Дефекти зору, слуху і їх успадкування. Анальгезія

Генетика варіативності нормальної слухової чутливості також майже не досліджена, хоча робіт з вивчення спадкової передачі глухоти й приглухуватості достатньо. Що стосується норми, те тут основна увага була притягнута до успадкування абсолютного музичного слуху. Абсолютний музичний слух визначається як здатність безпомилково визначати висоту звуку або декількох звуків при прослуховуванні й точно називати ноту. Люди, що володіють абсолютним слухом, часто мають і феноменальну музичну пам'ять. Крім цього для них характерні високі математичні здібності й гарна пам'ять взагалі. У власників абсолютного слуху іноді зустрічаються й інші види сенсорної обдарованості (в області смакових відчуттів, наприклад*. Деякі з них здатні до синестезій (кольоро-музикальних асоціацій*. Відомо, що такою здатністю володіли такі композитори, як Скрябін, Сибеліус, Чюрленис.

Абсолютний слух частіше зустрічається в жінок. Є вказівки на те, що абсолютний слух корелює з порушеннями здатності до навчання в школі (learning disability*. Абсолютний слух супроводжує також деякі спадкові неврологічні захворювання (синдром Вілліса, аутизм*. У музикантів з абсолютним слухом (правшей* була виявлена більше значна міжпівкульна асиметрія в скроневій області кори головного мозку: розміри лівої planum temporale - скроневої пластинки - виявилися значно більші, ніж правої. Сучасні комп'ютерні методи дослідження мозку показують, що у власників абсолютного слуху є й інші особливості мозкової організації, що відрізняють їх від іншої популяції.

У проведеному в 1998 р. дослідженні (Baharlow і ін.*, що включає 600 професійних музикантів, була зроблена спроба перевірити, чи не впливає ранній досвід на розвиток абсолютного слуху. Виявилося, що ранній початок музичних занять (в 4 роки й раніше*, сприяє розвитку абсолютного музичного слуху. Очевидно, крім спадкової схильності, на розвиток абсолютного слуху впливає й научіння.

В 2000 р. Baharlou і ін. було проведено формалізоване тестування сприйняття висоти звуку на вибірці випробуваних і відібрані індивіди з особливо високими результатами. Тестування сибсів цих випробуваних показало, що винятково високі здібності до сприйняття висоти звуку мають тенденцію до нагромадження в родинах. Як уважають автори, при достатній кількості родичів, можна буде картувати локус, відповідальний за абсолютний слух.

Генетика зорової чутливості й зорового сприйняття також вивчені надзвичайно слабко. Найбільш відомі спадкові варіанти порушень колірного зору. Нездатність розрізняти червоний і зелений кольори в деяких людей була відзначена ще в XVIII в. Це порушення відомо за назвою "дальтонізм". Більшість людей розрізняють кольори, отримані в результаті змішання червоної, зеленої й синьої частин спектра. Їх називають трихроматами. У деяких людей у сітківці відсутні елементи для сприйняття одного із кольорів. Таке порушення зветься дихромазії. Сліпота на червоний колір називається протанопія, а сліпота на зелений - дейтеранопія. Обидва порушення контролюються двома зчепленими із статтю рецесивними алелями, тому їхня частота набагато вище в чоловіків (у середньому 8 %*, ніж у жінок (0,64 %*. Зустрічається також порушення розрізнення кольорів у синьо-зеленій області, однак зчеплення із статтю тут не спостерігається. Ознака, очевидно, контролюється аутосомним геном.

Частота зустрічальності чоловіків з порушеннями колірного зору варіює в популяціях (приблизно від 2% до 12%*, причому вона вище в індустріально розвинених країнах. Колірна сліпота може розвиватися й у людей, що не володіють відповідним генотипом. Показано, що на колірний зір можуть впливати деякі психічні особливості людини, зокрема, погана психічна пристосовність і погана пристосовність до особливостей харчування. У цьому випадку виникають фенокопіі колірної сліпоти. Фенокопіями називаються модифікації фенотипу, що розвиваються під дією середовища, що імітують спадкові варіанти. Як не дивно, серед тих, що вчаться в художніх школах, досить часто зустрічаються дихромати. Якщо студент упевнений у собі й не знає про свій дефект, його недолік мало позначається на його успіхах. Часто такі учні працюють в оригінальній колірній гамі.

У психогенетиці досліджувалися також деякі особливості зорового сприйняття, включаючи окремі ілюзії, розмір залишкового зображення, критичну частоту мелькань, час упізнання зображення. Часто методики застосовуються в дослідженнях, не спрямованих безпосередньо на вивчення спадкових причин варіативності зорового сприйняття як такого, а в рамках інших завдань. Наприклад, деякі швидкісні особливості зорового сприйняття розглядаються як кореляти інтелектуальних здібностей і вивчаються в рамках досліджень успадковуваності інтелекту. Ряд методик використовується в психогенетичних дослідженнях властивостей нервової системи (наприклад, критична частота мелькань*. Хоча застосовувані експериментальні підходи й кількість випробуваних значно варіюють, у цілому результати демонструють наявність досить істотного внеску спадковості особливо зорового сприйняття.