Стаття 13. Закінчений та незакінчений злочини 6 часть

Розділ VI

< тшття 28

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Під усуненням перешкод розуміється ліквідація перепон, що заважають (усклад­нюють, унеможливлюють) реалізації злочинного наміру співучасників. Воно може виразитись у залишенні незачиненим приміщення, куди має проникнути виконавець, відключенні сигналізації чи, навпаки, її невключенні, виведенні із ладу засобів зв'язку тощо.

Переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предме­тів, здобутих злочинним шляхом, а також придбання та збут таких предметів утворюють пособництво лише у випадку, коли вони були обіцяними до початку вчи­нення злочину чи під час його вчинення. Такі дії можуть виразитись у: а) наданні зло­чинцю помешкання, підроблених документів; б) знищенні засобів вчинення злочину; в) приховуванні трупа потерпілого, його знівеченні; г) зберігання грошей чи майна, які були предметом злочину; д) придбанні чи продажу майна, здобутого злочинним шля­хом, тощо. Форма, в якій іншому співучаснику було обіцяно вчинити зазначені дії, мо­же бути різною і значення для визнання діяння пособництвом не має. Такі дії можуть бути визнані пособництвом і за відсутності обіцянки їх вчинити, якщо через систематич­не їх вчинення вони давали підстави виконавцю розраховувати на подібне сприяння з боку пособника.

Не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, придбання та збут таких предметів не є пособництвом. Особи, які вчинили ці діяння, підлягають кримінальній відпові­дальності лише у випадках, передбачених статтями 198 та 396.

Заздалегідь дана обіцянка сприяти приховуванню злочину іншим чином перед­бачає обіцянку вчинити будь-які інші, крім перелічених у ч. 5 ст. 27 дії, спрямовані на приховування злочину. Це може бути обіцянка знищити кримінальну справу чи пред­мети, які є доказами у ній, підробити документи, які стосуються особистості виконавця злочину чи правомірності джерел походження предметів, здобутих злочинним шляхом, тощо.

5. Відповідно до ч. 7 ст. 27 не є співучастю обіцяне до завершення вчинення злочи­
ну неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний чи вчинюваний злочин.
Такі особи підлягають відповідальності лише у випадках, коли вчинене ними діяння
містить ознаки іншого злочину (зокрема, передбаченого ч. З ст. 243).

6. Діяння, яке утворює пособництво, може бути виконане до вчинення злочину, в
процесі його вчинення або після його вчинення іншими співучасниками. Останнє мож­
ливе лише стосовно заздалегідь обіцяного переховування злочинця, знарядь чи засобів
вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, придбан­
ня чи збуту таких предметів, іншого сприяння приховуванню злочину.

Найчастіше пособник сприяє у вчиненні злочину виконавцю. Але пособництво мо­жуть утворювати і дії по сприянню у вчиненні злочину іншими співучасниками (напри­клад, допомога організатору в організації злочину чи керуванні ним).

На відміну від підбурювання, з об'єктивної сторони пособництво може виражатися не лише в діях, а й у бездіяльності. За характером дій воно поділяється на інтелекту­альне та фізичне. Інтелектуальним є пособництво, яке виражається у наданні порад та вказівок щодо вчинення злочину, а також висловленні заздалегідь обіцянки перехову­вати злочинця, знаряддя чи засоби злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті зло­чинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, іншим чином сприяти у прихову­ванні злочину. Фізичне пособництво полягає у наданні засобів чи знарядь вчинення злочину або усуненні перешкод.

Якщо надання засобів чи знарядь злочину, усунення перешкод чи інші насильни­цькі дії містять склад іншого самостійного складу злочину, вони потребують додатко­вої правової оцінки за відповідною статтею Особливої частини КК. Так, якщо вбивство з метою приховування злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяно, відповідальність настає за умисне вбивство з метою приховати інший злочин (п. 9 ч. 2 ст. 115) і за пособництво в тому злочині, який приховувався.

Постанова ПВС № 2 від 27 лютого 2004 р. «Про застосування судами законодавства про і тдальність за втягнення неповнолітніх у злочинну чи іншу антигромадську діяльність» • пункти 5, 9, 10-13, 15, 16).

Постанова ПВС № 4 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про злочини у

■ фері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» (п. 14).

Постанова ПВС № 5 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про хабарни-цпто» (пункти II, 23).

Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про­ти .шиття та здоров 'я особи» (пункти 13, 15).

Постанова ПВС № ІЗ від 23 грудня 2005 р. «Про практику розгляду судами кримінальних

■ правпро злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» (пункти 2-8, 19).

Стаття 28. Вчинення злочину групою осіб, групою осіб за поперед­ньою змовою, організованою групою або злочинною орга­нізацією

1. Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому бра­
ли участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між
собою.

2. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, як­
що його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тоб­
то до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

3. Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готу­
ванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо
зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших)
злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи,
спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

4. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний
стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого
або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для
спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо
тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації
злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої
злочинної організації, так і інших злочинних груп.

1. Ця стаття визначає основні положення щодо відповідальності суб'єктів злочину,
які діють спільно. Вона передбачає чотири види злочинних спільнот:

1) група без попередньої змови;

2) група з попередньою змовою;

3) організована група;

4) злочинна організація.

Критеріями такої диференціації групової злочинної діяльності виступають наяв­ність і зміст попередньої змови, кількість учасників та ступінь їх зорганізованості.

2. Група осіб без попередньої змови - це двоє або більше виконавців, які утворили
і рупу для спільного вчинення злочину без попередньої домовленості між собою про це.
Відсутність попередньої змови означає, що виконавці злочину до моменту його вчи­
нення не обговорювали питання про його вчинення, не домовлялися про спільність
і іюїх дій, розподіл ролей тощо. Для цієї групи характерне спонтанне, ситуативне

• днання зусиль виконавців для досягнення загального злочинного результату безпо-< гредньо перед його вчиненням або в процесі його вчинення. Учасники такої групи

куть бути не знайомі між собою. Діючи як співвиконавці, вони можуть разом розпо­чинати виконання об'єктивної сторони злочину або долучатися до злочину, вчинення

іго іншим співвиконавцем вже розпочалося, але ще не закінчилося. Дії таких осіб

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ VI

і ншття 28

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

мають бути погоджені стосовно об'єкта та об'єктивної сторони злочину, і ці особи по­винні усвідомлювати, що діють спільно для досягнення єдиного злочинного результату. При цьому члени такої групи можуть застосовувати різні засоби і знаряддя злочину, діяти стосовно кількох потерпілих одночасно. У судовій практиці як зґвалтування, вчи­нене групою осіб, кваліфікуються дії кожного із винних, які діяли погоджено щодо кількох потерпілих, хоча кожен із них зґвалтував одну потерпілу.

Відсутність попередньої змови не виключає можливості змови між членами такої групи під час виконання ними об'єктивної сторони злочину. Безпосередньо вчинюючи злочин, вони можуть домовлятися при цьому про характер спільних дій, розподіляти ролі, узгоджувати свою подальшу (у т. ч. посткримінальну) поведінку тощо.

Діяльність осіб у складі групи без попередньої змови характерна для вчинення зло­чинів, передбачених статтями 293, 294. У деяких випадках цей вид групи передбачено як кваліфікуючу певний злочин ознаку (ч. З ст. 152, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 296, ч. 2 ст. 402, ч. 2 ст. 404, ч. З ст. 405, ч. З ст. 406). Для кваліфікації цих діянь за вказаною ознакою не вимагається попередньої змови між учасниками злочину, однак якщо вона мала місце, то їх дії (за відсутності такої кваліфікуючої ознаки, як вчинення злочину за попере­дньою змовою групою осіб) кваліфікуються як вчинені групою осіб.

3. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне вчинен­
ня цього злочину декількома (двома і більше) суб'єктами злочину, які заздалегідь до­
мовились про спільне його вчинення. Домовитись про спільне вчинення злочину за­
здалегідь - означає дійти згоди щодо його вчинення до моменту виконання його
об'єктивної сторони. Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування
злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як випливає із ч. 2 ст. 28, домовленість
повинна стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об'єкта злочину, його
характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така до­
мовленість може відбутися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конк-
людентних дій тощо.

Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому мож­ливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль. Так, з урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попередньою змовою, до таких дій можуть бути віднесені: пере­дача іншому співучаснику зброї, подолання опору потерпілого або приведення його у безпорадний стан з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим виконавцем тощо.

4. Організована група - це внутрішньостійке об'єднання декількох осіб (трьох і біль­
ше суб'єктів злочину), які попередньо зорганізувалися для готування або вчинення зло­
чинів або вчинення тільки одного злочину, який потребує довготривалої підготовки.

Ознаками організованої групи є:

1) наявність декількох осіб (трьох або більше);

2) попередня їх зорганізованість у спільне об'єднання для готування або вчинення
двох чи більше злочинів або вчинення тільки одного злочину, який потребує довготри­
валої підготовки;

3) стійкість такого об'єднання;

4) об'єднаність злочинів єдиним планом з розподілом функцій учасників групи,
спрямованих на досягнення цього плану;

5) обізнаність всіх учасників такої групи з цим планом.

