Зниження призначеної міри покарання (ч. З ст. 74). 11 часть

Крім того, іноземною за певних обставин може бути визнана й організація, зареєст­рована в Україні, а представником іноземної організації не обов'язково є іноземець чи особабез громадянства.

3. Суб'єктом державної зради у будь-якій її формі може бути тільки громадянин
України, який досяг 16-річного віку. Про поняття громадянин України див. коментар
m ст. 7.

Якщо під час провадження у справі буде встановлено, що особа, яка обвинувачується L-ржавній зраді, має, крім українського, ще й громадянство іншої держави, слід вихо-ип и із того, що набуття нею іноземного громадянства виключає її з числа громадян України.Тому вчинені нею шпигунські дії слід кваліфікувати за ст. 114, а діяння, вчинені нею в інших формах із числа передбачених ст. 111,- за відповідними іншими статтями • к обливої частини КК, якщо фактично вчинене містить склад іншого злочину.

За сукупністю злочинів, передбачених статтями 111 і 114, діяння може бути квалі­фіковане лише у разі, якщо шпигунські дії протягом певного періоду особа вчинювала, і >\ дучи громадянином України, а протягом іншого періоду - будучи іноземцем.

Факт виїзду громадянина України з України навіть для постійного проживання в пішій країні ще не виключає його із сфери відносин з українською державою. Тому, наприклад, передача такою особою представникам іноземної держави відомостей, що І і лновлять державну таємницю, кваліфікується за ст. 111.

Питання про притягнення до відповідальності за статтями 27 і 111 як організаторів, підбурювачів чи пособників державної зради представників іноземної держави чи іно-

іноїорганізації звичайно постає тільки у тому випадку, коли законодавство України і міжнародні договори не виключають можливості їх підсудності у кримінальних спра-М.1 х судам України у зв'язку з дипломатичною недоторканністю або іншими підставами і пін. коментар до ст. 6).

Якщо зраджує державі службова особа, використовуючи при цьому владу чи служ-бовестановище, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених стаття­ми 111 і 364 (423), а якщо вона це робить за хабар, то додатково і за ст. 368.

4. Суб'єктивна сторона державної зради характеризується виною у вигляді прямо-
ГО умислу. При вчиненні державної зради винний усвідомлює, що він здійснює перехід
пі бікворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту (вчинює шпи-
і міські дії, надає іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допо-

V в проведенні підривної діяльності проти України) і бажає цього. Слова «на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обо­роноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України» визначають ективну спрямованість дій винного і не є характеристикою суспільно небезпечних

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ 1

• таття 112

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

наслідків діяння. Факт заподіяння вказаної шкоди не має значення для кваліфікації діяння за ст. 111. Проте фактичне спричинення діями винного такої шкоди створює підстави для додаткової кваліфікації його діяння за іншою статтею КК (наприклад, за ст. 112).

^ Окремої уваги потребує встановлення метивчинення відповідних дій при держав­ній зраді. При вчиненні цього злочину у першій та другій його формах мета вчинення відповідних дій має враховуватися для правильної кваліфікації.

Наприклад, такі дії, передбачені статтями 427,429, 431, 430, як здача ворогові началь­ником ввірених йому військових сил, не зумовлене бойовою обстановкою залишення ворогові укріплень, бойової та спеціальної техніки чи інших засобів ведення війни, са­мовільне залишення поля бою під час бою або відмова під час бою діяти зброєю, вчи­нені з метою сприяння ворогові, добровільна участь військовополоненого у роботах, які мають воєнне значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні, а так само насильство над іншим військовополоненим чи жорстоке поводжен­ня з ним з метою припинити таку, що провадилась останнім у таборі, діяльність, спря­мовану на шкоду ворогові, мають кваліфікуватися за ст. 111 як перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту або як надання іноземній державі допомоги у проведенні підривної діяльності проти України, а добровільна зда­ча в полон з метою участі у воєнних діях на боці ворога - як готування до злочину, пе­редбаченого ст. 111. Розголошення громадянином України державної таємниці (ст. 328) з метою у такий спосіб передати її іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам треба кваліфікувати як державну зраду у формі шпигунства.

Мотивами державної зради можуть бути користь, помста, бажання полегшити виїзд на постійне місце проживання в іншій країні тощо.

5. Частина 2 ст. 111 визначає спеціальну підставу звільнення від кримінальної відповідальності,яке може мати місце за наявності трьох умов в їх сукупності: 1) суб'єктом звільнення є лише такий громадянин України, який вступив у зв'язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками й отримав їх зло­чинне завдання; 2) цей громадянин не вчинив жодних дій на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників; 3) він добро­вільно заявив органам влади України про свій зв'язок з іноземною державою, інозем­ною організацією або їх представниками та про отримане завдання.

