Зниження призначеної міри покарання (ч. З ст. 74). 8 часть

Постанова ПВС № 5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами законодав­ства у справах про злочини неповнолітніх» (п. 12).

Стаття 100. Громадські та виправні роботи

1. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від
16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у ви­
конанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основної роботи час.
Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох
годин на день.

2. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від
16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року.

3. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійсню­
ється відрахування в дохід держави в розмірі, встановленому вироком суду,
в межах від п'яти до десяти відсотків.

1. Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому з урахуванням об­
межень, встановлених в ч. 1 ст. 100. Вони стосуються віку особи, якій призначається
таке покарання, мінімальної і максимальної загальної тривалості громадських робіт для
неповнолітніх, їх щоденної тривалості.

2. Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому, який на момент при-
шачення покарання з дотриманням відповідних вимог законодавства про працю при­
йнятий на роботу за трудовим договором (контрактом) постійно чи тимчасово на строк,
який відповідає принаймні тривалості призначеного покарання. Не може призначатися
іаке покарання тим неповнолітнім, при прийнятті яких на роботу не дотримано вимог
і рудового законодавства, або які виконують роботу за цивільно-трудовим договором
чи працюють тимчасово, на термін, менший від тривалості виправних робіт.

3. Виправні роботи призначаються неповнолітнім, які досягли 16-річного віку.

4. Суворість обмежень, якими супроводжуються виправні роботи для неповноліт­
ніх, менша, ніж такого ж виду покарання для дорослих: зменшено його максимальний
строк до одного року; встановлено менші розміри відрахування із заробітку засуджено­
го в дохід держави.

5. Особливості відбування виправних робіт неповнолітніми встановлюються кримі-

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XV

(Шиття 103

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

нально-виконавчим законодавством України. При цьому мають враховуватися пільги, встановлені для неповнолітніх законодавством про працю.

6. За ухилення неповнолітніх від відбування виправних робіт настає кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 389. При цьому неповнолітньому, який на момент постанов­ления вироку досяг 16-річного віку, може бути призначено покарання у виді арешту на строк, передбачений ст. 101 для цієї категорії засуджених.

КЗП (глава XXIП). КВК (глави 8, 9).

Постанова ПВС № 5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами законодав­ства у справах про злочини неповнолітніх» (пункти 13-14).

Стаття 101. Арешт

Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлен­ия вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосо­ваних установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб.

1. Неповнолітні повинні відбувати арешт окремо від дорослих засуджених. Умови
відбування арешту неповнолітніми визначаються кримінально-виконавчим законодав­
ством.

2. Порівняно з дорослими засудженими тривалість арешту для неповнолітніх істот­
но скорочена - удвічі мінімальний термін і в чотири рази - максимальний.

3. Арешт призначається неповнолітнім, які на момент постановления вироку досяг-
ли 16-річного віку. Сам же злочин, за який призначається арешт, може бути вчинений і
до досягнення 16-річного віку. Настання повноліття у період відбування арешту не є
підставою для зміни тривалості арешту порівняно з тією, яка обмежена ст. 101.

4. Неповнолітні, які є військовослужбовцями (зокрема, курсанти військових навчаль­
них закладів), відбувають арешт на гауптвахті (ч. 2 ст. 60).

5. Відповідальність за втечу з-під арешту настає за ст. 393.

КВК (глава 12).

Постанова ПВС № 5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами законодав­ства у справах про злочини неповнолітніх» (п. 15).

Стаття 102. Позбавлення волі на певний строк

1. Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинен­
ня злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк
більше десяти років, а у випадках, передбачених пунктом 5 частини тре­
тьої цієї статті,- більше п'ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до пока­
рання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних
установах.

2. Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який впер­
ше вчинив злочин невеликої тяжкості.

3. Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому.

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк не більше
двох років;

2) за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин - на сурок не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя
людини,- на строк до п'ятнадцяти років.

