Стаття 58. Службові обмеження для військовослужбовців

Покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а та­кож у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ X

( шиття 59

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

2. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження про­вадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в ме­жах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засудже­ний не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

1. Службове обмеження для військовослужбовців є новим видом основного пока­
рання і має комбінований характер: а) воно проявляється у примусових заходах майно­
вого характеру: в дохід держави відраховується від десяти до двадцяти відсотків із су­
ми грошового забезпечення засудженого; б) на засудженого вчиняється моральний
вплив - він не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, строк покаран­
ня не зараховується йому у строк вислуги років для присвоєння чергового військового
звання. Про поняття військовослужбовця див. коментар до ст. 401.

Це покарання може призначатися судом як у випадках, коли воно вказане в санкції нор­ми Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, так і у ви­падках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, дійде до висновку про можливість застосування до нього цього покарання замість обмеження волі чи позбав­лення волі на строк не більше двох років (ч. 1 ст. 58). Воно може застосовуватися також при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69), а також при звільненні від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилуван­ня (ст. 85 КК) та заміні невідбутої частини покарання більш м'яким (статті 82, 83).

2. Службове обмеження для військовослужбовців застосовується на строк від шести
місяців до двох років.

3. Покарання у виді службових обмежень не може призначатися військовослужбов­
цям строкової служби (ч. 1 ст. 58).

4. Суд може застосувати умовно-дострокове звільнення від відбування службових
обмежень для військовослужбовців до осіб, що відбувають це покарання (ч. 1 ст. 81).

5. Особи, які відбули покарання у виді службового обмеження для військовослуж­
бовців, визнаються такими, що не мають судимості (п. 4 ст. 89).

Конституція України (ст. 43).

КВК(ст. 47).

КПК(ст.41О).

Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 4 квітня 2006 р.

Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщи­ками (мічманами) Збройних Сил України. Положення про проходження військової служби сол­датами (матросами), сержантами і старшинами Збройних Сил України. Положення про про­ходження військової служби (навчання) за контрактом у Збройних Силах України курсантами (слухачами) вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих на­вчальних закладів. Положення про проходження військової служби за контрактом та кадрової військової служби у Службі безпеки України. Положення про проходження строкової військової служби солдатами і матросами, сержантами і старшинами Служби безпеки України. Поло­ження про проходження військової служби (навчання) за контрактом курсантами (слухачами) вищих військових навчальних закладів Служби безпеки України. Затверджені Указом Президен­та України № 1053/2001 від 7 листопада 2001 р.

Положення про проходження військової служби військовослужбовцям Служби зовнішньої роз­відки України. Затверджене указом Президента України № 619/2006 від 17 липня 2006 р.

Інструкція про організацію виконання вимог Положення про проходження військової служ­би солдатами (матросами), сержантами і старшинами Збройних Сил України. Затверджена наказом МО № 322 від ЗО вересня 2002 р.

Інструкція про проходження військової служби в Управлінні державної охорони України. За­тверджена наказом У ДО № 23 від 28 лютого 2004 р.

Стаття 59. Конфіскація майна

1. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплат­
ному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власні­
стю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити,
яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіс­
куються.

2. Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисли­
ві злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбаче­
них в Особливій частині цього Кодексу.

3. Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України.

1. Конфіскація майна - додатковий вид покарання, який полягає у примусовому без­
оплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке належить за­
судженому на праві власності.

2. За змістом ч. І ст. 59 конфіскація, як законна форма позбавлення права власності,
і мовною або частковою. У вироку суду має бути чітко визначена та частина майна, яка
і "ііфіскується, або перелічено всі предмети, що конфіскуються (наприклад, підприєм-
I і во,що є власністю винного, його будинок, дача, автомобіль, гараж, телевізор). Заміна
Мійна,що конфіскується, на еквівалентну грошову суму не допускається.

