Про поняття несумлінне ставлення до своїх обов'язків див. коментар до ст. 367. 4 часть

...... її застосування зброї у вигляді заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень або смерті

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ III

Тривалий час є оціночною ознакою, наявність чи відсутність якої має визначатися судом з урахуванням конкретного астрономічного строку, протягом якого особа була позбавлена волі, місця, де вона трималась, способу її утримання, інших конкретних об­ставин справи та особи потерпілого. Зазвичай це принаймні кілька тижнів. Оскільки викрадення людини є одноактною дією, ця ознака не стосується другої форми розгля­дуваного злочину.

7. Особливо кваліфікованими видамирозглядуваного злочину є: 1) вчинення його організованою групою; 2) спричинення ним тяжких наслідків.

Про поняття організована група див. ст. 28 і коментар до неї.

Поняттям тяжкі наслідки у ст. 146 охоплюються, зокрема, заподіяння потерпіло­му тяжкого тілесного ушкодження, його зникнення безвісті.

Умисне заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, групою осіб, з метою залякування потерпілого або інших осіб, на замовлення, або таке, що спричинило смерть потерпілого, умисне вбивство, а так само самогубство неповнолітнього потерпілого внаслідок незаконного позбавлення його волі, кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених ч, З ст. 146 і, відповідно, ч. 2 ст. 121, частинами 1 або 2 ст. 115, ч. З ст. 120.

Конституція України (статті 28-29).

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. Ратифіко­вана Україною 17 липня 1997 р.

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 р.

Декларація ООН про захист усіх осіб від насильницького зникнення від 18 грудня 1992 р.

ЦК (глави 20-22).

Постанова ПВСУ № 15 від 26 грудня 2003 р. «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень».

Стаття 147. Захоплення заручників

1. Захоплення або тримання особи як заручника з метою спонукання ро­
дичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи організа­
ції, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення
будь-якої дії як умови звільнення заручника -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

2. Ті самі дії, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього або організо­
ваною групою, або були поєднані з погрозою знищення людей, або такі, що
спричинили тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об'єктомзлочину є воля, честь і гідність особи. Його
додатковим факультативним об'єктом можуть бути громадська безпека, життя та здо­
ров'я особи, власність тощо.

2. Об'єктивна сторонайого характеризується суспільно небезпечними діями \
двох можливих формах: 1) захоплення особи як заручника; 2) тримання особи як за
ручника.

Заручником є особа, яку захоплює або утримує інша особа, погрожуючи при цьому її вбити, спричинити тілесні ушкодження, вчинити інші насильницькі дії або продоп жувати утримувати далі.

Потерпілим (заручником) від злочину, передбаченого ст. 147, не можуть бути осо би, які завідомо для винного є представниками влади, працівниками правоохоронних

Органівта їх близькими родичами, крім випадків, коли вони захоплені або тримаються

міручники з метою спонукання родичів затриманих або інших фізичних (неслужбо-ІИХ)осіб до вчинення або утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення мручника.Захоплення або тримання вказаних осіб як заручників разом з іншими осо­бамистворює підстави для кваліфікації злочинів за статтями 147 і 349 (реальна сукуп­нії и,).

1 Іід захопленням особи треба розуміти напад, пов'язаний з її затриманням із наступ­ним істотним обмеженням вільного руху, пересування чи поведінки особи.

Тримання особи передбачає насильницьку заборону особі залишати певне місце чи уможливлення це зробити.

Захоплення може бути таємним або відкритим, із застосуванням фізичного насиль-

I і иабо з погрозою його застосування. Так само фізичним чи психічним насильством

кс супроводжуватися і тримання особи. Проте захоплення або тримання, поєднані з пні розою вбивства заручника, є кваліфікованим видом злочину, а тому межі погрози,

I1 іо застосовується при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 147, не можуть бути
КИЩИМИза погрозу спричинення тяжкого тілесного ушкодження.

Злочин може полягати в захопленні особи з наступним її триманням або тільки у гриманніособи. Закінченим він є з моменту, коли свобода особи була фактично обме-• і на.Тривалість тримання особи як заручника значення для кваліфікації не має і вра-і і ься при призначенні покарання.

