Зниження призначеної міри покарання (ч. З ст. 74). 1 часть

За умовами звільнення всі види звільнення від покарання та його відбування можна поділити на умовні та безумовні. До умовних належать ті види звільнення, застосуван­ня яких пов'язується з дотриманням особою, звільненою від відбування покарання, від­повідних вимог щодо своєї поведінки протягом іспитового чи іншого, встановленого законом, строку або одужання особи, звільненої від покарання або від подальшого його відбування за хворобою. Умовний характер мають такі види звільнення від покарання та його відбування: а) звільнення від відбування покарання з випробуванням (статті 75, 76, 77, 78); б) звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79); в) умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 81); г) звільнення від відбування покарання вагітних жі­нок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83); д) звільнення від покарання за хворобою (ст. 84). Звільнення від покарання та його відбування на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85) може мати як безумовний, так і умовний характер. Інші види звільнення від покарання та його відбування мають безумовний характер.

Крім того, спеціальні види звільнення від покарання та його відбування встановле­но КК щодо неповнолітніх (див. статті 104-107 та коментар до них).

Постанова ЛВС № 2 від 26 квітня 2002 р. «Про умовно-дострокове звільнення від відбуван­ня покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м 'яким».

Стаття 74. Звільнення від покарання та його відбування

1. Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбуван­
ня, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім
звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону
України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки
судом у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає
негайному звільненню від призначеного судом покарання.

3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового
закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією
нового закону.

4. Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути
за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуван­
ням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час
розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

5. Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на під­
ставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

1. Частина 2 ст. 74 передбачає негайне звільнення від призначеного судом покарання
особи, яка засуджена за діяння, караність якого законом усунена (декриміналізована), а
Ч. З ст. 74 - зниження призначеної засудженому міри покарання, що перевищує санкцію
нового закону, до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.
І ож підставою для звільнення від покарання та зниження призначеного засудженому
покарання у зазначених випадках є зворотна дія у часі закону про кримінальну відпові­
дальність, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідаль­
ність. Детальніше про зворотну дію у часі закону про кримінальну відповідальність
див. у коментарі до статей 4 і 5. У вказаних двох випадках звільнення від покарання і
зниження покарання провадиться судом за заявою засудженого або за поданням проку­
рора чи органу, що відає виконанням покарання.

Відповідно до п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК підлягають шільненню від покарання (основного і додаткового) на підставі ч. 2 ст. 74 певні катего­рії осіб, засуджених за КК 1960 р. за діяння, відповідальність за які не передбачена КК 2001 р. Згідно з п. 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК особи, які від-иувають покарання, призначене за сукупністю вироків, у разі звільнення їх від відбу-іанняпокарання за окремі злочини на підставі п. 1 вказаного розділу продовжують від­чувати покарання, призначене вироком суду за інші злочини, що входять у сукупність, якщо це покарання ними ще не відбуте.

Пункт 5 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК вимагає знизити відпо-иідно до ч. З ст. 74 міри покарання, призначені за КК 1960 p., якщо вони перевищують санкціївідповідних статей КК 2001 р., до максимальних меж покарання, встановлених К К 2001 p. Подібні положення містяться і в ч. 2 п. 10 цього ж розділу.

2. Звільнення від покарання внаслідок втрати суспільної небезпечності особи,
яка вчинила злочин (ч. 4 ст. 74), допускається тільки за сукупності таких умов: 1) вчи­
нення особою злочину невеликої або середньої тяжкості; 2) її бездоганної поведінки і
сумлінного ставлення до праці, які дають суду підстави вважати, що особа не вчинить
нового злочину і, відповідно, її суспільну небезпечність можна вважати втраченою.

Поведінка особи є бездоганною, якщо особа не лише утримується від вчинення починів та інших правопорушень, а й цілком дотримується загальноприйнятих норм поведінки та моралі, іншими словами, поводить себе ідеально. Про поняття сумлінного ставлення до праці див. коментар до ст. 91.

3. Звільнення особи від покарання у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5
її 74) може бути застосоване лише у випадках, коли суд не може звільнити особу від
іпдповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст. 49). Так, якщо особа за­
перечує проти закриття справи за нереабілітуючою її підставою (закінчення строків
Певності)і вимагає закрити її, наприклад, за відсутністю події або складу злочину, суд,
і,і наявності для цього підстав, визнає особу винною, виносить обвинувальний вирок і
іиільняє її від покарання.

