З об'єктивної сторонирозглядуваний злочин полягає у посяганні на життя

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

і за мотивом його державної чи громадської діяльності, яке завідомо для винного не могло спричинити смерть, кваліфікується як відповідний злочин, передбачений розді­лами II, XV або іншим розділом Особливої частини КК.

4. Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 112, є осудна особа, якій на момент вчи­
нення злочину виповнилося 14 років.

5. Суб'єктивна стороназлочину характеризується прямим умислом: особа усвідом­
лює, що вона посягає на життя державного чи громадського діяча, і бажає спричинити
його смерть.

Мотивамивчинення цього злочину можуть бути тільки такі: бажання не допустити чи припинити державну чи громадську діяльність певної особи, змінити її характер, або помста за таку діяльність.

У будь-якому разі для кваліфікації злочину за ст. 112 достатньо, щоб ініціатор пося­гання на життя державного чи громадського діяча (організатор, підбурювач, у т. ч. за­мовник, чи хоча б один із виконавців, коли їх двоє і більше) керувався вказаними вище мотивами. Інші співучасники можуть діяти з корисливим мотивом, із бажання допо­могти ініціатору тощо. В окремих випадках це може мати значення для кваліфікації їхніх дій.

Державна діяльність - це така, що входить до кола її повноважень, діяльність від­повідної службової особи у масштабах держави. Коло повноважень вказаних у ст. 112 службових осіб визначається законами, указами Президента України, постановами KM та деякими іншими нормативно-правовими актами.

Громадською діяльністю у складі злочину, передбаченого ст. 112, визнається дія­льність громадянина, обумовлена його належністю до політичної партії і спрямована на реалізацію функцій і виконання завдань, які стоять перед нею.

Посягання на життя державного діяча не кваліфікується за ст. 112, коли воно вчи­нене для зведення особистих рахунків, або його мотивами є ревнощі, намагання уник­нути відповідальності, хуліганський мотив тощо.

Наявність у особи відповідної мети знаходиться за межами складу злочину, перед­баченого ст. 112, і може свідчити про необхідність кваліфікації її дій за сукупністю злочинів, передбачених ст. 111 (у формі надання іноземній державі, іноземній організа­ції чи їх представникам допомоги у проведенні підривної діяльності проти України) або ст. 109 (у формі дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституцій­ного ладу або захоплення державної влади) і ст. 112.

Посягання на життя відповідного державного чи громадського діяча, вчинене у зв'язку з його державною чи громадською діяльністю, повністю охоплюється ст. 112 і додаткової кваліфікації за п. 8 ч. 2 ст. 115 не потребує.

Якщо винний, бажаючи вбити потерпілого, вказаного у диспозиції ст. 112, у зв'язку з його державною чи громадською діяльністю, помилився і позбавив життя іншу люди­ну (скажімо, схожу за зовнішнім виглядом), його дії слід кваліфікувати за правилами фактичної помилки: за статтями 15 і 112 як замах на злочин, котрий він намагався вчи­нити, та за відповідною частиною ст. 115.

6. Певні складнощі може викликати кваліфікація посягання на життя державного чи
громадського діяча, коли цей злочин вчиняється на замовлення.

У ситуації, коли безпосередній виконавець злочину не знає, кого саме і за яких пер­винних мотивів замовника він убиває, його дії не можуть кваліфікуватися за ст. 112. Оскільки безпосередній виконавець не усвідомлював справжнього значення вчинюва­них ним дій, але його наміром охоплювалось те, що він вчинює вбивство на замовлен­ня, він повинен нести відповідальність за п. 11 ст. 115. Вчинення такого вбивства не тільки на замовлення, а й із корисливих мотивів вимагає додаткової кваліфікації дій ви­конавця за п. 6 ст. 115. Коли безпосередній виконавець злочину усвідомлює, що вбиваг державного чи громадського діяча у зв'язку з його державною чи громадською діяльні­стю, його дії треба кваліфікувати за ст. 112, а дії замовника як організацію чи підбурю­вання до вчинення цього злочину за статтями 27 і 112. Додаткової кваліфікації за п. II

і 1 15 у такому випадку не потрібно, оскільки посягання на життя державного чи гро-

> і.кого діяча охоплює будь-які об'єктивні ознаки умисного вбивства за обставин, які
жують покарання, крім вбивства з корисливих мотивів.

