Граничні витрати. Закон спадної віддачі

Граничні витрати - це приріст витрат у результаті виробництва кожної додаткової одиниці продукції. Оскільки постійні витрати не міняються зі зміною обсягу випуску продукції підприємства, то граничні витрати визначаються зростанням лише змінних витрат на випуск додаткової одиниці продукції, тобто:

Динаміку витрат фірми, що пов'язана з певним рівнем виробництва, характеризує так званий закон спадаючої віддачі– один із законівринкової економіки, який полягає в тому, що з певного моменту послідовне приєднання одиниці змінного ресурсу, наприклад, праці до незмінного фіксованого ресурсу (капіталу або землі), дає додатковий або граничний продукт, який зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Так, якщо кількість робітників що обслуговують устаткування, збільшуватиметься, зростання обсягів виробництва не відбуватиметься в міру того, як більша кількість працівників залучатиметься до виробництва.

Закон спадної віддачі діє за умови, що кожний додатковий робітник на підприємстві має однаковий рівень освіти, кваліфікації, трудових навичок розумові здібності тощо. Таким чином, за оптимальної кількості зайнятих на підприємстві кожний додатковий працівник робить менший внесок у загальний обсяг виробництва порівняно зі своїм попередником. Щодо продуктивності праці дія закону спадної віддачі виявляється втому, що середня продуктивність зростатиме, поки величина продукту, доданого додатковим робітником до загального обсягу в-ва, перевищує величину «середнього продукту» або середню продуктивність раніше зайнятих працівників. Таким чином, при вимірюванні темпів зростання продуктивності праці спостерігаються стадії її зростання, зниження й від'ємного значення граничної продуктивності. Закон спадної віддачі діє циклічно в окремих історичних умовах і суперечить дії законів економії часу, зростання продуктивності праці та іншим, що ускладнює механізм його розвитку та функціонування.

Прибуток фірми: зміст, види, функції.

Прибуток –екон. категорія, яка відображає кінцеві результати госп. д-ті, одна з головних форм вартості додаткового продукту, різниця між виручкою від реалізації товару і витратами капіталу.

Види прибутку:

· економічний - різниця між валовим доходом та економічними (зовн. і внутр., з урахуванням нормального прибутку) витратами в-ва

· нормальний - звичайний для галузі дохід від екон. ресурсів; мінім. дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу

· розрахунковий - валовий прибуток фірми, підпр. за вирахуванням плати за ресурси і відсотків за короткостроковий кредит

Функції прибутку:

- оцінна, що характеризує прибуток як найважливіший показник, критерій ефективності господарської діяльності фірми;

- розподільча, що характеризує прибуток як основне фінансове джерело розвитку фірм і суспільства в цілому;

- стимулююча, що визначає прибуток як потужний мотивуючий чинник, генератор економічного розвитку, здійснення інвестицій та нововведень.

Ринкова ціна: зміна, структура та функції.

Класифікація та види цін.

Ціна –вартість товару, виражена у грошах.

Зміна ціни відбувається під дією низки ціноутворювальних факторів. У ринковій економіці найважливішими серед них є:

- суспільна ціна виробництва,

- співвідношення попиту і пропозиції,

- темпи інфляції і купівельна спроможність грошей,

- ступінь державного адміністративного й економічного регулювання цін,

- стан цінової й нецінової конкуренції,

- ступінь монополізації в-ва.

Крім названих, на рівень цін впливають й такі ціноутворювальні фактори, які діють лише на окремих етапах розвитку товарно-грошових відносин:

- умови поставок товару,

- взаємовідносини між продавцем і покупцем,

- спосіб руху продукції від виробника до споживача (нульовий рівень, коли продукція реалізується виробником через власну торговельну мережу, однорівневий — через посередника роздрібного торговця, дворівневий — через оптового і роздрібного торговця, трирівневий — коли продукція реалізується трьома посередниками — оптовим, дрібнооптовим і роздрібним),

- франкування ціни, тобто включення до її складу на певних умовах витрат на страхування і доставку товару.

На динаміку цін впливає і співвідношення валютних курсів різних країн, хоч першоосновою такого співвідношення є співвідношення купівельної спроможності національних грошей. Це пояснюється відокремленістю до відомого ступеня національних економік від зовнішньоекономічної сфери, найважливішою складовою якої є світова торгівля

У ринковій економіці ціни класифікують за різними критеріями:

1) залежно від розмірів купівлі-продажу товарів:

а) біржові ціни (ціни на товари, що реалізуються у порядку біржової торгівлі);

б) внутрішньофірмові трансфертні ціни (застосовуються при обміні товарами і послугами у межах міжнародних монополій);

в) роздрібні ціни (ціни для населення у магазинах тощо);

г) ціни виробництва (оптові ціни)

2) ціни за способом формування:

а) конкурентні (ціни, що формуються в умовах вільної конкуренції, тобто під впливом співвідношення попиту і пропозиції);

б) монопольні ціни (ціни, що формуються в умовах відсутності вільної конкренції, як правило, встановлюються монополістами на рівні, вищому, ніж ціни виробництва);

в) регульовані ціни (ціни, що регулюються державою)

