Зниження призначеної міри покарання (ч. З ст. 74). 4 часть

Звільнення від кримінальної відповідальності на підставі закону про амністію не допускається, якщо обвинувачений чи підсудний проти цього заперечує. У такому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку. Суд постановляє обвину­вальний чи виправдувальний вирок, а особа, яка обвинувачується органами досудового розслідування у вчиненні злочину, дістає можливість домогтися свого публічного ви­правдання у судовому порядку. Особа, щодо якої вирішується питання про застосуван­ня амністії, дає свою згоду суду в усній чи письмовій формі з обов'язковим зазначен­ням цього у протоколі судового засідання. Не є перешкодою для застосування закону про амністію те, що особа, даючи згоду на закриття кримінальної справи за цією нереа-білітуючою підставою, водночас не визнає себе винною в інкримінованому їй злочині.

Закон про амністію - це позбавлений персоніфікованого характеру акт вищого ор­гану державної влади, який відіграє роль юридичної передумови ухвалення правозасто-совним органом процесуального рішення про звільнення конкретної особи від кримі­нальної відповідальності або покарання, про заміну покарання або невідбутої його час­тини більш м'яким покаранням.

Амністія оголошується законом України стосовно певних категорій осіб, як правило,

не частіше одного разу протягом календарного року. Закон про амністію підлягає обов'язковій публікації в офіційних виданнях ВР та KM. Особи, які відповідно до зако­ну про амністію підлягають звільненню від відбування покарання або подальшого від­бування покарання, повинні бути звільнені не пізніше як протягом трьох місяців після опублікування закону про амністію. Однак якщо питання про застосування акта амніс­тії не було розглянуто протягом трьох місяців після його опублікування, закінчення цього строку не є підставою для відмови в застосуванні амністії надалі щодо осіб, які підпадають під її дію.

Дія закону про амністію, як правило, поширюється лише на злочини, вчинені до дня набрання ним чинності включно. У виняткових випадках, з метою припинення су­спільно небезпечних групових проявів, чинність амністії може бути поширена на діян­ня, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за умови обов'язкового виконан­ня до цієї дати вимог, передбачених у законі про амністію (умовна амністія).

Якщо має місце сукупність злочинів, дія акта амністії поширюється на ті злочини, які зазначені у ньому. На осіб, які вчинили кілька злочинів, передбачених різними стат­тями або різними частинами однієї статті КК, або засуджених за сукупністю злочинів, дія закону про амністію поширюється, якщо жоден із цих злочинів не виключає можли­вості його застосування.

Застосування амністії до триваючих і продовжуваних злочинів, вчинення яких мо­же бути розпочате до набрання чинності закону про амністію, залежить від того, чи визнано той чи інший злочин закінченим. Закон про амністію не поширюється на зло­чини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності відповідним законом.

Дія закону про амністію обмежена незначними часовими рамками і спрямована на звільнення від кримінальної відповідальності чи від покарання або на заміну покарання чи його невідбутої частини більш м'яким покаранням тільки певної категорії осіб, ви­значених у цьому законі.

2. Законом України «Про застосування амністії» визначено коло осіб, щодо яких не допускається застосування амністії. Це особи: 1) яких засуджено до довічного позбавлення волі; 2) які мають дві і більше судимості за вчинення умисних тяжких та (або) особливо тяжких злочинів; 3) яких засуджено за злочини проти основ націо­нальної безпеки України, бандитизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; 4) яких засуджено за вчинення іншого умисного тяжкого або особливо тяжкого зло­чину, які відбули менше половини призначеного вироком суду основного покарання та не переведені до дільниці соціальної реабілітації. Конкретним законом про амніс­тію можуть бути визначені й інші категорії осіб, на яких амністія не поширюється.

Дія законів про амністію не поширюється на осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння у стані неосудності. Застосування амністії передбачає звільнення від криміналь­ної відповідальності чи від покарання осіб, які вчинили злочини, а неосудні до таких осіб не належать. Водночас обмежено осудна особа може бути звільнена від криміналь­ної відповідальності чи від покарання або від його подальшого відбування у випадках, передбачених законом, у тому числі на підставі акта амністії.

