Про поняття вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів див. від- иоиїдно статті 32 і 34 та коментар до них, а про поняття вчинення злочину групою осіб

• передньоюзмовою - ст. 28 та коментар до неї.

І, Про поняття расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату, вчи-мя злочину на ґрунті яких є обставиною, що обтяжує покарання, див. коментар до 161. В основі расової, національної ворожнечі або розбрату лежать антинаукові по­ні про неповноцінність людей певної раси, національності, а релігійної ворожнечі

розбрату - хибні уявлення про переваги одного віросповідання над іншим чи однієї фесіїнад іншою всередині одного віросповідання.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XI

67

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

4. Вчинення злочину у зв 'язку з виконанням потерпілим службового або громад­
ського обов'язку означає вчинення його винним з метою перешкодити правомірній діяль­
ності потерпілого у зв'язку з виконанням ним свого службового або громадського
обов'язку, а так само з мотиву помсти за таку діяльність незалежно від часу, що пройшов
з моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до вчинення винним злочину. Під ви­
конанням службового обов 'язку слід розуміти таку діяльність особи, що входить до кола
її службових повноважень, а громадського обов'язку - здійснення спеціально покладених
на особу громадських повноважень (наприклад, члена будинкового комітету) чи будь-
яких інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (припинення правопору­
шення, повідомлення органам влади про злочин або готування до нього тощо). Про по­
няття потерпілого див. коментар до ст. 46. У тих випадках, коли злочин було спрямовано
проти родичів чи близьких потерпілого у зв'язку з виконанням ним службового чи гро­
мадського обов'язку, це також визнається обставиною, що обтяжує покарання.

5.Під тяжкими наслідками, завданими злочином, у п. 5 ч. 1 ст. 67 розуміються ті
суспільно небезпечні (майнові, фізичні, моральні та інші) зміни в об'єкті кримінально-
правової охорони, які викликані вчиненням злочину, але виходять за межі його складу.
Визнання наслідків вчиненого злочину тяжкими віднесено до компетенції суду, за ви­
нятком тих випадків, де вони прямо зазначені у відповідних статтях Особливої частини
КК (ч. З ст. 188, ч. 2 ст. 423 та ін.). З урахуванням конкретних обставин справи тяжкими
наслідками можуть, зокрема, визнаватися: смерть однієї чи декількох осіб; значна шко­
да здоров'ю людей; майнова шкода у великому й особливо великому розмірах; масова
загибель об'єктів рослинного чи тваринного світу або забруднення довкілля, техноло­
гічна чи екологічна катастрофа; істотне порушення прав людини.

6. Вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що пере­
буває в безпорадному стані,має місце тоді, коли потерпілими є лише перелічені особи.

Малолітніми вважаються особи, які не досягли на момент вчинення злочину 14-річного віку. Під особою похилого віку розуміється чоловік віком понад 60 років і жінка віком понад 55 років. Але на можливість усвідомлення винним відповідного ві­кового стану особи суттєво впливають не тільки їх фактичний вік, а й зовнішній вигляд, зріст, стан здоров'я, наявність інвалідності та інші фактичні обставини.

Безпорадний стан - це обумовлений об'єктивними і суб'єктивними факторами стан особи, в якому вона не може чинити опір злочинцеві або уникнути злочинного посягання. В основу розуміння даного поняття може бути покладено вироблене судо­вою практикою поняття безпорадного стану при зґвалтуванні - фізичний чи психологіч­ний стан потерпілої (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хвороб­ливий або непритомний її стан тощо), за якого вонане могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій або не могла вчинитиопір насильнику.

7. Про поняття вагітності, а також матеріальної, службової чи іншої залежнос­
ті див. коментар до ст. 66.

8. Вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, яка страждає
психічним захворюванням чи недоумством, передбачає використання для вчинення
злочину двох видів осіб - малолітніх і осіб, які страждають на психічні захворювання
чи недоумство. Використання таких осіб для вчинення злочину здійснюється з прямим
умислом. Про поняття осіб, які страждають на психічне захворювання чи недоумство,
див. коментар до ст. 19.