Чагалом у випадках, коли винна особа, вчинюючи умисне вбивство державного чи

іримадського діяча, керувалась не одним, а декількома мотивами, ПВС рекомендує су-

Гясовувати, який із них був домінуючим, і кваліфікувати злочинні дії за ст. 112 або

і чповідним пунктом ч. 2 ст. 115, або за іншою статтею Особливої частини КК, якою

шовлено відповідальність за вчинення вбивства саме з такого мотиву. Разом з тим,

В шачає ПВС, в окремих випадках залежно від конкретних обставин справи можли-

валіфікація дій винної особи і за ст. 112, і додатково ще за кількома пунктами ч. 2

і 115, якщо буде встановлено, що передбачені ними мотиви (мета) рівною мірою ви-

і ткали у винного рішучість вчинити вбивство.

7. У випадку, коли винний вчинив посягання на життя державного чи громадського іа і водночас вбивство інших людей шляхом вибуху чи інших загальнонебезпечних lilt, відповідальність настає за сукупністю злочинів, передбачених статтями 112 і 113 пунктами 1, 5 ч. 2 ст. 115. В усіх інших випадках, коли умисне вбивство або замах вбивство державного чи громадського діяча вчинені за обтяжуючих обставин, пе-"ачених ч. 2 ст. 115, дії винної особи кваліфікуються за ст. 112 і додатково за відпо­їм тимипунктами цієї статті.

Умисне вбивство або замах на вбивство державного чи громадського діяча нале-I итькваліфікувати тільки за ст. 112. Разом з тим, коли умисне вбивство зазначених

> чи замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, передбачених ч. 2
І 15, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї

! І і.

Конституція України (статті 79, 85, 88, 104, 106, 114, 115, 122, 128, 148). Конвенція про запобігання і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним істом, у тому числі дипломатичних агентів від 14 грудня 1973 р. Ратифікована СРСР рудня 1975 р.

Ічкон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р.

іакон України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 p. (cm. 2).

Іакон України «Про об'єднанім громадян» від 16 червня 1992р. (статті 2, 13, 14, 19).

іакон України «Про статус народного депутата України» в редакції від 22 березня 2001 р.

пі ні і 2, 4).

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

правлення адресату чи посереднику, закладення в тайник, передачі предмета, який від­криває доступ до них,- відповідно до обумовленості з адресатом, а у вигляді збирання -з моменту зосередження в будь-якому місці (при особі, в її житлі, у схованці) хоча б частини відповідної інформації за наявності мети передати її відповідній іноземній державі, іноземній організації або їх представникам.

Незаконне виготовлення чи придбання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації (різноманітних перетворювачів, апаратних, програмно-апа­ратних засобів тощо) з метою їх використання для збирання відповідної інформації залежно від конкретної спрямованості наміру особи має кваліфікуватися за стаття­ми 14 і 1 14, 14 і 231 або 14 і 330 (як готування, відповідно, до шпигунства, до комер­ційного шпигунства або до збирання з метою передачі іноземним організаціям чи їх представникам відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, яка є власніс­тю держави).

4. Суб'єктомзлочину, передбаченого ст. 114, є тільки іноземець або особа без гро­
мадянства (про зміст відповідних понять див. коментар до статей 7 і 8). Шпигунство,
вчинене громадянином України, кваліфікується за ст. 111.

Згідно з міжнародними угодами України в умовах воєнного конфлікту особа зі складу збройних сил сторони, яка перебуває у конфлікті, не вважається такою, що за­ймається шпигунством, і не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за ст. 114, якщо вона: а) від імені цієї сторони збирає інформацію на території, що контро­люється супротивною стороною, але, діючи таким чином, носить формений одяг своїх збройних сил (лазутчик); б) проживаючи на території, окупованій супротивною стороною, від імені сторони, від котрої вона залежить, збирає на цій території інформацію, що має воєнне значення, але при цьому не діє обманним шляхом або навмисно не вдається до таємних дій; в) не проживаючи на території, окупованій супротивною стороною, фак­тично займається шпигунством на цій території, але її не захоплено до того, як вона знову приєдналась до збройних сил, до яких вона належить.

