І. Потерпілимвід цього злочину може бути лише власна новонароджена дитина рі. 6 часть

Іншим безпорадним станом можуть бути визнані втрата особою свідомості, пере­бування її у стані тяжкого наркотичного, токсичного чи алкогольного сп'яніння, у шо­ковому стані, викликаному, скажімо, пожежею, іншою стихією чи загибеллю близької їй людини, або у стані, коли особа фізично не в змозі виправити ситуацію, в якій вона опинилась (наприклад, беззбройна людина, яка знаходиться під охороною, опинилась наодинці з озброєним нападником).

Злісне невиконання батьками або опікунами встановлених законом обов'язків по догляду за особою, яка позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, душевну хворобу або недоумство, що спричинило тяжкі наслідки, за від­сутності небезпечного для життя стану кваліфікується за ст. 166.

4. З об'єктивної сторонизлочин полягає у суспільно небезпечній бездіяльності, що
виражається у залишенні без допомоги вказаної особи.

Залишення без допомоги передбачає невжиття особою заходів, необхідних для відвер­нення небезпеки для життя потерпілого. Злочин вважається закінченим з моменту ухилен­ня від надання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані, незалежно ВІДтого, наскільки ефективною могла бути така допомога. Настання суспільно небез­печних наслідків певного характеру є підставою для кваліфікації діяння за ч. З ст. 135.

5. Суб'єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути лише дві категорії осіб, а саме
її, які: 1) первісно зобов'язані були піклуватися про потерпілого і мали можливість на­
дати йому допомогу (ч. 2 ст. 135 прямо відносить до цих осіб матір новонародженої
дитини); 2) самі поставили потерпілого в небезпечний для життя стан.

Правовий обов'язок піклуватися про осіб, які знаходяться в небезпечному для життя стані, може бути обумовлений законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим договором (договором довічного утримання, перевезення, морсько-і о круїзу, на надання туристичних послуг або послуг із забезпечення особистої безпеки особи тощо).

Законодавство України покладає відповідні обов'язки, зокрема, на:

а) батьків, усиновителів, патронатних вихователів - піклуватися про здоров'я рід­
них, усиновлених чи прийомних дітей, захищати їх; опікунів і піклувальників - піклу-
наїися про здоров'я осіб, які перебувають під їх опікою чи піклуванням; дітей, повноліт­
ніх дочку, сина - піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм
'іоіюмогу; внуків, правнуків - піклуватися про своїх бабу, діда, прабабу, прадіда; пов­
нолітніх братів, сестер, пасинків, падчерок - піклуватися про брата, сестру, вітчима,
Мачуху,які виховували їх та надавали їм матеріальну допомогу, про інших осіб, з ким
ВОНИпроживали однією сім'єю до досягнення повноліття;

б) співробітників пожежної охорони, аварійних служб та працівників деяких інших
професій- здійснювати рятувальні роботи і подавати першу невідкладну допомогу;
Працівниківспеціалізованих бригад постійної готовності служби екстреної медичної

.... омоги - надавати допомогу громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо,

' ітастрофи,аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і

ммічне забруднення тощо);

В) працівників міліції - незалежно від займаних посад, місцезнаходження і часу в разі

рнення до них громадян із заявою чи повідомленням про події, які загрожують особис-

пі громадській безпеці - вживати заходів для рятування людей, надавати їм допомогу;

і І членів екіпажу повітряного судна - рятувати пасажирів та надавати їм допомогу;

і надавати транспортний засіб для доставки у найближчий медичний заклад осіб,

........ чребують невідкладної медичної допомоги, надавати першу медичну допомогу

■цілим внаслідок дорожньо-транспортних подій; капітанів морських суден - йти ійближчийпорт, якщо особа, що перебуває на борту судна, потребує невідкладної її'іної допомоги, яку неможливо подати в морі;

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

( Шиття 135

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

д) працівників пошуково-рятувальних служб, створюваних у сфері туристичної дія­льності,- надавати допомогу туристам і захищати їх в екстремальних ситуаціях;

є) педагогічних та науково-педагогічних працівників - захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства тощо.

Проте, слід враховувати, що зазначене діяння тягне відповідальність за іншими статтями КК, якщо залишення без допомоги вчинене: а) капітаном судна в разі зі­ткнення з іншим судном стосовно екіпажу та пасажирів останнього, а також зустріну­тих у морі або на іншому водному шляху осіб, які зазнали лиха, якщо він мав можли­вість надати таку допомогу без серйозної небезпеки для свого судна, його екіпажу і пасажирів - за ст. 284; б) медичними працівниками хворим — за ст. 139; в) службови­ми особами, якщо відповідний правовий обов'язок лежить на них,- за статтями 364

або 426.