3. Особливістю конфіскації майна є те, що вона: 1) може бути призначена лише у
іипадках,прямо передбачених в санкціях норм Особливої частини КК; 2) встановлена

і чжкі та особливо тяжкі корисливі злочини (про поняття тяжких та особливо тяжких
ІЛОЧИНІвдив. ст. 12 і коментар до неї). Корисливим тяжким або особливо тяжким зло­
чином може бути визнаний будь-який із злочинів, визначених у частинах 4 чи 5 ст. 12,
ІКЩОйого вчинено із корисливих спонукань. Під корисливими спонуканнями слід ро­
пі и бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для
або інших осіб, одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних
рат чи обов'язків або досягти іншої матеріальної вигоди.

4. Для забезпечення конфіскації майна і цивільного позову у кримінально-про-
альному порядку накладається арешт на вклади, цінності та інше майно обвинува-

югочи підозрюваного або осіб, на яких законом покладено матеріальну відповідаль­на його дії, а також вилучається майно, на яке накладено арешт. Вилучені гроші, ЦІННІпапери та коштовності передаються за описом у фінансові органи для збе­ри.шия. Транспортні засоби описуються, опечатуються і передаються на зберігання в ОрганиДАІ. Будівлі описуються, і до нотаріальної контори або виконкому сільської і і пі надсилається лист або копія постанови про накладення арешту з приписом не за-|і нувати жодних цивільно-правових угод щодо них. Приховування майна, що підля-конфіскації або на яке накладено арешт чи яке описано, утворює склад злочину, і баченого ст. 388.

I Іевиявлення на час розгляду справи у суді у винного майна, яке належить йому на
Правівласності і може підлягати конфіскації, не може бути підставою для незастосу-

ня конфіскації. Таке майно може бути виявлене на стадії виконання вироку у справі, ню набрав законної сили.

5. У ч. З ст. 59 вказано, що Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначаєть-
ікономУкраїни. Такий Перелік є додатком до цього КК. Конфіскація, таким чином,
маєабсолютного характеру, оскільки мінімум майна (предмети першої потреби),
(вхідногозасудженому та особам, які перебувають на його утриманні, не підлягає

нікації. '> Засуджений може бути звільнений від конфіскації майна за амністією (ст. 86), а

I1 при звільненні від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жі-
икі мають дітей віком до семи років (ч. 1 ст. 79) та умовно-достроковому звільненні

нідбування покарання (ст. 81) якщо до дня набрання чинності закону про амністію

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

або на день звільнення від покарання не був виконаний вирок суду в частині конфіска­ції майна.

7. Конфіскація як вид покарання не застосовується до неповнолітніх (ст. 98).

8. Поряд з конфіскацією, як видом додаткового покарання, виділяють спеціальну
конфіскацію, яка не є видом покарання. Вона передбачена кримінально-процесуальним
законодавством і полягає в примусовому безоплатному вилученні в дохід держави зна­
рядь злочину, що належать обвинуваченому, а також грошей, цінностей, інших речей,
нажитих злочинним шляхом (наприклад, статті 176, 177, 201, 204, 208, 209, 240, 246,
248, 249, 305 КК).

Конституція України (ст. 41).

КПК (статті 81, 125, 126, 324).

КВК (статті 48, 49).

ЦПК (статті 374, 375, 377).

Постанова ПВС № 7 від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами криміналь­ного покарання» (пункти 15, 19).

Постанова ПВС № 2 від 27 березня 1987 р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про розкрадання державного та колективного майна на підприєм­ствах і в організаціях агропромислового комплексу» (п. 17).

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» (п. 37).

Стаття 60. Арешт

1. Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізо­
ляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців.

2. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.

3. Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних
жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років.

1. За своєю правовою природою арешт є різновидом позбавлення волі на короткий
строк, що полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції від суспільства. Така ізоля­
ція засудженого поєднується із застосуванням до нього обмежень, спеціально передба­
чених режимом відбування даного покарання, а також із застосуванням заходів вихов­
ного характеру. Це покарання може застосовуватися, коли воно вказане в санкції норми
Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, а також
при призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69) та при звіль­
ненні від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування
(ст. 85).