1. Позбавлення волі на певний строк - це найбільш суворе покарання в системі по­
карань, які можуть застосовуватися до неповнолітніх. Воно має призначатися тоді, ко­
ли, на переконання суду, всі інші, більш м'які покарання не дають змоги досягти мети
кримінального покарання.

2. Неповнолітні відбувають це покарання у спеціальних виховних установах. їхні
види і режим відбування покарання у них визначаються згідно з кримінально-вико-
павчим законодавством.

3. Неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, покарання у
виді позбавлення волі не призначається. Таким засудженим мають бути призначені ін­
ші покарання із вказаних у санкції статті Особливої частини КК з урахуванням ст. 98 -
пі граф, громадські роботи, виправні роботи, арешт. Відповідно до підпункту «а» п. 2
розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК особи, засуджені вперше до пока­
рання у виді позбавлення волі за злочини невеликої тяжкості, вчинені у віці до 18 років,
підлягають звільненню від покарання.

4. Тривалість позбавлення волі для неповнолітніх визначається з урахуванням по-
іожень статей 63 та 102, а також санкції статті Особливої частини КК. Мінімальний

сірок позбавлення волі для неповнолітнього, як і для дорослого засудженого, становить один рік. Максимальна тривалість такого покарання визначається санкцією статті Особ­ливої частини КК, однак вона не може перевищувати строків, вказаних в ч. З ст. 102. Ці строки диференційовані залежно від ступеня тяжкості злочину. За особливо тяжкий злочин, пов'язаний з умисним позбавленням життя людини, неповнолітньому може бутипризначене позбавлення волі строком до 15 років.

5. Положення ст. 102 стосуються покарання у виді позбавлення волі, що признача­
ється за окремий злочин особі, яка не досягла до вчинення злочину 18-річного віку.
При призначенні покарання за сукупністю вироків або сукупністю злочинів слід керу­
ватися ч. 2 ст. 103, згідно з якою неповнолітнім може бути призначене позбавлення волі
і на більш тривалий строк - до 15 років.

КВК (глава 21).

Постанова ПВС № 5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами законодав­ства у справах про злочини неповнолітніх» (п. 16).

Стаття 103. Призначення покарання

1. При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, перед­
бачених у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує умови його життя та вихо­
вання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповно­
літнього.

2. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів
або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищу­
вати п'ятнадцяти років.

1. Призначаючи покарання неповнолітньому, суд повинен врахувати більш широке
коло обставин, ніж при призначенні покарання особі, яка вчинила злочин після досяг­
нення повноліття. Серед них: 1) загальні засади призначення покарання, вказані у
іт. 65, обставини, які пом'якшують та які обтяжують покарання (статті 66-67); 2) особ-
нішості застосування до неповнолітніх окремих видів покарань, передбачені стаття­
ми 98-102; 3) обставини, які названі у ч. 1 ст. 103,- умови життя та виховання, вплив
юрослих, рівень розвитку, інші особливості особи неповнолітнього.

2. Специфічні для призначення покарання неповнолітньому обставини можуть бути
ІКсприятливими, так і несприятливими для засудженого. Сприятливі обставини - це ті,
ІКІдають підстави для застосування щодо неповнолітнього передбаченого законом виду
тшьнення від покарання чи його відбування; призначення більш м'якого покарання, ніж

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XV

і шиття 104

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

передбачено законом; призначення покарання, ближчого до мінімально можливого за законом. Несприятливими є ті, за наявності яких унеможливлюється звільнення від по­карання чи його відбування, не застосовується призначення більш м'якого покарання, ніж передбачене законом; призначається додаткове покарання, призначається покаран­ня максимально суворе чи близьке до нього. Перелік обставин, які є специфічними для призначення покарання неповнолітньому, у КК названо вичерпно - вони повинні сто­суватися або особи засудженого, або ж об'єктивних умов його життя до і після вчинен­ня злочину.

