Зниження призначеної міри покарання (ч. З ст. 74). 5 часть

Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» від 12 липня 2001 р.

Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р.

Закон України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 р.

Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місце­вих рад та сільських, селищних, міських голів» від 6 квітня 2004р.

Закон України «Про третейські суди» від 11 травня 2004 р.

Закон України «Про Центральну виборчу комісію» від ЗО червня 2004 р.

Закон України «Про вибори народних депутатів України» в редакції від 7 липня 2005 р.

Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 4 квітня 2006 р.

Закон України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» в ре­дакції від 3 березня 2005 р.

Положення про здійснення помилування. Затверджене Указом Президента України № 1118/2005 від 19 липня 2005 р.

Постанова ПВС № 16 від 26 грудня 2003 р. «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості» (пункти 1-3).

Стаття 89. Строки погашення судимості

Такими, що не мають судимості, визнаються:

1) особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначе­ного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуван­ням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщострок додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа ви­знається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового пока­рання;

2) жінки, засуджені відповідно до статті 79 цього Кодексу, якщо протягом
іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо після закінчення
цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування по­
карання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від
додаткового покарання і його строк перевищує тривалість іспитового строку,
то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додат­
кового покарання;

3) особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю після виконання цього покарання;

4) особи, які відбули покарання у виді службового обмеження для війсь­
ковослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослуж­
бовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбов­
ці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;

5) особи, засуджені до штрафу, громадських робіт, виправних робіт або
арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та до­
даткового) не вчинять нового злочину;

6) особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин не­
великої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років
з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового
злочину;

7) особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості,
якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та до­
даткового) не вчинять нового злочину;

8) особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони про­
тягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не
вчинять нового злочину;

9) особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо
вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додатко­
вого) не вчинять нового злочину.

1. Судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня на-
ііня законної сили обвинувальним вироком), та встановлює підстави її припинення.

І лкими підставами є погашення судимості та її зняття. Як погашення, так і зняття су-іимостіпов'язані зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна перетерпі-іи негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення.

2. Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загальноправові на-
іідкизасудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята,

и правовому сенсі вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не від-ала. Вона не зобов'язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину її призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків пшньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-IX питань, у т. ч. і при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припи­неннясудимості і є неприпустимим.

3. Погашення судимості є типовим і найбільш поширеним способом її припинення.
Прицьому особа втрачає статус судимого без будь-яких своїх додаткових зусиль, без
прийняття спеціального рішення з цього приводу державним органом. Автоматичне

ішення судимості випливає безпосередньо із КК.

I Для того щоб судимість виявилася погашеною, необхідним є дотримання вста-
.... шсних в КК умов, які диференційовані з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого

піну, виду призначеного покарання, застосування звільнення від відбування пока-ІНЯз випробуванням. Однак неодмінно вимагається, щоб з моменту набуття чин-

I1 обвинувальним вироком, яким засудженому призначене покарання, пройшов
нийстрок.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XIII

( тчття 90

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

При засудженні зі звільненням від відбування покарання з випробуванням (стат­ті 75, 79) судимість погашається одразу ж після успішного спливу іспитового строку. Випробування вважається успішно подоланим, а судимість погашеною, якщо протягом встановленого судом строку: 1) особою не вчинено нового злочину; 2) рішення про звіль­нення від відбування покарання з випробуванням не скасоване з інших підстав, перед­бачених законом (ч. 2 ст. 75, ч. 5 ст. 79).

Якщо таким засудженим було призначене додаткове покарання, а його строк пере­вищує іспитовий строк, то судимість погашається після відбуття цього додаткового по­карання.

Щодо ряду категорій засуджених судимість погашається одразу ж після відбування покарання, причому незалежно від тривалості такого покарання. До них належать осо­би, які відбули покарання у виді: а) позбавлення права обіймати певні посади чи займа­тися певною діяльністю; б) службового обмеження для військовослужбовців; в) три­мання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; г) тримання на гауптвахті замість арешту (для військовослужбовців).

