Зниження призначеної міри покарання (ч. З ст. 74). 2 часть

У разі, коли особа вчинила злочин хоча і після закінчення визначеного судом іспи-іоиоіо строку, але в період дії строку додаткового покарання, яке перевищує тривалість її 11 итового строку (наприклад, іспитовий строк було встановлено судом тривалістю до

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

Стаття 79

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

двох років, а додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади -тривалістю до трьох років), невідбута частина додаткового покарання за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за су­купністю вироків (ч. З ст. 71).

4. У випадках вчинення особою, звільненою від відбування покарання з випробуван­
ням, нового злочину після закінчення іспитового строку суди повинні долучати до справи
копію судового рішення про звільнення засудженого від призначеного покарання або про
направлення його для відбування останнього. Якщо таке рішення не ухвалювалося, суд при
розгляді справи про новий злочин не вправі призначати покарання за сукупністю вироків.

5. Відповідно до п. 15 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК ст. 78 за­
стосовується до осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення волі із застосуван­
ням відстрочки виконання вироку відповідно до ст. 46-1 КК 1960 р.

КАП (статті 23-40, 298-305).

КПК (статті 408-1, 408-2).

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов 'язаних з позбавленням волі, та здійснен­ня контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. Затверджена наказом ДДПВП. та МВС № 270/1560 від 19 грудня 2003 р.

Постанова ПВС № 7 від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами криміналь­ного покарання» (пункти 10, II).

Ухвала Колегії суддів палати з кримінальних справ ВСУ від 12 жовтня 2004 р. у справі 3.

Стаття 79. Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років

1. У разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення
волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім за­
суджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особли­
во тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як ос­
новного, так і додаткового покарання з встановленням іспитового строку у
межах строку, на який згідно з законом жінку може бути звільнено від роботи
у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.

2. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних
жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, суд може покласти на засу­
джену обов'язки, передбачені у статті 76 цього Кодексу.

3. Контроль за поведінкою засуджених здійснюється органами криміналь­
но-виконавчої системи.

4. Після закінчення іспитового строку суд, залежно від поведінки засудже­
ної, звільняє її від покарання або направляє для відбування покарання, при­
значеного вироком.

5. У разі, коли звільнена від відбування покарання з випробуванням жінка
відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця про­
живання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує по­
кладених на неї судом обов'язків або систематично вчинює правопорушення,
що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання
стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направ­
ляє засуджену для відбування покарання згідно з вироком суду.

6. Якщо засуджена вчинила в період іспитового строку новий злочин, суд
призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 і 72 цього
Кодексу.

1. Передбачене ст. 79 звільнення від відбування покарання з випробуванням є виявом гуманізму до засудженої, її дитини, батька цієї дитини та їхніх близьких родичів. Відпо­відно до ч. І ст. 79 таке звільнення від покарання допускається тільки: 1) щодо вагітних

жінок або жінок, які мають дітей віком до семи років; 2) при призначенні їм покарання у виді обмеження волі, а також при призначенні покарання у виді позбавлення волі, крім позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Отже, вказане звільнення від відбування покарання не може бути застосоване щодо: а) жінок, які не є вагітними, не мають дітей, у т. ч. позбавлені відповідно до закону бать­ківських прав, або мають дітей віком понад сім років; б) засуджених до таких видів основних покарань, як штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для вій­ськовослужбовців, довічне позбавлення волі; в) засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Жінки, засуджені до позбавлення волі на строк більше п'яти років за злочини, які не є тяжкими чи особливо тяжкими (це може статися у разі призначення їм покарання за сукупністю злочинів або сукупністю вироків шляхом повного чи часткового скла­дання призначених покарань відповідно до статей 70-72), можуть бути звільнені від покарання на підставі ст. 79.

Закон прямо не передбачає інших обмежень, крім зазначених вище, за наявності яких суд не може застосовувати звільнення від відбування покарання з випробуванням до вказаних категорій жінок. Але застосування цього виду звільнення від покарання є правом, а не обов'язком суду. Тому, вирішуючи питання про можливість його застосу­вання, суд бере до уваги такі обставини, як зловживання засудженою алкогольними напоями, вживання наркотичних засобів або психотропних речовин, наявність захво­рювання, що становить небезпеку для здоров'я дитини та інших людей, можливість забезпечити належні умови для виховання дитини тощо.