5. Частина 2 ст. 114 передбачає спеціальну підставу звільнення від криміналь­
ної відповідальностіособи, яка вже передала чи зібрала для передачі іноземній дер­
жаві, іноземній організації або їх представникам відомості, що становлять державну
таємницю.

Такою підставою є сукупність трьох умов, із яких тільки дві повністю залежать від волі вказаної особи: а) особа припинила раніше розпочату шпигунську діяльність; б) вона добровільно повідомила органи державної влади України про вчинене нею на шкоду інтересам України; в) внаслідок виконання особою перших двох умов і вжитих органами державної влади України (можливо, за участю цієї ж особи) заходів було від­вернено шкоду інтересам України.

У разі, коли особа зібрала для передачі іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам певні відомості, але добровільно передала їх компетентним органам влади України, вона може бути звільнена від відповідальності на підставі ч. 2 ст. 114. У разі ж, коли вона вже передала хоча б частину зазначених відомостей вказаним адре­сатам, після чого припинила свою шпигунську діяльність та добровільно повідомила органи влади України про вчинене, підстав для звільнення її від кримінальної відпові­дальності за ч. 2 ст. 114 немає, оскільки шкоду інтересам України вже заподіяно самим фактом отримання вказаних відомостей їх адресатом і відвернути її практично немож­ливо (фактор несвоєчасності). В окремих випадках, коли, скажімо, на час передачі ві­домостей, що становлять державну таємницю, майже минув встановлений законодав­ством строк їх засекречування або обсяг цих відомостей був надзвичайно малим, тим більше, якщо компетентним органам влади з певною часткою ймовірності вдалося переконати іноземну організацію, що отримані нею відомості є дезінформацією, може йтись про те, що відповідні дії особи через малозначність не становлять суспільної не­безпеки (ч. 2 ст. 11).

Про поняття добровільність та органи державної влади див. коментар до ст. 111.

Слід мати на увазі, що шпигунство є закінченим злочином не з моменту встанов-нязв'язку з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками ЧИ отримання завдання від іноземної розвідки, а з моменту вчинення певних конкрет­них дій на шкоду Україні. Якщо особа, отримавши завдання іноземної розвідки, не ічиниланіяких дій і добровільно та остаточно відмовилась від його виконання, то не­жно від того, заявила вона органам державної влади про свій зв'язок з іноземною річнідкою або не зробила цього,- вона має бути звільнена від кримінальної відпові-11 п.ності на підставі ст. 17.

Конституція України (ст. 4).

Додатковий протокол І до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949p., що стосується захи­щу жертв міжнародних збройних конфліктів. Ратифікований УРСР 18 березня 1989 p. (cm. 46 ' Шпигуни»)).

Віденська конвенція про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 р. (пункти 1 і 2 ст. 32). Ратифікована СРСР 11 лютого 1964 р.

Гельсінський договір з відкритого неба від 24 березня 1992 р. Ратифікований Україною } березня2000 р.

Угода про безпеку між: Урядом України і Організацією Північноатлантичного Договору від І І іч'резня 1995 р. Ратифікована Україною 12 вересня 2002р.

іакон України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 p. (cm. 1).

іакон «Про громадянство України» в редакції від 18 січня 2001 p. (cm. 1).

іакон України «Про державну таємницю» в редакції від 21 вересня 1999 р. (статті 1, З, 6,

і 14, 22, 27. 28, 32, 39).

іакон України «Про розвідувальні органи України» 22 березня 2001 p. (cm. 14).

іакон України «Про контррозвідувальну діяльність» від 26 грудня 2002 p. (cm. 9).

Угода про взаємне забезпечення схоронності міждержавних секретів від 22 січня 1993 р. і Мінськ). Затверджена постановою KM № 2292 від 13 грудня 1999 р.