Особи, вирок суду щодо яких не набрав законної сили у зв'язку з поданням апеляції або перевіряється в касаційному порядку, мають право на те, щоб стосовно них засто­совувалась амністія.

3. У законі про амністію визначаються критерії її застосування. Як правило, при цьо­му не враховується поведінка засудженого в період відбування покарання (за винятком злісного порушення режиму), і під амністію можуть потрапляти особи, які не стали на шлях виправлення. Рішення про застосування або незастосування амністії приймається судом щодо кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого під час відбування покарання.

Особи, на яких поширюється амністія, можуть бути звільнені від відбування як ос­новного, так і додаткового покарання. Амністія, будучи повним або частковим анулю-

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

Стаття 87

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

ванням кримінально-правових наслідків вчиненого злочину, не може порушувати вре­гульованих цивільним законодавством майнових інтересів громадян, юридичних осіб, держави. Тому амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, покладеного на особу вироком чи рішенням суду.

4. Питання про погашення чи зняття судимості щодо осіб, до яких застосовано ам­ністію, вирішується відповідно до положень статей 88-91, виходячи із виду і строку фактично відбутого винним покарання.

Конституція України (cm. 92).

КПК (ст. 6).

КВК (глава 23).

Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р.

Закон України «Про амністію» від 31 травня 2005 р.

Постанова ПВС № 8 від 12 жовтня 1989 р. «Про практику розгляду судами України кримі­нальних справ у касаційному порядку» (п. 6).

Постанова ПВС № 7 від 3 червня 2005 р. «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» (пункти 6, 16, 22).

Стаття 87. Помилування

1. Помилування здійснюється Президентом України стосовно індивіду­
ально визначеної особи.

2. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому при­
значеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлен­
ня волі на строк не менше двадцяти п'яти років.

1. Помилування - це індивідуальне державно-владне веління у формі пробачення
особі, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості. При цьому лише у виняткових випадках
може бути помилувано особу, яка раніше неодноразово (два і більше разів) засуджува­
лась за вчинення умисних злочинів або до якої було застосовано амністію, помилуван­
ня, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну невідбутої частини
покарання більш м'яким, звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо
вона до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин. Клопотання
про помилування засуджених, які не стали на шлях виправлення, відбули незначну час­
тину призначеного їм строку покарання, а також клопотань осіб, засуджених за особли­
во тяжкі злочини, можуть бути задоволені лише за наявності обставин, які потребують
особливо гуманного ставлення. Але загалом надія на помилування - важливий стимул
для виправлення. Особливо це стосується засуджених до довічного позбавлення волі.
Клопотання про помилування таких осіб можуть бути подані після відбуття не менше
двадцяти років призначеного покарання.

На відміну від амністії акт помилування не розрахований на невизначену кількість випадків використання і є персоніфікованим актом одноразового застосування права щодо конкретної особи або групи індивідуально зазначених в указі Президента України осіб. На відміну від закону про амністію указ Президента України про помилування виступає як безпосередня підстава для звільнення особи від покарання або заміни пока­рання більш м'яким.

2. Як і амністія, помилування у КК розглядіається як підстава звільнення і від кри­
мінальної відповідальності (ст. 44), і від покарання (статті 85, 87). При цьому реально
правозастосовна практика згідно з нормативними актами Президента України (2000 p.,
2005 p.), які визначають порядок здійснення помилування, зорієнтована на непов'язанс
із звільненням від кримінальної відповідальності помилування засуджених, яке здійс­
нюється у вигляді: 1) заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний
строк (згідно з ч. 2 ст. 87 - на строк не менше двадцяти п'яти років); 2) повного або

моткового звільнення від відбування інших, крім довічного позбавлення волі, видів (X повного, а також додаткового покарання; 3) заміни інших, крім довічного позбавлен­ії і волі, видів основного, а також додаткового покарання або його невідбутої частини

і.ш м'яким покаранням. Клопотання про помилування може бути подано після на-■ рання вироком законної сили, а у випадку розгляду кримінальної справи в касаційно­му порядку - після прийняття рішення ВС.

