінок і жінок, які народили дітей під час відбування

Покарання,звільнення від відбування покарання пов'язано з недоцільністю подальшого

"ування ними покарання. Вагітність як специфічний фізіологічний стан, а також фі-

югічнийта психічний стан жінки, який виникає після народження нею дитини, мо-

і, суттєво ускладнити відбування ними покарання і досягнення його мети. Тому за-

■ ування цього виду звільнення від відбування покарання обумовлюється: а) необ-

Ністюстворити жінці та її дитині максимально сприятливі умови для проживання;

б) можливістю досягнення мети покарання без подальшого його відбування.

Умовами застосування передбаченого ст. 83 звільнення від відбування покарання є:

і і исудження жінки до обмеження волі або позбавлення волі, крім позбавлення волі на

■к оільше п'яти років за умисні тяжкі або особливо тяжкі злочини; 2) стан її вагітно-

пм> народження нею дитини під час відбування покарання; 3) наявність у неї сім'ї

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

Стаття 84

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

або родичів, що дали згоду на спільне з нею проживання, або наявність у неї можливо­сті самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини.

Належні умови для виховання дитини включають, зокрема, відповідні житлові умови, матеріальні можливості для забезпечення повноцінного життя та розвитку ди­тини, зростання дитини в сімейному оточенні в атмосфері миру, гідності, взаємоповаги, свободи та рівності.

2. Звільнення від відбування покарання визначається межами строку, на який згідно
з законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами (про
ці строки див. коментар до ст. 79) і до досягнення дитиною трирічного віку. Макси­
мальним таким строком може бути три роки і 56 (а щодо окремих категорій жінок -
70 або 90) днів.

3. Частина 3 ст. 83 передбачає обов'язковість здійснення контролю за поведінкою
жінок, звільнених від відбування покарання. Його суб'єктами є органи кримінально-
виконавчої системи за місцем проживання засудженої. У разі неналежної поведінки
засудженої у межах вказаного вище строку цей орган вносить подання до суду про на­
правлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком суду

4. Частина 4 ст. 83 передбачає різні варіанти вирішення судом подальшої долі засу­
дженої залежно від її поведінки після досягнення дитиною трирічного віку або в разі
смерті дитини. Так: 1) вона може бути звільнена від покарання за умови, що своєю пове­
дінкою вона довела своє виправлення; 2) призначене їй покарання може бути замінене
більш м'яким за умови, що засуджена стала на шлях виправлення і його продовження
може відбуватись в умовах більш м'яких видів покарання; 3) вона може бути направлена
для відбування покарання, призначеного за вироком, якщо поведінка засудженої засвід­
чила її небажання стати на шлях виправлення. У цьому разі суд може повністю або част­
ково зарахувати у строк покарання час, протягом якого засуджена не відбувала покарання.

5. У межах зазначеного вище строку, тобто до досягнення дитиною трирічного віку,
засуджена згідно з ч. 5 ст. 83 може бути направлена для відбування покарання, призна­
ченого за вироком, за умови, якщо вона: а) відмовляється від дитини; б) передала її у
дитячий будинок; в) зникла з місця проживання; г) ухиляється від виховання дитини і
догляду за нею; д) систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміні­
стративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення (про поняття
таких правопорушень див. коментар до ст. 78).

6. Вчинення засудженою в період звільнення від відбування покарання нового зло­
чину відповідно до ч. 6 ст. 83 тягне за собою призначення їй покарання за правилами,
передбаченими статтями 71-72.

КПК (статті 407-1, 408-3).

КВК (глава 23).

КЗП(ст. 179).

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чор­нобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 p. (cm. ЗО).

Закон України «Про державну допомогу сім 'ям з дітьми» від 22 березня 2001 р.

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. (статті 1, 4, 8, 12).

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов 'язаних з позбавленням волі, та здійснен­ня контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. Затверджена наказом ДДПВП та МВС № 270/1560 від 19 грудня 2003р.

Стаття 84. Звільнення від покарання за хворобою

1. Звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (без­діяльність) або керувати ними. До такої особи можуть застосовуватися приму­сові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 цього Кодексу.

2. Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла
на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути
звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні
цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворю­
вання, особу засудженого та інші обставини справи.

3. Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або
тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до
військової служби за станом здоров'я звільняються від покарання.