Втягнення неповнолітніх, у т. ч. малолітніх, узлочинну діяльність у ряді випадків утворює самостійний склад злочину (наприклад, ч. З ст. 303, ст. 304).

9. Вчинення злочину з особливою жорстокістю передбачає вияв при вчиненні
злочину безжалісності, безсердечності до потерпілого, що свідчить про підвищену су­
спільну небезпеку вчиненого та особи злочинця. Особлива жорстокість належить до
числа оціночних понять. Судова практика виходить з того, що особлива жорстокість
при вчиненні злочинів проти життя та здоров'я може виявлятися у завданні потерпілому
особливих страждань шляхом глумління, тортур, мордування, мучення, в т. ч. з вико-

їм. імнням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає і ерпного болю, заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, які завідомо для минного завдавали потерпілому особливих страждань, глумління над трупом. Діяння, мы с виявом особливої жорстокості, завжди вчиняються з прямим умислом при завдан­ні потерпілому фізичних і моральних страждань. Вони можуть бути спрямовані не ли­пи- на потерпілого, а й на інших, близьких потерпілому осіб, коли винний усвідомлю-мв, що, вчиняючи такі діяння, він спричинює йому особливі страждання.

10. Про поняття воєнного стану див. коментар до ст. 111. Надзвичайний стан - це
їливий правовий режим, який може тимчасово запроваджуватися в Україні чи в
і-мих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природ­
ної о характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до
подських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при

• пробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом на-
п и.ства. До числа інших надзвичайних подій слід, зокрема, відносити повінь, земле-

Грус, пожежу, зсув, обвал, інші події стихійного характеру, епідемію, епізоотію, епіфіто-і по, аварію, техногенну чи екологічну катастрофу, масові заворушення тощо.

11. Під вчиненням злочину загальнонебезпечним способом розуміється вчинення
ЙОГО, зокрема, такими способами, як: вибух, підпал, зараження чи отруєння водойм,
і.иоплення, використання автоматичних пристроїв, електричного струму, газу тощо.
Ичинення злочину загальнонебезпечним способом підвищує суспільну небезпечність
иминюваного злочину і особи злочинця, оскільки при цьому виникає загроза для бага-
і ьох об'єктів кримінально-правової охорони і настання тяжких наслідків.

12. Про поняття алкогольного сп'яніння, вживання наркотичних або інших одур­
манюючих засобів див. коментар до статей 21, 305, 315, 316, 322.

13. Обов'язковою умовою застосування проаналізованих вище обставин при при-
ІНВченні покарання є те, що вони усвідомлювалися винним при вчиненні злочину.

14. Суд не може ще раз враховувати як обтяжуючу покарання обставину, що визна-
Чана у відповідній статті Особливої частини КК як ознака злочину, за вчинення якого
призначається покарання (ч. 4 ст. 67). Наприклад, не можуть бути враховані як обтя-

ючі при кваліфікації відповідних злочинів такі обставини, як: вчинення злочину на фунті расової, національної чи релігійної ворожнечі чи розбрату - при кваліфікації за

' ст. ПО і ст. 161; вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового ібо громадського обов'язку - при кваліфікації за ст. 112, п. 8 ст. 115, ст. 345 та ін.; тяж-і і наслідки, завдані злочином,- при кваліфікації за ч. 2 ст. 169, ч. З ст. 204, ч. 2 ст. 238,

• і 247, ч. 2 ст. 347, ч. З ст. 424; вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в безпо-

июму стані - при кваліфікації за статтями 135, 152, 153; вчинення злочину з особли-иоіо жорстокістю - при кваліфікації за статтями 126 і 127; вчинення злочину з викорис-і.иіііям умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій - при ква-ін|)ікації за ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 238, ч. З ст. 402; вчинення злочину загальнонебезпечним І нособом - при кваліфікації за п. 5 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 194 тощо.