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних дер-■'■•ііі вУкраїні. Затверджене Указом Президента України № 198/93 від 10 червня 1993 р. (пунк­ти ІЗ, 25).

Указ Президента України № 1483 від 14 грудня 2004 р. «Про деякі питання передачі дєржав-'■■ч таємниці іноземній державі чи міжнародній організації».

івід відомостей, що становлять державну таємницю. Затверджений наказом СБУ № 440

12 серпня 2005 р.

< пшіїїтя 115

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ

Стаття 115. Умисне вбивство

1. Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині,-
карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

2. Умисне вбивство:

1) двох або більше осіб;

2) малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного перебувала у
стані вагітності;

3)заручника;

4) вчинене з особливою жорстокістю;

5) вчинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб;

6) з корисливих мотивів;

7) з хуліганських мотивів;

8) особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою служ­
бового або громадського обов'язку;

9) з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення;

10) поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої
пристрасті неприродним способом;

11)вчинене на замовлення;

12) вчинене за попередньою змовою групою осіб;

13) вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком
вбивства, передбаченого статтями 116-118 цього Кодексу,-

карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна у випадку, передбачено­му пунктом 6 частини другої цієї статті.

1. Вбивство - це винне, протиправне заподіяння смерті іншій людині. Залежно від
вини суб'єкта злочину вбивство може бути умисним (статті 115-118) або необережним
(ст. 119). Протиправність вбивства означає, що таке діяння заборонене кримінальним
законом під загрозою кримінального покарання. Не є протиправним позбавлення життя
іншої особи за наявності обставин, що виключають злочинність діяння.

Самогубство, тобто заподіяння смерті самому собі, як і готування до самогубства та замах на самогубство, не є кримінально караними діяннями. Проте наявність прохання або згоди потерпілого на позбавлення його життя не звільняє того, хто це вчинив, від кримінальної відповідальності за умисне вбивство. В Україні медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії - навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань.

2. Ст. 115 передбачає відповідальність за:

1) умисне вбивство без кваліфікуючих ознак (ч. 1 ст. 115);

2) умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 115).

І к (посереднім об'єктом будь-якого вбивства є життя особи (людини). КК захищає і имя кожної людини незалежно від її соціального стану, національності, громадян-

і піку, стану здоров'я, суспільно-моральної характеристики та інших ознак.

Життя - динамічний стан організму людини, який полягає у неперервності проце-I їм обміну матерією та енергією з оточуючим середовищем. Проявами життя людини,

«ма, є: дихання, рух, збудливість, мислення і спілкування, харчування, виділення, і'ічмноження, ріст. Початком життя людини є час фізіологічних пологів, а кінцевим ■нтом життя - час настання незворотної смерті.

v Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 115, характеризується: 1) діян-ИІІМпосяганням на життя іншої особи; 2) наслідками у вигляді незворотної смерті

■рпілого; 3) причиновим зв'язком між вказаними діянням та наслідками; 4) фа-

ьтативними ознаками (місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка вчинення

ївства).

Суспільно небезпечне діяння при вбивстві може проявитися у дії або бездіяльності. Найчастіше умисне вбивство вчиняється шляхом дії, спрямованої на порушення функ-■ МІ1чи анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини.

І Іообхідними умовами кваліфікації протиправного заподіяння смерті іншій особі у формі бездіяльності за ст. 115 є обов'язок винного турбуватися про потерпілого та на­їсть у нього можливості не допустити настання його смерті (наприклад, батьки з

ОЮ позбавити немовля життя тривалий час не годують його, медичний працівник і і н іо ж метою не виконує свої професійні обов'язки щодо хворого).

Суспільно небезпечним наслідком вбивства є настання незворотної смерті потерпі-3 цього моменту даний злочин вважається закінченим.