Іахопленнязаручників із числа осіб, що відбувають покарання у виправній установі і наступназлісна непокора вимогам адміністрації виправної установи про їх звільнення,

іаявностіінших необхідних ознак злочину, передбаченого ст. 391, утворюють сукуп-

ГЬ злочинів і підлягають кваліфікації за статтями 147 і 391.

Гаксамо утворюють сукупність злочинів, передбачених статтями 147 і 189, 206, або343, висування до родичів затриманого, фізичної або службової особи, напри-і вимог про передачу чужого майна, права на майно чи вчинення дій майнового ік і еру (вимагання), про припинення зайняттям господарською діяльністю чи обме-

111 з-і її, укладення угоди чи не виконання укладеної угоди (протидія законній госпо-ькійдіяльності), про вживання іншою особою наркотичних засобів, психотропних

тин або їх аналогів (схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних

овинабо їх аналогів), про прийняття незаконного рішення працівником правоохо-

ного органу (втручання в діяльність працівника правоохоронного органу) тощо. І, Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

I Суб'єктивна сторонахарактеризується прямим умислом. Ставлення особи до
их наслідків цього злочину може бути тільки необережним.

Якщо винний свідомо припускає, що внаслідок захоплення як заручника особи

I1 мі клад, особи, яка перебуває у реанімації у зв'язку з тяжкою хворобою) може
пні гатиїї смерть, то його психічне ставлення до смерті заручника, що настала, не

шлюється ч. 2 ст. 147 і потребує додаткової кваліфікації за відповідними частиною

і кім ст. 115.

ДІЇособи, яка захопила або тримала особу як заручника і умисно вбила її, мають пфікуватися за ч. 2 ст. 147 за ознакою спричинення тяжких наслідків і за п. З ч. 2 І 115.¹ (скількизахоплення і тримання особи фактично означають позбавлення її волі, від

ту, передбаченого ст. 146, розглядуваний злочин відрізняється переважно за спе-

IIIі іі.ноюметою. Тут вона може мати альтернативний характер - спонукати родичів

риманого,державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або кжу особу до: а) вчинення будь-якої дії (передати зброю, наркотичні засоби, інші

н гранспортні засоби чи гроші, звільнити якогось заарештованого чи ув'язненого, іечити безперешкодний виліт за межі країни тощо); б) утримання від учинення ікої дії (неприйняття певної особи на ту чи іншу посаду, відмова від укладення п ницо).

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ III

( пишний 149

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Вчинення чи не вчинення певних дій адресатом вимоги є умовою звільнення за­ручника.

Адресатом вимоги можуть бути такі суб'єкти:

1) державна або інша установа, підприємство чи організація (установа виконання
покарань, орган виконавчої влади, суд, господарське товариство, банк тощо), у т. ч. іно­
земні або міжнародні;

2) родичі затриманого або інші фізичні особи (скажімо, його близькі, знайомі). Про
поняття родичі див. коментар до ст. 122;

3) службові особи. Про поняття службова особа див. примітки 1 і 2 до ст. 364 і За­
гальні положення до розділу XVII Особливої частини КК.

5. Кваліфікованими видами розглядуваного злочину є: 1) вчинення його щодо непов­нолітнього; 2) вчинення його організованою групою; 3) захоплення або тримання особи як заручника, поєднане з погрозою знищення людей; 4) спричинення ним тяжких наслідків.

Про поняття неповнолітній, організована група, погроза, знищення людей див. коментар, відповідно, до статей 66, 28, 129, 113.

Поняттям тяжкі наслідки у складі цього злочину охоплюються заподіяння тяж­ких тілесних ушкоджень, у т. ч. таке, що спричинило смерть потерпілого, спричинен­ня великої матеріальної шкоди, суттєве загострення міждержавних чи міжнаціональ­них стосунків, серйозне порушення діяльності установ, організацій і підприємств то­що. При цьому, крім безпосередньо заручника, потерпілими від цього злочину можуть бути визнані й інші особи, що постраждали під час захоплення або тримання особи як заручника.

Конституція України (статті 28-29).

Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників від 17 грудня 1979 р. УРСР приєд­налась до Конвенції8 травня 1987р.

Токійська конвенція про злочини та деякі інші акти, що вчинюються на борту повітряних суден від 14 вересня 1963 р. УРСР приєдналась до Конвенції 21 грудня 1987р.

ЦК (глави 20-22).

