Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаче­ ної законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності. 6 часть

83); звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 97); звільнення неповнолітнього від пока-

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ III

< шиття 13

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

рання із застосуванням примусових заходів виховного характеру (ст. 105); строків дав­ності виконання обвинувального вироку щодо неповнолітніх (ст. 106); умовно-достро­кового звільнення неповнолітнього від відбування покарання (ст. 107);

7) встановлення строків погашення судимості (ст. 89), у т. ч. щодо неповнолітніх
(ст. 108);

8) визначення підстав кримінальної відповідальності за створення злочинної органі­
зації (ст. 255), притягнення завідомо невинного до кримінальної відповідальності (ст. 372),
завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383), завідомо неправдиве
показання (ст. 384), приховування злочину (ст. 396) та деяких інших (наприклад, суб'єк­
том злочину, передбаченого ст. 395, може бути тільки особа, щодо якої встановлено
адміністративний нагляд. Відповідно ж до законодавства України такий нагляд встанов­
люється, зокрема, щодо осіб, засуджених до позбавлення волі за тяжкі злочини).

Відповідно до п. 18 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК 2001 р., при вирішенні питання про віднесення злочинів, передбачених КК 1960 p., які були вчинені до набрання чинності КК 2001 р., до злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких слід керуватися ст. 12 КК 2001 p., якщо це пом'якшує кримінальну відповідальність осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим КК.

3. У практиці застосування законодавства України зазначена класифікація злочинів
має також значення для вирішення питання про: 1) визначення виду кримінально-
виконавчої установи, в якій особа має відбувати покарання; 2) провадження у криміна­
льних справах, зокрема, про: колегіальний чи одноосібний розгляд справи; підсудність
справ; порядок провадження дізнання та його строки; застосування застави тощо;
3) застосування амністії; 4) визначення підстав застосування вогнепальної зброї пра­
цівниками міліції та інших правоохоронних органів; 5) здійснення оперативно-розшу-
кової діяльності, зокрема: про право оперативних підрозділів негласно виявляти та
фіксувати сліди злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами його
підготовки, провадити візуальне спостереження; продовження строку ведення опера-
тивно-розшукової справи тощо; 6) порядок тримання осіб, взятих під варту; 7) наяв­
ність підстав для встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з
місць позбавлення волі; 8) дозвіл чи відмову у наданні допуску до державної таємниці;
9) прийняття до громадянства України, поновлення у громадянстві України і надання
статусу біженця; 10) зняття з військового обліку; 11) особисту недоторканність і мож­
ливість затримання та арешту консульських посадових осіб у разі вчинення злочину;
12) можливість надання ліцензій на здійснення певних видів діяльності тощо.

4. Ступінь тяжкості злочину у КК застосовується і як оціночна ознака, яка визначає
межі судової дискреції. Так, вона є обставиною, що має враховуватися судом при:
1) призначенні покарання як один із елементів загальних засад призначення покарання
(ст. 65 КК, статті 367, 372, 374 КПК), а також при призначенні покарання за незакінче-
ний злочин (ст. 68), призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом
(ст. 69), при визначенні розміру штрафу (ст. 53) і, зокрема, штрафу, який застосовуєть­
ся до неповнолітніх (ст. 99); 2) звільненні від відбування покарання з випробуванням
(ст. 75) і звільненні від покарання за хворобою (ст. 84); 3) застосуванні конкретного
виду примусових заходів медичного характеру (ст. 94).

Ступінь тяжкості злочинів певним чином зумовлює також поділ складів злочи­нів на прості, привілейовані, кваліфіковані й особливо кваліфіковані (див. коментар до ст. 2).

5. Під більш м'яким покаранням у ч. 2 ст. 12 слід розуміти будь-який із передба­
чених ст. 51 видів покарання, крім позбавлення волі на певний строк і довічного
позбавлення волі.

6. Формулювання «не більше двох років» (ч. 2 ст. 12) означає, що злочин визнаєть­
ся злочином невеликої тяжкості, якщо за нього законом передбачена можливість при­
значення покарання у виді позбавлення волі на строк від одного до двох років включно,
а формулювання «понад десять років» (ч. 5 ст. 12),- що злочин визнається особливо

ічжким, якщо за нього законом передбачена можливість призначення покарання у виді чавлення волі на строк, що перевищує десять років, незалежно від того, на якому рівнівстановлено нижню межу цього виду покарання (наприклад, особливо тяжкими починами є злочини, передбачені ч. 2 ст. 267, ч. З ст. 404, ч. З ст. 414, за які передбаче­но покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до дванадцяти років).

Норми частин 3 і 4 ст. 12 слід розуміти так, що злочином середньої тяжкості є зло­чин, верхня межа покарання у виді позбавлення волі за який перевищує два роки, але не перевищує п'яти років (злочини, передбачені ч. 2 ст. 109, ч. І ст. 130 тощо), а тяж­ким злочином - злочин, верхня межа покарання у виді позбавлення волі за який пере­питує п'ять років, але не перевищує десяти років, незалежно від того, якою є нижня межа цього виду покарання (наприклад, злочини, передбачені ч. З ст. 130, ч. 2 ст. 187, 'і. 2 ст. 276).

КПК (статті 6, 7, 10, 11-1, 17, 34, 36, 46, 104, 108, 154-1, 157, 237, 407, 447).

КВК (статті 14-16, 18, 89, 99, 101, 140, 141, 162).

Закон України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р. (ст. 15).

Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. (статті 8, 9, V-I. 12).

Закон України «Про попереднє ув'язнення» від 30 червня 1993 p. (cm. 8).

Закон України «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення вОЛІ» від 1 грудня 1994 p. (cm. 3).

Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 p. (cm. 3).

Закон України «Про військовий обов 'язок і військову службу» в редакції від 4 квітня 2006 р. (статті 14, 37).

Закон України «Про державну таємницю» у редакції від 21 вересня 1999 p. (cm. 23).

Закон України «Про громадянство» від 18 січня 2001 р. (п. 2 ч. 5 ст. 9, ч. / ст. 10).

Закон України «Про біженців» від 21 червня 2001 р.

Закон України «Про захист суспільної моралі» від 20 листопада 2003 p. (cm. 9).

Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав н Україні. Затверджене Указом Президента України від 10 червня 1993 р. №198 (п. 25).