Зняття судимості здійснюється судом в порядку, встановленому ст. 91 КК і КПК, і не може передбачатись указом про помилування.

3. Помилування здійснюється Президентом України. Його укази про помилування
к.ілсилаються для обов'язкового виконання ДДПВП, МО, судам. Коло осіб, які мають
право клопотати про помилування, порядок підготовки матеріалів для розгляду цих
Клопотань, повноваження Служби забезпечення діяльності Комісії при Президентові
і країни у питаннях помилування Секретаріату Президента України визначаються По-
тженням про здійснення помилування.

4. Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає за-
• риттю у зв'язку з помилуванням даної особи. Закриття кримінальної справи у
пГязку з помилуванням особи не допускається, якщо обвинувачений проти цього за­
перечує (у цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку).
Положення КПК, які допускають помилування і не засуджених осіб і які загалом

■ іджуються зч. 1 ст. 44 КК, на практиці не застосовуються, оскільки не знаходять || юбраження у Положенні про здійснення помилування.

Конституція України (п. 27 ч. 1 ст. 106).

КПК (ст. 6).

КВК (статті 151, 152, 154).

Положення про здійснення помилування. Затверджене указом Президента України v II18/2005 від 19липня 2005р.

Інструкція про порядок подання до Секретаріату Президента України матеріалів з питань ш'п'вання та виконання указів Президента України про помилування. Затверджена наказом І ШНП№ 93 від 16 травня 2006 р.

( ітііптя 88

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ ХНІ СУДИМІСТЬ

Стаття 88. Правові наслідки судимості

1. Особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної си­
ли обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

2. Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а та­
кож в інших випадках, передбачених законами України.

3. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звіль­
нені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і ка­
раність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.

4. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають суди­
мості.

1. Кримінальна відповідальність включає в себе осуд особи, яка вчинила злочин від
імені держави, а також, як правило, призначення покарання за вчинене і судимість
Судимість - це правовий стан особи, який виникає у зв'язку з її засудженням до кри­
мінального покарання і за зазначених в законі умов характеризується настанням для неї
певних правових наслідків.

Істотними ознаками судимості є те, що вона: 1) є наслідком засудження за вчинення злочину, який триває і після відбуття покарання; 2) являє собою особливий правовий ста­тус засудженого (має персональний характер і пов'язана лише з даною особою)- 3) має чітко визначені часові рамки, встановлені КК; 4) полягає в обмеженнях, які застосову­ються до особи, що має судимість, інших несприятливих для неї правових наслідках; 5) умови перебігу судимості та її кримінально-правові наслідки визначені КК Загально-правові наслідки судимості регламентуються іншими нормативно-правовими актами.

2. Судимість пов'язана із вчиненням конкретного злочину і засудженням за нього
Отже, не може набути судимості особа, яка: а) не вчинила злочину; б) не постала перед
судом і не була засуджена.

Строки і правові наслідки судимості визначаються окремо щодо кожного злочину При вчиненні декількох злочинів судимість виникає щодо кожного із них, тобто особа може мати одночасно кілька судимостей. При цьому вони можуть відрізнятися за три­валістю і правовим змістом.

Якщо закон усуває чи пом'якшує караність діяння, то це тягне за собою і відповідні зміни щодо судимості особи, якій було призначене покарання за раніше чинним зако­ном. При повній декриміналізації вчиненого судимість скасовується. Це випливає з ч 2 ст. 74, яка передбачає звільнення від призначеного судом покарання у випадку усунен­ня караності діяння, та прямо передбачене в ч. З ст. 88. Якщо ж відповідно до ч 3 ст 74 призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижу­ється до максимальної межі, встановленої цим законом, то судимість обчислюється відповідно до покарання, призначеного згідно з новим законом.