Арешт може застосовуватися до всіх засуджених, у т. ч. і до непрацездатних (інвалідів 1-2 групи), осіб пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби. Суд не може застосовувати арешт до вагітних жінок та жінок, що мають дітей віком до семи років. Особливості застосування арешту щодо неповнолітніх визначено уст. 101.

2. Короткочасність ізоляції від суспільства особи, засудженої до арешту, полягає у
тому, що цей вид покарання встановлюється на строк від одного до шести місяців.
Конкретний строк арешту визначається судом, виходячи із загальних засад призначен­
ня покарання (ст. 65).

3. Відбування арешту здійснюється в спеціальних виправних установах - арештних
домах. Згідно з ч. 2 ст. 60 військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.

4. До осіб, які відбувають арешт, не може застосовуватися звільнення від відбуван­
ня покарання з випробуванням (ст. 75) та умовно-дострокове звільнення від відбування
покарання (ст. 81).

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

5. Особи, які були засуджені до арешту, визнаються такими, що не мають судимості,
нкіцо вони протягом року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину (п. 5 ст. 89).

6. Втеча засудженого до арешту з місця позбавлення волі або з-під варти утворює
ід злочину,передбаченого ст. 393.

Статут гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України від 24 березня 1999 р. і, татті2, 98, 218, 220, 245, додаток 6).

КВК (статті 51-55).

Інструкція про порядок і умови утримання засуджених, узятих під варту та затриманих ніш ьковослужбовців. Затверджена наказом МО № 618 від 16 грудня 2004 р.

Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Затверджені наказом І ЦІВП № 275 від 25 грудня 2003 р.

Стаття 61. Обмеження волі

1. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в криміналь­
но-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умо­
вах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого
до праці.

2. Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років.

3. Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жі­
нок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пен­
сійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і
другої групи.

1. Обмеження волі є видом основного покарання, що чинить подвійний вплив на
\ дженого, який водночас: а) обмежується в свободі пересування і виборі місця про-

і ивання;б) обов'язково залучається до праці. Це покарання може застосовуватися тоді, коли воно вказане в санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідаль­нії, ть за вчинений злочин, а також при призначенні більш м'якого покарання, ніж пе-

іоачено законом (ст. 69), при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким і< питі82, 83). Не виключається призначення цього покарання при звільненні від пока-р.іиня на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85).

Обмеження волі є строковим покаранням - воно може призначатися судом на строк

одного до п'яти років. Засуджені відбувають це покарання у кримінально-виправ-

них установах відкритого типу без ізоляції від суспільства. Відповідно до п. 6 розділу II

Прикінцевих та перехідних положень КК особи, які відбувають покарання за вироком

іу у виді позбавлення волі на строк до п'яти років в колоніях-поселеннях, вважають-I її іакими, що відбувають покарання у виді обмеження волі.

2. Частина 3 ст. 61 визначає вичерпний перелік осіб, до яких не може застосовува-
ГИСЯобмеження волі.

3. Особи, що відбувають обмеження волі, можуть бути звільнені від відбування
ЦЬОГОпокарання з випробуванням (ст. 75). До них може бути застосоване умовно-

ірокове звільнення від відбування покарання (ст. 81), а також заміна невідбутої час­тий покарання більш м'яким покаранням (статті 82, 83).

4. Особи, засуджені до обмеження волі, визнаються такими, що не мають судимос-
п, якщо вони протягом двох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину
ні 6 ст. 89).

5. Особа, яка ухиляється від відбування обмеження волі, підлягає кримінальній від-
ппііідальності за ст. 390.

КВК (статті 56-70).

Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Затверджені наказом І ІНШІ від 25 грудня 2003 р. № 275.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ X

І ішіття 64

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Стаття 62. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослуж­бовців

1. Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні призначаєть­
ся військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до
двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, врахо­
вуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замі­
нити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплі­
нарному батальйоні на той самий строк.

2. Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість
позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували по­
карання у виді позбавлення волі.