4. У разі одужання осіб, зазначених у частинах першій та другій цієї стат­
ті, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закін­
чилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 цього Кодексу, або
відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протя­
гом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру,
зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в частині
п'ятій статті 72 цього Кодексу, а один день позбавлення волі дорівнює
одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

1. Звільнення від покаранняза хворобою застосовується у випадках, коли досяг­
нення мети покарання стає нереальним через хворобу особи, яка вчинила злочин.
І іаття 84 передбачає три самостійних види звільнення особи від покарання за хворо-
вою,які визначаються характером захворювання та особливостями суб'єкта, до якого
їмстосовуються.

2. Частина 1 ст. 84 передбачає обов'язкове звільнення від покарання, умовами якого
■ 1) захворювання особи, яка відбуває покарання, на психічну хворобу; 2) позбавлення
її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

Про поняття психічної хвороби, а також про можливість усвідомлювати свої дії (недіяльність) або керувати ними див. коментар до ст. 19.

Підставою для звільнення від покарання таких осіб є неможливість їх виправлення. Психічнахвороба, яка позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяль-ність)або керувати ними, не дає їй можливості усвідомлювати і примусовий характер н-ржавного впливу на нього, який полягає у позбавленні чи обмеженні прав і свобод Особи.Такі особи звільняються від покарання незалежно від тяжкості вчиненого ними

чину, тривалості невідбутої частини покарання, наявності порушень режиму та ін­ших обставин. Закон передбачає можливість застосування до них примусових заходів

пчного характеру відповідно до статей 92-95.

Відповідно до Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, відповідними психіч­ними розладами вважаються: а) деякі форми шизофренічних і маніакально-депресив-ч\\к психозів; б) окремі психотичні порушення внаслідок органічного ураження голов­ні но мозку (усі форми синильної деменції; атеросклеротичне слабоумство; корсаковський ПСИХОЗ- алкогольний, внаслідок сифілісу мозку чи травми; органічне слабоумство -

слідок енцефаліту, менінгоенцефаліту, сифілісу мозку, травми головного мозку;

іеякі форми затяжних реактивних психозів і хронічних психозів; г) паранояльна пі ихопатіятощо.

І. Частина 2 ст. 84 передбачає можливість звільнення від покарання або від подаль-

го його відбування за таких умов: 1) особа захворіла на іншу тяжку хворобу, крім

чічної; 2) це сталося після вчинення злочину або постановлення вироку. При цьому

маєвраховувати тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засу-■ ного та інші обставини справи.

Нідбування покарання такими особами може бути визнане недоцільним через не-іивістьїх виправлення в умовах відбування покарання і застосування заходів ви-но-трудового впливу.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

КПК (глава 32).

ItiKoii України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 р. Постанова Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію

те політичних репресій на Україні» від 24 грудня 1993 р.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

Стаття 86

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Стаття 86. Амністія

1. Амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб.

2. Законом про амністію особи, які вчинили злочин, можуть бути повністю
або частково звільнені від кримінальної відповідальності чи від покарання.

3. Законом про амністію може бути передбачено заміну засудженому по­
карання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

І. Амністія - це вид звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання та його відбування, який на підставі закону про амністію застосовується судом щодо певної, але індивідуально невизначеної категорії осіб, винних у вчиненні злочинів.

Акт амністії не скасовує і не змінює відповідного кримінального закону, не являє собою декриміналізації і не ставить під сумнів законність і обгрунтованість постанов­лених обвинувальних вироків.

Законом про амністію може бути передбачене: 1) повне звільнення зазначених у ньому осіб від кримінальної відповідальності чи від покарання (повна амністія); 2) част­кове звільнення зазначених у ньому осіб від відбування призначеного судом покарання (часткова амністія); 3) заміна засудженому покарання або його невідбутої частини більш м'яким покаранням.

Підставою звільнення від кримінальної відповідальності є повна та умовна амніс­тія. У цих випадках порушені кримінальні справи, що перебувають у провадженні органів дізнання, досудового слідства та справи, що передані до судів, але не розгля­нуті ними, підлягають закриттю. Особи, підозрювані або обвинувачені у вчиненні злочинів, звільняються від кримінальної відповідальності судом за поданням органів дізнання та досудового слідства. Якщо необхідність застосування закону про амніс­тію з'ясовується в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання. Питан­ня про застосування амністії вирішується також на стадіях попереднього розгляду справи суддею, при розгляді справи в апеляційній і касаційній інстанціях та під час виконання вироку, ухвали і постанови суду. Якщо кримінальну справу порушено всу­переч акта амністії, що звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності, обвинувальний вирок, хоча б із звільненням засудженого від відбування покарання, підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Питання про застосування амністії суд вирішує за власною ініціативою, ініціати­вою прокурора, органів дізнання та досудового слідства, органу або установи вико­нання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого, підсудного чи засудженого, їх захисників чи законних представників.