КПК (ст. 405-1).

Постанова ПВС № 2 від 26 квітня 2002 р. «Про умовно-дострокове звічьнення від відбуван­ні покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м 'яким».

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

Тяжкість злочину визначається характером і ступенем його суспільної небезпеки і формується з об'єктивних і суб'єктивних елементів його складу. Тому, чим небезпеч­нішим для суспільства є вчинений злочин, тим вужча повинна бути сфера застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Всебічна оцінка даних про особу винного є однією з важливих передумов можливо­сті застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням. Перш за все необхідно враховувати соціально значиму поведінку винного до і після вчинення зло­чину, а також окремі якості чи інші особливості його особистості: поведінка в побуті, у громадських місцях, за місцем роботи чи навчання, визнання особи учасником війни, наявність у неї нагород, наявність судимості, адміністративних стягнень, її вік, стан здоров'я, інвалідність тощо.

До інших обставин, які можуть враховуватись судом при застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням, належать: сімейне становище винного, на­явність на його утриманні інших осіб, тяжкі захворювання членів сім'ї, громадянство і місце проживання винного тощо.

Про врахування тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи див. також коментар до ст. 65.

2. Умовами, за яких випробування буде вважатися успішним (ч. 2 ст. 75, ч. 2
ст. 78), є: 1) невчинення засудженим нового злочину протягом визначеного судом
іспитового строку; 2) виконання протягом цього ж строку покладених на нього
обов'язків (про їх зміст див. ст. 76 та коментар до неї); 3) невчинення засудженим
систематично правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свід­
чать про його небажання стати на шлях виправлення (про поняття таких правопору­
шень див. коментар до ст. 78). Дотримання зазначених умов свідчить про те, що засу­
джений довів своє виправлення.

Згідно зі ст. 77 у разі звільнення засудженого від відбування покарання з випробу-нанням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Оскільки ухилення засу­дженого від цих покарань тягне відповідальність за ч. 1 ст. 389, то в разі такого ухилен­ня протягом іспитового строку суд призначає винному покарання за правилами, перед­баченими статтями 71 і 72, і направляє засудженого для відбування покарання. Звіль­нення особи від відбування покарання із застосуванням ст. 75 виключає призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна, що випливає зі змісту ст. 77, і це не­обхідно враховувати при постановленні вироку.

Вчинення засудженим протягом іспитового строку дисциплінарних правопорушень, І також адміністративних правопорушень, які не були систематичними та/або не потяг­ли за собою адміністративні стягнення, та/або не свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення, за змістом статей 75, 76 і 78 не береться судом до уваги при визнанні випробування успішним.

3. Частина 3 ст. 75 визначає тривалість іспитового строку, протягом якого засу­джена особа повинна довести своє виправлення,- від одного до трьох років. Цей строк законом не диференціюється залежно від виду і міри призначеного покарання. Проте суд при встановленні тривалості іспитового строку на свій розсуд може враховувати тяжкість злочину, особу винного, вид і міру покарання та інші обставини.

При звільненні від відбування покарання з випробуванням неповнолітнього іспито-ний строк встановлюється тривалістю від одного до двох років (ч. З ст. 104).

Іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду незалежно від того, судом якої інстанції застосовано ст. 75.

КПК (статті 408-2, 445-446).

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов 'язаних з позбавленням волі, та здійснен­ня контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. Затверджена наказом ДДПВП та МВС № 270/1560 від 19 грудня 2003 р.

Постанова ПВС № З від 4 червня 1993 р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань розгляду кримінальних справ і постанов­ления вироку» (п. 14).

Постанова ПВС № 7 від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами криміналь­ного покарання» (пункти 9, 19).

Постанова ПВС № 8 від 3 червня 2005 р. «Про судову практику у справах про контрабанду

та порушення митних правил» (п. 13).

Стаття 76. Обов'язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбу­вання покарання з випробуванням

1. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може
покласти на засудженого такі обов'язки:

1) попросити публічно або в іншій формі пробачення у потерпілого;

2) не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу орга­
ну кримінально-виконавчої системи;

3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця
проживання, роботи або навчання;

4) періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої

системи;

5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання,
що становить небезпеку для здоров'я інших осіб.

2. Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами ви­
конання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених
військовослужбовців - командирами військових частин.

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

Стаття 77

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

1. У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на за­
судженого один або декілька обов'язків, які передбачені ч. 1 ст. 76. Перелік зазначених
обов'язків є вичерпним, і суд на власний розсуд не може покладати на особу, до якої
застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням, інших, не передба­
чених законом, обов'язків (наприклад, обов'язків погасити заборгованість перед креди­
тором, не змінювати місця проживання чи місця роботи без дозволу органу криміналь­
но-виконавчої системи, закінчити навчання, влаштуватися на роботу), а також скасову­
вати повністю або частково чи доповнювати раніше покладені на засудженого
обов'язки. Виконання вказаних обов'язків обмежується іспитовим строком, встановле­
ним судом. Зі змісту ч. 1 ст. 76 випливає, що суд може не покладати на особу, звільнену
від відбування покарання з випробуванням, жодних обов'язків, якщо не вважає це за
потрібне. Проте в останньому випадку суд не матиме можливості дорікнути засудже­
ному у тому, що він не виконує покладені на нього обов'язки, а отже, з цієї підстави
направити його для відбування призначеного покарання відповідно до ч. 2 ст. 78.

Про поняття потерпілого див. коментар до ст. 46, а про поняття захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших людей,-коментар до ст. 96. Види органів кримінально-виконавчої системи, а також порядок з'явлення засудженого для реєстра­ції до них, отримання дозволу на виїзд за межі України і повідомлення про зміну місця проживання, роботи або навчання визначені відповідними актами кримінально-вико­навчого та іншого законодавства України. Відповідно до пунктів 2, 3 і 4 ч. 1 ст. 76 засу­джений має право без дозволу відповідного органу кримінально-виконавчої системи виїжджати за межі України лише у разі, якщо це не порушує його обов'язків повідом­ляти про зміну місця проживання, роботи або навчання, і періодично з'являтися для реєстрації в цей орган. Поклавши на засудженого обов'язок, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 76, суд не встановлює періодичність та дні проведення реєстрації; відповідно до ч. З ст. 13 КВК вирішення цього питання віднесено до компетенції кримінально-виконавчих інспекцій.

2. Застосування до засудженого звільнення від відбування покарання з випробу­
ванням КК пов'язує із здійсненням контролю за поведінкою такого засудженого з
метою встановлення факту його виправлення. Зміст контролю полягає у встановленні
того, чи належно засуджений виконує покладені на нього обов'язки і чи не вчинив він
правопорушень.

Суб'єктами такого контролю є: органи виконання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців — командири військових частин (у ст. 76 до командирів військових частин слід відносити також і начальників військо­вих установ, в яких проходять службу засуджені військовослужбовці). При цьому, згід­но із законодавством України:

а) з метою встановлення випадків порушення засудженим громадського порядку
працівник інспекції щомісяця направляє запити до інформаційних підрозділів органів
внутрішніх справ на предмет виявлення засуджених, що перебувають на обліку в інспек­
ції і які притягувалися до адміністративної відповідальності;

б) стосовно засуджених, на яких судом покладено обов'язок періодично з'являтися на
реєстрацію, виноситься постанова про встановлення днів явки на реєстрацію від одного
до чотирьох разів на місяць, з якою вони ознайомлюються під розпис, після чого на засу­
дженого заводиться листок реєстрації. Періодичність явки на реєстрацію (крім випадків,
коли така періодичність визначена вироком суду) може змінюватися начальником (інспек­
тором) інспекції залежно від поведінки засудженого, виконання ним обов'язків;

в) якщо суд зобов'язав засудженого пройти курс лікування від алкоголізму, нарко­
манії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб, то виконання
ним даного обов'язку має бути засвідчене відповідною довідкою медичної установи;

г) якщо судом засудженому встановлено обов'язок не виїжджати за межі України
на постійне проживання, то інспекція видає такий дозвіл тільки після звільнення його
судом від призначеного покарання;

д) у разі покладення на засудженого обов'язку публічно або в іншій формі попросити пробачення у потерпілого він має подати до інспекції підтвердження про те, що вико­нав цей обов'язок;

є) засуджений, на якого покладено обов'язок повідомляти інспекцію про зміну міс­ця проживання, роботи або навчання, повинен це зробити протягом трьох днів після зміни місця проживання, роботи або навчання в письмовій формі.