1. Тримання в дисциплінарному батальйоні - вид основного покарання, що засто­
совується виключно до військовослужбовців строкової служби. Таке покарання є од­
ним із видів основних покарань. Воно застосовується на строк від шести місяців до
двох років.

Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні може застосовуватися не лише тоді, коли воно вказане в санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, а також у випадках, коли суд, враховуючи обста­вини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк (ч. І ст. 62). До засуджених військовослужбовців, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі, тримання в дисциплінарному батальйоні замість позбавлення волі застосовуватися не може.

2. Військовослужбовці, що відбувають покарання у виді тримання у дисциплінар­
ному батальйоні, не підлягають звільненню від відбування цього покарання з випробу­
ванням (ст. 75), але до них може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від
відбування покарання (ст. 81).

3. Особи, які відбули покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні, ви­
знаються такими, що не мають судимості (п. 4 ст. 89).

4. Дисциплінарний батальйон є військовою частиною, а тому самовільне залишення
його створює склад злочину, передбаченого статтями 407 або 408.

КПК(ст. 410).

КВК (статті 71-85).

Положення про дисциплінарний батальйон у Збройних Силах України. Затверджене Указом Президента України № 139/94 від 5 квітня 1994 р.

Постанова ПВС № 15 від 28 грудня 1996 р. «Про практику призначення військовослужбов­цям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні».

Стаття 63. Позбавлення волі на певний строк

1. Покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та
поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи.

2. Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти
років.

І. Позбавлення волі на певний строк - це один із видів основних покарань, який по­лягає в примусовій ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до криміналь­но-виконавчої установи. Це покарання може застосовуватися лише тоді, коли воно вка­зане в санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, а також коли суд дійде висновку про можливість незастосування довічного по­збавлення волі (ст. 64). Відбування засудженими покарання у виді позбавлення волі на

ймнийстрок здійснюється у виправно-трудових установах. Вид виправно-трудової уста-нііии, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається спеці-і и,ними комісіями Державного департаменту України з питань виконання покарань. При позбавленні волі засуджений обмежується в праві вільного пересування і кори-иання своїм часом, вибору місця проживання та місця і часу праці, на відпочинок, IX віту тощо. При цьому засуджений піддає^ться виправно-трудовому впливу, поєднано-і проведенням з ним виховної роботи. Його життя і діяльність підпорядковані уста-нонленому режиму відбування цього покарання.

2. Стаття 63 встановлює строки позбавлення волі — від одного до п'ятнадцяти років.
і, керуючись загальними засадами призначення покарання, визначає такий строк
чавлення волі, який необхідний і достатній для досягнення мети покарання.
Позбавлення волі на певний строк може застосовуватись і на строк, більший

п'ятнадцяти років (ч. 2 ст. 71, ч. 2 ст. 87).

3. Звільнення від відбування позбавлення волі з випробуванням може застосовува-
ГМСЯлише тоді, коли воно призначене на строк не більше п'яти років (ст. 75). Особа,

її \ іжена до позбавлення волі на певний строк, може бути умовно-достроково звіль­нена від відбування покарання (ст. 81). Невідбута частина цього покарання може бути змінена судом більш м'яким покаранням (ст. 82). Ця особа може бути повністю або •і.к-іково звільнена від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85).

4. До неповнолітніх позбавлення волі на певний строк застосовується у порядку,
передбаченому ст. 102.

5. Особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі на певний строк, за втечу з
ця позбавлення волі або з-під варти підлягає кримінальній відповідальності за ст. 393.

Конституція України (статті 29, 63).

КВК (статті 86-101).

КПК (статті 334, 410-411).

Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбувашія покарання ІН т. іасуджених до позбавлення волі. Положення про комісію з питань розподілу, направлення пі,/ переведеннядля відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі. Положення про

інційну комісію Державного департаменту України з питань виконання покарань з питань

поділу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлен-

> і і. Затверджені наказом ДДПВП № 261 від 16 грудня 2003 р.

