І. Потерпілимвід цього злочину може бути лише власна новонароджена дитина рі. 5 часть

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ 11

('маття 133

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

особа. Огляд здійснюється шляхом забору крові або інших біологічних рідин, що на­правляються до спеціальної лабораторії діагностики СНІД. Тестування на ВІЛ здійсню­ється шляхом виявлення антитіл, які виробляє організм людини.

Відомості про результати медичного огляду, наявність чи відсутність ВІЛ-інфекції в особи, яка пройшла медичний огляд, є конфіденційними та становлять лікарську таєм­ницю. Передача таких відомостей дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у випадках, передбачених законом, також законним представникам цієї особи, закладам охорони здоров'я, органам прокуратури, слідства, дізнання та суду. Порядок оформ­лення та збереження відповідної медичної документації встановлюється МОЗ. Облік ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД осіб ведеться обласними (міськими) санітарно-епідеміологічними станціями і обласними (міськими) центрами профілактики СНІДу.

Розголошення відомостей означає, що особа, яка зобов'язана зберігати відповідну інформацію в таємниці, незаконно ознайомлює з нею сторонніх осіб або своєю поведін­кою створює умови, які надають стороннім особам можливість ознайомитися з відпо­відними відомостями.

Способи розголошення відомостей можуть бути різними і на кваліфікацію вчинено­го за ст. 132 не впливають: повідомлення у розмовах, наукових статтях, виступах, лек­ціях, засобах масової інформації, надання сторонній особі документів, що містять відповідні відомості, або недбале зберігання чи втрата таких документів тощо.

За наявності до цього підстав розголошення відомостей про сам факт проведення медичного огляду або про з'ясовану внаслідок його проведення відсутність невиліков­ної інфекційної хвороби може розглядатись як діяння, яке через малозначність не ста­новить суспільної небезпеки (ч. 2 ст. 11).

Медичний працівник, який працює в слідчому ізоляторі або виправно-трудовій установі ДДПВП і згідно з наказом начальника по установі є відповідальним за прове­дення передтестового та післятестового консультування, медичного огляду та обсте­ження на ВІЛ, зобов'язаний, зокрема: додержуватись правил користування конфіден­ційною інформацією, порядку заповнення облікових карток ВІЛ-інфікованих та збері­гання їх; складати та надавати звіти щодо ВІЛ або СНІД, при цьому у звітах забороняється персоніфікація ВІЛ-інфікованої особи або зазначення рис або інших ха­рактеристик, за якими її можна ідентифікувати; обліковими картками під час роботи користуватися так, аби унеможливити ознайомлення з ними інших осіб; при виході з кабінету облікові картки закривати у металевому сейфі. Порушення медичним праців­ником покладених на нього обов'язків, внаслідок чого відповідна інформація стала ві­домою сторонній особі, може утворювати розглядуваний склад злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту, коли відповідні відомості стали відомі особі, яка не повинна була їх знати. Можливі негативні наслідки (самогубство потерпі­лого, вимушене звільнення його з роботи тощо) мають враховуватись при призначенні винному покарання. Втрата документів, які містять відповідні відомості, або тимчасо­вий вихід їх з-під контролю, що не мало своїм наслідком ознайомлення сторонніми особами з інформацією, ознак коментованого складу злочину не містить.

4. Суб'єкт злочину спеціальний. Це: 1) службова особа лікувального закладу, 2) допоміжний працівник такого закладу (наприклад, прибиральниця), який самочинно здобув інформацію; 3) медичний працівник.

До лікувальних належать заклади, в яких особам надається лікувально-профілак­тична допомога,— поліклініки, лікарні, диспансери, клініки науково-дослідних інститу­тів, інші акредитовані заклади охорони здоров'я. Під службовими особами лікуваль­них закладів слід розуміти працівників вказаних закладів, які здійснюють функції ор­ганізації та управління в сфері охорони здоров'я (директори, головні лікарі, їхні за­ступники, керівники структурних підрозділів - завідуючі відділеннями, начальники відділів тощо). Конкретні назви посад керівників закладів охорони здоров'я та їх струк­турних підрозділів визначаються типовими штатами та штатними нормативами цих закладів. Про поняття медичний працівник див. коментар до статей 139 і 140.