Інструкція про порядок виконання покарань, не пов 'язаних з позбавленням волі, та здійснен­ня контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань. Затверджена наказом ДДПВП та МВС № 270/1560 від 19 грудня 2003 р.

Постанова ПВС № 7 від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами криміналь­ного покарання» (п. 9).

Ухвала Колегії суддів палати з кримінальних справ ВСУ від 12 жовтня 2004 р. у справі 3.

Стаття 77. Застосування додаткових покарань у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призна­чені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

1. Відповідно до ст. 77 у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням
суд може призначити засудженому будь-яке із передбачених ст. 52 покарань, що засто­
совуються як додаткові, крім конфіскації майна, а неповнолітньому засудженому - і
крім позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного
класу (див. ст. 98).

2. Призначення засудженому додаткових покарань у випадку звільнення від відбу-
нання покарання з випробуванням здійснюється на підставах і в порядку, безпосеред­
ньо визначених у КК для даних видів покарання, і лише за умови дотримання всіх по­
ложень як Загальної, так і Особливої частин КК, зокрема статей 51-55, 65-71.

Так, штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його прямо передбачено в санкції Особливої частини КК (ч. З ст. 53), а щодо неповнолітньо-і о - з урахуванням вимог ст. 99. Отже, ст. 77 не може розглядатись як самостійна пра­вова підстава для призначення штрафу як додаткового покарання; її застосування може супроводжуватися призначенням штрафу як додаткового покарання лише в тому разі, коли він передбачений санкцією статті Особливої частини КК і суд, застосовуючи зага-[ Litі засади призначення покарання, дійде висновку про необхідність застосування цьо-і ододаткового покарання в конкретній кримінальній справі.

У разі призначення засудженому додаткового покарання у виді штрафу виконання нікого покарання здійснюють органи Державної виконавчої служби.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як до­мі кове покарання може бути призначене за певних умов і у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини КК (ст. 55).

Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного і і.ісу згідно зі ст. 54 може бути призначене лише за тяжкий або особливо тяжкий зло-■іші. Згідно ж з ч. 1 ст. 75 суд може звільнити від відбування покарання з випробуван­ням засудженого, якому призначене більш м'яке покарання, ніж позбавлення волі, або покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, а згідно зі ст. 12 зло-ЧИНИ,за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти роківі покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше,

і -і її м'яке покарання, є злочинами, відповідно, середньої або невеликої тяжкості. Це

іачає,що у разі вчинення особою тяжкого або особливо тяжкого злочину їй може

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ XII

Стаття 78

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

бути призначене вказане додаткове покарання лише у разі, якщо суд відповідно до ст. 69 попередньо визнав за необхідне призначити винному більш м'яке покарання, ніж передбачено законом.

Ухвала Судової палати у кримінальних справах, Військової судової колегії ВС від 24 січня 2003 р. у справі К. та С.

Стаття 78. Правові наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням

1. Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав покладені
на нього обов'язки та не вчинив нового злочину, звільняється судом від при­
значеного йому покарання.

2. Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або система­
тично вчинює правопорушення, що потягли за собою адміністративні стяг­
нення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направ­
ляє засудженого для відбування призначеного покарання.

3. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину
суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72
цього Кодексу.

1. Положення ч. 1 ст. 78 спрямоване на стимулювання засудженого до законослух­
няної поведінки та виправлення. Стосовно засудженого, який виконав покладені на
нього судом обов'язки та не вчинив нового злочину (що підтверджується довідкою про
перевірку на судимість), наступного дня після закінчення іспитового строку до суду
направляються подання для вирішення питання про звільнення його від призначеного
покарання та справа. У цьому випадку суд зобов'язаний (саме зобов'язаний, а не може)
звільнити засудженого від призначеного йому покарання.

КК не передбачає можливості звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням до закінчення іспитового строку. Про сукупність умов, за яких випро­бування вважається успішним, див. коментар до ст. 75.

2. Для направлення засудженого для відбування призначеного покарання під час іс­
питового строку згідно з ч. 2 ст. 78 достатньо невиконання ним хоча б однієї із двох умов:

1) невиконання покладених на нього обов'язків, визначених у ст. 76, або

2) систематичного вчинення правопорушень, що потягли за собою адміністративні
стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення. У цьому випадку
суд зобов'язаний направити засудженого для відбування покарання, призначеного за

вироком.