Організована група є більш небезпечним різновидом групи з попередньою змовою. Вона відрізняється від групи з попередньою змовою: 1) стійкістю (для групи з поперед­ньою змовою ця ознака не є обов'язковою); 2) спрямованістю на вчинення двох чи більше злочинів або на вчинення одного злочину, який потребує довготривалої підго­товки (група з попередньою змовою може бути створена і для вчинення одного злочи­ну, який, до того ж, не потребує такої підготовки); 3) кількістю учасників - організова­на група складається з трьох і більше учасників, тоді як група з попередньою змовою -з двох і більше.

Діяльність учасників організованої групи може характеризуватися як розподілом ІСЙ, гак і співвиконавством або ж поєднанням цих форм співучасті. Відповідно до ч. З ст. 28 КК суб'єктом злочину, вчиненого організованою групою, • низнаватись лише особа, яка є учасником такого об'єднання, причому не тільки і міра була одним із виконавців злочину, а й та, котра його готувала. Тому у випад-коли діяльність організованої групи була припинена на стадії готування злочину чи : руна здійснила готування, а діяння, що становить об'єктивну сторону складу зло-.. було виконане не всіма, а одним чи двома її учасниками, суди мають кваліфіку-і їлочин як учинений організованою групою.

( тійкість об'єднання осіб є визначальною рисою організованої групи (це також іі|'її іаманнє злочинній організації). Групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є •ильною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчи-ня злочинів.

Згуртованість групи виражається у її спаяності та одностайності. Ці ознаки, як пра-■ИЛО,проявляються у наявності: постійних міцних внутрішніх зв'язків між учасниками Групи, загальних правил поведінки, організатора (керівника), чіткого визначення ролі ного учасника, високого рівня узгодженості дій учасників, єдиного плану, в якому m-рсдбачено розподіл функцій учасників групи і який доведений до їх відома. Важли-ЮЮ ознакою згуртованості є суб'єктивний момент - єдність наміру учасників групи іо вчинення злочинів, що передбачає усвідомлення кожним з учасників факту і чпання його з іншими особами в одну групу і прагнення тісно поєднати свої зусил-іншими учасниками для досягнення єдиного злочинного результату. Мотиви учас­ник їм групи можуть не збігатися між собою.

( іабільність групи виражається у її міцності та постійності. Ці ознаки проявляють-: тривалості, системності та детальній організації функціонування групи, здатності і" і;іміни вибулих учасників, у т. ч. шляхом перекваліфікації тих, що залишились, вер-і и и і нових, прикритті своєї діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторон­нє осіб (у т. ч. шляхом підкупу службових осіб), наявності необхідних для функціону-ия групи фінансових та інших матеріальних засобів, зброї, приміщень тощо.

I аким чином, стійкість організованої групи (це стосується й злочинної організації)
чі ає в її здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто
і- півно протидіяти факторам, що можуть її дезорганізувати, як внутрішнім (напри-
і, невизнання авторитету або наказів керівника, намагання окремих членів об'єд-

нія відокремитись чи вийти з нього), так і зовнішнім (недотримання правил безпеки іо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середовищу пчііо). На здатність об'єднання протидіяти внутрішнім дезорганізуючим факторам ука-іть,зокрема, такі ознаки: стабільний склад, тісні стосунки між його учасниками, їх ■ іралізоване підпорядкування, єдині для всіх правила поведінки, а також наявність II іану злочинної діяльності і чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення. ()знаками зовнішньої стійкості злочинної організації можуть бути: встановлення ко­ні ііних зв'язків в органах влади, наявність каналів обміну інформацією щодо діяль-

I1 конкурентів по злочинному середовищу, створення нелегальних (тіньових) стра-
■ ових фондів та визначення порядку їх наповнення й використання тощо.

І Іабуття організованою групою крім ознак внутрішньої ще й ознак зовнішньої стій-и (за наявності ієрархічної побудови та мети вчинення тяжких і особливо тяжких ■іинів), як правило, свідчить про те, що ця група трансформувалась у злочинну орга-цію.

5. Згідно з ч. 4 ст. 28 злочинна організація - це внутрішньо й зовнішньо стійке ірхічне об'єднання трьох і більше осіб або двох і більше організованих груп (струк-

ІНИХ чаСТИН), МеТОЮ ДІЯЛЬНОСТІ ЯКОГО Є ВЧИНеННЯ ТЯЖКИХ або ОСОблИВО ТЯЖКИХ ЗЛОЧИ­НИ! чи тільки одного, що вимагає ретельної довготривалої підготовки, або керівництво • >прдинація злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як і міочинної організації, так і інших злочинних груп.

і таття 28

Іакон України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 p. (cm. І). Постанова ПВС № 4 від 27 березня 1992 р. «Про судову практику у справах про зґвалтуван­ні іншістатеві злочини» (п. 13).