Згідно із законом, активні заходи щодо підтримання життя хворого припиняються

ппадку, коли стан людини визначається як незворотна смерть. Людина вважається пчмерлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку. Діагностичні критерії смерті

іку та процедура констатації моменту смерті людини визначені в Інструкції, за-

рдженій наказом МОЗ. У ній, зокрема, зазначено, що смерть мозку - це повне та ИІшпротне припинення всіх його функцій, які реєструються при серці, що працює, та примусовій вентиляції легенів. Від незворотної смерті слід відрізняти клінічну

рть, коли життєздатність організму протягом певного часу (в середньому близько б S хвилин) зберігається і, при належному наданні медичної допомоги, людину, що

сбуває у такому стані, можна повернути до життя. Ненадання без поважних при­нт допомоги такому хворому медичним працівником за наявності вини у виді зло-ЧИННОЇсамовпевненості, може утворювати склад злочину, передбаченого ст. 139. Як-шо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нане-

іня ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного иоинства значення не має.

Причиновий зв'язок між вказаними вище діянням і наслідками має бути необхід­ним смерть потерпілого є закономірним результатом умисного діяння винної особи, а

гретіх осіб або будь-яких зовнішніх факторів. Якщо ж причиновий зв'язок наявний,

Ина особи відсутня, то має місце казус (випадок) - невинне заподіяння смерті потер­пілому.

Такі ознаки об'єктивної сторони цього складу злочину, як місце, час, спосіб, знаряд-іасоби, обстановка його вчинення не впливають на кваліфікацію діяння за ч. 1 115. Однак їх встановлення є обов'язковим, оскільки у ряді випадків вони мають

ічення для кваліфікації вбивства за ч. 2 ст. 115 і для додаткової кваліфікації діяння за Іишимистаттями Особливої частини КК.

Смерть людині може бути заподіяна будь-якими способами: постріл із вогнепальної

юї або нанесення удару холодною зброєю у життєво важливі органи; задушення;

іплення; повішення; отруєння; використання радіоактивних матеріалів, електричного

уму, вибухових речовин, низької чи високої температур тощо. Способом заподіяння Мертілюдині може бути і психічний вплив (переляк), коли винний, наприклад, знаючи

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

І тиття 115

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

про невиліковну серцеву хворобу людини, вчиняє такі дії з умислом на позбавлення її життя. Вчинення вбивства з особливою жорстокістю або способом, небезпечним для життя багатьох осіб, належить кваліфікувати відповідно за пунктами 4, 5 ч. 2 ст. 115.

4. Суб'єктом цього вбивства є осудна особа, яка до вчинення злочину досягла
14-річного віку.

У випадках «посереднього виконання» вбивства, коли особа, яка наділена ознаками суб'єкта вбивства, використовує для його вчинення неосудну, малолітню особу або особу, яка перебуває під впливом помилки (введена в оману), виконавцем вбивства ви­знається особа, наділена ознаками суб'єкта вбивства. Неосудна, малолітня особа або особа, яка введена таким суб'єктом в оману, є знаряддям вчинення умисного вбивства. Так само належить кваліфікувати дії особи у випадку залучення нею до заподіяння смерті потерпілому звірів, свійських тварин тощо. Посереднє вчинення вбивства має місце і у випадку протиправного позбавлення життя під безпосереднім впливом фізич­ного примусу, внаслідок якого особа, яка вчиняє таке діяння, не могла керувати своїми вчинками (непереборний фізичний примус - ч. 1 ст. 40). Виконавцем вбивства тут є суб'єкт, що застосував непереборний фізичний примус, а особа, яка діяла під впливом такого примусу,- знаряддям вчинення умисного вбивства.

5. Суб'єктивна сторонаумисного вбивства характеризується виною у формі умислу.

Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкоджен­ня, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел слід вирішувати, виходячи з сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зок­рема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоп­люється умислом винного, у випадку заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вна­слідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті характеризується необережністю.

Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту за­подіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умис­ного вбивства значення не має.

Замах на вбивство може бути вчинено лише з прямим умислом, коли винний перед­бачав настання смерті потерпілого і бажав цього, але такі наслідки не настали з незалеж­них від його волі обставин.

Мотиві метазлочину та емоційний стан суб'єкта підлягають з'ясуванню, оскільки у ряді випадків вони впливають на кваліфікацію умисного вбивства. Частина 2 ст. 115 передбачає відповідальність за умисне вбивство: з корисливих мотивів (п. 6), з хулігансь­ких мотивів (п. 7), у зв'язку з виконанням потерпілою особою службового або громад­ського обов'язку (п. 8), а також з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9). Особливий емоційний стан є ознакою умисного вбивства, вчиненого в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116), та умисного вбивства матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117).