Невиконанням обов'язків вважається невиконання засудженим хоча б одного з обов'язків, які було покладено на нього судом. Подання про відміну покарання з ви­пробуванням направляється до суду протягом місяця після встановлення таких фактів.

Засуджений підлягає направленню для відбування призначеного покарання у разі вчинення ним лише правопорушень, які відповідають сукупності таких ознак: а) вони були систематичними; б) кожне з них потягло за собою адміністративне стягнення; в) свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення.

Систематичними слід визнавати правопорушення, у т. ч. різнорідні, вчинені три і більше разів. Адміністративне стягнення - це міра відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення. Адміністративними стягненнями є: попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосеред­нім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація такого предмета або грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбав­лення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); виправні роботи; адміністративний арешт. Особливі

види адміністративних стягнень застосовуються до неповнолітніх. Таким, що свід­чить про небажання засудженого стати на шлях виправлення судом, на його роз­суд, може бути визнане будь-яке адміністративне правопорушення, як правило, вчи­нене умисно (на практиці найчастіше такими визнаються порушення громадського порядку).

Якщо засуджений ухиляється від виконання покладених на нього судом обов'язків чи притягувався до адміністративної відповідальності, то такому засудженому спочатку виноситься письмове попередження про можливість відміни покарання з випробуван­ням і направлення для відбування призначеного судом покарання.

Якщо засуджений не виконує покладених на нього судом обов'язків після письмо­вого попередження або три і більше разів притягувався до адміністративної відповіда­льності, що свідчить про небажання стати на шлях виправлення, а також коли засудже­ний не з'являється до інспекції без поважних причин (що повинно бути підтверджено зібраними матеріалами) або зник з метою ухилення від контролю за його поведінкою з постійного місця проживання, то інспекція направляє до суду подання про відміну по­карання з випробуванням і направлення засудженого для відбування призначеного по­карання.

У разі відмови суду в задоволенні подання про відміну покарання з випробуванням таке подання направляється до суду повторно, якщо засуджений знову притягувався до адміністративної відповідальності або продовжує не виконувати покладених на нього судом обов'язків. Після закінчення іспитового строку, у разі відмови судом у задово­ленні подання інспекції, до суду направляється подання про звільнення такого засу­дженого від призначеного йому покарання.

У постанові суду про направлення засудженого для відбування призначеного пока­рання має бути зазначено, які саме обов'язки не виконувались і коли, які конкретно правопорушення він вчинив і коли, які до нього були застосовані адміністративні стяг­нення.

3. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд, згід­но з ч. З ст. 78, до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує покарання, яке було призначено засудженому за попереднім вироком і від якого він був умовно звільнений з випробуванням, або призначає покарання за сукупніс­тю вироків за іншими правилами, визначеними у статтях 71 і 72. Якщо постановою судді, що набрала законної сили, засуджений направлений для відбування призначено­го вироком покарання, від відбування якого його було звільнено з випробуванням, суд, призначивши покарання за новий злочин, зобов'язаний остаточно визначити покарання іа сукупністю вироків на підставі ст. 71.

Якщо новий злочин вчинено особою після закінчення визначеного судом іспитово-іо строку, то вона, відповідно до п. 1 ст. 89, вважається такою, що не має судимості. Це виключає призначення покарання за правилами, передбаченими ст. 71.

Якщо про вчинення під час іспитового строку нового злочину стало відомо після винесення постанови про звільнення засудженого від покарання (ч. 1 ст. 78), суд, який розглядає справу про новий злочин, вправі призначити покарання за сукупністю виро­ків лише за умови скасування цієї постанови в установленому порядку.

Виходячи з того, що відповідно до ч. 2 ст. 75, ч. З ст. 78 вчинення протягом іспито­вого строку нового злочину є підставою для направлення засудженого для відбування призначеного покарання, ПВСУ рекомендує судам не застосовувати повторно до таких 00І6звільнення від відбування покарання з випробуванням під час розгляду справи про повий злочин. Обмежень же щодо повторного застосування ст. 75 стосовно особи, яка вчинила новий злочин після звільнення від призначеного покарання на підставі ч. 1 І і 78, закон не містить.