Постанова ПВС № 2 від 26 березня 1993 р. «Про судову практику в справах про злочини, пов 'язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі» (пункти 10-11).

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (пункти 9, 12).

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров 'я особи» (п. 7).

Стаття 148. Підміна дитини

Підміна чужої дитини, вчинена з корисливих або інших особистих мотивів,-карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Об'єкт злочину - особиста воля дитини та сім'я як блага, що охороняються Кон­
ституцією України.

2. З об'єктивної сторони злочин полягає у підміні чужої дитини і вважається за
кінченим з моменту вчинення такої підміни.

Під дитиною у цій статті слід розуміти, як правило, немовля - особу, ідентифіку вати яку за її індивідуальними ознаками її батьки чи інші законні представники з тих чи інших причин ще повною мірою неспроможні (скажімо, підміна відбулася до того, яі мати здатна була запам'ятати щойно народжену дитину, або до передачі дитини бать кові у разі смерті матері тощо). Чужою дитина є за змістом закону для особи, яка здійс нює підміну дитини. Такою особою не можуть бути батько та мати дитини, навіть ЯКЩО один із них мешкає окремо від дитини.

Підміна - це звичайно заміна однієї дитини, яка щойно народилася в пологовому 5) шику, на іншу, або заміна одного немовляти на інше у будинку дитини тощо. Цей і ючинстановить не тільки підміна чужої дитини на іншу чужу, а й підміна чужої ди-піни на свою (це може бути пов'язано, скажімо, зі станом здоров'я своєї дитини). Згода бтків(законних представників) однієї дитини на її підміну не змінює суті діяння, ОСКІЛЬКИпри цьому ігнорується воля інших батьків (законних представників). Обмін І іаснимидітьми за обопільною згодою батьків і наявністю відповідної мети може бути і и.і ііфікований за ч. 2 ст. 149 як здійснення незаконної угоди щодо неповнолітнього.

3. Суб'єкт злочину - будь-яка особа, для якої у даний час одне із немовлят юридич­
но і чужим.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальними -
і присливими або іншими особистими - мотивами.

Інші особисті мотиви можуть бути низькими (задоволення садистських нахилів, Помста,заздрість, ревнощі) або благородними (наприклад, вчинена із гуманних спону-і пи. підміна тяжко хворого немовляти, яке відразу після народження знаходиться при І мерті,в інтересах його матері на здорову дитину, від якої відмовилась мати остан­ньої). У другому випадку з огляду на надзвичайно специфічний етичний бік справи йтися про відсутність суспільної небезпеки діяння через малозначність. Якщо цинний діє з національних, етнічних, расових чи релігійних мотивів, у відповідних ви-ПІ іках його дії можуть бути кваліфіковані як геноцид (ст. 442).

Конституція України (статті 28-29, 51-52).

Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 р. Ратифікована Україною 27 лютого

Р.

/< кларація ООН про захист усіх осіб від насильницького зникнення від 18 грудня 1992 р ЦК (статті 291, 292, 294, 297). ЗаконУкраїни «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р.

Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини

1. Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є
людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або
одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману,
шантажу чи уразливого стану особи,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповноліт­
нього або щодо кількох осіб, або повторно, або за попередньою змовою гру­
пою осіб, або службовою особою з використанням службового становища,
або особою, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності, або
поєднані з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потер­
пілого чи його близьких, або з погрозою застосування такого насильства,-

караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені щодо
малолітнього, або організованою групою, або поєднані з насильством, не­
безпечним для життя або здоров'я потерпілого чи його близьких, або з по­
грозою застосування такого насильства, або якщо вони спричинили тяжкі на­
слідки,-

караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.

Примітки. 1. Під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ 111

< таття 149

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагіт­ність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо.

2. У статтях 149 та 303 цього Кодексу під уразливим станом особи слід розумі­
ти зумовлений фізичними чи психічними властивостями або зовнішніми обстави­
нами стан особи, який позбавляє або обмежує її здатність усвідомлювати свої дії
(бездіяльність) або керувати ними, приймати за своєю волею самостійні рішення,
чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, збіг тяжких особистих, сі­
мейних або інших обставин.