У всіх інших випадках (пункти 5-9 ст. 89) умовами погашення судимості є: 1) від­бування особою основного і додаткового покарання; 2) сплив строку погашення суди­мості, визначеного ст. 89. Такий строк становить від одного до восьми років і залежить від виду покарання, його тривалості, ступеня тяжкості злочину, за який засуджено осо­бу; 3) невчинення особою протягом цього строку нового злочину.

КПК (ст. 414).

Постанова ПВС №16 від 26 грудня 2003 р. «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості» (пункти 4-6).

Стаття 90. Обчислення строків погашення судимості

1. Строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і
додаткового покарання.

2. До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого ви­
рок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не перери­
валася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченні
строків давності виконання вироку.

3. Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то
строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її
від відбування покарання (основного та додаткового).

4. Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким пока­
ранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш
м'якого покарання (основного та додаткового).

5. Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення су­
димості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості перери­
вається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості
обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покаран­
ня (основного та додаткового) за останній злочин.

1. У строк судимості, як правило, включаються такі періоди: 1) час від вступу вироку в законну силу до початку виконання (відбування) покарання. Якщо покарання з яки­хось причин взагалі не звертається до виконання, то особа вважається судимою з момен­ту набуття чинності вироком і до спливу строку давності виконання обвинувального вироку. Коли ж вирок звертається до виконання із запізненням, то судимість подовжу­ється на час такої затримки; 2) термін основного покарання; 3) термін додаткового по­карання, якщо воно виконується після відбування основного покарання; 4) проміжок

Часувід закінчення відбування покарання до остаточного погашення судимості. Саме ні проміжки, вказані в ст. 89, диференційовано щодо окремих видів покарань, різних за іяжкістю злочинів і строків покарання.

2. Строк погашення судимості починає текти з наступного дня після закінчення від-
гя покарання. При призначенні штрафу таким днем слід вважати день, наступний

після сплати його повної суми. Якщо особі було призначене додаткове покарання у ви-п позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, то строк погашення судимості починає текти після спливу останнього дня відбування цього по­карання.

Спливає строк погашення судимості в останній день перебігу цього строку. Напри-ід, вирок, яким особу засуджено за злочин середньої тяжкості до основного покаран­ий на 4 роки позбавлення волі і додаткового у виді позбавлення права керувати транс­портними засобами протягом 3 років, вступив у силу 15 липня 2002 р., під варту осуджений взятий 25 липня 2002 р. Покарання у виді позбавлення волі буде відбуте ним 24 липня 2006 p., додаткове покарання триватиме з 25 липня 2006 р. до 24 липня '009 р. Строк погашення судимості розпочнеться з 25 липня 2009 р. і спливе 24 липня '012 р. Починаючи з 25 липня 2012 р. судимість вважається погашеною, а вказана осо-".і такою, що не має судимості.

3. Призначене судом покарання може виявитися невідбутим у належний строк.
І Іричинами цього можуть бути:

1) поведінка самого засудженого - його ухилення від відбування покарання. Напри-
і іад,втеча з місць позбавлення волі. В такому випадку терміном, після якого починає
іскти строк погашення судимості, слід вважати фактичне звільнення особи від відбу-
ііііиня покарання;

2) дострокове звільнення від відбування покарання: а) умовно-дострокове звільнен­
им від відбування покарання на підставі ст. 81; б) на підставі акта про амністію; в) у
іи'язку з помилуванням. При цьому строк погашення покарання починається з моменту
інільнення від покарання - з наступного дня після звільнення. Однак тривалість строку
погашення судимості визначається, виходячи з тяжкості злочину та виду покарання,
ніиначеного вироком. Якщо особа звільнена умовно-достроково, то випробувальний
строк, протягом якого тече невідбута частина покарання, тече одночасно зі строком
погашення судимості;

