Зародження та етапи розвитку економічної теорії

Предмет економічної історії

Економічна історія – одна з найважливіших соціально-економічних наук. Вона вивчає конкретні типи економічних систем, їх виникнення та розвиток у різні історичні епохи з урахуванням природних, національних, політичних і інших особливостей країни. Економічна історія займає проміжне положення між історичною та економічною науками, є однією з так званих суміжних наук.

Будь-яка наука повинна мати предмет дослідження. Предмет – це коло проблем, які ставляться до даної дисципліни. Що стосується предмета економічної історії (те, що вивчається) можна сказати, що він, з одного боку, визначений, обгрунтований, розкритий, з іншого - відсутня єдність поглядів у його позначенні. Поясненням цього є:

- економічна історія - міждисциплінарна наука, що знаходиться на стику історії та економіки, і тому може не мати чітко окресленого предмета дослідження, тому що неминучі «забігання» в історичну або економічну сторону;

- історики-економісти переслідують різні цілі дослідження і тому акцентують увагу на різних аспектах предмета;

- вчені користуються різної методологією – різними підходами, принципами, методами, способами дослідження.

У літературі розглядається предмет економічної історії у широкому і вузькому значенні слова. У широкому – як «економічний рух суспільства з певними особливостями і закономірностями, який має нерозривний зв'язок з усіма сторонами життя». У вузькому значенні – вивчення господарської діяльності народів різних країн, розвитку їх продуктивних сил, зміни засобів виробництва і господарського побуту від первісних часів і до наших часів. Господарська діяльність – це діяльність людей в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ. Вона реалізується у рамках господарської системи певного історичного етапу розвитку суспільства. Основними компонентами господарської системи, які вивчаються економічною історією, є:

- територіальний компонент – країни, регіони зі своїми природно-географічними особливостями і екологією;

- демографічний компонент – динаміка, структура, фізичний стан населення;

- духовна складова економічного розвитку – якість науки, освіти, стан духовних продуктивних сил еліти суспільства (включаючи підготовленість вищої державної управлінської структури), духовних продуктивних сил підприємства, сім'ї, безпосереднього виробника;

- особливості соціально-економічних відносин (насамперед відносини власності);

- галузі матеріального виробництва;

- розвиненість внутрішнього і зовнішнього ринків;

- сфери фінансів, грошового звернення, кредиту;

- підсистема державного регулювання економіки.

Зародження та етапи розвитку економічної теорії

Економічна теорія як наука пройшла довгий шлях розвитку. Економічна наука – сфера розумової дія-ті людини, функцією якої є пізнання та систематизація об*єктивних знань про закони і принципи розвитку реальної економічної дійсності.

Перші спроби вивчення окремих сторін економічних процесів відомі ще з праць стародавніх грецьких та римських мислителів (Ксенофонта, Арістотеля, Платона, Катона, Варрона, Сенеки, Колумелли), а також мислителів Стародавнього Єгипту, Китаю, Індії. Вони досліджували проблеми ведення домашнього господарства, землеробства, торгівлі, багатства, податків, грошей тощо.

Економічна наука як система знань про сукупність економічних процесів та явищ почала складатися лише в 16-17 ст, коли ринкове гос-тво почало набувати загального х-ру. Основними етапами роз-ку економ науки є:

Меркантилізм. Прибічники цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівлю, а саме багатство ототожнювали з накопиченням металевих грошей. Погляди представників відображали інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадж капіталу та роз-ку зовн торгівлі. Представники:А.Монкретьєн, Т.Манн, Д.Юм.

Фізіократи. На відміну від меркантилістів, перенесли акценти дослідження в сферу в-тва. Але джерелом багатства вважали тільки працю у с/г в-тві. Вважали, що промисловість,транспорт,торгівля – безплідні сфери, а праця людей у них лише покриває витрати на їхнє існування і не прибуткова для суспільства. Представники:Ф.Кене, А.Тюрго, В.Мірабо, Д.Норе.

Класична політ економія. Виникла з розвитком капіталізму. Її засновники У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо зосереджують увагу на аналізі ек явищ і закономірностей роз-ку всіх сфер сусп. в-тва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, обігу, механізму конкуренції. Саме вони започатковують трудову теорію вартості, а ринок розглядають як саморегулюючу систему.

Марксизм, або політична економія праці. Засновники К.Маркс і Ф.Енгельс досліджують систему законів капіталістичного суспільства з позицій робітничого класу. Продовжуючи дослідж трудової теорії вартості, зробили аналіз розвитку форм вартості, запропонували свої концепції додаткової вартості, грошей, продуктивності праці, економ криз, земельної ренти.

Маржиналізм – теорія, яка пояснює економічні процеси і явища, виходячи з універсальної концепції використання граничних величин, які харак-ють не внутр. сутність самих явищ, а їхню зміну у зв’язку зі зміною інших явищ. Маржиналізм використовує кількісний аналіз, економіко-математ методи і моделя, в основі яких лежать суб’єктивно-психологічні оцінки економічних дій індивіда. Представники:К.Менгер, Ф.Візер, У.Джевонс, Л.Вальрас.

У сучасній західній економічній науці існують різні напрями, течії, школи. Основні напрями сучасної економ теорії:

Неокласицизм. Досліджує та розвиває ідеї класичної політекономії з урахуванням сучасних умов. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегульовану економ систему. Засновники: А.Маршалл і А.Пігу. Послідовники: Л.Мізес, Ф.Хаєк, М.Фрідмен та інші. Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і шкіл.

Кейнсіанство – одна з провідних сучасних теорій, яка обґрунтовує об’єктивну необхідність активного втручання держави в регулюв економіки. Засновником теорії є видатний англ. економіст Дж.М.Кейнс. Прихильники і послідовники Кейнса виступають за активну участь держави у структурній перебудові економіки.

Інституціоналізм, або інституціально-соціологічний напрям, представники якого є Т.Веблен, Дж.Коммонс, У.Мітчелл та інші, розглядають економіку як систему, в якій відносини між господарюючими суб’єктами склад під впливом як економ, так і правових, політ, соціолог і соц.-психолог факторів. Обєктами вивчення є «інститути»(держава, корпорації, профспілки).

Неокласичний синтез – узагальнююча концепція, представники якої (Д.Хікс, Дж.Бюкенен, П.Самуельсон та ін..) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і державного регулювання економ процесів, наголошують на необхідності руху до змішаної економіки.