3. Відповідальність за вербування, переміщення, переховування, передачу або
одержання малолітнього чи неповнолітнього за цією статтею має наставати неза­
лежно від того, чи вчинені такі дії з використанням обману, шантажу чи уразливо­
го стану зазначених осіб або із застосуванням чи погрозою застосування насиль­
ства, використанням службового становища, або особою, від якої потерпілий був
у матеріальній чи іншій залежності.

(Стаття 149 в редакції Закону № 3316-IVeid 12.01.2006 p.)

1. Основним безпосереднім об'єктом цього злочину є честь і гідність особи, а та­
кож - крім випадків, коли угода, об'єктом якої є людина, укладається за згодою цієї ж
людини,- воля особи. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати
життя та здоров'я особи, встановлений порядок здійснення службовими особами своїх
повноважень.

2. Логіко-граматичне тлумачення конструкції норми ч. І ст. 149 дає змогу дійти вис­
новку, що з об'єктивної стороницей злочин може виражатися у таких формах:

1) торгівля людьми;

2) здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина;

3) вербування людини;

4) переміщення людини;

5) переховування людини;

6) передача людини;

7) одержання людини.

Поняття торгівля людьми в Протоколі про запобігання та припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, та покарання за неї, що доповнює Конвенцію ООН проти транснаціональної організованої злочинності, а так само і в інших актах міжна­родного законодавства, які є чинними і для України, означає «здійснювані з метою екс­плуатації вербування, перевезення, передачу, приховування або одержання людей», які вчинюються певними способами.

Той факт, що український законодавець, на відміну від міжнародних актів, торгівлю людьми виділив як окрему форму злочину, відмінну від таких його форм, як вербуван­ня, перевезення (переміщення), передача, приховування або одержання людини, озна­чає, що у ст. 149 під торгівлею людьми слід розуміти власне торгівлю, тобто вчинення актів купівлі-продажу людей.

Здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, передбачає здійснен­
ня таких угод, як дарування, міна, надання у безоплатне користування, передача
в рахунок погашення боргу, та будь-які інші, за якими особа передається для екс­
плуатації. .. ... -

Не можна вважати здійсненням незаконної угоди, об єктом якої є людина, дії осоом (сутенера), яка зводить проститутку з клієнтом, оскільки у таких випадках людина пе­редається іншій особі фактично не у володіння, а лише у тимчасове користування.

Під вербуванням людини слід розуміти досягнення домовленості шляхом безпосс реднього наймання, тобто запрошування і набору добровольців ніби для участі у певнш діяльності.

Переміщення людини - це зміна її місця перебування шляхом перевезення та іншого

переміщення її як через державний кордон України, так і в межах території України. Прицьому дії винного, пов'язані з незаконним переміщенням людини через держав­ним кордон України, потребують додаткової кваліфікації за ст. 332, а у випадках, ко­їм іля перетинання державного кордону були викрадені чи підроблені і використані (•Відомопідроблені документи,- ще й за відповідними частинами статей 357 і 358. Якщо жертва торгівлі людьми перетинає державний кордон України на підставі на-

нихдокументів, ст. 332 застосуванню не підлягає.

Переховування людини передбачає розміщення людини у певному приміщенні, у флпепортному засобі, у певній місцевості тощо, надання їй підроблених документів, ■чиненнящодо неї пластичної операції і т. ін.

Під передачею і одержанням людини треба розуміти відповідні фактичні дії, вчи­
нені після вчинення стосовно неї акту купівлі-продажу, вербування, переміщення тощо,
ІИМ'язаніз переходом фактичного контролю над нею від однієї особи (групи осіб) до
.... ІОЇ.

У перших двох формах злочин є закінченим з моменту продажу (іншої передачі) іюдиниіншій особі (особам). -Якщо до угод з продажу людини застосувати за анало-і !< ю правило, що діє у цивільному праві (а специфіка предмета суспільних відносин, з мрииоду якого ці дії вчинюються,- людина,- хоча й цілком перетворює юридичну сут-НІ(м, їх із законних на незаконні, але залишає незмінною зовнішню правову оболонку; Недаремнозаконодавець у статті 149 використовує термін цивільного права - «угода»), 11' иючин треба вважати закінченим з моменту фактичної передачі особи за договором

тлі-продажу, який de-facto означає зміну власника, чи з іншого моменту, прямо пе-і' и вченого договором між сторонами.

'Злочин у його третій - сьомій формах є закінченим з того моменту, коли жертва і ючину,відповідно, завербована, переміщена, перехована, передана чи одержана.