3) заміна покарання більш м'яким. Це також може бути проведене з підстав, перед-
п.ічених КК (ст. 82), а також у зв'язку з амністією чи помилуванням. У такому випадку
і і рок погашення судимості починає текти з моменту відбуття більш м'якого покаран­
ня. Тривалість строку визначається виходячи з фактично відбутого більш суворого по-
Карання,яке спочатку й було призначене за вироком суду. Наприклад, особа була засу-
ькена за умисний тяжкий злочин до покарання у виді 8 років позбавлення волі. Після
мідбуття 5 років позбавлення волі невідбуту частину покарання було замінено на ви­
правні роботи, їх тривалість відповідно до ч. 1 ст. 82 визначено у 2 роки. Строк пога­
шення судимості в такому разі становить 6 років (відповідно до ч. 8 ст. 89), а перебіг
цьогостроку почнеться після відбуття виправних робіт, тобто через 7 років після почат-

підбування призначеного покарання.

4. Єдина вимога, яку пред'являє КК до поведінки особи в період судимості,- це не-
и'іинення нового злочину. Вчинення нового як умисного, так і необережного злочину
І аідчить,що засуджений не довів свого остаточного виправлення. При цьому потрібно,
щоб за злочин, вчинений у період судимості, особа не була на законних підставах звіль-
іііпа від кримінальної відповідальності або покарання.

Вчинення нового злочину в період судимості перериває перебіг строку її пога­шення. Це означає, що раніше відбута частина строку погашення судимості анулю-I і і.ся і не береться до уваги, цей строк починає текти заново в повному обсязі. Оскільки шмість - це самостійний наслідок покарання за кожний злочин, то строки пога-

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ ХШ

Стаття 91

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

шення судимості обчислюються окремо стосовно і раніше вчиненого, і нового (того, який перервав судимість) злочину. Розпочинається перебіг строків погашення суди­мості після повного відбування покарання (основного і додаткового) за останній зло­чин. Наприклад, 10 лютого 2002 р. розпочався перебіг строку погашення судимості в особи, засудженої до позбавлення волі за тяжкий злочин. Тривалість такого строку згідно з п. 8 ст. 89 - шість років, закінчитися він мав 9 лютого 2008 p., і з 10 лютого 2008 р. особа вважалася б несудимою. Однак 15 липня 2005 р. ця ж особа вчинила злочин середньої тяжкості, за який вона засуджена до позбавлення волі на чотири роки та до позбавлення права займатися певною діяльністю строком три роки, вирок набув чинності 23 липня 2005 р. і тоді ж почав виконуватися. У зв'язку із вчиненням злочину в період погашення судимості її строк перервався. Після повного відбування основного і додаткового покарання за останній злочин з 23 липня 2012 р. почнуть текти водночас два строки судимості - за перший і за другий злочин. Спливуть вони відпо­відно 23 липня 2018 р. та 23 липня 2015 р. (за умови, що знову не будуть перервані вчиненням нового злочину).

Постанова ПВС від 26 грудня 2003 р. № 16 «Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості» (пункти 6—8).

Стаття 91. Зняття судимості

1. Якщо особа після відбуття покарання у виді обмеження волі або позбав­
лення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела
своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків,
зазначених у статті 89 цього Кодексу.

2. Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як поло­
вини строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 цього Кодексу.

3. Порядок зняття судимості встановлюється Кримінально-процесуаль­
ним кодексом України.

1. Судимість не є самоціллю. Вона покликана закріпити результати впливу на за­
судженого в ході виконання покарання, дати змогу переконатися, що відбулося його
виправлення. Однак засуджений своєю поведінкою може довести, що завдання, які
стоять перед судимістю, досягнуті і до погашення її строку, встановленого в ст. 89.
З огляду на це, закон передбачає можливість дострокового зняття судимості, що є не
лише виявом гуманізму та індивідуального підходу до реалізації кримінальної відпо­
відальності, а й сприяє прискоренню остаточного виправлення засудженого, попере­
дженню рецидиву.

