Виробнича функція та проблема економічного вибору

Виробнича функція — це технічне співвідношення між кількістю ресурсів, що використовуються виробниками, і обсягом виробленої на цій основі продукції. Виробничу функцію може бути використано як на макроекономічному рівні, де вона відображає залежність сукупного обсягу виробництва у грошовому виразі, так і на мікроекономічному рівні.На мікроекономічному рівні кожна фірма має свою, відмінну від інших суб'єктів господарювання виробничу функцію.

Розвиток виробництва має межі. Вони спричинені тим, ще у кожний момент часу суспільство володіє лише певним обсягом виробничих ресурсів, миттєве збільшення яких є нереальним. Через обмеженість ресурсів суспільство завжди стоїть перед проблемою: як розподілити їх таким чином, щоб досягти найкращого результату, тобто як створити таку к-сть споживчих благ, щоб мати змогу якнайповніше задовольнити потреби?

Виробничі можливості економічної системи обмежені рідкістю ресурсів виробництва. Це зумовлено тим, що вичерпуються невідтворювані ресурси, водночас розширюються і зростають економ потреби. Перед суспільствомпостає проблема економічного вибору. Відображенням проблеми економічного вибору є постановка трьох основних питань економіки: 1. Що виробляти 2. Як виробляти? За якої комбінації виробничих факторів, з використанням якої технології і організації виробництва повинні створюватись обрані товари і послуги? 3. Для кого виробляти? Хто буде купувати створені продукти, оплачувати їх, здобуваючи від цього користь?

В умовах обмеженості ресурсів, як зазначалося вище, перед суспільством і окремими виробниками виникає проблема вибору, пошуку альтернативних варіантів використання ресурсів. Вибір альтернативних варіантів полягає у пошуках найефективнішої комбінації ресурсів, а отже, і найраціональнішого їх використання. Соціально-економічні орієнтири цього процесу, тобто його цілі, такі: 1. задоволення потреб людей у тих чи інших споживчих благах, оптимізація процесу споживання; 2. збереження й охорона навколишнього середовища; 3. економія ресурсів; 4. здешевлення продукції та послуг; 5.удосконалення виробництва; 6.забезпечення перспектив розвитку виробництва і суспільного споживання.

Загал.орієнтиром у виборі альтернатив. варіантів використ. ресурсів є досягнення повної їх зайнятості і повного обсягу виробництва.

Повна зайнятість ресурсів означає, що всі придатні ресурси використовуються у виробництві. Придатність же ресурсів до використання визначається їх фізичним станом і соціальними обставинами.

Повний обсяг виробництва означає, що виробничі ресурси суспільства використовуються в такій комбінації і на такій технічній основі, що забезпечують найбільший економічний результат.

16.Суспільне виробництво і суспільне багатство

Суспільне виробництво — сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.

Традиційно складається з двох сфер:

1. Матеріальне виробництво включає в себе галузі, які займаються виробництвом матеріальних благ і наданням матеріальних послуг (промисловість,сільське господарство, зв'язок, транспорт, побутове обслуговування тощо). 2. До нематеріального виробництва відносяться галузі, які займаються виробництвом духовних цінностей і наданням нематеріальних послуг (освіта, охорона здоров'я, мистецтво, культура і т. д.)

Внутрішня структура сусп в-тва: безспосереднє в-тво – високоорганізоване в-тво продуктів і послуг, яке виникає на вищих ступенях еволюції капіталізму і стає панівною формою в суспільстві; розподіл – стадія відтворення сукупного сусп продукту, що зв’язує в-тво і споживання; обмін – взаємний обмін дія-тю між людьми, що виявляється безпосередньо або у формі обміну продуктами праці; споживання - являє собою використання товарів і послуг для задоволення поточних і перспективних потреб.

Національне багатство - це сукупність створених і накопичених в країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення за всю його історію. Основними складовими національного багатства є: 1) суспільне, тобто створене працею, речове багатство; 2) природні ресурси; 3) нематеріальне багатство (освітній, кваліфікаційний, науковий, культурний, організаційний потенціали).

До речового багатства входять створені і накопичені в країні виробничі фонди, що поділяються на основні і оборотні. Основні фонди включають у себе засоби праці, які служать протягом більш чи менш тривалого часу, беручи участь у багатьох виробничих циклах, перш ніж виникне необхідність їх заміни. Оборотні фонди (предмети праці), навпаки, використ повністю протягом одного виробничого циклу і вимагають безперервного поновлення.

У більш широкому розумінні до національного багатства відносять і нематеріальні - духовні і культурні цінності. До них належать нагромаджений досвід людей, їх освітній потенціал, досягнення наукової і технічної думки, інформаційні ресурси, твори мистецтва і літератури. Для нарощування національного багатства велике значення має раціональне використання прир ресурсів країни, бережливе ставлення до природи. Винищення прир багатств країни - втрати найкращих у світі чорноземів, що відводилися під водойми,забруднення атмосфери, землі і вод шкідливими відходами, вирубування лісів і осушення боліт, ряд екологічних катастроф типу Чорнобильського лиха - призвело до втрати значного національного багатства, яким уже ніколи не скористаються майбутні покоління українців.