У разі, якщо особа, яка була зобов'язана піклуватися про іншу особу, не мала змоги надати їй допомогу (наприклад, сама також перебувала у небезпечному стані для жит­тя), вона не підлягає кримінальній відповідальності.

Якщо надання допомоги іншій особі було пов'язано з ризиком для власного життя чи здоров'я, життя чи здоров'я інших осіб, то питання про кримінальну відповідаль­ність особи вирішується з урахуванням положень ст. 39: залишення у небезпеці у зв'язку з необхідністю усунути іншу небезпеку, що загрожує особі чи охоронюваним законом правам даної людини чи інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтере­сам держави не є злочином лише за умови, що цю небезпеку не можна було в даній об­становці усунути іншими засобами і якщо при цьому заподіяна шкода не була більш значною, ніж відвернена. Наприклад, як вчинені в умовах крайньої необхідності слід розглядати дії охоронця, який під час нападу переніс у безпечне місце тяжко поранено­го і надав йому першу допомогу, але в цей час іншу особу, яка також перебувала у ньо­го під охороною, було захоплено як заручника.

Прикладами ситуацій, коли винний сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан, є такі: в результаті дорожньо-транспортної події з вини водія пішохо­дом, пасажиром або водієм іншого транспортного засобу були отримані травми, ту-рист-любитель запросив знайомого піднятися в гори, де останній знепритомнів у зв'язку із захворюванням, власник водного мотоцикла катав на ньому дитину і вони опинилися у воді далеко від берега тощо. У випадку, коли водій транспортного засобу вчинив, скажімо, наїзд на пішохода і зник з місця події, залишивши потерпілого на проїзній частині дороги, він має нести відповідальність за сукупністю злочинів, перед­бачених статтями 135 і 286.

6. З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим умислом: винний усві­домлює суспільно небезпечний характер своєї бездіяльності, а саме те, що він залишає без допомоги особу, яка перебуває у небезпечному для життя стані і позбавлена мож­ливості вжити заходів до самозбереження, те, що він зобов'язаний піклуватися про особу і має реальну можливість надати їй допомогу, або що він сам поставив потерпі­лого в небезпечний для життя стан, і бажає чинити саме так.

Ставлення винної особи до наслідків, передбачених ч. З ст. 135, може характеризу­ватися тільки необережністю (наприклад, набувач майна за договором довічного утри­мання протягом тижня не відвідує хворого відчужувача, сподіваючись на те, що хворо­ба не є тяжкою).

Якщо особа, яка сама поставила потерпілого в небезпечний для життя стан, або скористалась таким її станом, свідомо допускає можливість настання смерті останнього чи інших тяжких наслідків, і лише від даної особи залежить настання чи ненастаннм цих наслідків, то її бездіяльність, яка полягає у завідомому залишенні потерпілого бездопомоги, має кваліфікуватися за статтями, що передбачають відповідальність за умис­ні вбивство чи заподіяння тілесних ушкоджень, залежно від конкретних наслідків. Це,наприклад, можуть бути випадки, коли водій, який, керуючи машиною збив пішоходи. свідомо очікує, коли той помре і відтак не зможе свідчити проти нього, або коли ряту-

вальник на воді завідомо не надає допомогу рибалці, який тоне, випавши з човна,-скажімо, через неприязні стосунки з останнім або з корисливих мотивів (бажаючи заво-юдіти човном чи залишеним на березі мотоциклом тощо). При цьому у випадках, коли нинний, бажаючи смерті потерпілого, керувався корисливим мотивом, або мотивом помсті за виконання потерпілим службового або громадського обов'язку, або метою приховати інший злочин чи полегшити його вчинення, його бездіяльність має кваліфі-куватися, відповідно, за пунктами 6, 7, 8 або 9 ч. 2 ст. 115.

Так само, якщо особа, яка зобов'язана була піклуватися про іншу особу, умисно і'їнорює ситуацію, небезпечну для життя останньої (скажімо, інструктор з мотивів по­мсти залишає туриста в горах, звідки він завідомо для нього не зможе вибратись), вна­слідок чого настає смерть потерпілого, діяння кваліфікується за відповідними частиною і пунктом ст. 115. Якщо мати одразу ж після пологів не годує новонароджену дитину |бо виносить її на мороз тощо з умислом на заподіяння їй смерті, вона несе відпові-іальність за ст. 117.

Залишення неповнолітнього без допомоги особою, на яку покладені професійні чи і іужбові обов'язки щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх, внаслідок недбало-m або несумлінного ставлення до цих обов'язків, якщо це спричинило істотну шкоду і юров'ю потерпілого, тягне відповідальність за ч. 1 ст. 137, а в разі настання тяжких мііслідків, які умислом винного не охоплювались - за ч. 2 ст. 137. Ненадання допомоги \порому медичним працівником, який зобов'язаний надати таку допомогу, якщо він

ідомлював можливість настання тяжких наслідків для хворого, кваліфікується за ■і 1 ст. 139, а в разі настання тяжких наслідків, які умислом винного не охоплювались -1.1 ч. 2 ст. 139. Наявність же умисного ставлення до вказаних тяжких наслідків транс­формує ці злочини в інші (зокрема у злочини, передбачені статтями 115 або 121).