Суб'єктами цього злочину можуть бути, зокрема, працівники центрів профілактики СНІДу, санепідемстанцій та інших закладів охорони здоров'я, яким повідомляються відомості про позитивні результати медичних оглядів на ВІЛ-інфекцію, медичні пра­цівники, які працюють у слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Держав­ного департаменту з питань виконання покарань.

Якщо відомості про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби розголошені осо­бою, яка не зазначена в диспозиції ст. 132 (скажімо, суддею, працівником прокурату­ри тощо), вона за наявності підстав може бути притягнута до відповідальності за не­законне розголошення лікарської таємниці (ст. 145) або за вчинення злочину у сфері службової діяльності.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умислом або необережністю.

Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) тасоціальний захист населення» в редащії від 3 березня 1998 р.

Правила медичного огляду з метою виявлення ВІЛ-інфекції, обліку ВІЛ-інфікованих і хворих на ( ПІД та медичного нагляду за ними. Затверджені постановою KM № 2026 від 18 грудня 1998 р.

Інструкція щодо заповнення Звіту про ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД (форма № 1-СНІД, квартальна). Затверджена наказом Мінстату України № 340 від 18 листопада 1996 р.

Порядок медико-санітарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та ішправно-трудових установах Державного департаменту України з питань виконання пока­рань. Порядок забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ-інфікованих. Затверджені наказом ДДПВП та МОЗ № 3/6 від 18 січня 2000 р.

Стаття 133. Зараження венеричною хворобою

1. Зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка знала про
наявність у неї цієї хвороби,-

карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, або по­збавленням волі на той самий строк.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, раніше
судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою, а також зараження
двох чи більше осіб або неповнолітнього,-

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням во­лі на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони
спричинили тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

1. Суспільна небезпека злочину полягає у заподіянні шкоди здоров'ю людини, не-
і.пивному впливі на репродуктивне здоров'я нації та генофонд. Венеричні захворю-
іанняздатні викликати тяжкі наслідки, зокрема безпліддя та психічні розлади, а також
патологічнізміни у розвитку дітей. Особи, які є їх носіями, підлягають обов'язковому
медичному нагляду і лікуванню.

2. Об'єкт злочину - здоров'я особи.

3. Об'єктивна сторона злочину полягає у зараженні іншої особи венеричною хво-
робою.

До венеричних хвороб належать інфекційні захворювання, які передаються переваж-

МО с кітевим шляхом і вражають передусім органи сечостатевої системи. Це, зокрема,

і ифіліс(люес), гонорея (трипер), м'який шанкр, паховий лімфогранулематоз (четверта

ічічна хвороба), трихомоніаз, цитомегаловірус, токсоплазмоз, уреаплазмоз. Такі

івини, як вид венеричної хвороби, тяжкість розладу здоров'я, методи і тривалість

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ И

( піатіпя 134

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

лікування, можливість повного одужання, на кваліфікацію ст. 133 не впливають і вра­ховуються при призначенні покарання. Судово-медична експертиза із встановлення у особи венеричної хвороби проводиться за участю лікаря-дерматовенеролога.

Способи зараження іншої особи венеричною хворобою можуть бути різними і за­лежать від її виду: статеві зносини, задоволення статевої пристрасті неприродним спо­собом, поцілунки, порушення правил гігієни у побуті, сім'ї чи на роботі (наприклад, спільне користування посудом, постільною білизною, шприцами для ін'єкцій ліків або наркотичних засобів) тощо. Згода потерпілої особи на зараження її венеричною хворо­бою не виключає відповідальності за ст. 133. Самозараження венеричною хворобою (скажімо, введення собі відповідної ін'єкції) може тягнути кримінальну відповідаль­ність лише у разі, коли воно є способом вчинення певного злочину (наприклад, перед­баченого ст. 335).

Якщо в результаті венеричної хвороби для здоров'я потерпілого настали шкідливі наслідки, зазначені у статтях 121, 122 або 125, вчинене охоплюється коментованим складом злочину і додаткової кваліфікації за статтями КК про відповідальність за тілес­ні ушкодження не потребує. Зараження потерпілого вірусом невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, слід кваліфікувати за ст. 130.