2. Підстави дострокового зняття судимості визначені в кримінальному законі, його
процесуальний порядок регламентований ст. 414 КПК. Відповідно до положень, сфор­
мульованих у частинах 1 і 2 ст. 91, судимість може бути знята лише за таких умов:
1) особа відбула покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі; 2) спливло не
менше половини строку погашення судимості, зазначеного у ст. 89; 3) зразковою пове­
дінкою і сумлінним ставленням до праці особа довела своє виправлення.

3. Дострокове зняття судимості можливе лише щодо осіб, які відбули покарання у
виді позбавлення волі або обмеження волі. Не вважаються такими, що відбували пока­
рання у виді позбавлення волі або обмеження волі, засуджені, яким відповідно до зако­
ну ці покарання замінювалися на інші або щодо яких застосовувалося звільнення від
покарання, звільнення від відбування покарання з випробуванням чи заміна цих пока­
рань більш м'якими. Дострокове зняття судимості не застосовується до:

1) військовослужбовців, яким позбавлення волі на строк до двох років замінено на тримання у дисциплінарному батальйоні на цей же строк;

2) звільнених від відбування покарання з випробуванням: а) на підставі ст. 75
(за умови, що вони успішно пройшли випробування і не направлялися для відбування
призначеного покарання); б) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи
років, на підставі ст. 79 (якщо вони не направлялися для відбування покарання згідно
t вироком суду);

3) звільнених від покарання: а) у виді позбавлення волі або обмеження волі у зв'язку
11 шкінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80); б) внаслідок
бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці осіб, яких на час розгляду спра­
ви в суді не можна вважати суспільно небезпечними (ч. 4 ст. 74);

4) осіб, яким невідбута частина покарання у виді позбавлення волі чи обмеження
полі замінена відповідно до ст. 82 або ж на підставі акта амністії чи помилування на
оільш м'яке покарання. Це не поширюється на осіб, яким позбавлення волі було замі­
нено на обмеження волі - судимість з них може бути знята достроково;

5) звільнених від відбування покарання: а) вагітних жінок і жінок, які мають дітей
піком до трьох років (ст. 83); б) за хворобою (ст. 84).

Такими чином, ст. 91 застосовується щодо осіб, яким за вироком суду було при-шачене покарання у виді позбавлення або обмеження волі, і вони реально відбували його. При цьому не має значення, повністю було відбуте призначене покарання чи особа відбула його частково, будучи звільненою достроково з підстав, передбачених

ІІІКОНОМ.

4. Особи, які відбули інші покарання, не мають права на дострокове зняття судимо-
і м. Строк погашення судимості після відбування покарань у виді штрафу, виправних
робіт або арешту становить лише один рік. Скорочувати цей незначний термін закон
іважаєнедоцільним, оскільки один рік - це мінімальний строк, протягом якого можна
переконатися у виправленні засудженого.

5. Дострокове зняття судимості можливе після спливу не менш як половини строку
погашення судимості, встановленого законом. При визначенні початкових і кінцевих
моментів цього строку слід керуватися положеннями, викладеними в ст. 90.

В який момент другої половини цього строку може бути знята судимість, КК не иичначає. Це означає, що в принципі допускається зняття судимості в її останні тижні

ЧИ ДНІ.

6. Встановлення в законі вимоги щодо обов'язкового відбування частини строку
погашення судимості означає, що засудженому має бути наданий достатньо тривалий
ісрмін для того, щоб він довів своє виправлення, перетерпів обмеження, які пов'язані із
І \ димістю.Тому видається, що судимість з осіб, які достроково звільнені від відбуван­
ня покарання чи яким покарання замінено більш м'яким, не повинна зніматися, при­
наймні, до спливу строку покарання, призначеного за вироком суду. В іншому випадку
неможливе направлення для відбування покарання особи, яка не витримала іспитовий
С і рок, вчинила новий злочин.

7. Крім формальних вимог - відбування покарання та спливу не менше половини
«■іроку погашення судимості,- закон встановлює і вимоги щодо поведінки особи, яка
претендує на погашення судимості. Ця особа повинна довести своє виправлення зраз-
і иною поведінкою і сумлінним ставленням до праці протягом усього відбутого строку
П01ашення судимості.

