І. Потерпілимвід цього злочину може бути лише власна новонароджена дитина рі. 3 часть

каланаявність такого посягання. Про умови правомірності уявноїоборони та по-гяперевищення такої оборони див. ст. 37 та коментар до неї, а також коментар до . і 118;

І) іаходів, необхідних для затримання злочинця.Діяння полягає у заподіянні тяж-і о) шкоди у вигляді тяжких тілесних ушкоджень особі, яка вчинила злочин, при її за-іманні, але з перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, тобто при ІІйневідповідності зазначеної шкоди небезпечності посягання або обстановці затри-шязлочинця. Про умови правомірності затримання особи, яка вчинила злочин,поняття перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, див. ст. 38та

шар до неї.

Обов'язковою умовою кваліфікації заподіяння умисного тяжкого тілесного ушко-

ніія за ст. 124 є відповідна обстановкавчинення злочину - перебування винного і вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони, уявної оборони або в умовах ібхідності затримання злочинця. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у

.і обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст. 121.

Якщо при перевищенні меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затри-ннязлочинця, потерпілому умисно заподіяно тяжке тілесне ушкодження, від якого

галасмерть, за відсутності умислу на позбавлення життя дії винного слід кваліфіку-п (а ст. 124.

І.іочин вважається закінченим з моменту заподіяння потерпілому тяжкого тілесно-

шкодження.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

3. Ознаки, що стосуються потерпілого,а також суб'єктаі суб'єктивної стороницього
злочину, повністю збігаються з аналогічними ознаками злочину, передбаченого ст. 118.

4. Заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної, уявної
оборони або перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця, через необереж­
ність не є злочином, а тому воно не може бути кваліфіковано ні за ст. 124, ні за ст. 128.

За заподіяння (умисно або через необережність) середньої тяжкості чи легкого тілес­ного ушкодження, викликаного неправомірною поведінкою потерпілого, або в разі перевищення меж необхідної оборони чи перевищення заходів, необхідних для затри­мання злочинця, кримінальної відповідальності чинним КК не встановлено.

Постанова ПВС № 1 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про необхідну оборону (п. 4).

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров 'я особи» (пункти 24, 25).

Стаття 125. Умисне легке тілесне ушкодження

1. Умисне легке тілесне ушкодження -

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправ­ними роботами на строк до одного року.

2. Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний роз­
лад здоров'я або незначну втрату працездатності,-

карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до одного року, або ареш­том на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

1. Об'єктомзлочину є здоров'я особи.

2. З об'єктивної сторонизлочин характеризується вчиненням тілесних ушкоджень
двох видів:

1) легкого тілесного ушкодження (ч. 1 ст. 125);

2) легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я
або незначну втрату працездатності (ч. 2 ст. 125).

У першому випадку йдеться про легке тілесне ушкодження,що не спричинило та­ких наслідків, як короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності. Таким тілесним ушкодженням є ушкодження, що має незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більш як шість днів (синець, подряпина тощо).

Легке тілесне ушкодження другого виду характеризується тим, що при його запо­діянні потерпілому спричиняються короткочасний розлад здоров'я або незначна стійка втрата працездатності. Короткочасним слід вважати розладздоров'я тривалістю понад шість днів, але не більш як три тижні (21 день). Під незначною стійкою втратою працездатності слід розуміти втрату загальної працездатності до 10%. Відсоток втра­ти працездатності визначається судово-медичною експертизою з урахуванням норма­тивно визначених МОЗ критеріїв встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках.

Якщо умисне легке тілесне ушкодження КК передбачено як ознаку іншого злочину, його заподіяння слід кваліфікувати за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин (наприклад, ч. 2 ст. 377, ч. 2 ст. 398).

Злочин вважається закінченим з моменту заподіяння фізичної шкоди у вигляді на­слідків, зазначених у частинах 1 або 2 ст. 125.

3. Суб'єктомзлочину є осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

4. Суб'єктивна стороназлочину характеризується прямим або непрямим умис­
лом. Якщо умисел винного було спрямовано на заподіяння тяжких тілесних чи середньої

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

.юті тілесних ушкоджень, а в результаті його дій потерпілому було заподіяно лише МГКІтілесні ушкодження, вчинене слід кваліфікувати за спрямованістю умислу - за ні шонідними частинами статей 15 і 121 або 122.

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затвер-

■ і 'и єні наказом МОЗ № 6 від 17 січня 1995 р.

Критерії встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках, • пшостей працевлаштування хворих та інвалідів. Затверджені наказом МОЗ № 238 від

11 грпня 1998 р.

Стаття 126. Побої і мордування

1. Умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій,
які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправ­ними роботами на строк до одного року.