Ухилення від обстеження осіб, щодо яких є достатні дані про те, що вони хворі на венеричну хворобу, або ухилення від лікування осіб, які були у контакті з хворими на венеричну хворобу і потребують профілактичного лікування, продовжуване після по­передження, зробленого їм органами охорони здоров'я, тягне адміністративну відпові­дальність (ст. 45 КАП).

Якщо зараження венеричною хворобою сталося внаслідок насильницьких дій з боку винного (зґвалтування або насильницького задоволення статевої пристрасті неприрод­ним способом), діяння кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених відповід­ними частинами статей 133 і 152 (153). Але відповідальність за ст. 133 виключається у разі, коли зараження венеричною хворобою стало результатом вчинення вказаних на­сильницьких дій щодо особи, хворої на венеричну хворобу.

Злочин вважається закінченим з моменту, коли потерпілий фактично захворів на венеричну хворобу. При цьому слід враховувати наявність у таких захворюваннях інкубаційного періоду (прихованої стадії) різної тривалості, а також те, що передача особі мікробів - носіїв венеричної хвороби в силу індивідуальних особливостей організ­му конкретної людини може і не потягти за собою реального розладу її здоров'я.

4. Суб'єктомзлочину є особа, яка досягла 16-річного віку, хворіє на венеричну
хворобу і знає про наявність у неї цієї хвороби. Про факт знання особи про своє захво­
рювання можуть свідчити різноманітні обставини - медичний висновок, застереження
лікувальної установи, власний досвід особи, звернення її до медичної літератури тощо.

Особи, які не страждають на венеричні захворювання, однак заражають ними інших осіб, за наявності підстав можуть бути притягнуті до відповідальності за заподіяння тілесних ушкоджень певної тяжкості.

Зараження венеричною хворобою, яке стало результатом неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обов'язків (наприклад, лікарем-гінекологом під час проведення медичних оглядів пацієнтів або внаслідок переливання потерпілому зараженої крові), слід кваліфікувати за ст. 140 або статтею КК про відповідальність за певне тілесне ушкодження.

5. Суб'єктивна стороназлочину характеризується прямим чи непрямим умислом
або злочинною самовпевненістю. При цьому мотиви можуть бути різними (помста, рев­
нощі, особиста неприязнь, задоволення статевої пристрасті тощо), на кваліфікацію за
ст. 133 не впливають і враховуються при призначенні покарання. Психічне ставлення
винної особи до тяжких наслідків (ч. З ст. 133) може характеризуватися тільки необе­
режністю.

Зараження венеричною хворобою особою, яка не знала про наявність у неї такої хвороби, але у даній ситуації могла і повинна була знати це і передбачати настання від-

ПОВІДНИХсуспільно небезпечних наслідків (злочинна недбалість), може бути кваліфіко-ічпе за ст. 128. Така кваліфікація ґрунтується на тому, що ст. 133 є спеціальною кримі-іі.і п.но-правовою нормою стосовно статей КК про відповідальність за тілесні ушко-

пня.

6. Кваліфікуючими ознакамизлочину є: 1) вчинення його особою, раніше суди­мою за зараження іншої особи венеричною хворобою; 2) зараження двох або більше бабо неповнолітнього (ч. 2 ст. 133), а особливо кваліфікуючою ознакою- спричи­нення цим злочином тяжких наслідків (ч. З ст. 133).

Про поняття судимості див. ст. 88 та коментар до неї. Зараження двох або більше осіб може бути вчинене як одночасно, так і в різний час, одним або різними способами.

I ія інкримінування цієї кваліфікуючої ознаки необхідно, щоб стосовно попереднього
ВИПВДкузараження венеричною хворобою не спливли строки давності притягнення до
кримінальної відповідальності. Зараження венеричною хворобою однієї особи і наступ­
ні.' шраження іншої охоплюються ч. 2 ст. 133.

Неповнолітнім є особа, якій на момент вчинення злочину не виповнилось ІX років. Неповнолітній вік потерпілої особи не може обтяжувати кримінальну відпові-

I1 м.ність за зараження венеричною хворобою, якщо буде доведено, що винний сумлін­
но помилявся у питанні про її вік.

До тяжких наслідків слід відносити, зокрема, смерть людини, втрату будь-якого оріана або його функцій, втрату репродуктивної здатності, психічну хворобу або інший розладздоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну тре-іиму, переривання вагітності або непоправне знівечення обличчя.