Стаття 64. Довічне позбавлення волі

1. Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяж­
ких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених
цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення
волі на певний строк.

2. Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили зло­
чини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що бу­
ли в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановления
вироку.

1. Довічне позбавлення волі - найсуворіший із усіх видів основних покарань, який
п.к: у пожиттєвій ізоляції засудженого від суспільства в спеціальних виправно-
іовихустановах. Цей вид покарання застосовується судом тільки тоді, коли воно

їїіе в санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчи-Иі пий злочин.

2. Дане покарання встановлене лише за вчинення особливо тяжких злочинів (ч. І

• і Про поняття таких злочинів див. ст. 12 та коментар до неї. Ними є злочини, за

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Роздіп X

які санкціями норм Особливої частини КК передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад 10 років або довічне позбавлення волі (передбачені ст. 112, ч. 2 ст. 115, ч. З ст. 258, статтями 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст. 442, ст. 443).

3. Це покарання застосовується тільки у випадках, коли суд, враховуючи ступінь
тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини справи, що пом'якшують та
обтяжують покарання, не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний
строк.

4. Не застосовується довічне позбавлення волі до таких категорій осіб: 1) осіб, що
вчинили злочин у віці до 18 років; 2) осіб, що вчинили злочин у віці понад 65 років;
3) жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину; 4) жінок, що були в стані
вагітності на момент постановления вироку.

5. До засуджених до довічного позбавлення золі не застосовується звільнення від
відбування покарання з випробуванням (ст. 75), а до засуджених, які відбувають це по­
карання,- умовно-дострокове звільнення від його відбування (ст. 81). До них не засто­
совується заміна невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82).

6. Довічне позбавлення волі не має абсолютного характеру. Актом про помилуван­
ня може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді до­
вічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років
(ст. 87). Відповідно до ч. 5 ст. 80, якщо суд не визнає за можливе застосувати давність
виконання обвинувального вироку, довічне позбавлення волі заміняються позбавлен­
ням волі на певний строк. Слід мати на увазі, що давність притягнення до кримінальної
відповідальності і давність виконання обвинувального вироку не застосовується при
вчиненні деяких злочинів, за які передбачене довічне позбавлення волі (ч. 2 ст. 438, ч. 2
ст. 439, ч. 1 ст. 442).

7. Особа, яка відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі, за втечу з місця
позбавлення волі або з-під варти підлягає кримінальній відповідальності за ст. 393.

Конституція України (статті 29, 63).

КВК (статті 150, 151).

Інструкція про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі. Положення про комісію з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі. Положення про Апеляційну комісію Державного департаменту України з питань виконання покарань з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлен­ня волі. Затверджені наказом ДДПВП № 261 від 16 грудня 2003 р.

Розділ XI ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

Стаття 65. Загальні засади призначення покарання

1. Суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодек­
су, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та об­
ставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

2. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й
достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

3. Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено
відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин,
визначаються статтею 69 цього Кодексу.

4. Більш суворе покарання, ніж передбачене відповідними статтями Особ­
ливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, може бути призначене за
сукупністю злочинів і за сукупністю вироків згідно зі статтями 70 та 71 цього
Кодексу.

1. Загальні засади призначення покарання спрямовані на забезпечення індивідуалі-
і.ііпї, гуманності і справедливості покарання. Вони являють собою систему найбільш
п готнихправил і критеріїв, що визначають порядок і межі діяльності суду при призна-
і' пні покарання.

2. Стаття 65 встановлює, що суд, призначаючи покарання, зобов'язаний насамперед
ми ходити з санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за
ИИНенийзлочин. Санкцією є та частина статті Особливої частини КК, яка визначає вид
і шіди), строк і розмір покарання за даний злочин.