2. Ті самі діяння, що мають характер мордування, вчинені групою осіб, або
з метою залякування потерпілого чи його близьких,-

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням во­лі на той самий строк.

1. Основним безпосереднім об'єктомзлочину єздоров'я особи. Додатковим факуль-
ивнимйого об'єктом можуть виступати воля, честь і гідність особи, її психічна

трканність.

2. Об'єктивна стороназлочину полягає у:

1) завданні удару, побоїв або

2) вчиненні інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили
■ них ушкоджень.

І Іід ударом слід розуміти одноразовий різкий вплив на тіло людини за допомогою Псиногопредмета або частини тіла (руки, ноги, голови), що завдає фізичного болю. Побої- це багаторазове (два і більше) завдання ударів по тілу потерпілого, яке не ічннило тілесних ушкоджень.

Інші насильницькі дії- це інші, крім удару та побоїв, насильницькі дії, які можуть іягати,зокрема, у: щипанні, викручуванні кінцівок, защемленні тієї чи іншої частини і іа допомогою будь-яких пристроїв, здушуванні шиї, вириванні волосся, дії на тіло мічними факторами тощо.

ілвдання удару, побоїв, вчинення інших насильницьких дій утворюють склад зло-•піііу, передбаченого ст. 126, за двох умов, а саме тоді, коли вони: а) завдали потерпі-і) фізичного болю; б) не спричинили тілесних ушкоджень.

І Іід фізичним болем розуміється такий психічний стан особи, який характеризуєть-іражданнями, спричиненими фізичним впливом на його тіло.

V;iapn, побої та інші насильницькі дії не становлять особливого виду ушкоджень, ні'спричинення тілесних ушкодженьє другою умовою їх кваліфікації за ст. 126. цож після них на тілі потерпілого залишились ушкодження, зафіксовані в установ­ку законом порядку, їх слід оцінювати за ступенем тяжкості, виходячи із звичай-ошак, і залежно від ступеня тяжкості кваліфікувати, відповідно, за статтями 121, L 125. Додатково кваліфікувати завдання удару, побоїв чи вчинення інших насиль-Ііиці.кихдій за ст. 126 непотрібно.

Якщо удар, побої або інші насильницькі дії не завдали потерпілому фізичного болю

причинили тілесних ушкоджень, вони не визнаються злочином. У разі, коли побої або інші насильницькі дії є ознакою об'єктивної сторони іншого І іочину,їх вчинення слід кваліфікувати за статтею (частиною статті), яка передбачає

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

Характеру мордування удари, побої або інші насильницькі дії набувають тоді, ко­ли вони полягають у багаторазовому або тривалому спричиненні болю (щипання, шма­гання, завдання численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії). Вирішення питання про те, чи мали зазначені дії характер мордування, входить до компетенції органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, оскільки це стосується з'ясування змісту певної ознаки об'єктивної сторони злочину - встановлення відповідного способу вчинення злочину. Судово-медичний експерт повинен у таких випадках встановити наявність, характер, локалізацію, кількість ушкоджень, одночасність чи різночасність їх утворення, особли­вості ушкоджуючих предметів, механізм їхньої дії. Висновки судово-медичних експер­тиз містять лише медичну оцінку наслідків злочинного діяння і саме в такому розумінні вони повинні оцінюватися зазначеними вище компетентними органами.

Про поняття групи осіб див. ст. 28 та коментар до неї. Залякування у складі цього злочину за своїм змістом є близьким до залякування у складі умисного тяжкого та се­редньої тяжкості тілесного ушкодження, передбаченого частиною другою статей 121 і 122 (про його поняття див. коментар до цих статей). Єдиною його особливістю у ч. 2 ст. 126 є те, що, крім потерпілого, воно спрямовується проти його близьких, тоді як у складі зазначених злочинів залякування, крім потерпілого, спрямовується проти інших осіб (ч. 2 ст. 121) та його близьких родичів (ч. 2 ст. 122).

Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень. Затвер­джені наказом МОЗ № б від 17 січня 1995 р.

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров я особи» (п. 26).

Стаття 127. Катування

1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фі­зичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчи­нити дії, що суперечать їх волі, в тому числі отримати від нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнання, покарати за його дії, які він скоїв або у скоєнні яких підозрюється, або залякування його або інших осіб -

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб,-
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони
вчинені працівниками правоохоронних органів,-

караються позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років.

4. Дії, передбачені частиною третьою цієї статті, якщо вони призвели до
загибелі людини.-

караються позбавленням волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти ро­ків або довічним позбавленням волі.

(Стаття 127 в редакції Закону № 2322-IV від 12.01.2005 р.)

1. Основним безпосереднім об'єктомкатування є здоров'я, а додатковим обов'яз-
11м- воля, честь і гідність особи.