Основи законодавства України про охорону здоров 'я від 19 листопада 1992 р. (статті 9-11, '. 53).

іакон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р. Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в (Ікіро судово-медичної експертизи. Затверджені наказом МОЗ № 6 від 17 січня 1995 р.

Стаття 134. Незаконне проведення аборту

1. Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти,-
карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обме­женням волі на строк до двох років.

2. Незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило тривалий розлад
здоров'я, безплідність або смерть потерпілої,-

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займати­ся певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

І. І Іротиприродне переривання вагітності може бути патологічним (результатом пев-Itoraмхворювання жінки) або штучним. У свою чергу, штучний аборт поділяється на Юмірнийта незаконний, у т. ч. кримінально караний. Суспільнанебезпека злочину, міченого ст. 134, визначається тим, що це діяння ставить у небезпеку життя і здо-I вагітної жінки, може супроводжуватись різними ускладненнями - кровотечами, їй ом, безпліддям, психічними аномаліями, гінекологічними та онкологічними захво-ппіями, смертю тощо. Аборти не лише механічно, біологічно і психічно травмують ініїм жінки, а й негативним чином впливають на демографічну ситуацію в країні. ¹ ()Г)'( ктом злочину є здоров'я вагітної жінки.

і об'єктивної сторонизлочин може мати такі форми: І) проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти (ч. 1 ст. 134);

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Роздіп 11

( шиття 134

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

2) незаконне проведення аборту, якщо воно спричинило: а) тривалий розлад здо­ров'я; б) безплідність; в) смерть потерпілої (ч. 2 ст. 134). Між діянням у цій формі та вказаними наслідками має бути причиновий зв'язок.

Проведення аборту - це протиправне штучне переривання вагітності жінки за на­явності її згоди на проведення операції. Відповідальність за ст. 134 настає і у разі, коли жінка погоджується на переривання вагітності під впливом погроз з боку інших осіб. Особи, які не лише примушують жінку до штучного переривання вагітності, а й сприя­ють незаконному проведенню аборту (наприклад, надають приміщення, інструменти або заздалегідь обіцяють приховати сліди злочину), мають притягуватись до відповідаль­ності за ч. 5 ст. 27, ст. 134 як пособники. Для встановлення факту передчасного пере­ривання вагітності провадиться судово-медична експертиза, яка повинна відповісти на питання про те, був аборт мимовільним або викликаним штучно, проведеним самою жінкою або сторонньою особою, скільки часу минуло з моменту його проведення, яким способом був проведений аборт тощо.

Переривання вагітності незалежно від її тривалості без згоди потерпілої внаслідок застосованого до неї фізичного насильства (скажімо, в результаті нанесення їй удару чи побоїв) залежно від форми вини та інших обставин справи може бути кваліфіковане за статтями 121, 128 або 140. Інші способи штучного переривання вагітності можуть бути різними (механічний, операційний, токсичний, вакуум-аспіраторний тощо), на кваліфі­кацію за ст. 134 не впливають і враховуються при призначенні покарання.

Заподіяння смерті плоду людини після того, як почались фізіологічні роди і з'яви­лась можливість безпосереднього фізичного впливу на тіло дитини, є не абортом, а вбивством. Позбавлення життя дитини, яка опинилася поза утробою матері внаслідок передчасних родів або нещасного випадку, також слід розцінювати як вбивство. Не ви­ключається кваліфікація вчиненого за сукупністю злочинів - як незаконне проведення аборту та вбивство, наприклад, з метою приховати раніше вчинений злочин.

Відповідно до законодавства штучне переривання вагітності від 12 до 28 тижнів у невідкладних випадках, коли є реальна загроза життю хворої жінки, здійснюється осо­бою, яка має спеціальну медичну освіту, без згоди хворої або її законних представників на медичне втручання.

Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, у будь-якому разі визнається незаконним. Аборт, вчинений особою із спеціальною медичною освітою, тягне відповідальність за ч. 2 ст. 134 за наявності двох умов: 1) його незаконності; 2) спричинення тривалого розладу здоров'я, безплідності або смерті потерпілої. Такі наслідки щодо проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, віді­грають роль кваліфікуючих ознак.