3. При призначенні покарання неповнолітньому треба враховувати, зокрема, такі
умови життя та виховання та інші особливості особи неповнолітнього: а) сімейні
обставини - наявність чи відсутність батьків або осіб, що їх замінюють, рівень їх тур­
боти про дитину та позитивний або негативний (із суспільної точки зору) вплив на не­
повнолітнього; б) матеріальні умови життя і виховання неповнолітнього; в) відвідуван­
ня школи чи іншого навчально-виховного закладу, рівень успішності та стан поведінки,
ставлення до вчителів, вихователів; г) морально-психологічний клімат у колективах,
членами яких є неповнолітній, його відносини з ровесниками та іншими неповнолітні­
ми, становище серед найближчого оточення; д) спілкування з дорослими, їх авторитет­
ність у неповнолітнього та їхній вплив на засуджуваного, наявність матеріальної чи
іншої залежності від дорослих; є) рівень фізичного, інтелектуального розвитку, здат­
ність усвідомлювати фактичну сторону і соціальне значення вчиненого та покарання.
яке може бути призначене; є) попередню поведінку неповнолітнього, насамперед його
реакцію на застосування дисциплінарних заходів, раніше застосоване звільнення від
кримінальної відповідальності і покарання; ж) поведінку неповнолітнього після вчи­
нення злочину, зокрема ставлення до потерпілого, поведінку в ході досудового розслі­
дування і судового розгляду справи; з) наявність у неповнолітнього морального
обов'язку піклуватися про інших членів сім'ї та його ставлення до цього обов'язку;
и) ставлення неповнолітнього до правопорушень, вчинених іншими особами, та його
ставлення до призначених їм правових заходів впливу.

4. Усі обставини, які впливають на призначення покарання неповнолітньому, повинні
враховуватися в сукупності. Тобто сам факт вчинення злочину особою, яка не досягла
18-річного віку, ще не є підставою для обов'язкового пом'якшення становища такої
особи. Водночас за наявності передбачених законом умов суд зобов'язаний обговорити
і визначити можливість застосування щодо неповнолітнього кримінально-правових
пільг, на які він може претендувати.

5. Призначаючи неповнолітньому покарання за сукупністю злочинів чи сукупністю
вироків, суд повинен насамперед керуватися положеннями статей 70 та 71. При цьому
слід враховувати особливості призначення неповнолітнім окремих видів покарання, ;і
також те, що відповідно до ч. 2 ст. 103 остаточне покарання у виді позбавлення волі не
може перевищувати 15 років.

Стаття 104. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується
до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 цього Кодексу, з урахуванням
положень, передбачених цією статтею.

2. Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути
застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до позбав­
лення волі.

3. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.

4. У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з випро­
буванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її' прохай
ня, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної
роботи.

1. Звільнення від відбування покарання з випробуванням до неповнолітніх застосо-
і і.ся у цілому на тих же засадах, що й стосовно дорослих. При цьому враховуються

■ливості, передбачені ст. 104.

2. КК передбачає такі умови звільнення неповнолітнього від відбування покарання
і мппробуванням: 1) неповнолітній засуджений до покарання у виді позбавлення волі
її.і сірок не більше п'яти років; 2) суд дійде висновку про можливість виправлення не-
пишюлітнього без реального відбування визначеного йому покарання. Такий висновок
повиненробитися на основі об'єктивних чинників, які стосуються тяжкості вчиненого

піну, особи винного, інших обставин справи. Фактори, які обумовлюють можли-ІІСТЬзвільнення неповнолітнього від відбування покарання з випробуванням, у цілому к, які перелічені у коментарі до ст. 103.

І. Застосування до неповнолітнього звільнення від відбування покарання з випробу-

пям не обумовлюється кількістю вчинених злочинів, а також ступенем їх тяжкості.

Ноноє можливим у разі призначення покарання у виді позбавлення волі на строк до

і п років як за один злочин, так і за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків. Однак

ІЧИНеннякількох злочинів, наявність кількох вироків мають враховуватися при визна-

и іш можливості виправлення неповнолітнього без реального відбування покарання.