2. З об'єктивної стороницей злочин характеризується: 1) діями- нанесенням по-
н, мученням або іншими насильницькими діями; 2) наслідками у вигляді заподіяння
і.ного фізичного болю або фізичного чи морального страждання; 3) причиновим

В'язкомміж вказаними діями і наслідками.

Про поняття побої див. коментар до ст. 126. Мучення (або заподіяння мук) - це дії, я іані з тривалим позбавленням людини їжі, пиття чи тепла, утриманням її в шкідливих ідоров'я умовах тощо. До інших насильницьких дій можуть бути віднесені: умисне є та середньої тяжкості тілесне ушкодження, різні посягання на статеву недотор-■ інністьособи, дії, характерні для мордування (про поняття мордування див. коментар і. 126), та інші, крім побоїв і мучення, форми насильства. Заподіяння потерпілому кого тілесного ушкодження потребує кваліфікації за сукупністю злочинів, передба-ихчастинами 1, 2 чи 3 ст. 127 і частинами 1 чи 2 ст. 121 (крім випадків умисного коготілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, якщо воно запо­но працівником правоохоронного органу,- воно охоплюється ч. 4 ст. 127 і додаткової і ііфікації за ст. 121 не потребує).

Члгалом поняття «інші насильницькі дії» повинно тлумачитися якомога більш ши-■ > з тим, щоб охопити собою усі можливі причини заподіяння сильного фізичного ію або фізичного чи морального страждання. Такий підхід випливає із обов'язкових і України актів міжнародного законодавства, які визнають катування одним з видів рстокого,нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження або покарання. Гак, у ст. 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або ИХ, що принижують гідність, видів поводження і покарання, вказується, що термін гування» означає «будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються силь-' піль або страждання, фізичне чи моральне», і в цей термін не включаються тільки иі п, або страждання, що виникли внаслідок лише законних санкцій, невіддільні від пи\ санкцій чи спричиняються ними випадково». При цьому підкреслено, що «ця стат­на іавдає шкоди будь-якому міжнародному договору чи будь-якому національному оиодавству, в яких є або можуть бути положення про більш широке застосування».

і і і дно з приміткою до принципу 6 Зводу принципів захисту всіх осіб, що підляга-

і втриманню або ув'язненню в будь-якій формі термін жорстокі, нелюдські чи такі,

принижують гідність, види поводження або покарання повинен тлумачитися таким

ЧИНОМ,щоби забезпечити, по можливості, найбільш широкий захист проти зловживань

фі нічного чи психологічного характеру, включаючи утримання затриманої чи ув'язне-

і особи в умовах, які позбавляють її, тимчасово або постійно, будь-якого із її природ-

IX почуттів: зору, слуху, просторової або часової орієнтації, та які можуть викликати

рес,почуття жаху чи неспокою, здатні принизити чи образити її, зломити її фізичний

моральний опір.

Н окремих актах Європейського суду зазначається, що до актів катування та іншого

рстокого,нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження треба відносити

і к позбавлення сну, харчування і води, багатогодинне стояння біля стіни, одягання

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

•І. Суб'єктивна стороназлочину, передбаченого ст. 127, характеризується прямим юмі хоча б однією спеціальною метоюіз трьох, зазначених у диспозиції ч. 1 ст. 127: понукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у т. ч. отрима­ні під нього або іншої особи інформацію, свідчення або визнання; 2) покарати за його пі яківін скоїв або у скоєнні яких підозрюється, або 3) залякати його або інших осіб. Ііідповідно до ст. 1 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюд-п\ або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, метою кату-пя може бути, серед іншого, покарати потерпілого за дії, які вчинив він або третя ',і чи у вчиненні яких вони підозрюються. Проте, логіко-граматичне тлумачення грукціїнорми ч. 1 ст. 127 дає підстави для висновку, що за цією нормою метою нання не може бути покарати потерпілого за дії іншої особи. Що стосується інших п катування - спонукати вчинити дії проти своєї волі, отримати інформацію, свідчен­ню визнання, залякати,- то вони можуть бути досягнуті шляхом впливу на потерпі-• 11 через іншу особу.

Мста отримати від потерпілого або іншої особи інформацію, свідчення або визнан-

оикретизується законодавцем тому, що така мета є найбільш поширеною. Що ж до

іихдій, що суперечать волі потерпілого або іншої особи, спонукання до яких є ме-

РОЮцього злочину, то ними можуть бути будь-які дії, до яких особа примушується.