6. Готуванням до вбивства,як випливає з ч. 1 ст. 14, є підшукування або пристосу­вання засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення вбивства, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення вбивства. Ви­ходячи зі змісту ч. 1 ст. 15, замах на вбивство має місце у випадках ненастання смерті іншої людини незалежно від волі суб'єкта, який діяв безпосередньо з прямим умислом на позбавлення її життя. Він є закінченим, якщо суб'єкт повністю вчинив усі дії, які вважав необхідними і достатніми для позбавлення життя потерпілого, але його смерть не настала з причин, що не залежали від волі суб'єкта. Незакінченим є такий замах на вбивство, коли суб'єкт вбивства, з причин, що не залежали від його волі, не вчинив усіх дій, які вважав необхідними і достатніми для заподіяння смерті потерпілому.

І Існастання смерті потерпілого у ряді випадків є наслідком помилки суб'єкта вбив-і або відхилення дії. Так, замах на непридатний об'єкт має, зокрема, місце тоді, коли < кт вчиняє посягання на труп людини, статую, манекена, приймаючи їх за живу ! и му. Замах з непридатними засобами буде, коли суб'єкт застосовує такі засоби, які воїми якісними характеристиками не можуть заподіяти смерть потерпілому (зіпсута ■ їй, непридатні набої до неї, недостатня доза отрути тощо).

Умисні дії суб'єкта, які не заподіюють і об'єктивно не можуть заподіяти смерть по-плому (ворожіння, проклинання тощо), не є замахом на вбивство. В судовій прак-

..... дії, які в силу забобонності або явного невігластва суб'єкта, котрий намагався за

пніомогою надприродних сил заподіяти кому-небудь шкоду, правомірно розглядають-

ниявлення наміру, так званий «голий умисел», що не є кримінально караним. І Іомилка в способі дії має місце тоді, коли суб'єкт застосовує такий спосіб вчинен-

нн ипивства, який не може привести до заподіяння смерті потерпілого. Наприклад, вин-

иікриває люк підземного резервуару, відкриває запірну засувку і заповнює його

ою з метою заподіяти смерть особі, яка там перебуває. Однак смерть останньої не

гає,оскільки вона скористалася для врятування резервним водогоном, що має авто-

інуводозапірну засувку та вихід на поверхню.

І Іомилка в особі потерпілого має місце тоді, коли суб'єкт помилково заподіює рть іншій особі, прийнявши її за ту особу, якій мав намір заподіяти смерть. При од-овому кримінально-правовому статусі цих потерпілих вчинене суб'єктом, залежно обставин справи, належить кваліфікувати як умисне вбивство (ч. 1 або ч. 2 ст. 115).

По піочас, якщо винний прагнув позбавити життя особу, яка є спеціальним потерпілим

пішого злочину (наприклад, злочину, передбаченого ст. 348), а помилково позбав-

мптя іншу людину, яка не є потерпілим від такого злочину, його дії слід кваліфі-

1111 за ст. 15 і відповідною статтею Особливої частини КК, що передбачає відпо-

іьність за посягання на такого спеціального потерпілого, а також за відповідною

иною (пунктом ч. 2) ст. 115.

Иідхилення дії буде, наприклад, у випадку, коли суб'єкт, посягаючи на життя конк-ИОЇ людини за допомогою вогнепальної зброї, промахується і з необережності запо-іі смерть іншій людині, яка була поруч. Вчинене ним у цій ситуації належить квалі-і вати так: замах на умисне вбивство (ч. 2 ст. 15 і, залежно від обставин, ч. 1 або ч. 2

I 15) та вбивство через необережність (ч. 1 ст. 119). Якщо ж необережна форма вини
Ю заподіяння смерті іншій особі при цьому відсутня (казус), то вчинене суб'єктом
і кваліфікувати лише як замах на умисне вбивство.