3. Підставою виникнення судимості є засудження за вчинення злочину судом
України. Водночас, згідно зі ст. 9 вирок суду іноземної держави може бути врахований,

якщо особа була засуджена за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинила шочинна території України. Але судимість, що виникла внаслідок засудження судом Іноземноїдержави, в Україні тягне лише кримінально-правові наслідки, прямо перед-баченіч. 2 ст. 9.

4. Персональний характер судимості полягає у тому, що вона не впливає на вирі­
шення питань кримінальної відповідальності осіб, які вчиняють злочин у співучасті з

имим (ч. З ст. 29). Так само судимість особи не впливає на правовий статус усіх ін­ших громадян.

5. Судимість обмежена у часі. У частині 1 ст. 88 визначено, що її початковим мо­
ментом є день набрання чинності обвинувальним вироком. Закінчується судимість з
моменту її погашення або зняття. При цьому моментом погашення судимості є сплив
останнього дня строку судимості, а моментом зняття судимості є момент набрання
'цінності постанови суду про дострокове зняття судимості чи застосування акта амністії,
відповідно до якого особа вважається несудимою. Погашення або зняття судимості
очначає припинення всіх її негативних правових наслідків.

6. Кримінально-правовими наслідками судимості є те, що судимість:

1) може виступати як кваліфікуюча ознака при вчиненні нового злочину. КК квалі­
фікуюче значення надає судимості лише за тотожний чи однорідний злочин (напри­
клад,ч. З ст. 212). Кваліфікуюче значення судимість має і в тому випадку, коли закон
передбачає посилення відповідальності за вчинення злочину повторно, оскільки повтор­
ність охоплює собою судимість. Закон визнає судимість різновидом повторності (ч. 4
СТ. 32). Якщо судимість прямо не передбачена законом як кваліфікуюча ознака, вона
при кваліфікації вчиненого не враховується;

2) враховується при визнанні рецидиву злочинів (ст. 34);

3) є перепоною для звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійо-
■ИМкаяттям (ст. 45), примиренням винного з потерпілим (ст. 46), передачею особи на
поруки (ст. 47), зміною обстановки (ст. 48);

4) враховується при визначенні того, чи має місце переривання перебігу строків дав­
ності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. З ст. 49);

5) враховується при виборі окремих видів покарання (ч. 2 ст. 62), а протягом строку
іидбування певних покарань створює підстави для застосування спеціальних обмежень
щодо засуджених (ч. 2 ст. 58);

6) як одна із ознак, що характеризують особу винного, враховується відповідно до
мі альних засад призначення покарання (п. З ч. 1 ст. 65), а також при звільненні від по-
Квраннячерез хворобу (ч. 2 ст. 84);

7) виступає як обставина, що обтяжує покарання за злочини, вчинені повторно та у
імшадку рецидиву злочинів (п. 1 ч. 1 ст. 67) - оскільки вона є умовою рецидиву та різ-
нонидом повторності злочинів. Судимість може не враховуватися як обставина, що об-
і и жує покарання, з підстав, вказаних у частинах 2 і 4 ст.67;

8) за загальним правилом, є підставою для відмови в призначенні більш м'якого по-
і ірання,ніж передбачено законом (ст. 69);

9) може бути підставою для відмови у звільненні від відбування покарання з випро-
пунанням (ч. 1 ст. 75);

10) за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437-439 та
■і І ст. 442, є підставою для незастосування давності виконання обвинувального вироку
їм (>ст. 80);

11) враховується при визначенні обов'язкової частини покарання, яка фактично по-
ІИННабути відбута при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання (п. 2

І ст. 81, п. 2 ч. З ст. 107), а також при заміні невідбутої частини покарання більш М'яким(п. 2 ч. 4 ст. 82).