3) ціни залежно від території їхньої дії:

а) поясні ціни (існують в межах однієї країни; обумовлені істотними відмінностями у видатках на виробництво продукції, а також на її транспортування до місця споживання);

б) національні ціни (встановлюються кожною країною залежно від структури виробництва; наприклад, в Італії, де вирощуються цитрусові, ціни на них значно нижчі, ніж в Україні, де це імпортна продукція);

в) світові ціни (це експортна ціна світових постачальниківтовару та імпортна ціна в країнах його ввезення)

4) ціни різного призначення:

а) пільгові ціни (встановлюють для стимулювання продажу окремих товарів);

б) ціни пропозиції /вихідні, базисні/ (ціни, встановлені для товарів без знижки, заздалегідь зазначені продавцем);

в) прейскурантні ціни (ціни на промислову, с/г продукцію і послуги, що фіксуються в спеціальних довідниках-прейскурантах).

Функції цін:

- облікова - за її допомогою виражаються в єдиній грошовій формі різноманітні види ресурсів, витрат і результати, а також різні екон. показники, які використовуються у госп д-ті

- розподільна - визначає розподіл і перерозподіл вартості суспільного продукту та національного доходу, відшкодування витрат, утворення доходів у галузях, суб'єктів господарювання і певних соціальних груп населення

- стимулювальна - полягає в тому, що ринкові ціни сприяють заохоченню тих суб'єктів господарювання, які найбільш раціонально використовують свої виробничі можливості для одержання найкращих кінцевих результатів, застосовують найновіші досягнення техніки і технології, досконаліші форми і методи організації виробництва тощо

- регулювальна - полягає в тому, що за допомогою цінової політики держава забезпечує регулювання пропорцій суспільного відтворення передусім між виробництвом, споживанням і нагромадженням, між попитом і пропозицією

Теорія цін.

Найбільший вклад у цю теорію належить Д. Рікардо, К. Марксу, М. Туган-Барановському та А. Маршаллу.

До них Ф. Кене (представник класичної політекономії) запропонував концепцію витрат в-ва, в якій стверджував, що рівень ціни товару визначається витратами на його в-во. Проте цій концепції властива тавтологія: оскільки величина витрат в-ва залежить від цін на сировину, матеріали, паливо, транспортні послуги та ін., то ціна на кінцеву продукцію пояснюється цінами на окремі елементи затрат. Такий підхід також означає абстрагування від величини вартості дод. продукту. Отже, додатк. продукт (а значить і додаткова вартість) є невід'ємним і важливим елементом ціни.

Тавтологія була притаманна концепції трьох факторів в-ва (Ж.-Б. Сей та Ф. Бастіа). Згідно з концепцією у процесі виробництва беруть участь такі фактори, як праця, земля і капітал, ціною яких є відповідно заробітна плата, рента і прибуток. Ціна факторів, на думку авторів, формує основу вартості, грошовим виразом якої і є ціна. Отже, у концепції трьох факторів виробництва ціни пояснюються цінами.

Д. Рікардо першим виокремив три основні фактори субстанції (тобто основи) вартості: працю, корисність (споживчу вартість) і рідкісність. Перші два фактори відіграють вартісно-утворюючу роль для більшості відтворних товарів (тобто товарів, які постійно виготовляються); третій важливий для невеликої групи товарів, які є невідтворними (шедеври мистецтва, рідкісні книги тощо).

Внеском К. Маркса у розвиток теорії ціни є чітке розмежування вартості і ціни. Вартість, на його думку, визначається суспільно необхідними витратами, є основою ціни, а співвідношення між попитом і пропозицією впливає на відхилення ціни від вартості. Однак у його теорії ціноутворення не проаналізовано вплив на ціни витрат і результатів, тобто суспільно необхідних витрат виробництва і корисності товарів.

Вперше спробу синтезувати ці два фактори ціноутворення у вітчизняній теорії зробив М. Туган-Барановський. Він запровадив у науковий обіг поняття "вартість" (як витрати засобів в-ва і праці) і "трудова вартість" (витрати живої праці), розмежував категорії "вартість" і "цінність". Остання має суб'єктивний (психологічна оцінка корисності товару окремим споживачем) та об'єктивний (оцінка такої корисності з боку суспільства) аспекти. З об'єктивної точки зору цінність виступає як ціна. Тому при правильному розумінні концепції граничної корисності, ціна, на думку вченого, не заперечує теорію трудової вартості.

А. Маршалл першим із західних економістів спробував синтезувати дві теорії. Будучи послідовником Д. Рікардо, він розглядав ринкову ціну як результат взаємодії витрат виробництва (персоніфікатором яких є продавці) та граничної корисності (уособленням якої є споживачі), зіткнення попиту і пропозиції. При цьому А. Маршалл вважав граничну корисність другорядною. Такий підхід відображений у підручнику "Економікс" П. -Е. Самуельсона. Недоліками концепції витрат виробництва є те, що в ній різним факторам виробництва відводиться однакова роль у процесі створення товару, а також ідея А. Маршалла про можливість вимірювання абсолютної сторони суб'єктивної вартості.