15. Закон (ч. 2 ст. 67) надає суду право, залежно від характеру вчиненого злочину,
НІВІвши мотиви свого рішення у вироку, не визнавати ряд з перелічених у цій статті

ґавин такими, що обтяжують покарання. Це правило не поширюється на такі обста-ІИНИ, як вчинення злочину: групою осіб за попередньою змовою; щодо малолітнього,

•би похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані; щодо жінки, яка ІМІдомо для винного перебувала в стані вагітності; з використанням малолітнього або

ни, що страждає на психічне захворювання чи недоумство; з особливою жорсто-- її гю; загальнонебезпечним способом.

Іакон України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян Похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р. (ст. 10).

h ікон України «Про оборону України» в редакції від 5 жовтня 2000 р.

Ііікон України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XI

І шиття 70

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 6 квітня 2000 р.

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (п. 28).

Постанова ПВС № 4 від 27 березня 1992 р. «Про судову практику в справах про зґвалтуван­ня та інші статеві злочини» (п. 9).

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти життя та здоров 'я особи».

Постанова ПВС № 7 від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами криміналь­ного покарання» (пункти 4, 5, 6).

Стаття 68. Призначення покарання за незакінчений злочин та за зло­чин, вчинений у співучасті

1. При призначенні покарання за незакінчений злочин суд, керуючись по­
ложеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступінь тяжкості вчиненого
особою діяння, ступінь здійснення злочинного наміру та причини, внаслідок
яких злочин не було доведено до кінця.

2. При призначенні покарання співучасникам злочину суд, керуючись по­
ложеннями статей 65-67 цього Кодексу, враховує характер та ступінь участі
кожного з них у вчиненні злочину.

1. Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин (про їх понят­
тя див. статті 13-15 та коментар до них). Виходячи із загальних засад призначення по­
карання (ст. 65) і керуючись положеннями статей 66-67, суд має враховувати при при­
значенні покарання за незакінчений злочин: 1) ступінь тяжкості вчиненого особою зло­
чину (див. коментар до ст. 12); 2) ступінь здійснення злочинного наміру; 3) причини,
внаслідок яких злочин не було доведено до кінця.

2. Співучасниками злочину, поряд із виконавцем, є організатор, підбурювач та по­
собник (ст. 27). Призначаючи їм покарання відповідно до положень статей 65-67, суд
враховує характер та ступінь участі кожного з них у вчиненні злочину. Про особливості
кримінальної відповідальності співучасників див. коментар до статей 29-31. Характер
участі - це та роль, яку співучасник виконував у спільно вчиненому злочині: викона­
вець, організатор, підбурювач, пособник. Ступінь участі - це фактичний внесок кож­
ного із співучасників у вчинений об'єднаними зусиллями злочин.

Стаття 69. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено за­коном

1. За наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно
знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного
суд, умотивувавши своє рішення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин
або злочин середньої тяжкості призначити основне покарання, нижче від
найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини цього Коде­
ксу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не за­
значеного в санкції статті за цей злочин. У цьому випадку суд не має права
призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для даного
виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

2. На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не
призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті Особли­
вої частини цього Кодексу як обов'язкове.

(Положення ч. 1 ст. 69 в частині, яка унеможливлює призначення особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, більш м'якого покарання, ніж пе­редбачено законом, втратило чинність, як таке, що визнане неконститу­ційним на підставі Рішення КС № 15-рп/2004 від 02.11.2004 р.)

1. Закон (ч. І ст. 69) визначає дві підстави, які можуть обумовити призначення
більшм'якого покарання, ніж передбачено законом: 1) наявність декількох обставин,
пін пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину;

рахування особи винного, що передбачає урахування суб'єктивних ознак, які зни-. гь ступінь суспільної небезпеки особи винного. При цьому суд має належним чи-МОМумотивувати своє рішення про призначення більш м'якого покарання, ніж перед-по законом.

2. Більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, згідно з Рішенням КС від 2 ли-
I иніада 2004 p., може бути призначене судом винному за вчинення злочину будь-якої
Гяжкості(про види злочинів залежно від їхньої тяжкості див. ст. 12 та коментар до неї).

3. За наявності підстав, визначених у ч. 1 ст. 69, суд, крім призначення винному
61 її.ш м'якого основного покарання, може також не призначати йому додаткове пока-
іміііія, що передбачене в санкції статті Особливої частини КК як обов'язкове. Якщо
щкепокарання передбачене як факультативне, суд вирішує питання про його призна­
чення, виходячи із загальних засад призначення покарання (ст. 65).

4. Більш м'яке покарання, ніж визначене санкцією норми Особливої частини КК,
ЩО передбачає відповідальність за вчинений злочин, може бути призначене судом і у
Випадках,передбачених ч. З ст. 43 та ст. 82.

Рішення КС у справі про призначення судом більш м 'якого покарання № 15-рп/2004 від 2 ли-і топада 2004 р.

Постанова ПВС № 7 від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами криміналь­ні і. ■<> покарання» (п. 8).

Стаття 70. Призначення покарання за сукупністю злочинів

1. При сукупності злочинів суд, призначивши покарання (основне і додат­
кове) за кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом по­
глинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи
часткового складання призначених покарань.

2. При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю злочинів
визначається в межах, встановлених санкцією статті Особливої частини цьо­
го Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б один із зло­
чинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточ­
не покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встанов­
леного для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Якщо
хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то
остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинен­
ня будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

3. До основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть
бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчинен­
ні яких особу було визнано винною.

4. За правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті,
призначається покарання, якщо після постановления вироку в справі буде
встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до
постановления попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання,
остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання,
відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, перед­
баченими в статті 72 цього Кодексу.

І. Сукупність злочинів є одним із видів множинності злочинів. Про поняття сукуп­ності злочинів див. ст. 33 та коментар до неї.

Призначення покарання за сукупністю злочинів проходить дві стадії: І) суд призначає покарання окремо за кожен злочин;

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XI

і чшття 71

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

2) суд призначає остаточне покарання за їх сукупністю.

Цей підхід має практичне значення у таких аспектах: а) він сприяє досягненню мети кримінального покарання, оскільки, призначаючи покарання за кожний із вчинених злочинів, суд не лише індивідуалізує покарання, а й стверджує принцип невідворотнос­ті покарання; б) він забезпечує апеляційній і касаційній інстанціям можливість перевір­ки винесеного вироку, полегшує розгляд справ у разі, коли йдеться про зміну чи скасу­вання вироку в частині засудження за один із злочинів; в) це дає змогу правильно за­стосовувати положення кримінального закону про його зворотну дію в часі; г) у разі прийняття закону про амністію він надає можливість чітко визначити злочин, що під­падає під амністію.

Призначаючи покарання за кожний із злочинів, суд повинен керуватися загальними засадами призначення покарання (ст. 65).

2. Остаточне покарання за сукупністю злочинів призначається судом на основі од­ного із трьох принципів:

1) поглинення менш суворого покарання більш суворим;

2) повного складання призначених покарань;

3) часткового складання призначених покарань.

За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 70, остаточне покарання визначається в межах, установлених нормою Особливої частини КК, яка передбачає більш суворе покарання. Виняток з цього правила становить ситуація, коли хоча б один із злочинів є умисним тяжким чи особливо тяжким. У такому випадку суд вправі призначити оста­точне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. Якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

Передбачені законом правила призначення покарання за сукупністю злочинів за­стосовуються у випадках самостійної кваліфікації вчиненого як за різними статтями, так і за різними частинами однієї статті кримінального закону, якими передбачена від­повідальність за окремі склади злочинів і які мають самостійні санкції. Повною мірою це стосується також дій, одні з яких кваліфікуються як закінчений злочин, а інші - як готування, замах або співучасть у злочині. Однак за окремими пунктами статті КК, які не мають самостійних санкцій, покарання за сукупністю злочинів не призначається. При виборі принципу призначення покарання (поглинення менш суворого покарання більш суворим або повного чи часткового складання призначених покарань) суд пови­нен враховувати, крім даних про особу винного та обставин, що пом'якшують та обтя­жують покарання, також кількість злочинів, що входять у сукупність, форму вини і мо­тиви вчинення кожного з них, вид сукупності (реальна чи ідеальна), тяжкість наслідків кожного злочину окремо та їх сукупності тощо.