Як випливає із примітки 3 до ст. 149, обов'язковою ознакою злочину, передбачено-ГО Ч, 1 ст. 149, якщо він вчинюється у третій - сьомій формах, крім випадків вчинення мої остосовно малолітнього та неповнолітнього, є спосіб.Він може альтернативно про-пі гнися у використанні: 1) обману; 2) шантажу; 3) уразливого стану особи. Більш не-

печні способи вчинення цього злочину розглядаються як його кваліфікуючі ознаки і ІИВ.нижче).

Обман як спосіб вербування, переміщення, переховування, передачі, одержання п" піни полягає у повідомленні потерпілому неправдивих відомостей (наприклад, ві-Юмостейпро те, що він буде брати участь у конкурсі або отримає широкі можливості і ІЯ працевлаштування за кордоном) або приховуванні певних відомостей, повідомлен-' і і міх мало б суттєве значення для поведінки потерпілого (наприклад, відомостей про шимі умови праці, розміри і порядок виплати заробітку). Про поняття обман див. та-коментар до статей 190, 192, 225, а про поняття шантаж - до статей 120 і 303.

І рубе порушення угоди про працю, вчинене шляхом обману, у т. ч. стосовно грома-ічпмна, з яким укладена угода щодо його роботи за межами України (ст. 173), слід від­бувати від злочину, передбаченого ст. 149, за ознаками об'єктивної і суб'єктивної І горони,об'єкта та суб'єкта. Передусім треба мати на увазі, що при вчиненні злочину, Передбаченогост. 149, обман застосовується, як правило, під час вербування, а при (Чиненнізлочину, передбаченого ст. 173,- вже під час виконання угоди про працю.

Поняття уразливого стану особи міститься у примітці 2 до ст. 149. Відповідно до

ЦЬОГОпоняття про уразливий стан особи може свідчити викликана суб'єктивними чи

іивними причинами: 1) нездатність особи (або ж її нездатність повною мірою):

і шдомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними; б) приймати за своєю во-

амостійні рішення; в) чинити опір насильницьким чи іншим незаконним діям, а

■і і ;імо 2) збіг тяжких особистих, сімейних або інших обставин. Незважаючи на зовні

оплююче визначення цього поняття, воно залишається оціночним: лише органи

твого розслідування і суд можуть на підставі конкретних обставин справи вста-

пи, чи був стан особи насправді уразливим. Уразливим стан особи слід визнавати

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ III

Сексуальна експлуатація - це вид експлуатації праці особи у сфері проституції, під якою слід розуміти надання сексуальних послуг за гроші чи іншу матеріальну вина­городу, або у суміжних сферах (у сфері розпутних дій з дітьми, надання разових сексу­альних послуг ув'язненим та деяким іншим особам, співжиття з метою систематичного отримання сексуального задоволення тощо), незалежно від того, чи дозволений у тій чи іншій країні чи її окремих місцевостях цей вид діяльності.

Торгівля людьми, поєднана з подальшим втягненням потерпілої особи у проституцію

ЧИ і примушуванням її до заняття проституцією, кваліфікується за сукупністю злочи-ИІВ,передбачених статтями 149і 303.

Під порнобізнесом розуміється частково чи повністю дозволений у тій чи іншій

іїнічи незаконний вид підприємництва, пов'язаний з проституцією, утриманням бу-

іппків розпусти, виготовленням, збутом і розповсюдженням предметів порнографічно-

1(1 характеру тощо. Використання у порнобізнесі означає використання особи як суте-

і, утримувача будинку розпусти, актора при зйомках порнографічних фільмів, ста-

ГИСі апри виготовленні порнографічних журналів тощо.

Примусова праця передбачає працю, до якої особа примушується насильством чи

п.-яким іншим способом і внаслідок якої відбувається присвоєння матеріальних ре-

іультатівїї праці (зокрема прибутку) власником засобів виробництва. Прикладами

примусової праці може бути праця у будь-якій сфері виробництва чи послуг взагалі без

її іатиабо з оплатою, яка явно не відповідає характеру та інтенсивності роботи. При-

тсове надання послуг є різновидом примусової праці, коли остання здійснюється у

■ і|к-рі послуг. Експлуатація дитини, вчинена за відсутності незаконної угоди щодо неї, а