І аким чином, кримінально-правові наслідки судимості полягають у тому, що вона

ічонується при вирішенні цілої низки питань, пов'язаних з кваліфікацією вчиненого, при шаченням покарання та його виконанням.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

7. Загальноправовінаслідки судимості полягають у різноманітних обмеженнях, що встановлюються законом щодо осіб, які мають непогашену або незняту судимість. Це, зокрема:

1) заборона приймати на певні посади. В одних випадках така заборона встанов­лена безвідносно до виду злочину, за який є судимість, в інших - береться до уваги судимість лише за умисний злочин чи певний вид злочинів. Так, особа, яка має суди­мість за будь-який злочин, не може бути: суддею, прокурором, слідчим, адвокатом, судовим експертом, нотаріусом, членом ВРЮ, працівником органів внутрішніх справ. Відсутність судимості за умисний злочин є умовою зайняття посад: Голови та члена ЦВК, працівника УДО, народного депутата України. Деякі посади можуть обіймати лише особи, в яких відсутня судимість за певні злочини: посади в державному апараті не можуть обіймати особи, які мають судимість, несумісну з посадою, на яку вони претендують або яку обіймають, працівником державної податкової служби не може бути особа, яка має судимість за вчинення корисливих злочинів;

2) обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Особи, яким суд заборонив
займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом
здійснення відповідної діяльності до закінчення строку, встановленого вироком суду;

3) обмеження у допуску до державної таємниці (за наявності судимості за тяжкий
злочин), що, в свою чергу, є умовою обіймання певних посад;

4) обмеження у виїзді за кордон громадянина України й обмеження у прийнятті
до громадянства України (щодо особи, засудженої в Україні до позбавлення волі за
вчинення тяжкого злочину);

5) збільшення мінімального розміру застави як запобіжного заходу;

6) обмеження, пов'язані із застосуванням адміністративного нагляду;

7) позбавлення права на отримання певних пільг. Так, у випадку засудження за
вчинення злочину припиняються виплати державному службовцю, передбачені чин­
ним законодавством;

8) обмеження у застосуванні амністії (амністія не застосовується, зокрема, до осіб,
які: мають дві і більше судимості за вчинення тяжких злочинів; засуджені за банди­
тизм, умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, деякі інші злочини);

9) заборона призову на строкову військову службу в мирний час (щодо осіб, які бу­
ли засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів).

8. Підставою виникнення судимості є призначення засудженому покарання. Відсут­ність цієї підстави означає, що судимість не виникає, а визнання такої підстави юридично нікчемною тягне за собою негайне припинення всіх правових наслідків необгрунтова­ного призначення покарання, включаючи ті, що стосуються судимості.

Згідно з частинами 3 і 4 ст. 88 визнаються такими,що не мають судимості, особи, які:

1) звільнені судом від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, а
саме: у зв'язку з примиренням винного з потерпілим (ст. 46); у зв'язку з передачею на
поруки (ст. 47); у зв'язку зі зміною обстановки (ст. 48); у зв'язку із закінченням строків
давності притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 49). До цієї категорії також
належать особи, звільнені судом від кримінальної відповідальності на підставі закону
про амністію (ч. 2 ст. 86);

2) звільнені від покарання, яким покарання судом призначається, але у вироку по­
становляється про його остаточне і безумовне невиконання. Підставами для цього є,
зокрема, закінчення строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80) і амніс­
тія (ст. 86).

Не вважаються такими, що не мають судимості, особи, яким відбування покарання відкладене за певних умов. До них насамперед належать особи, звільнені від відбуван­ня покарання з випробуванням (ст. 75), у т. ч. вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до семи років (ст. 79). Протягом іспитового строку вони вважаються судимими і КК встановлює щодо них окремі умови погашення судимості (пункти 1, 2 ст. 89).

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

і Іитанняпро судимість осіб, звільнених від покарання на підставі ст. 84 через хворобу, і розглядати диференційовано. Особи, звільнені від покарання відповідно до час-

іим І або 2 ст. 84, не можуть вважатися такими, що остаточно не мають судимості. кс уразі одужання такі особи можуть бути направлені для відбування покарання 4 ст. 84) і з моменту направлення для відбування покарання вважаються судимими, по ж особа повністю звільняється від покарання, то несудимою вона вважається з

моменту звільнення. Так, військовослужбовці, засуджені до службового обмеження,

рештуабо тримання в дисциплінарному батальйоні, у разі визнання їх непридатними нійськової служби за станом здоров'я і звільнені у зв'язку з цим від покарання від-