3. У випадку, коли за злочини, що входять у сукупність, призначено додаткове (до­даткові) покарання, суд обов'язково приєднує його (їх) до остаточно призначеного ним основного покарання. Коли за злочини, що входять у сукупність, призначено кілька додаткових покарань одного й того ж виду, суд визначає остаточне додаткове покаран­ня шляхом поглинення меншого за розміром (строком) покарання більшим за розміром (строком) або шляхом повного чи часткового складання цих покарань у межах, встанов­лених санкцією норми Особливої частини, яка передбачає більш суворе додаткове по­карання, за якою засуджено винного. При цьому максимальний розмір (строк) додатко­вого покарання не може бути більшим його максимального розміру (строку), визначе­ного законом (відповідною статтею Загальної частини КК). Призначені судом за злочини, що входять у сукупність, додаткові покарання різних видів приєднуються до остаточно призначеного основного покарання і виконуються самостійно (ч. 4 ст. 72).

При складанні покарань за сукупністю злочинів менш суворий вид покарання пере­водиться в більш суворий вид за правилами, передбаченими ст. 72.

4. За правилами, визначеними в частинах 1-3 ст. 70, призначення покарання застосо-
і.ся і в тих випадках, коли після постановлення вироку в справі буде встановлено, що
жений винен ще і в іншому злочині, який вчинено до постановлення попереднього
ІИроку.За таких обставин до строку остаточно призначеного покарання зараховується
.... сарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, перед­
ними ст. 72.
У цьому випадку процес призначення покарання проходить три стадії:

1) призначення покарання за розкритий злочин;

2) визначення остаточного покарання за сукупність злочинів;

3) зарахування в строк остаточного покарання повністю чи частково відбутого пока-
і'.шия за попереднім вироком.

Усі названі стадії відображаються в резолютивній частині вироку.

1 Іри цьому суд не може змінювати призначені покарання за попередніми вироками, а

почне покарання не може бути нижчим від покарання, призначеного за попереднім

ипроком, оскільки в таких випадках при поглиненні або складанні покарань суд має ви-

іити з розміру всього покарання, призначеного за попереднім вироком, а не з його не-

ІІдбутоїчастини. Якщо ж вирок у попередній справі скасовано за нововиявленими обста-

ІИнами,то він не враховується. Суд призначає покарання у такому випадку за правилами,

■дбаченими частинами 1-3 ст. 70.

Іноді після постановлення вироку в справі встановлюється, що винний як до поста-НОВЛеннявироку в справі, так і після його постановлення вчинив ще й інші злочини. За

их обставин спочатку призначається покарання за сукупністю злочинів (ст. 70), а Потім-за сукупністю вироків (ст. 71).

Постанова ПВС № 7 від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами криміналь-покарання» (пункти 7, 16, 20, 21, 22).

Стаття 71. Призначення покарання за сукупністю вироків

1. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття
покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим
вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за
попереднім вироком.

2. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк пока­
рання не може перевищувати максимального строку, встановленого для да­
ного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні пока­
рань у вищіпозбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призна­
ченого з* сукупністю вироків, не повинен перевищувати п'ятнадцяти років, а
у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк
позбавлення волі може бути більшим п'ятнадцяти років, але не повинен пе­
ревищувати двадцяти п'яти років. При складанні покарань у виді довічного
позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк по­
карання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шля­
хом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі.

3. Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невід-
бута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного
покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків.

4. Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від пока­
рання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини пока­
рання за попереднім вироком.

5. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття
покарання вчинив два або більше злочинів, суд призначає покарання за ці
нові злочини за правилами, передбаченими в статті 70 цього Кодексу, а потім

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XI

Стаття 72

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у частині другій цієї статті.

1. Виходячи зі змісту ст. 71, правила призначення покарання за сукупністю вироків
застосовуються у разі, якщо засуджений вчинив новий злочин у період після постанов­
ления вироку в першій справі і до повного відбуття ним призначеного судом покаран­
ня. Отже, ці правила застосовуються судом і тоді, коли новий злочин вчинено після
проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.

2. Призначаючи покарання за сукупністю вироків, суд до покарання, призначеного
за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за
попереднім вироком.

Невідбутою частиною покарання слід вважати: а) покарання, від відбування яко­го особу звільнено з випробуванням (статті 75, 78, 79, 104); б) частину покарання, від якого особу звільнено умовно-достроково (ст. 81); в) невідбуту частину більш м'якого покарання, призначеного судом особі в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82); г) частину покарання, від відбування якого звільнена вагітна жін­ка або жінка, яка має дитину (дітей) віком до трьох років (ст. 83); д) невідбуту засу­дженим частину покарання при звільненні його від покарання за хворобою (ст. 84); є) невідбуту частину покарання, замінену в порядку амністії (ст. 86); є) невідбутий строк позбавлення волі, призначений судом у порядку заміни довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк (ст. 87); ж) частину будь-якого основного по­карання, невідбуту засудженим; з) додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком.

Якщо новий злочин вчинено винним у період відбування покарання у виді позбав­лення волі, то невідбуту частину покарання слід обчислювати з моменту винесення по­станови про обрання запобіжного заходу за новий злочин. При цьому до строку відбу­вання покарання зараховується час перебування під вартою в порядку запобіжного за­ходу в останній справі. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині КК. Загальний строк позбавлення волі при призна­ченні покарання за сукупністю вироків не повинен перевищувати п'ятнадцяти років. Цей строк для повнолітніх засуджених може бути більшим п'ятнадцяти років, але не більшим двадцяти п'яти років, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким. Довіч­не позбавлення волі при складанні його з будь-яким менш суворим покаранням погли­нає ці покарання. Покарання у виді позбавлення волі на певний строк особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, а у випадку вчинення особливо тяжкого злочину, поєднано­го з умисним позбавленням життя людини,- п'ятнадцяти років (ст. 102).

3. Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим як від покарання,
призначеного за новий злочин, так і від невідбутої частини покарання за попереднім
вироком, за винятком випадків, коли за попереднім вироком призначено довічне позбав­
лення волі.

4. Додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає
приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків
(ч. Зет. 71,ч. 4 ст. 72).

При складанні покарань за сукупністю вироків менш суворий вид покарання пере­водиться в більш суворий вид за правилами, передбаченими ст. 72. При цьому основні покарання складаються з основними, а додаткові покарання з додатковими, а покарання одного виду, які можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові (штраф, позбав­лення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю), можуть склада­тися судом у межах, встановлених в Загальній частині КК (статті 53, 55).

5. Певну особливість встановлено законом (ч. 5 ст. 71) для випадків вчинення

засудженим двох або більше злочинів після винесення вироку, але до повного його від­буття. За таких обставин суд спочатку призначає покарання за ці нові злочини за пра­вилами, визначеними ст. 70, а потім до призначеного таким чином покарання повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за правилами, визначеними

ч.2ст. 71.

КПК(ст. 413).

Постанова ПВС № 7 від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами криміналь­ного покарання» (пункти 25, 26).