Аборт визнається незаконним, якщо він, зокрема, здійснюється: 1) за наявності медич­них протипоказань переривання вагітності незалежно від її строку (гостра і підгостра гоно­рея, гострі і підгострі запальні процеси будь-якої локалізації, гострі інфекційні захворюван­ня); 2) не у спеціально акредитованих закладах охорони здоров'я - пологових будинках, лікарнях, де є гінекологічні загальнохірургічні відділення, жіночих консультаціях тощо (наприклад, у домашніх умовах, службових приміщеннях, непрофільних медичних закла­дах); 3) за допомогою недозволених або заборонених засобів чи способів; 4) з порушенням порядку отримання згоди вагітної жінки або її законного представника на операцію.

Вирішуючи питання про незаконність аборту, слід враховувати, що згідно з ЦК: 1) штучне переривання вагітності, якщо вона не перевищує 12 тижнів, може здійснюва­тись за бажанням жінки; 2) у випадках, встановлених законодавством, штучне перери­вання вагітності може бути проведене при вагітності від 12 до 22 тижнів (на момент під­готовки цього коментарю перелік обставин, що дозволяють переривання вагітності після 12 тижнів вагітності, не затверджено. Із положень чинного раніше законодавства випли­вала незаконність аборту: а) при вагітності від 12 до 28 тижнів, якщо були відсутні соціа­льні і медичні показання, за наявності яких дозволяється штучне переривання вагітності у такі строки; б) при вагітності понад 28 тижнів, якщо її переривання не було зумовлене

і геномкрайньої необхідності. До соціальних показань переривання вагітності відноси-ІНСЬ,зокрема, наявність трьох і більше дітей, розлучення або смерть чоловіка під час паї ітності, вагітність внаслідок зґвалтування, наявність у жінки дитини-інваліда. Аборт міг бути проведений і у зв'язку з іншими, поважними для конкретної жінки обставина­ми, на підставі висновку постійно діючої комісії у складі, що затверджується відповід­ним органом охорони здоров'я).

Тривалість вагітності визначається від першого дня останнього нормального менс-іруального циклу. Якщо дата останньої нормальної менструації невідома, тривалість паї ітності визначається на основі найбільш надійних клінічних ознак. Строк вагітності нишачається у повних днях чи повних тижнях.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 134, вважається закінченим з моменту фактичного переривання вагітності. При цьому факт вилучення плоду, який не здатен більше роз­пинатись, з організму матері не має значення для визнання злочину закінченим. Плодом щипається внутрішньоутробний продукт зачаття, починаючи з повного 12-го тижня н,п ітності до вигнання/вилучення з організму матері. Якщо особа вчинила всі дії, які з її пін ляду були необхідними для переривання вагітності (зробила ін'єкцію, здійснила хі­рургічне втручання тощо), однак вагітність перервати не вдалося, вчинене слід кваліфі-

ати за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 134.

Злочин, передбачений ч. 2 ст. 134, вважається закінченим з моменту настання пев­них суспільно небезпечних наслідків - тривалого розладу здоров'я, безплідності або Смерті потерпілої. Про поняття тривалого розладу здоров'я див. коментар до ст. 122, а про поняття безплідності - коментар до ст. 155. Смерть вагітної жінки може настати як під час незаконного проведення аборту, так і після закінчення операції.

Незаконне проведення аборту особою, яка має спеціальну медичну освіту, за відсут­ності зазначених у ч. 2 ст. 134 наслідків кримінальну відповідальність не тягне неза-КЖНОвід тривалості вагітності. Це можна розглядати як прогалину у кримінально-правовому захисті майбутнього (ненародженого) життя.

4. Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 134, є особа, яка досягла 16-річного
піку і не має спеціальної медичної освіти. Це можуть бути: 1) лікарі, тобто особи,
ЯКІотримали вищу медичну освіту, однак не мають спеціальної медичної підготовки і
іа характером своєї професійної діяльності не уповноважені на проведення операцій
штучного переривання вагітності (наприклад, лікарі-стоматологи, окулісти); 2) особи
І ередиього медичного персоналу (медичні сестри, акушерки, фельдшери тощо) або
і і \ лепти медичних навчальних закладів; 3) особи, які не мають жодного відношення

Ю медицини. КК не передбачає відповідальності жінки за штучне переривання своєї паї ітності.

Суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 134, крім зазначених категорій осіб, мо-

і \ і ь виступати особи, які мають спеціальну медичну освіту, тобто лікарі - акушери-і шекологи за фахом.

5. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 134, характеризується
прямим умислом.

Психічне ставлення до суспільно небезпечних наслідків, зазначених у ч. 2 ст. 134, є необережним. За наявності умислу до смерті, безплідності або тривалого розладу здо­їм чі'я дії винного треба кваліфікувати за сукупністю злочинів - за ч. 2 ст. 134 і відповід­ник) статтею розділу II Особливої частини КК (наприклад, статтями 115, 121, 122).

У разі, коли тривалий розлад здоров'я, безплідність або смерть потерпілої сталися ІИ и лідок проведення аборту, який здійснювався на законних підставах лікарем з про-ф| паюю медичною підготовкою, за наявності підстав вчинене слід кваліфікувати за

140 або ст. 128 (ст. 119).

Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листопада 1992р. (стат-0, 57. 58). ЦК(ст. 281)

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

Стаття 135

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

зі:

Постанова КМ «Про порядок штучного переривання вагітності від 12 до 28 тижнів» № 926 від 12 листопада 1993 р.

Інструкція про порядок проведення операції штучного переривання вагітності. Затвердже­на наказом МОЗ № 111 від 28 червня 1994 р.

Інструкція про порядок проведення операції штучного переривання вагітності ранніх стро­ків методом вакуум-аспірації. Затверджена наказом МОЗ № 111 від 28 червня 1994 р.

Правила проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів у бюро судово-медичної експертизи. Затверджені наказом МОЗ № 6 від 17 січня 1995 р.

Інструкція про порядок проведення медикаментозного штучного переривання вагітності ран­ніх строків шляхамзастосування препаратів міфепростону та мізопростону й інших зареєстро­ваних в Україні препаратів аналогічної дії. Затверджена наказом МОЗ № 192 від 5 травня 2003 р.

Інструкція з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертво-народжеиості. Затверджена наказом МОЗ № 179 від 29 березня 2006 р.

Стаття 135. Залишення в небезпеці

1. Завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечно­
му для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбережен­
ня через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного
стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов'язаний був піклуватися
про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, а також у разі, коли він сам по­
ставив потерпілого в небезпечний для життя стан,-

карається обмеженням волі на строк до двох років або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, вчинені матір'ю стосовно новонародженої дитини, якщо матір
не перебувала в обумовленому пологами стані,-

караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо во­
ни спричинили смерть особи або інші тяжкі наслідки,-

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

1. Суспільна небезпекацього злочину, а також злочинів, передбачених стаття­
ми 136, 137, 139 і 140, полягає у поширенні аморальної поведінки, змістом якої є непо­
вага до' права людини на життя і безпеку, нехтування моральними і правовими норма­
ми, що зобов'язують надавати допомогу людям, які перебувають у небезпечному для
життя стані.

2. Об'єктомзлочину, передбаченого ст. 135, є життя та здоров'я особи.

3. Потерпілимвід цього злочину є особа, яка характеризується сукупністю двох
ознак. Так, вона: а) перебуває в небезпечному для життя стані; б) позбавлена можливо­
сті вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслі­
док іншого безпорадного стану.

Небезпечний для життя станможе означати, наприклад, ситуацію, коли особа під час пожежі не може вийти із приміщення, альпініст упав у провалину і повиснув настраховому шнурі, рибалка опинився на крижині або у воді, людина, збита автомобі­лем, залишилась на проїзній частині дороги. Причини, через які особа потрапила в не­безпечний для життя стан (її власна необережна чи умисна поведінка або причини об'єктивного характеру), не мають значення для кваліфікації злочину.

Малолітнім визнається особа, яка не досягла 14-річного віку, старим - особа, яка досягла 75-річного віку (але на можливість усвідомлення винним цього вікового стану особи суттєво впливають не тільки фактичний вік останньої, а й зовнішній вигляд, ріст, стан здоров'я, наявність інвалідності та інші фактичні обставини), а хворим - інвалід, вагітна жінка, особа, яка отримала серйозні травми чи отруєна, особа, хворобливий

стан якої встановлено відповідними документами (медичним висновком, рішенням суду про визнання особи недієздатною внаслідок душевної хвороби чи недоумства то­що) або особа, хворобливий стан якої через інші причини є явним для винного.