Нідповідно до ч. 2 ст. 4 злочинність і караність діяння визначаються нормами КК,
... були чинними під час вчинення цього діяння. Вибір і призначення судом покарання

■жать від виду санкції норми Особливої частини КК, яка передбачає відповідаль-Ністьза вчинений злочин. Коли санкція є відносно визначеною, тобто такою, що перед-

іасодин вид основного покарання і його нижню та верхню межі, то суд обирає це Покараннясаме в цих межах. У ряді випадків у санкціях норм Особливої частини КК піпііачена лише верхня межа покарання. Наприклад, санкція ч. 2 ст. 323 передбачає Покаранняу виді позбавлення волі на строк до п'яти років. У цьому випадку нижньою іо є межа, встановлена ст. 63,- один місяць. Тому суд може призначити винному Позбавленняволі у межах від одного місяця до п'яти років. Якщо така санкція передба-■ її і додаткове покарання як обов'язкове, то суд призначає і це покарання. Так, санк-пк ю ч. 2 ст. 366 передбачене додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати МІНІпосади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Нижня межа іп.оіо покарання - один місяць (ч. 1 ст. 55). У тих випадках, коли додаткове покарання ■ факультативним (наприклад, ч. 2 ст. 243), питання про його застосування або незасто-

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XI

( 111,11111)41 66

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

сування вирішується судом залежно від обставин справи. Слід також пам'ятати, що суд може призначити і кілька додаткових покарань (ч. 4 ст. 52). Коли ж санкція норми Особ­ливої частини КК є альтернативною (наприклад, ч. 1 ст. 367), то суд спочатку обирає вид основного покарання і призначає його за тими ж правилами, що і при відносно ви­значеній санкції, які описані вище. Далі суд так само вирішує питання про призначення додаткового (додаткових) покарання.

Частини 3 і 4 ст. 65 містять два винятки із передбаченого ч. 1 цієї статті правила, згідно з якими інше покарання, ніж передбачене санкцією відповідної норми Особливої частини КК, може бути призначене: 1) більш м'яке - за підстав, визначених ст. 69; 2) більш суворе - за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків відповідно до статей 70 і 71. Поряд з цим, більш м'яке покарання, ніж передбачене санкцією норми Особливої частини КК, що встановлює відповідальність за вчинений злочин, може бути призначе­не судом також і у випадках, передбачених ч. З ст. 43 та ст. 82, більш суворе - у випад­ках, передбачених ч. 2 ст. 55 та ст. 54.

3. Суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини КК.Саме в
ній визначені, зокрема, завдання КК (ст. 1), підстава кримінальної відповідальності (ст. 2),
положення, що визначають чинність кримінального закону (статті 3-8), поняття злочину та
класифікація злочинів, стадії злочинної діяльності (статті 11-16), суб'єкт злочину (стат­
ті 18-22), поняття вини та її форм (статті 23-25), основні положення щодо співучасті у зло­
чині (статті 26-31), множинності злочинів (статті 32-35), обставини, що виключають зло­
чинність діяння (статті 36-43), звільнення від кримінальної відповідальності (статті 44-49),
мета, система і види покарань, зміст покарань і умови їх застосування, призначення пока­
рання, звільнення від покарання та його відбування (статті 50-87), судимості (статті 88-
91), примусові заходи медичного характеру та примусового лікування (статті 92-96), особ­
ливості кримінальної відповідальності неповнолітніх (статті 97-108). Призначення пока­
рання всупереч вимогам Загальної частини КК неприпустиме. За наявності передбачених
законом підстав суддя, що порушив приписи норм Загальної частини КК при призначенні
покарання, підлягає кримінальній відповідальності, зокрема за ст. 375.

4. При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину,
особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

За ступенем тяжкості виділяють такі види злочинів: невеликої тяжкості; середньої тяжкості; тяжкі; особливо тяжкі (див. ст. 12 та коментар до неї).