На відміну від загального виду звільнення від відбування покарання з випробуван­ням (статті 75-78), суд, застосовуючи розглядуваний вид звільнення від відбування по­карання з випробуванням, може звільнити засуджених жінок від відбування як основ­ного, так і додаткового покарання.

2. Тривалість іспитового строку визначається межами строку, на який згідно з зако­
ном жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досяг­
нення дитиною семирічного віку. Відповідно до закону жінкам у зв'язку з вагітністю і
пологами надається відпустка тривалістю 70 календарних днів до пологів і 56 (у разі
ускладнених пологів або народження двох і більше дітей - 70) днів після пологів. Жін­
кам, віднесеним до 1-4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської ката-
С ірофи, така відпустка надається тривалістю 180 днів (90 - до пологів і 90 - після пологів).

Мінімальної межі іспитового строку законом не встановлено. Тому видається, що ііікон не виключає можливості застосування звільнення від відбування покарання з ви­пробуванням як до жінок, які мають дітей віком, наприклад, шість з половиною років (з шестимісячною тривалістю іспитового строку), так і до вагітних жінок (з максималь­ною тривалістю іспитового строку до семи років і 90 днів).

3. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на за­
жену один або декілька обов'язків, які передбачені ч. 1 ст. 76 (про їх зміст див. ко-

ментардо ст. 76).

4. Застосування до засудженої звільнення від відбування покарання з випробуван­
ням закон пов'язує із здійсненням контролю за її поведінкою з боку органів виконання
Покараньза місцем проживання засудженої. Контроль полягає у постійній перевірці
ниримання засудженою умов, за яких випробування має вважатися успішним (ч. З

79). Якщо засуджена ухиляється від виконання покладених на неї судом обов'язків

• не займається доглядом, вихованням дитини, то їй виноситься письмове попере-

шія про можливість відміни покарання з випробуванням і направлення для відбу-

ншия призначеного судом покарання. У разі продовження засудженою недотримання

ілних умов відповідний орган кримінально-виконавчої системи вносить подання до

iv про направлення засудженої для відбування покарання згідно з вироком суду

сі. 79).

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

Стаття 80

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Контроль за поведінкою засуджених припиняється - за наявності відповідної по­станови (ухвали) суду - у зв'язку з: а) закінченням іспитового строку; б) відміною звіль­нення від відбування покарання та направленням для відбування покарання, призна­ченого вироком суду; в) скасуванням вироку; г) звільненням засудженої жінки, яка має дитину віком до семи років, від подальшого відбування покарання або заміною його більш м'яким; д) амністією, а також є) засудженням за вчинення нового злочину - за наявності вироку, що набрав законної сили; є) смертю засудженого (засудженої) - за наявності довідки відділу реєстрації актів громадянського стану.

5. Випробування буде вважатися успішним (частини 1, 2, 5 і 6 ст. 79) за умови, як­що засуджена: 1) не вчинила нового злочину протягом визначеного судом іспитового строку; 2) виконала протягом цього ж строку покладені на неї судом обов'язки; 3) не вчиняла систематично правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення (про поняття таких правопору­шень див. коментар до ст. 78); 4) не вчинила інші дії, передбачені ч. 5 ст. 79, а саме: а) не відмовилася від дитини; б) не передала дитину в дитячий будинок; в) не зникла з місця проживання; г) не ухилялася від виховання дитини і догляду за нею.

Дотримання зазначених умов протягом усього іспитового строку свідчить про те, що засуджена цілком довела своє виправлення і підлягає звільненню від покарання (ч. 4 ст. 79), що також тягне за собою визнання її такою, що не має судимості (п. 1 ст. 89).

Недотримання хоча б однієї із вказаних умов зобов'язує суд направити засуджену для відбування покарання, призначеного вироком (ч. 4 ст. 79).

7. У разі вчинення засудженою протягом іспитового строку нового злочину суд призначає покарання за сукупністю вироків за правилами, визначеними у статтях 71 і 72 (ч. 6 ст. 79). Детальніше про це див. коментар до ст. 78.

КЗП (ст. 179).

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чор­нобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 p. (cm. ЗО).

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р.

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов 'язаних з позбавленням волі, та здійснен­ня контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. Затверджена наказом ДДПВП та МВС № 270/1560 від 19 грудня 2003 р.