7. Кваліфікованим видом злочину є завідоме залишення без допомоги матір'ю і юсіновонародженої дитини (ч. 2 ст. 135), а особливо кваліфікованим — діяння, пе-Мдбаченечастинами 1 або 2 ст. 135, якщо воно спричинило смерть особи, залишеної М і допомоги, або інші тяжкі наслідки.

Залишення без допомоги матір'ю своєї новонародженої дитини тягне кримінальну їй шовідальність лише за умови, що матір при вчиненні такого діяння не перебувала в

мовленому пологами стані. Новонародженою є дитина, яка народилася живою, до їй.і тяти восьми повних днів після народження. Стан пологів - це фізіологічний про-ЦЄСпояви на світ дитини.

Смерть особи може настати в результаті дії стихійних сил природи (наприклад,

іба, яку працівник рятувальної служби залишив у шахті, була завалена вугільним

ютом), суспільно небезпечних дій інших осіб (залишеного після наїзду на нього на

юзі потерпілого переїхав інший автомобіль, водій якого проявив неуважність), само-

к гва потерпілого (не бажаючи згоріти заживо, потерпілий викинувся із вікна багато-п.'іирхового будинку), його власної необережності (дитина, за якою не здійснювався пі іежнийнагляд, втопилась під час купання у морі) та з інших причин (стара чи хвора і па померла від голоду чи переохолодження тощо).

11 ід іншими тяжкими наслідками у ч. З ст. 135 розуміється спричинення потерпі-

і\ і яжких тілесних ушкоджень, зникнення його безвісти тощо.

V будь-якому випадку суспільно небезпечні наслідки мають знаходитись у причи-

ЮМузв'язку зі злочинною бездіяльністю винної особи.

ЦК (статті 282, 749).

( К (статті 15, 55, 150, 154, 172, 249, 255, 256, 264).

Ш< (ст. 81).

А ЇМ (статті 59, 60, 61, 64).

і К новії законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992р. (статті 37,

і.ниііі України «Про міліцію» від 20 грудня 1990р. (ст. 10).

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

( шиття 137

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Закон України «Про Цивільну оборону України» від 3 лютого 1993 р. (статті 8 і 9).

Закон України «Про дорожній рух» від ЗО червня 1993 р. (статті 16 і 48).

Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 p. (cm. 18).

Закон України «Про туризм» від 15 вересня 1995 р. (статті 26-28).

Закон України «Про освіту» від 23 березня 1996 р. (cm. 56).

Закон України «Про аварійно-рятувальні служби» від 14 грудня 1999 р. (статті 3, 8. 35).

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 p. (cm. 1).

Закон України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 р.

Положення про Державну службу медицини катастроф. Затверджене постановою KM № 827 від 11 липня 2001 р.

Інструкція з визначення критеріїв пеританального періоду, живонародженості та мертво-народженості. Затверджена наказом МОЗ № 179 від 29 березня 2006 р.

Стаття 136.

Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані

1. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя
стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий
стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні

ушкодження,-

караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небез­
печному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або непові­
домлення про такий стан дитини належним установам чи особам -

караються штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо во­
ни спричинили смерть потерпілого,-

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбав­ленням волі на строк від двох до п'яти років.

1. Об'єктцього злочину аналогічний об'єктові злочину, передбаченого ст. 135.

2. З об'єктивної сторонизлочин може набувати таких форм:

1) ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при
можливості надати таку допомогу, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження;

2) неповідомлення належним установам чи особам про знаходження іншої особи в
небезпечному для життя стані (за умови, що винна особа самостійно не може надати
допомогу), якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження.

Обов'язковою ознакою злочину є причиновий зв'язок між бездіяльністю винного і

відповідними наслідками.

Поняття ненадання допомоги є юридичним синонімом до поняття залишення бездопомоги, про зміст якого, а також про зміст поняття небезпечний для життя стан див. коментар до ст. 135, а про поняття тяжкі тілесні ушкодження- ст. 121 і комен­тар до неї.

Під належними установами та особами у ст. 136 розуміються установи, під­приємства і організації та службові й інші особи, які зобов'язані за законом, іншим нормативним актом, або цивільно-правовим договором надавати допомогу особам які перебувають у небезпечному для життя стані. Приблизний перелік таких установ і осіб наведено у коментарі до ст. 135.