КК передбачає широкі можливості для врахування ступеня тяжкості вчиненого зло­чину. Так, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікацій­ного класу можливе лише щодо засудженого за тяжкий чи особливо тяжкий злочин (ст. 54), а більш м'якого покарання, ніж передбачено законом,-лише щодо засудженого за особливо тяжкий, тяжкий або середньої тяжкості, злочин (ст. 69). Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від по­карання за наявності умов, передбачених ч. 4 ст. 74. Якщо хоча б один із вчинених за­судженим злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити йому остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, вста­новленого для даного виду в Загальній частині КК (ч. 2 ст. 70), а при призначенні пока­рання за сукупністю вироків, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, суд мо­же призначити засудженому позбавлення волі на строк більше п'ятнадцяти років, але не більше двадцяти п'яти років (ч. 2 ст. 71). Звільнення від відбування покарання засу­джених вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, а так само звіль­нення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ч. 1 ст. 79, ч. 1 ст. 83), неможливе, якщо вони засуджені на строк більше п'яти років відповідно за тяжкі і умисні тяжкі чи особливо тяжкі злочини. Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким також можлива з врахуванням ступеня тяжкості вчи­неного злочину (ч. 4 ст. 82). Законом «Про застосування амністії в Україні» не допуска­ється застосування амністії, зокрема до осіб, які мають дві або більше судимості за вчинення тяжких злочинів, до осіб, засуджених за тяжкі злочини.

( гупінь тяжкості вчиненого особою індивідуального злочину визначається судом, Виходячиз фактичних обставин справи. При цьому зокрема враховується стадія вчи-11' • 1111 я злочину, конкретний характер і ступінь участі особи у готування до злочину, ви­конанні його об'єктивної сторони (організатор, виконавець, підбурювач, пособник),

кість заподіяних злочином наслідків, форма і вид вини, наявність декількох квалі­фікуючих обставин, спосіб вчинення злочину і його мотиви.

І Іід врахуванням особи винного слід розуміти врахування позитивних і негативних Ярціальних,фізичних, психічних і правових елементів характеристики особи, що вчи­ни іа злочин, які мають кримінально-правове значення. Соціальну характеристику осо-"и становлять професія, фах, посада, ставлення до праці чи навчання, наявність держав­ші \ га інших нагород, відзнак, почесних звань, наявність сім'ї, ставлення до інших чле­ні к суспільства, поведінка на роботі, в побуті, додержання вимог суспільного співжиття ГОЩО. До фізичних ознак належать, зокрема: стать, вік, стан здоров'я, здатність до пра­ні Психічними ознаками є: наявність чи відсутність психічного розладу, темперамент,

актер, соціальна спрямованість. Темперамент особи - це сукупність психічних особ-шностей, пов'язаних з емоційним станом, тобто зі швидкістю виникнення почуттів та IV (.млою, а характер особи - стійкий, цілісний склад душевного стану, що виявляється \ психічних актах, манерах, звичках, емоційних переживаннях. Соціальна спрямова-ИІіп. особи виражає коло її інтересів, потреб, світогляд, загальний культурний розви-ГОК,сукупність принципів і мотивів поведінки. У правовому аспекті особу винного ха-І'.імеризує наявність ознак загального і спеціального суб'єкта, судимості, множинності ІЧИНенихним злочинів, вчинення злочину у співучасті тощо.

Врахування обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, здійснюєть-> І судомвідповідно до статей 66 та 67.

5. Суд має призначити особі покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та імчіередження нових злочинів. Таке покарання є результатом інтелектуальної діяльнос-11 ^ уду, в процесі якої він оцінює ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і

і авини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Призначенню судом особі необхідного і достатнього для її виправлення і попере-

ння нових злочинів покарання сприяють санкції норм КК, які за своєю конструк-мм ює, як правило, альтернативними і відносно визначеними.

<>. Особливості призначення покарання неповнолітнім визначені в ст. 103.

Uikoh України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 p. (cm. 3). Постанова ПВС № 7 від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами криміналь-покарання» (пункти 1, 2, 3).

Стаття 66. Обставини, які пом'якшують покарання

1. При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визна­ються:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю
злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної
шкоди;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших
обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну,
службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, ви­
кликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XI

( таття 66

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

Виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття зло­ чинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.