Стаття 80. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінчен­ням строків давності виконання обвинувального вироку

1. Особа звільняється від відбування покарання, якщо з дня набрання
чинності обвинувальним вироком його не було виконано в такі строки:

1) два роки - у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обме­
ження волі;

2) три роки - у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або
позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

3) п'ять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за
злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на
строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

4) десять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі
на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до по­
збавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

5) п'ятнадцять років - у разі засудження до покарання у виді позбавлення
волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин.

2. Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним
покаранням, призначеним за вироком суду.

3. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбу­
вання покарання. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня
з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання.
У цьому разі строки давності, передбачені пунктами 1-3 частини першої цієї
статті, подвоюються.

4. Перебіг давності переривається, якщо до закінчення строків, зазначених
у частинах першій та третій цієї статті, засуджений вчинить новий середньої
тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому
випадку починається з дня вчинення нового злочину.

5. Питання про застосування давності до особи, засудженої до довічного
позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе засто­
сувати давність, довічне позбавлення волі заміняється позбавленням волі.

6. Давність не застосовується у разі засудження за злочини проти миру
та безпеки людства, передбачені статтями 437-439 та частиною першою
статті 442 цього Кодексу.

1.Під давністю виконання обвинувального вироку розуміється сплив встановле­
них у законі строків з дня набрання чинності обвинувальним вироком, що виключає
виконання призначеного судом покарання, якщо обвинувальний вирок не було викона­
но у зазначені строки і засуджений не ухилявся від відбування покарання, і не вчинив
нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину. Існування в КК
цього виду звільнення від відбування покарання обумовлюється недоцільністю вико­
нання обвинувального вироку після спливу вказаних строків його виконання через
втрату належного карального і превентивного впливу. Адже, якщо засуджений не ухи­
лявся від відбування покарання і не вчинив протягом встановленого законом строку
нового злочину, то це, як правило, свідчить про втрату ним суспільної небезпечності.

Загальними умовами, за яких особа, крім тих, що засуджені за злочини, передбачені статтями 437-439 і ч. 1 ст. 442, або за інші злочини до довічного позбавлення волі, звіль­няється від відбування покарання відповідно до ст. 80, є: 1) закінчення зазначених у частинах 1 і 3 ст. 80 строків; 2) невчинення протягом цих строків нового середньої тяж­кості, тяжкого або особливо тяжкого злочину; 3) неухилення засудженого від відбуван­ня покарання.

Особа, засуджена за один із злочинів, передбачених статтями 437—439, ч. 1 ст. 442, не підлягає звільненню від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків дав­ності виконання обвинувального вироку (ч. 6 ст. 80).

Що стосується особи, засудженої до довічного позбавлення волі, то сплив п'ятнад­цятирічного строку давності не передбачає обов'язкового звільнення її від відбування покарання. Суд має право застосувати давність, але, якщо з урахуванням характеру зло­чину, особи засудженого та інших обставин суд не визнає за можливе її застосувати, то пін зобов'язаний довічне позбавлення волі замінити на позбавлення волі на певний строк (ч. 5 ст. 80).

Початком перебігу строку давності є день набрання чинності обвинувальним виро­ком, який встановлюється кримінально-процесуальним законодавством. Тривалість строків давності, передбачених пунктами 1-5 ч. 1 ст. 80, диференціюється залежно від тяжкості вчиненого злочину, а також виду та міри призначеного судом покарання, у і. ч. остаточного покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків (стат-іі 70-72).

При цьому засудження до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяж­кий злочин або не більше десяти років за особливо тяжкий злочин (пункти 3 і 4 ч. 1 ОТ. 80) є можливим у разі призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено зако­ном (ст. 69).

2. Правила звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків дав­
ності виконання обвинувального вироку, встановлені ст. 80, стосуються як основного,

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

Стаття 81

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

так і додаткового покарання. Відповідно до ч. 2 ст. 80 строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду.

3. Перебіг давності зупиняється, якщо засуджений ухиляється від відбування пока­
рання (ч. З ст. 80). Ухилення від відбування покарання - це умисні дія або бездіяль­
ність засудженого, спрямовані на невиконання покарання. Перебіг давності відновлю­
ється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання.
При цьому строки давності, які спливли до моменту ухилення засудженого від відбу­
вання покарання, підлягають зарахуванню. Але у разі відновлення перебігу давності
строки давності, передбачені пунктами 1-3 ч. 1 ст. 80, подвоюються. Наприклад, якщо
особа була засуджена до покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років за зло­
чин середньої тяжкості, після чого два роки відбувала покарання, протягом п'яти років
ухилялась від його відбування, а потім була затримана, але обвинувальний вирок не
виконувався (причинами цього може бути, наприклад, втрата кримінальної справи,
стихійне лихо чи інші надзвичайні обставини), то вона звільняється від відбування по­
карання на підставі ст. 80 через вісім років з дня набрання чинності обвинувальним ви­
роком (тобто через рік з дня затримання).