Зразковою слід вважати таку поведінку в сім'ї, стосовно сусідів, членів трудового і очективу, інших колективів, членом яких є засуджений, всього суспільства, яка соціа-п.ііо схвалюється, з позицій суспільної моралі, і гідна для наслідування іншими особами. ' тлінне ставлення до працінасамперед передбачає, що особа бере участь у суспіль­ні) корисній праці в одній із існуючих організаційно-правових форм (робота за наймом, їсть у підприємництві, виконання роботи за цивільно-правовими договорами, індиві-і\лльна праця). Причому засуджений займається трудовою діяльністю, яка схвалюєть­ся суспільством (а не, скажімо, займається крадіжкою виробів з кольорових металів для

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XIII

Психіатрична допомога являє собою комплекс спеціальних заходів, спрямованих н.і обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених і.іконом, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та і. шко-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади.

Застосування до неосудної (обмежено осудної) особи примусових заходів медично-Р0 характеру є можливим лише за умови, якщо: 1) доведено вчинення нею суспільно

.(печного діяння, що містить ознаки конкретного злочину; 2) за своїм психічним Гіномособа являє небезпеку для суспільства.

2. Примусові заходи медичного характеру є одним із видів психіатричної допомоги
Громадянам,які страждають на психічні розлади. Крім зазначених у ст. 92, іншими

йми такої допомоги є: психіатричний огляд, добровільна госпіталізація особи до Ш имагричного закладу, поміщення особи до психоневрологічного закладу для со-п>ного захисту або спеціального навчання, переведення особи із цього закладу до піку-інтернату (пансіонату) для громадян похилого віку та інвалідів. І оловна відмінність примусових заходів медичного характеру від інших видів пси-Iнічної допомоги полягає у тому, що лише перші застосовуються до осіб, які визна-. іом неосудними чи обмежено осудними у зв'язку із вчиненням ними суспільно щічного діяння, передбаченого КК.

і І Іоміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини визнаєть-:•'чином (ст. 151).

України «Про психіатричну допомогу» від 22 лютого 2000р. (розділ 2).

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Роздії XIV

Стаття 94

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Стаття 93. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медич­ного характеру

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:

1) які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;

2) які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;

3) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу
до постановления вироку або під час відбування покарання.

1. Згідно зі ст. 93 примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані
судом до осіб, які вчинили:

1) суспільно небезпечне діяння у стані неосудності. Такі особи не підлягають кри­
мінальній відповідальності (ч. 2 ст. 19);

2) злочин у стані обмеженої осудності. Такі особи підлягають кримінальній відпо­
відальності (ст. 20);

3) злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановления
вироку. Ці особи не підлягають покаранню, до них за призначенням суду можуть засто­
совуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання вони можуть під­
лягати покаранню (ч. З ст. 19);

4) злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу під час відбування
покарання. Вони можуть бути звільнені від подальшого відбування покарання, і суд має
право застосувати до них примусові заходи медичного характеру чи передати на піклу­
вання органів охорони здоров'я (п. З ст. 93). У разі припинення примусових заходів
медичного характеру такі особи можуть підлягати подальшому відбуванню покарання
(ч. 4 ст. 95).

Про поняття неосудності і обмеженої осудності див. статті 19 і 20 та коментар до них.

2. Застосування примусових заходів медичного характеру є правом, а не обов'язком
суду. Вони застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними. Якщо особа
страждає на психічну хворобу і вчинила суспільно небезпечне діяння, але за характе­
ром вчиненого і за своїм психічним станом не являє собою небезпеки для суспільства і
не потребує надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, то примусові
заходи медичного характеру не застосовуються.

3. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з
урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого суд може застосувати один із
чотирьох видів примусових заходів медичного характеру, передбачених ч. 1 ст. 94.

КПК (частини 2 ІЗ ст. 408, статті 416, 417).

Постанова ПВС № 7 від З червня 2005 р. «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування».

Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру

1. Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного ха­рактеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому по­
рядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;