і Іриш.ому слід мати на увазі, що насильницькі дії, які вчиняються з метою: примусити

шпу до проведення небезпечних для її життя чи здоров'я дослідів над нею кваліфі-

іугьсяза ч. 2 ст. 142; примусити людину до вилучення у неї органів чи тканин - за

пінами 2 чи 3 ст. 143; примусити до вступу у статевий зв'язок, залежно від конкрет-

ооставин,- за статтями 152, 153 чи 154; примусити священнослужителя до прове-

я релігійного обряду — за ч. 2 ст. 180; отримати чуже майно чи право на майно - за

і R9; протидіяти законній господарській діяльності - за ст. 206; примусити до анти-

•ііі урентних узгоджених дій - за ст. 228; примусити неповнолітніх до участі у ство-

: ... творів, що пропагують культ насильства і жорстокості,- за ч. З ст. 300; примусити

повнолітніх до участі у створенні порнографічних предметів - за ч. З ст. 301; приму-і іо зайняття проституцією - за ст. 303; примусити представника влади, працівника іиміхоронного органу, члена відповідного громадського формування до виконання По незаконних дій - за ч. З ст. 342; примусити до виконання чи невиконання цивіль-ирлиових зобов'язань - за ст. 355; примусити начальника чи іншу особу, яка виконує имчіяіки з військової служби, до порушення її обов'язків - за ст. 404; примусити до ви до давання показань чи висновку або до давання завідомо неправдивих пока­за ст. 386. У випадках, коли передбачені ч. 2 ст. 142, частинами 2 чи 3 ст. 143, іттями152, 153, 154, ч. 2 ст. 180, статтями 189,206,228,4. Зет. 300, ч. З ст. 301,стат-І03,355 насильницькі дії, змістом яких є примушування, яке суперечить волі по-рпілого,вчинюються працівниками правоохоронних органів, їх треба додатково ква-ііфікувати за ч. З ст. 127.

І мування, вчинене з метою доведення особи до самогубства, треба кваліфікувати упністю злочинів, передбачених ст. 120 і частинами 1 чи 2 ст. 127 (якщо ці дії ні працівником правоохоронного органу, вони охоплюються ч. 4 ст. 127 і додат-і наліфікації за ст. 120 не потребують).

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

(/пиття 128

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

29І

Саме за наявністю мети цей злочин слід відмежовувати від мордування (ч. 2 ст. 126). Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб (ч. 2 ст. 121), умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, вчинене зметою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій (ч. 2 ст. 122), а так само умисне завдання побоїв або інші насильницькі дії, вчинені з метою заляку­вання потерпілого чи його близьких (ч. 2 ст. 126), слід відмежовувати від побоїв, му­чення або інших насильницьких дій, вчинених з метою залякування потерпілого або інших осіб (ст. 127) за ознаками, які характеризують коло осіб, які залякуються, і озна­ками об'єктивної сторони. Так, у ч. 2 ст. 122 йдеться, крім потерпілого, лише про його родичів, у ч. 2 ст. 126, крім потерпілого,- лише про близьких йому осіб, а у ст. 127 -про будь-яких осіб; наслідками відповідних дій відповідно до ст. 126 є завдання фізич­ного болю, а відповідно до ст. 127 - сильного фізичного болю або фізичного чи мораль­ного страждання.

Крім того, при кваліфікації злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 2 ст. 122, ч. 2 ст. 126 і ст. 127 за ознакою мети залякування слід враховувати, що у деяких випадках усі ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторони цих злочинів можуть збігатися (напри­клад, коли умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, що заподіяло сильного фі­зичного болю і фізичного та морального страждання, було вчинене з метою залякати потерпілого). У цьому зв'язку слід вказати на те, що відповідні положення цих статей конкурують і така ситуація вимагає невідкладного законодавчого їх узгодження.

5. Кваліфікуючими ознакамицього злочину є вчинення його повторно або за по­
передньою змовою групою осіб. Про поняття повторності і попередньої змови групи
осіб див. статті 32 і 28 та коментар до них.

6. Особливо кваліфікуючими ознакамизлочину є вчинення його працівником пра­
воохоронного органу (ч. З ст. 127), у т. ч. таке, що призвело до загибелі людини (ч. 4
ст. 127). Специфіка конструкції статті 127 вимагає кваліфікувати катування, що призвело
до загибелі людини, вчинене іншою особою, крім працівника правоохоронного органу, за
сукупністю злочинів, передбачених частинами 1 чи 2 ст. 127 і статтями 115 (чи іншою
статтею, що передбачає відповідальність за умисне вбивство), 119, 120, ч. 2 ст. 121.

Психічне ставлення винного працівника правоохоронного органу до наслідків у виді загибелі людини (ч. 4 ст. 127) може характеризуватися як умислом, так і необережністю.

Загибель людини передбачає смерть хоча б однієї особи. Про поняття працівники правоохоронного органу див. коментар до ст. 342.