4. Вчинення засудженим до закінчення встановлених законом строків давності но­
вого середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину свідчить про збере­
ження або навіть підвищення суспільної небезпечності цієї особи. Тому виправданим є
визначення в законі (ч. 4 ст. 80) правила, згідно з яким у такому випадку обчислення
давності починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності, які
спливли до моменту вчинення нового злочину, не підлягають зарахуванню.

5. Особи, звільнені від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків дав­
ності виконання обвинувального вироку, відповідно до ч. З ст. 88 і ч. 2 ст. 90 визнають­
ся такими, що не мають судимості.

6. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності
виконання обвинувального вироку слід відмежовувати від звільнення від кримінальної
відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, про зміст якого див. комен­
тар до ст. 49.

7. Про особливості звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх у
зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку див. ст. 106
та коментар до неї.

Конвенція ООН про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26 листопада 1968 р. Ратифікована СРСР 25 березня 1969 р. (статті 1, 2, 4).

Статут міжнародного воєнного трибуналу від 8 серпня 1945 p. (cm. 6).

КПК(ст. 327).

Указ Президії Верховної Ради СРСР від 4 березня 1965 р. «Про покарання осіб, винних у зло­чинах проти миру і людяності та воєнних злочинах, незалежно від часу вчинення злочинів».

Стаття 81. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

1. До осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових
обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплі­
нарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути
застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу
може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбу­
вання додаткового покарання.

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути за­
стосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці
довів своє виправлення.

3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути за­
стосоване після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин
невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умис­
ний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі,
якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний
злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин,
за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умис­
ний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка ра­
ніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протя­
гом невідбутої частини покарання.

4. У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покаран­ня нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.

І. Виконання призначеного покарання є доцільним тільки за тієї умови, що ним до­сягається поставлена в законі мета: крім кари ще і виправлення засуджених, а також (іііюбігання вчиненню нових злочинів. Якщо ця мета може бути досягнута ще до закін­чення призначеного судом строку покарання, то в подальшому його виконанні відпадає необхідність. З огляду на це, закон передбачає можливість застосування судом умовно-лострокового звільнення від відбування покарання.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою звільнення осудженого від подальшого відбування покарання за таких умов: І) особа відбуває основне покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбов­ців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі; 2) засуджений своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці іонів своє виправлення; 3) він фактично відбув встановлену ч. З ст. 81 частину призна­ченого судом покарання.

Особи, яким покарання було замінено більш м'яким, можуть бути умовно-достро-ИОВОзвільнені і від цього більш м'якого покарання за правилами, передбаченими і і 81.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання не може бути застосоване Ю осіб, які відбувають основне покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати пінні посади або займатися певною діяльністю, громадських робіт і арешту.

Однією з найважливіших підстав для застосування умовно-дострокового звільнення пі і відбування покарання є виправлення засудженого, яке він довів своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці.

Сумлінна поведінка полягає у зразковому дотриманні вимог режиму, участі у са-пяльних організаціях засуджених, беззаперечному виконанні законних вказівок і piшоряджень адміністрації органів кримінально-виконавчої системи, відсутності по­рушень дисципліни, товариському ставленні до інших засуджених. Це поведінка, на повинні орієнтуватися інші особи, які відбувають покарання. Про поняття сумлін-ио.-о ставлення до праці див. коментар до ст. 91.

При застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбування покарання суди ПОВИННІвраховувати поведінку засудженого за весь період відбування ним покарання, а к дані про його попередні судимості та відшкодування матеріальних збитків, іа основу визначення мінімально необхідної частини строку, після відбуття якої пиве застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, по-к'ііо тяжкість вчиненого злочину, форму вини, рецидив злочинів, вид покарання, нідбуває засуджений, а також той факт, що особа раніше звільнялася умовно-роково від відбування покарання. 2. За вказаних вище умов особа може бути умовно-достроково звільнена і від відбу-

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

Стаття 82

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

вання додаткового покарання - повністю або частково. Але таким додатковим покаран­ням, від якого можна звільнити достроково (тобто до закінчення строку), є лише позбав­лення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Часткове звіль­нення від відбування додаткового покарання може відбутися, наприклад, у виді змен­шення строку позбавлення права обіймати певні посади, застосованого як додаткове

покарання.