Відзамаху на вбивство людини необхідно відрізняти добровільну відмову від вчи­ни вбивства та дійове каяття. Виходячи із законодавчої конструкції добровільної йти при незакінченому злочині (ст. 17), добровільна відмова від вчинення вбивства -и гаточне, з власної волі припинення суб'єктом діяння, спрямованого на заподіяння Ьюртііншій людині, при усвідомленні можливості завершення цього злочину. Добро-і іііі відмова від вбивства людини, згідно з ч. 1 ст. 17, можлива на стадіях готування "чинства і замаху на вбивство. Особа, яка добровільно відмовилася від вбивства по­шлого, підлягає кримінальній відповідальності лише за умови, що фактично вчине-і' m діяння містить склад іншого злочину. Всі інші співучасники злочину підлягають імінальній відповідальності за готування до вбивства або замах на вбивство. При готуванні до вбивства або замахові на вбивство можливе, зокрема, фактичне Цйеннятаких інших злочинів, як заподіяння тілесних ушкоджень, побої, мордування, пі пня, незаконне позбавлення волі або викрадення людини, незаконне поводження Вросю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, незаконне введення в ор-

II їм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, перевищення влади

. жбових повноважень. За таких умов, дії особи, яка добровільно відмовилася від іення вбивства до кінця, належить відповідно кваліфікувати за статтями 121, 122,

'4, 125, 126, 127, 263, 314, 365. Такий же підхід належить застосувати і при доб-ній відмові від доведення до кінця інших злочинів проти особи.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ II

і шиття 115

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

 

При реальній сукупності злочинів (вбивства і готування до вбивства, замаху на вбивство або інших вчинених у різний час злочинів) вчинене суб'єктом підлягає само­стійній кваліфікації за відповідними статтями КК України.

Дійове каяття може мати місце лише після вчинення вбивства або закінченого за­маху на вбивство. Відповідно до ст. 45, особа, яка вчинила вбивство, яке є особливо тяжким злочином, не може бути звільнена від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям. Однак ця обставина може бути визнана такою, що пом'якшує пока­рання (ст. 66).

Умисне вбивство без кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 115, а також без ознак, передбачених статтями 116-118, зокрема в обопільній сварці чи бійці або з по­мсти, ревнощів, інших мотивів, викликаних особистими стосунками винного з потерпі­лим, підлягає кваліфікації за ч. 1 ст. 115.

7. Частина 2 ст. 115 передбачає відповідальність за кваліфіковані види умисного вбивства. Для кваліфікації умисного вбивства за ч. 2 ст. 115 необхідно встановити хоча б одну ознаку, передбачену ч. 2 ст. 115. Якщо в діях винної особи таких ознак вбачається декілька, то всі вони мають отримувати самостійну правову оцінку за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115. При цьому слід мати на увазі, що у певних випадках кваліфікація умисного вбивства одночасно за декількома пунктами ч. 2 ст. 115 виключається. Так, не можна кваліфікувати умисне вбивство однієї особи одночасно за пунктами 6 і 7. Як правило, умисне вбивство однієї особи не повинно також кваліфікуватися за пункта­ми 6, 8, 9 ч. 2 ст. 115. Водночас, слід мати на увазі, що в окремих випадках (наприклад, при вчиненні вбивства на замовлення) така кваліфікація (а також додатково і за п. 11 ч. 2 ст. 115) можлива. Проте покарання за кожним з цих пунктів, при ідеальній сукуп­ності злочинів, окремо не призначається.

Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115). Позбавлення життя однієї особи і замах на вбивство іншої не утворюють цієї кваліфікуючої ознаки і потребують кваліфікації за сукупністю злочинів - за ч. 1 або відповідним пунктом ч. 2 ст. 115 та ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115. Якщо винний, бажаючи вбити декілька осіб, позбавив життя двох із них, а стосовно інших умисел не довів до кінця з незалежних від його волі при­чин, то вчинене кваліфікується за п. 1 ч. 2 ст. 115 та ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115. При цьому вбивство двох або більше осіб слід кваліфікувати за п. 1 ч. 2 ст. 115, якщо дії винного охоплювалися єдиним умислом і були вчинені, як правило, одночасно. Вбивство різних осіб може бути вчинене з різних мотивів. Якщо такий мотив є обтяжуючою обстави­ною, то вчинене слід кваліфікувати ще й за іншим відповідним пунктом ч. 2 ст. 115.