Із зазначеного випливає, що вказані умови практично унеможливлюють застосу­вання на практиці норми ч. 2 ст. 111, оскільки:

а) саме по собі встановлення зв'язку з іноземною державою, іноземною організа­
цією або їх представниками й отримання від них злочинного завдання при прямому
умислі на державну зраду є готуванням до державної зради (без такого умислу - лише
виявленням наміру). Тому, якщо громадянин України, встановивши вказаний зв'язок і
отримавши відповідне злочинне завдання, не вчинив ніяких дій і добровільно відмовив­
ся від продовження реалізації свого наміру, то - незалежно від того, заявив він органам
державної влади про вказаний зв'язок або не зробив цього,- підстав для притягнення
його до кримінальної відповідальності за ст. 111 немає (згідно зі ст. 17 КК справа має
бути закрита за п. 2 ст. 6 КПК);

б) громадянин, який вчинив державну зраду за власною ініціативою, без відповід­
ного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників, має при­
тягатися до відповідальності за ст. 111. Норма ч. 2 ст. 111 на такого громадянина не
поширюється;

в) у випадку закінченої державної зради особа також має притягатися до відпові­
дальності за ст. 111. При цьому слід мати на увазі, що державна зрада є закінченим зло­
чином не з моменту встановлення зв'язку з іноземною державою, іноземною організа­
цією або їх представниками чи з моменту отримання від них злочинного завдання, а з
моменту вчинення певних конкретних дій на шкоду Україні: вступу до лав ворожої ар­
мії, початку збирання відомостей, що становлять державну таємницю, з метою їх на­
ступної передачі вказаному адресату тощо. Якщо ж прив'язувати момент закінчення

і мну до моменту встановлення вказаного зв'язку, то відповідні діяння, вчинені гро-

нниномУкраїни за власною ініціативою, виходитимуть за межі складу цього злочи-

завідсутності протиправності як обов'язкової ознаки злочину (ст. 11), не можуть

і гнути кримінальної відповідальності, хіба що фактично вчинене діяння міститиме

і іадіншого злочину.

Отже, норма ч. 2 ст. 111 має бути застосована лише у випадку, коли громадянин

іїни, отримавши злочинне завдання іноземної держави, іноземної організації або їх

представників, добровільно заявив органам державної влади про свій зв'язок з ними та

проотримане завдання і, хоча й не вчинив на його виконання ніяких дій, але не відмо-

нммея остаточно від його виконання.

Добровільність у ч. 2 ст. 111 означає, що особа не примушується до зазначеної за-

органами державної влади України, службовими особами, робить її не в результаті

пльства чи примусу і не про людське око, і що вона має можливість і надалі певний

кливо, досить тривалий) час приховувати від них факт свого зв'язку з іноземною

кавою, іноземною організацією або їх представниками. Добровільною заява буде і

и. и, коли особа зробила її під впливом своїх родичів чи близьких, у т. ч. й тих, які є

представниками компетентних органів влади України. Добровільність не матиме місця,

и що особа зізналась про зв'язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх

представниками після пред'явлення їй доказів такого зв'язку після початку проведення

- дового розслідування у кримінальній справі.

Під органами державної влади України, про які йдеться у ч. 2 ст. 111, слід розумі-ш передусім органи Служби безпеки України чи прокуратури. Під час перебування і римадянина України за кордоном такими органами влади для громадянина України \ть бути дипломатичні представництва і консульські установи України.

Конституція України (п. 9 ч. 1 ст. 85, п. 19 ч. 1 ст. 106).

Ніденська конвенція про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 р. (пункти 1 і 2 ст. 32). іакон України «Про оборону України» в редакції від 5 жовтня 2000 р. (статті 1, 17). іакон України «Про правовий режим воєнного стану» від 6 квітня 2000 р. (статті 1, 5). іакон України «Про громадянство України» в редакції від 18 січня 2001 p. (cm. 1). іакон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. 'іакон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» від І / травня 2005 р.

іакон України «Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації» від •того 2006 р.

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав раїиі. Затверджене указом Президента України № 198/93 від 10 червня 1993 р. (пункти ІЗ, 25).

Стаття 112. Посягання на життя державного чи громадського діяча

Посягання на життя Президента України, Голови Верховної Ради України, народного депутата України, Прем'єр-міністра України, члена Кабінету Міністрів України, Голови чи судді Конституційного Суду України або Верховного Суду України, або вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Рахун­кової палати, Голови Національного банку України, керівника політичної пар­тії, вчинене у зв'язку з їх державною чи громадською діяльністю,-

карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

І. Основним безпосереднім об'єктомзлочину, передбаченого ст. 112, є національна щекау політичній сфері (у сфері здійснення вищої державної влади, яка забезпечує її Нормальнефункціонування, та у сфері діяльності політичних партій). Крім того, цей •'inn має й обов'язковий додатковий об'єкт - життя особи.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ І

і пшття 112

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

2. Специфічною ознакою злочину є потерпілий.