При умовно-достроковому звільненні від відбування основного покарання засудже­ного, щодо якого було застосовано додаткове покарання, суд може вирішити питання про його повне або часткове звільнення від відбування і додаткового покарання не тільки тоді, коли про це порушено питання у поданні органу, який відає виконанням покарання, а й за своєю ініціативою.

Якщо при умовно-достроковому звільненні засудженого від відбування основного покарання суд відмовив у такому звільненні від додаткового покарання, повторний розгляд цього питання можливий лише після закінчення строків, передбачених ч. 5

ст. 407 КПК.

Коли питання про умовно-дострокове звільнення від відбування додаткового пока­рання виникло після повного відбуття засудженим основного покарання, суд за поданням зазначених у ч. 1 ст. 407 КПК органів може повністю або частково звільнити його від додаткового покарання після фактичного відбуття встановленої законом частини останнього та за наявності інших зазначених у законі умов.

3. Вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від
відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину тягне
призначення судом покарання за сукупністю вироків (ч. 4 ст. 81).

4. При вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від відбування пока­
рання щодо засудженого, покарання якому було пом'якшено згідно з актом амністії,
помилування або за рішенням суду, фактично відбута частина покарання повинна об­
числюватись виходячи з покарання, встановленого актом амністії, помилування або

рішенням суду.

5. Якщо покарання визначено за сукупністю злочинів або вироків, то суд, застосо­
вуючи умовно-дострокове звільнення від його відбування, повинен виходити із загаль­
ного строку покарання, призначеного за сукупністю, і враховувати при цьому поло­
ження ч. З ст. 81.

6. Матеріали про умовно-дострокове звільнення, які подають органи, що відають
виконанням покарання, мають відповідати вимогам, передбаченим кримінально-вико­
навчим законодавством. Коли ці вимоги не виконано (характеристика не відображає
процесу виправлення засудженого або стосується не всього періоду відбування ним
покарання, немає даних про попередні судимості та відшкодування матеріальних збит­
ків, не подано витяг із рішення спостережної комісії або служби у справах неповноліт­
ніх тощо) і заповнити ці прогалини в судовому засіданні неможливо, суддя на стадії
підготовки справи до розгляду повертає матеріали для відповідного оформлення, а коли
недоліки виявлено в судовому засіданні,- ухвалює відповідну постанову, в якій зазна­
чає підстави для повернення матеріалів.

Відсутність у матеріалах даних про можливість працевлаштування засудженого піс­ля умовно-дострокового звільнення від відбування покарання не може бути підставою для відмови у задоволенні подання.

7. Згідно зі ст. 407 КПК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання за­
стосовується суддею місцевого суду за місцем відбування засудженим покарання за
спільним поданням органу, що відає виконанням покарання, спостережної комісії або
служби у справах неповнолітніх. Суд має повідомляти ці органи про час і місце судово­
го розгляду.

8. При застосуванні умовно-дострокового звільнення від відбування покарання осіб,
що вчинили злочини до 1 вересня 2001 p., тобто до набрання чинності новим КК, слід ке­
руватися п. 11 Прикінцевих та перехідних положень КК. Виходячи зі змісту зазначеного

пункту умовно-дострокове звільнення від відбування покарання названих осіб здійсню­ється з урахуванням особливостей кожної кримінальної справи за правилами, встанов­леними статтями 81 та 107 КК 2001 p., якщо вони є більш м'якими, ніж ті, що були пе­редбачені статтями 52, 52-1, 53 КК 1960 p., і, навпаки, за правилами, передбаченими статтями 52, 52-1, 53 КК 1960 p., якщо вони є більш м'якими, ніжті, що встановлені статтями 81 та 107 КК 2001 р.

КПК (ст. 407). КВК (глава 23).

Постанова ЛВС № 2 від 26 квітня 2002 р. «Про умовно-дострокове звічьнення від відбуван­ня покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м 'яким».

Стаття 82. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким

1. Особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення
волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м'яким
покаранням. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах
строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду по­
карання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призна­
ченого вироком.