Наявність розриву в часі при реалізації єдиного умислу на вбивство двох або біль­ше осіб значення для кваліфікації злочину за п. 1 ч. 2 ст. 115 не має.

У разі умисного вбивства при вчиненні злочинів, в яких кваліфікуючою ознакою є загибель людей (зокрема ч. З ст. ПО, ч. З ст. 161, ч. 2 ст. 194, ч. 5 ст. 260, ч. 2 ст. 294, ч. 2 ст. 347, ч. 2 ст. 378, ч. З ст. 399), дії винного слід кваліфікувати за частинами 1 або 2 ст. 115 та за статтею КК, яка передбачає відповідальність за злочин, де кваліфікую­чою ознакою є загибель людей.

Умисне вбивство двох або більше осіб з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи утворює склад геноциду і залежно від обставин справи кваліфікується за ч. 1 ст. 442 або як замах на цей злочин.

Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного пере­бувала у стані вагітності (п. 2 ч. 2 ст. 115), має місце тоді, коли смерть заподіюється дитині, якій на момент позбавлення її життя не виповнилося 14 років, або жінка завідо­мо для винного справді перебувала у стані вагітності. Вбивство дитини, яку винний помилково вважав малолітньою, або вбивство жінки, яку винний помилково вважав ва­гітною, підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 15 і п. 2 ч. 2 ст. 115 та, залежно від обставин справи, за відповідною частиною (пунктом ч. 2) ст. 115.

Як умисне вбивство заручника (п. З ч. 2 ст. 115) належить кваліфікувати умисне

ібивствоособи, яка була захоплена чи трималася з метою спонукати її родичів, держа-

м ібоіншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до

■Чиненнячи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення цієї особи. Як

і сне вбивство заручника кваліфікуються такі дії винного незалежно від того чи є він

тнучасником захоплення заручника (ст. 147), хоча мотив такого вбивства повинен

изв'язок з цим злочином. Наприклад, бажання спонукати родичів затриманого,

їжавну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу

10 вчиненняабо утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника,

помста за невиконання висунутих вимог, прагнення приховати захоплення заручника

ницо.

У разі вчинення винним захоплення заручника і його умисного вбивства, вчинене належитькваліфікувати за сукупністю злочинів - ч. 2 ст. 147 і п. З ч. 2 ст. 115.

І Іри кваліфікації умисного вбивства за ознакою вчинення його з особливою жорс­токістю (п. 4 ч. 2 ст. 115) слід мати на увазі, що законом особлива жорстокість

.... і'язується зі способом позбавлення людини життя та іншими обставинами, які свід-

і пк про виявлення винним особливої жорстокості.

Умисне вбивство визнається вчиненим з особливою жорстокістю, коли винний, по-

пиіяючи життя потерпілого, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних

ірмждань шляхом глумління, тортур, мордування, мучення, у т. ч. з використанням

■ОГНЮ,струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного

ІЮ, тощо. До особливо жорстокого способу умисного вбивства належить також запо-

і пі пня великої кількості тілесних ушкоджень, які завідомо для винного завдавали по-

ирпілому особливих страждань.

Особлива жорстокість може виявлятися у завданні потерпілому, при умисному Позбавленнійого життя, психічних чи моральних страждань - зганьблення честі, при­ниження гідності, заподіяння душевних переживань, глумління тощо.

1111 С\

Умисне вбивство слід також вважати вчиненим з особливою жорстокістю, якщо во-і-у проводжувалось глумлінням над трупом, а так само в присутності близьких потер-

п тому осіб, і винний усвідомлював, що такими діями спричиняє їм особливі страждан­ня Але знищення або розтин трупа з метою приховання вбивства не можуть вважатися іииінством з особливою жорстокістю.

---

⇐ Предыдущая34353637383940414243444546474849Следующая ⇒

---

Просмотров 699

Эта страница нарушает авторские права

---