3. Обов'язок подавати невідкладну допомогу особам, які перебувають у загрозли вому для їх життя та здоров'я стані, закон загалом покладає на всіх громадян України.

іноземних громадян та осіб без громадянства. Тому суб'єктомцього злочину є будь-які осудні і такі, що досягли 16-річного віку, особи, крім: 1) медичних працівників; 2) служ-бовихосіб, на яких законом, іншим нормативним актом покладено обов'язок надавати допомогу особам, що перебувають у небезпечному для життя стані; 3) інших осіб, які зобов'язані за законом, іншим нормативним актом, або цивільно-правовим договором надавати допомогу вказаним особам, піклуватися про них, а також тих, хто сам поста-ііив потерпілого в небезпечний для життя стан. Відповідальність цих осіб за ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, настає, відповідно, за ст. 139, або за статтями 284, 364 чи 426, або за ст. 135.

4. З суб'єктивної сторонизлочин характеризується необережністю до бездіяльнос­
ті і до наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень.

Ставлення винної особи до бездіяльності, передбаченої ч. 2 ст. 136, характеризуєть­ся тільки прямим умислом, аставлення до наслідків, передбачених ч. З ст. 136,- тільки необережністю.

5. Кваліфікованими видамизлочину є: 1) ненадання допомоги малолітньому,
який перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу;
2) неповідомлення належним установам чи особам про перебування дитини в небезпеч­
ному для життя стані (ч. 2 ст. 136). Про зміст поняття малолітній див. коментар до
ст. 135. Дитиною визнається особа, яка не досягла 18-річного віку.

Особливо кваліфікуючою ознакоюзлочинів, передбачених частинами 1 і 2 ст. 136, є смерть потерпілого.

Основи законодавства України про охорону здоров 'я від 19 листопада 1992 р. (п. «в» ст. 10. ч. 2 ст. 11).

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 p. (cm. 1).

Стаття 137. Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей

1. Невиконання або неналежне виконання професійних чи службових
обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх внаслідок недба­
лого або несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило істотну шкоду
здоров'ю потерпілого,-

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони спричинили смерть неповнолітнього або інші тяжкі
наслідки,-

караються обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Об'єктицього злочину і злочинів, передбачених статтями 135 і 136, аналогічні.

2. З об'єктивної стороницей злочин полягає у невиконанні або неналежному ви­
конанні особою своїх професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та
здоров'я неповнолітніх, що спричинило істотну шкоду здоров'ю потерпілого.

У статті 137 під невиконанням або неналежним виконанням професійних чи служ­бових обов'язків щодо охорони життя таздоров'я неповнолітніхслід розуміти, зокрема, ненадання безоплатної медичної, психологічної тощо допомоги, непроведения безоплатного протезування дітям-інвалідам, ненадання необхідної допомоги дітям, хворим на СНІД та інші невиліковні тяжкі хвороби, прийняття на роботу дітей без по­переднього медичного огляду і висновку про відсутність протипоказань до праці тощо.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

Стаття 138

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Про поняття невиконання або неналежне виконання службових обов'язків див. також коментар до ст. 367.

Під істотною шкодою здоров'ю потерпілогоу ст. 137 розуміються наслідки у ви­гляді заподіяння неповнолітньому легкого тілесного ушкодження.

3. Суб'єктомзлочину є особа, на яку покладено професійні чи службові обов'язки
щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх. Невиконання службовою особою про­
фесійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я інших осіб через
недбале або несумлінне ставлення до цих обов'язків за наявності підстав тягне відпові­
дальність за статтями 367, 425 або 434.

Професійні обов'язки щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх виконують, наприклад, певні категорії працівників закладів вищої, загальної середньої, професійно-технічної та позашкільної освіти, лікувально-оздоровчих закладів для дітей, дитячих будинків, притулків і приймальників-розподільників для неповнолітніх, прийомні бать­ки і батьки-вихователі дитячих будинків сімейного типу, деякі працівники підприємств у сфері туристичної діяльності тощо. Про поняття службової особи див. ст. 364 і ко­ментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої частини КК.

Невиконання або неналежне виконання службовою особою підприємства, установи або організації вимог нормативно-правових актів щодо охорони праці неповнолітніх, якщо це заподіяло шкоду здоров'ю неповнолітнього, кваліфікується за ст. 271.

4. З суб'єктивної сторонизлочин характеризується тільки необережністю до діян­
ня і до наслідків. Істотну шкоду здоров'ю дітей при цьому слід розглядати як наслідок
факторів, можливість виникнення яких особа передбачала, але легковажно розрахову­
вала на те, що вони не з'являться, або ж, хоча і не передбачала, але повинна була і мог­
ла передбачити (наприклад, що діти, залишившись без догляду, можуть переплутати
цукор з отрутою, або почнуть підпалювати феєрверк тощо).