Стаття 72. Правила складання покарань та зарахування строку попе­реднього ув'язнення

1. При складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків
менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з
такого їх співвідношення:

1) одному дню позбавлення волі відповідають:

а) один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбов­
ців або арешту;

б) два дні обмеження волі;

в) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні
виправних робіт;

г) вісім годин громадських робіт;

2) одному дню тримання в дисциплінарному батальйоні військовослуж­
бовців або арешту відповідають:

а) два дні обмеження волі;

б) три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні
виправних робіт;

3) одному дню обмеження волі відповідають три дні службового обме­
ження для військовослужбовців або три дні виправних робіт;

4) одному дню обмеження волі або арешту відповідають вісім годин гро­
мадських робіт.

2. При призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків у виді
виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців скла­
данню підлягають лише строки цих покарань. Розміри відрахувань із заробіт­
ку засудженого складанню не підлягають і обчислюються за кожним вироком
самостійно.

3. Основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні
посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю
злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не
підлягають і виконуються самостійно.

4. Додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються само­
стійно.

5. Попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі за­
судження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими
у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених в час­
тині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може
пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його від­
бування.

І. Наведені у ст. 72 правила складання покарань та зарахування строку попередньо-ГО ув'язнення застосовуються судом при призначенні покарання за сукупністю злочи­нів та за сукупністю вироків.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XI

2. У частинах 1, 2, 3 і 4 ст. 72 визначено співвідношення між різними видами пока­
рань, яке застосовується судом при переведенні менш суворого виду покарання в більш
суворий вид покарання. Складання покарань одного й того ж виду проводиться судом
шляхом додавання їх строків (розмірів), за винятком виправних робіт та службових об­
межень для військовослужбовців, коли складанню підлягають лише строки цих пока­
рань, а розміри відрахувань із заробітку засудженого складанню не підлягають і обчис­
люються за кожним вироком самостійно.

3. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяль­
ністю не можуть бути переведені в будь-яке інше покарання відповідно до ч. 1 ст. 72.
При складанні цих покарань, а також складанні їх з іншими покараннями, суд може:
а) застосувати принцип поглинання менш суворого покарання більш суворим покаран­
ням (наприклад, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльні­
стю поглинає штраф); б) включити його в остаточне покарання як самостійне покарання.

4. Додаткові покарання одного виду, призначені судом за злочини, що входять у су­
купність, складаються у межах, передбачених для цього виду додаткового покарання у
Загальній частині КК. Додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються
самостійно.

5. Зарахування судом попереднього ув'язнення у разі засудження до позбавлення
волі провадиться з розрахунку день за день або виходячи із співвідношення покарань,
визначеного в ч. 1 ст. 72. Якщо ж суд призначає покарання, які не зазначені у ній, то,
враховуючи попереднє ув'язнення, він може пом'якшити покарання або повністю
звільнити засудженого від його відбування.

У строк попереднього ув'язнення включається строк: а) затримання особи органом дізнання за підозрою у вчиненні злочину (ст. 106 КПК); б) затримання особи слідчим за підозрою у вчиненні злочину (ст. 115 КПК); в) тримання особи під вартою як запобіж­ний захід (статті 155, 156, 165-2 КПК); г) перебування обвинуваченого у відповідно­му стаціонарному медичному закладі при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи (статті 204, 205 КПК).

Суд має звільнити засудженого від відбування основного покарання, якщо зараху­вання попереднього ув'язнення становить фактично відбуте ним призначене основне покарання.

Стаття 73. Обчислення строків покарання

Строки покарання обчислюються відповідно в роках, місяцях та годинах. При заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув'язнення допускається обчислення строків покарання у днях.

За загальним правилом, обчислення строків покарання провадиться в роках та мі­сяцях. Винятком із цього правила є громадські роботи, строк яких обчислюється у годинах. Обчислення строків покарання у днях допускається у разі: а) заміни (стат­ті 74, 82, 83, 85, 86, 90) або складання (статті 70-72) покарань; б) зарахування у строк покарання попереднього ув'язнення (ч. 5 ст. 72); в) зарахування у строк покарання часу, протягом якого до особи застосовувалися примусові заходи медичного характе­ру (частини 1, 4 ст. 84).