ПОШІДНОдо ч. З ст. 84, визнаються такими, що не мають судимості;

3) відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких усунута законом. Від-
ПОІІДНОдо правила, сформульованого в ч. 1 ст. 5, закон, який скасовує злочинність
ііянняабо пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто
іинпирюється на осіб, які відбули покарання, але мають судимість. Це означає, що пи-
і.шия про судимість має визначатися не відповідно до закону, який діяв на момент вчи-
ін пня злочину чи призначення покарання, а згідно з новим законом;

4) реабілітовані. Реабілітація означає поновлення попереднього статусу особи, від-
ИОіленняїї доброго імені, репутації, яка була заплямована незаконним засудженням.
Вонапов'язана із запереченням самого факту вчинення злочину, що тягне за собою ви­
ні.шия неправильним притягнення особи за інкриміновані їй дії до кримінальної відпо-

иіьності, засудження і призначення покарання. Тому припинення щодо особи кри­мінальноїсправи в зв'язку з відсутністю події злочину, складу злочину в діянні особи, її недоведеністю участі засудженого у вчиненні злочину має своїм наслідком визнання і ні о, що всі попередні рішення органів дізнання, попереднього розслідування і суду (м частині обвинувачення, щодо якого особа реабілітована) є недійсними і такими, що НС іягнуть негативних правових наслідків. Особа, яка була реабілітована, визнається

і по, що не має судимості, не з моменту реабілітації, а з часу її «виникнення». В період

І набуттям чинності незаконним обвинувальним вироком та його скасуванням з реа-ішуючих підстав особа повинна визнаватися несудимою. Відповідно, мають бути

путі всі негативні кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження, які миішкли після вступу в силу згодом скасованого вироку.

9. При помилуванні особи судовий вирок не скасовується; помилування не озна-
її реабілітації й автоматично не тягне за собою визнання засудженого таким, що

має судимості. На відміну від раніше чинного законодавства нині не передбачене помилування у виді зняття судимості.

10. У ст. 88 наведено вичерпний перелік підстав, відповідно до яких визнаються та-
■ ими, що не мають судимості, особи, яким призначене покарання вироком, що набув
цінності. За загальним правилом, судимість є обов'язковим наслідком засудження,

п триває до її погашення або зняття з підстав, указаних у статтях 89-91.

11. Відповідно до п. 11 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» КК 2001 р.
нила щодо погашення і зняття судимості, встановлені КК 1960 p., поширюються на
', які вчинили злочини до набрання чинності новим Кодексом, за винятком випадків,

ні відповідно до його положень пом'якшується кримінальна відповідальність цих б, Тому при вирішенні відповідних питань щодо осіб, які вчинили злочини до 1 ве-пя 2001 р. слід керуватися ст. 55 КК 1960 р., а в тих випадках, коли їх діяння підля-■іь кваліфікації за статтями КК 2001 р. у зв'язку з наданням його нормам зворотної статтями 88-91, 108 КК 2001 р.

Кітституція України (статті 76, 127). КПК(ст. 154-1).

Uikoh України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р.

Uikoh України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р.

Uikoh України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р.

Uikoh України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992р.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ ХНІ

Стаття 89

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Закон України «Про нотаріат» від 2 березня /993 р.

Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р.

Закон України «Про державну податкову службу в Україні» в редакції від 24 грудня 1993 р.

Закон України «Про порядок виїзду з України та в "їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 р.

Закон України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 р.

Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі» від 1 грудня 1994 р.

Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р.

Закон України «Про Вищу раду юстиції» від 15 січня 1998 р.

Закон України «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» від 4 березня 1998 р.

Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р.

Закон України «Про державну таємницю» в редакції від 21 вересня 1999 р.

Закон України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 22 лютого 2000 р.

Закон України «Про загальнообов 'язкове державне соціальне страхування на випадок безро­біття» від 2 березня 2000 р.

Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону» від 22 червня 2000 р.

Закон України «Про громадянство» в редакції від 18 січня 2001 р.

Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 р.

Закон України «Про імміграцію» від 7 червня 2001 р.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р.