Постанова ПВС № 5 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику у справах про хабарни­ці. 16). Постанова ПВС № 2 від 7 лютого 2003 р. «Про судову практику в справах про злочини про-

пптія та здоров'я особи» (пункти 15, 17). Постанова ПВС № 13 від 23 грудня 2005 р. «Про практику розгляду судами кримінальних

про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» (пункти 1, 9-14).

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Розділ VI

< шиття 29

ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Стаття 29. Кримінальна відповідальність співучасників

1. Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за
статтею Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним
злочин.

2. Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відпові­
дальності за відповідною частиною статті 27 і тією статтею (частиною статті)
Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає злочин, вчинений вико­
навцем.

3. Ознаки, що характеризують особу окремого співучасника злочину, став­
ляться в вину лише цьому співучасникові. Інші обставини, що обтяжують
відповідальність і передбачені у статтях Особливої частини цього Кодексу як
ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця, ставляться в
вину лише співучаснику, який усвідомлював ці обставини.

4. У разі вчинення виконавцем незакінченого злочину інші співучасники
підлягають кримінальній відповідальності за співучасть у незакінченому
злочині.

5. Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння,
вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом.

1. Співучасть як одна з форм злочинної діяльності не створює будь-яких особливих
підстав кримінальної відповідальності. Положення ч. 1 ст. 2 про те, що підставою кри­
мінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке міс­
тить склад злочину, передбаченого КК, поширюється і на випадки вчинення злочину у
співучасті.

Водночас межі відповідальності співучасників визначаються характером і ступенем участі кожного з них у вчиненому злочині, які, у свою чергу, обумовлюються викону­ваною функцією (роллю), усвідомленням характеру дій інших співучасників та рядом інших обставин. Кожний співучасник відповідає за спільно вчинений злочин у межах індивідуальної відповідальності (у межах ним вчиненого й усвідомленого).

2. Правила, за якими несе відповідальність виконавець (співвиконавець), аналогічні
правилам, за якими відповідає особа, яка вчинила злочин одна (не у співучасті),- він
підлягає відповідальності за статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений
ним злочин. При цьому його дії кваліфікуються за відповідною статтею Особливої час­
тини КК без посилання на ч. 2 ст. 27.

3. Кваліфікація дій виконавця є основою для кваліфікації дії інших співучасників,
оскільки, виходячи із суті інституту співучасті, всі співучасники відповідають за один і
той же злочин. Отже, організатор, підбурювач та пособник підлягають відповідаль­
ності за тією статтею (частиною статті) Особливої частини КК, яка передбачає злочин,
вчинений виконавцем. Особливістю правової оцінки діянь цих співучасників є те, що
вона потребує ще й обов'язкової вказівки на відповідну частину ст. 27. Це обумовлено
тим, що, з одного боку, організатор, підбурювач та пособник як правило самі безпосе­
редньо не виконують об'єктивної сторони злочину, а з іншого боку, цих ознак недостат­
ньо для визначення характеру і ступеня участі вказаних співучасників у вчиненні зло­
чину. Ознаки, описані у частинах 3, 4, 5 ст. 27, є своєрідним юридичним з'єднувачем
дій організатора, підбурювача та пособника з діями виконавця в рамках інституту спів­
участі.

Зазначені положення щодо правової оцінки діянь співучасників стосуються також ситуацій співучасті у злочинах із спеціальним суб'єктом.

Правила кваліфікації діянь організатора, пособника чи підбурювача, визначені у ч. 2 ст. 29, не поширюються на випадки, коли вони одночасно були співвиконавцями злочину. За таких обставин їх дії слід кваліфікувати за статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, без посилання на ст. 27. Якщо

Виннаособа при вчиненні одних злочинів була виконавцем, а при вчиненні інших -н п.ки організатором, підбурювачем чи пособником, останні злочини треба кваліфіку-іі.11 и окремо з посиланням на відповідну частину ст. 27.

4. У положеннях частин 3 та 5 ст. 29 реалізується принцип індивідуальної відпові-і.пі,пості співучасників. Відповідно до цих положень, можлива різна відповідальність І піну часників, у т. ч. організатора, підбурювача та пособника, з одного боку, і виконав­ця, з іншого. Обставинами, які зумовлюють таку різницю, є: 1) ознаки, що характери-і\ ютьособу окремого співучасника злочину; 2) розходження у змісті умислу співучас­ників щодо обставин, які обтяжують відповідальність і передбачені у статтях Особли­вії частини КК як ознаки злочину, що впливають на кваліфікацію дій виконавця; 3) не нчоплення змістом умислу співучасників вчиненого виконавцем.