4. При звільненні від відбування покарання з випробуванням неповнолітньому
чіовлюється іспитовий строк меншої тривалості, ніж дорослим засудженим,- від
юго до двох років. Розмір іспитового строку визначається у вказаних межах з ураху-
ііям тривалості позбавлення волі, яке повинен був відбути неповнолітній засудже-

чарактеру заходів, необхідних для його виправлення, тощо.

5. На неповнолітнього, звільненого від відбування покарання з випробуванням, мо-
і. бути покладені ті ж обов'язки, що й на дорослих, до яких застосовано аналогічний
і (ст. 76).

I Іокладення відповідно до ч. 4 ст. 104 на окрему особу за її згодою або на її прохан-
обов'язку щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи
ічає, що на такого неповнолітнього покладається обов'язок сприймати виховний

I1 н, заходи нагляду, які щодо нього буде застосовувати особа, призначена судом.

Члкон не визначає вимог до особи, якій неповнолітній може бути переданий під на-

і чи для проведення з ним виховної роботи. Однак це може бути лише повнолітня

6а, яка здатна справити позитивний вплив на засудженого, має можливості для здійс-

інявідповідних заходів (проживає з неповнолітнім, принаймні, в одному населеному

і і і, позитивно характеризується в побуті і на роботі, може виконувати прийняті

ікУон'язкиза станом здоров'я, має для цього належні матеріальні засоби тощо). Не ви-

і почисться покладення обов'язку щодо нагляду та проведення виховної роботи і на

• иі.ків засудженого. Однак, якщо батьки належно не виконували свої обов'язки рані-

що й обумовило вчинення неповнолітнім злочину, то передавати засудженого та-

і иагькам під нагляд та для виховання навряд чи доцільно.

бПравові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням непов-і нього в цілому визначені у ст. 78.

Додатковою підставою для скасування звільнення від відбування покарання з ви-

лііанням неповнолітнього може бути відмова особи, на яку покладено обов'язок

нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи, від виконання цього

ізку. Якщо така відмова обумовлена неналежною поведінкою неповнолітнього -

нанням обґрунтованих вимог, ухиленням від виховних заходів тощо, то це свід-

про невиконання засудженим покладених судом обов'язків і те, що випробування

не витримав.

/ У разі вчинення неповнолітнім нового злочину протягом іспитового строку йому

ічається покарання за правилами, передбаченими у статтях 71-72. При цьому

п. дотримуватися також обмеження, визначені ч. 2 ст. 103, тобто остаточне пока-

> у будь-якому разі не може перевищувати 15 років позбавлення волі.

І, Якщо виявиться, що санкція статті КК, за якою кваліфіковано діяння неповноліт-

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XV

(Шиття 105

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

нього, передбачає лише такі види покарань, які не можуть бути до нього застосовані, то суд може прийняти щодо цього неповнолітнього одне із таких рішень: 1) звільнити від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного харак­теру; 2) відповідно до ст. 7 КПК закрити справу і звільнити його від кримінальної від­повідальності. Видається, що в такому випадку суд не вправі постановити обвинуваль­ний вирок і звільнити засудженого від покарання, оскільки жодне передбачене КК для неповнолітніх покарання не може бути призначене.

Постанова ПВС № 5 від 16 квітня 2004 р. «Про практику застосування судами законодав­ства у справах про злочини неповнолітніх» (пункти 17, 18).

Стаття 105. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру

1. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості,
може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок
щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент поста­
новления вироку не потребує застосування покарання.

2. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи
виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки не­
повнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють,
чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також
окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і
має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майно­
вих збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної уста­
нови для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не переви­
щує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та поря­
док їх залишення визначаються законом.