Розділ XII ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ

Загальні положення до розділу

1. Інститут звільнення від покарання та його відбування є одним з проявів принци­
пу гуманізму у кримінальному праві. Його застосування спрямоване на звуження меж
кримінально-правової репресії для стимулювання виправлення засудженого, адаптації
його до норм соціальної поведінки та вимог дотримання правопорядку.

Важливе значення для застосування цього інституту має поведінка засудженого. Судова практика виходить з того, що зокрема умовно-дострокове звільнення від відбу­вання покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можливі лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому голов­ною умовою прийняття такого рішення є доведеність: а) при умовно-достроковому звіль­ненні від відбування покарання - того, що засуджений сумлінною поведінкою і став­ленням до праці довів своє виправлення (ч. 2 ст. 81); б) при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким - того, що засуджений став на шлях виправлення (ч. З ст. 82); в) при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання особи, яка була за­суджена до позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до 18 років,- того, що вона сумлінною поведінкою, ставленням до праці та навчання довела своє виправлення (ч. 2 ст. 107).

2. Звільнення від покарання та його відбування є однією з форм реалізації кримі­
нальної відповідальності і застосовується у випадках, коли мета покарання вже дося­
гнута без реального відбування покарання або до закінчення строку його відбування,
н силу позитивної поведінки засудженого чи за інших передбачених КК підстав, або
не може бути досягнута через хворобу засудженого. Характерними ознаками цього
інституту є те, що: а) будь-який з його видів може застосовуватись тільки до особи,
яка визнана винною у вчиненні злочину за обвинувальним вироком суду і їй призна­
чена відповідна міра покарання; б) застосування будь-якого з його видів становить ви­
ключну прерогативу суду, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання
и;і підставі закону України про амністію чи акта помилування; в) підстави застосу­
вання звільнення від покарання та його відбування безпосередньо випливають з мети
покарання. За зазначеними ознаками інститут звільнення від покарання та його відбу-
МННЯ відрізняється від інституту звільнення від кримінальної відповідальності (див.
коментар до ст. 44).

3. Слід вказати на певну неточність назви розділу XII Загальної частини КК і, отже,
иі'нідповідність назви зазначеного інституту його суті. Адже суть цього інституту не
>>имежується лише звільненням від покарання та звільненням від відбування покарання.

і.п ;ілом вона полягає у тому, що за підстав, передбачених КК:

1) засуджений може (або повинен) бути звільнений судом від відбування покаран­
ня, призначеного вироком суду ще до початку його відбування;

2) засуджений може (або повинен) бути звільнений судом від подальшого відбу-
МННЯ покарання, частину якого він вже відбув;

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

Стаття 74

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

3) призначене засудженому покарання може бути замінене більш м'яким;

4) призначена засудженому міра покарання повинна бути знижена.

Матеріальною підставою звільнення від покарання та його відбування є недоціль­ність або ж неможливість призначення чи виконання покарання в силу втрати чи знач­ного зменшення суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочин, погіршення стану її здоров'я або ж в силу зміни закону. Ці загальні підстави конкретизуються стосовно окремих видів звільнення від покарання та його відбування.

Передбачені КК види звільнення від покарання та його відбування за характером звільнення можна поділити на такі:

1) звільнення від покарання: а) щодо особи, засудженої за діяння, караність якого
законом усунена (ч. 2 ст. 74); б) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4
ст. 74); в) у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74); г) за хворобою (ст. 84);
д) на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);

2) звільнення від відбування покарання:а) з випробуванням (ст. 75, 76, 77, 78);

б) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79);

в) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80);

г) умовно-дострокове (ст. 81); д) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до
трьох років (ст. 83); на підставі закону України про амністію або акта про помилу­
вання (ст. 85);

3) заміна більш м'яким покаранням: а) невідбутої частини покарання (ст. 82);
б) покарання повністю або невідбутої його частини на підставі закону України про
амністію або акта про помилування (ст. 85);