Ним може бути тільки державний чи громадський діяч, вказаний у диспозиції ст. 112, обраний (призначений) на посаду у встановленому Конституцією і законами України порядку. Одна й та сама особа може бути водночас і державним, ігромадським діячем (наприклад, народним депутатом України і керівником політичної партії), що треба враховувати в юридичному формулюванні звинувачення.

Керівником політичної партії є особа, яка одноосібно очолює партію або є чле­ном створюваного нею виконавчого органу і виконує уній організаційно-розпорядчі функції. Про поняття політичної партії див. коментар до ст. 170.

Правильна кваліфікація дій винного за ст. 112 потребує встановлення часових меж, в яких та чи інша особа виконує повноваження державного чи громадського діяча. Від­повідно до Конституції і законів України державними (громадськими) діячами як потер­пілими згідно зі ст. 112 у відповідних початкових та кінцевих часових межах є:

Президент України - глава держави - з моменту складення ним присяги народові і до моменту складення такої присяги новообраним Президентом України або достроко­вого припинення повноважень Президента України;

Голова Верховної Ради України- з моменту прийняття (він же є і моментом набрання чинності) постанови ВР про його обрання Головою ВР і до моменту прийнят­тя постанови ВР про його відкликання;

народний депутат України - обраний відповідно до закону представник Україн­ського народу у ВР і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами Украї­ни - з моменту складення ним присяги і до моменту припинення повноважень ВР, або прийняття рішення про дострокове припинення повноважень народного депутата України (приймається ВР або судом - залежно від підстав такого припинення повно­важень);

Прем'єр-міністр України - з моменту прийняття (він же є і моментом набрання чинності) рішення ВР про його призначення (за поданням Президента України) і до моменту прийняття ВР рішення про його відставку, або до складення повноважень пе­ред новообраною ВР;

член Кабінету Міністрів України (крім Прем'єр-міністра України, членами KM є Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри і міністри України: аграрної політики; будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства; внутрішніх справ; вугільної промисловості України; економіки; закордонних справ; культури і ту­ризму; з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; оборони; освіти і науки; охорони здоров'я; охорони навколишнього природного середовища; палива та енергетики; праці і соціальної полі­тики; промислової політики; транспорту і зв'язку; у справах сім'ї, молоді та спорту; фінансів; юстиції; по зв'язках з ВР та іншими органами державної влади України, а та­кож Міністр Кабінету Міністрів України) - з моменту прийняття рішення ВР про при­значення і до моменту прийняття рішення ВР про відставку, або з моменту відставки Прем'єр-міністра України (оскільки він має наслідком відставку всього складу KM), a при продовженні виконання KM своїх повноважень після складання повноважень перед новообраною ВР або при прийнятті нею відставки,- до початку роботи новосформова-ного KM;

Голова Конституційного Суду України- з моменту його обрання на спеціальному пленарному засіданні КС і до моменту обрання нового Голови КС або прийняття рі­шення про дострокове звільнення з цієї посади, а суддя Конституційного Суду Украї­ни - з моменту складення присяги судді КС після його призначення і до моменту при­йняття рішення про припинення його повноважень КС чи ВР - залежно від підстав припинення повноважень;

Голова Верховного Суду України - з моменту його обрання і до моменту звіль­нення Пленумом ВС, а суддя Верховного Суду України - з моменту обрання його на

пін посаду ВР і до моменту прийняття ВР рішення про припинення його повно­сь;

Генеральний прокурор України- з моменту призначення на посаду Президентом Україниза згодою ВР і до моменту звільнення з посади за рішенням Президента Украї­ни і за згодою ВР або відставки з посади у зв'язку з висловленням ВР недовіри;

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини - з моменту складення присяги після прийняття постанови ВР про його призначення на цю посаду ідо мо-ментускладення присяги новообраним Уповноваженим, або подання заяви про скла-h пня повноважень, або набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо НЬОГОчи рішенням суду про визнання особи, яка обіймає посаду Уповноваженого, безвістивідсутньою чи оголошення її померлою, або прийняття постанови ВР про :мі п.нення з посади;

Голова Рахункової палати України - з моменту прийняття ВР постанови про при­пинення на посаду ідо моменту призначення нового Голови РП по закінченні строку понноважень попереднього, або прийняття ВР постанови про дострокове звільнення, .то зупинення діяльності РП;

Голова Національного банку України- з моменту прийняття ВР за поданням Пре-ІИдентаУкраїни постанови про призначення на посаду і до моменту прийняття в тако-м\ ж порядку постанови про звільнення з посади;