3. До неповнолітнього може бути застосовано кілька примусових заходів
виховного характеру, що передбачені у частині другій цієї статті. Тривалість
заходів виховного характеру, передбачених у пунктах 2 та 3 частини другої
цієї статті, встановлюється судом, який їх призначає.

4. Суд може також визнати за необхідне призначити неповнолітньому ви­
хователя в порядку, передбаченому законом.

1. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного харак­
теру є специфічним заходом, який застосовується щодо неповнолітніх. Він передбачає
більш вузькі умови застосування та більш суворі обмеження, ніж при звільненні від
відбування покарання з випробуванням (ст. 104). Захід, передбачений ст. 105, повинен
застосовуватися тоді, коли неповнолітній, на думку суду, може бути виправлений беї
реального виконання кримінального покарання, але лише за умови застосування при­
мусових заходів виховного характеру.

2. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного харак­
теру допускається за наявності сукупності низки умов:

1) неповноліття особи. Мається на увазі, що така особа має бути неповнолітньою
на момент розгляду справи судом (див. коментар до ст. 97);

2) вчинення нею злочину невеликої або середньої тяжкості. Про поняття таких
злочинів див. ст. 12 та коментар до неї. Із змісту ст. 105 випливає, що звільнення від

і римінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру впускається, якщо особа засуджується за вчинення одного такого злочину. Вчинення інох чи більше злочинів, хоча б кожний із них був і невеликої тяжкості, виключає звіль­нення від покарання на підставі ст. 105. Водночас не вимагається, щоб такий злочин було ичинено вперше: звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів вихов­ного характеру може бути застосоване і до неповнолітнього, який має судимість;

3) щире розкаяння і подальша бездоганна поведінка, на які можуть зокрема вказу-іати:допомога потерпілому як одразу ж після посягання, так і згодом; добровільне і повнеусунення шкоди, заподіяної злочином; утримання інших учасників посягання від пою продовження або повторення; з'явлення із зізнанням до органів влади; викриття і пшучасників; правдиві показання, дані в ході досудового слідства і судового розгляду і прави; добросовісне ставлення до праці чи навчання; дотримання правил поведінки в і ромадських місцях та в побуті. Відповідні дії мають бути не вимушеними чи епізодич­ними, а свідчити про певну лінію поведінки неповнолітнього в період після вчинення ючину, його намагання спокутувати вину, виправитися.

3. На підставі таких об'єктивних даних суд може визнати, що неповнолітній на мо­
мент постановления вироку не потребує застосування покарання, однак до нього слід
ме госовувати примусові заходи виховного характеру. У такому разі суд визначає пока-
рання,встановлює його вид і розмір і постановляє про звільнення від покарання на під-
. ґавіст. 105. Одночасно суд призначає вид примусового заходу виховного характеру,

їй має бути застосовано щодо неповнолітнього, визначає його зміст (обов'язки, які покладаються на неповнолітнього, тривалість застосування заходів).

4. Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного харак-
Геру- це право суду. Водночас суд, за наявності формальних підстав (вік підсудного та

пінь тяжкості вчиненого злочину), повинен обговорювати можливість застосування

ю неповнолітнього звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів

іиховногохарактеру. При цьому слід звертати увагу на те, чи застосовувалися раніше

їм неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, і якщо застосовувалися, то

чому вони виявилися неефективними.

5. У ч. 2 ст. 105 наведено вичерпний перелік примусових заходів виховного харак-
Гсру,які застосовуються до неповнолітніх. Ці ж заходи застосовуються і при звільненні
неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових захо­
пи виховного характеру на підставі ст. 97.

1 Іримусові заходи виховного характеру, на відміну від кримінальних покарань, не пляються на основні та додаткові. У ч. 2 ст. 105 примусові заходи вказані у певному порядку - в міру посилення їх суворості. їх перелік - вичерпний.

Застереження полягає в осуді поведінки неповнолітнього від імені суду, попере-

пні про неприпустимість порушення закону в подальшому. При цьому роз'яс­ніться наслідки повторного вчинення злочину, а також ухилення від застосування ньогоінших примусових заходів виховного характеру.

Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповноліт­нього означає, зокрема: обмеження перебування поза домівкою в певний час доби; за­мшу відвідувати певні місця, змінювати без згоди органу, який здійснює за ним на-

і, місце проживання, навчання чи роботи, виїжджати в іншу місцевість; вимогу і юіокити навчання, пройти курс лікування при хворобливому потягу до спиртного

вживанні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів.

Передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під

пк) педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих ІНшадяина їх прохання полягає у покладенні на неповнолітнього обов'язку зазнати

и іеного виховного впливу та контролю за поведінкою з боку обраних судом осіб чи

ісктиву(детальніше про зміст цього заходу див. у коментарі до ст. 104). При засто-

пі цього заходу слід звертати увагу на спроможність осіб чи колективів, яким пе-

іі гься неповнолітній, забезпечити належний виховний вплив на таку особу.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XV

( пниптя 106

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Покладення на неповнолітнього, який досяг п 'ятнадцятирічного віку і має май­но, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків

може бути застосоване лише за наявності певних умов: 1) злочином неповнолітнього заподіяна майнова шкода фізичній або юридичній особі; 2) неповнолітній має майно, яке належить йому на праві приватної власності, або отримує самостійний заробіток (зарплату, стипендію); 3) він погоджується відшкодувати заподіяні майнові збитки у розмірі та в строки, визначені судом, розуміючи, що це є умовою його звільнення від покарання.

Виховний характер цього заходу якраз і полягає у добровільності відшкодування, примус же виявляється у тому, що відшкодування здійснюється за приписом суду та під загрозою застосування призначеного судом покарання у випадку невиконання ви­мог суду.

Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років, є найбільш суворим примусовим заходом виховного характеру і повинно застосовувати­ся тоді, коли неповнолітній не може бути виправлений шляхом застосування інших за­ходів такого роду. До такої установи повинні направлятися неповнолітні, котрі вийшли з-під контролю батьків чи осіб, які їх заміняють, не піддаються виховному впливу і не можуть бути виправлені шляхом застосування інших примусових заходів виховного характеру. У таку установу не можуть направлятися особи, визнані інвалідами, а також ті, яким згідно з висновком відповідних спеціалістів перебування у ній протипоказане за станом здоров'я.

Види і статус спеціальних навчально-виховних установ для неповнолітніх визначені відповідними нормативно-правовими актами. Вказаними установами є загальноосвітні школи соціальної реабілітації (для неповнолітніх віком від 11 до 14 років) та професійні училища соціальної реабілітації (для неповнолітніх віком від 14 до 18 років). При звіль­ненні від покарання з застосуванням примусових заходів виховного характеру неповноліт­ній може бути направлений лише до професійного училища соціальної реабілітації.

Термін перебування у спеціальній навчально-виховній установі визначається судом. Він має бути достатнім для виправлення, але не може перевищувати трьох років. Вка­заний строк має бути дотриманий і тоді, коли учні загальноосвітніх шкіл соціальної реабілітації, яким виповнилося 15 років, але які не стали на шлях виправлення, перево­дяться за рішенням суду за місцем знаходження зазначеної установи до професійного училища соціальної реабілітації. У таких випадках загальний строк перебування у спе­ціальних навчально-виховних установах також не може перевищувати трьох років.

6. До неповнолітнього можуть бути застосовані одночасно кілька примусових захо­
дів виховного характеру, якщо вони за своїм змістом не виключають один одного. На­
приклад, направлення до спеціальної навчально-виховної установи унеможливлює
встановлення обмежень дозвілля чи особливих вимог до поведінки неповнолітнього,
його передачу під нагляд батьків, інших осіб чи колективів. Водночас доцільним є по­
єднання таких заходів, як застереження, покладення обов'язку відшкодування заподія­
них майнових збитків з іншими видами примусових заходів виховного характеру.