Правосуб'єктність Співтовариств

Інституційна система Європейського Союзу

ПЛАН

1. Основи Європейського Союзу

2. Принципи побудови та діяльності органів ЄС.

3. Єврокомісія.

4. Європейська рада та Рада ЄС.

5. Європарламент.

6. Суд європейських співтовариств.

1. Основи Європейського Союзу

Європейський Союз є: (1) суб'єктом міжнародного права — міжнародною організацією, (2) членами котрої є деякі європейські держави, (3) побудованою в жодному разі не за класичними методами міжнародної спів­праці, але за принципом наднаціональної інтеграції, котра є «парасоль­кою» для Європейського Співтовариства, Євратома (обидва співтовариства на­ділені правосуб'єктністю) та співпраці між державами-членами в сфері зовні­шньої політики і політики безпеки, а також в галузі юстиції і правоохоронній сфері в кримінальних сфері в кримінальних питаннях.

Наддержавність — новий метод інтеграції

При класичній міждержавній співпраці діє засада суверенної рівності дер­жав, міжнародно-правовий суверенітет котрих є обмежений лише сувереніте­том інших держав. Держави є вершиною ієрархії суб'єктів міжнародного спів­товариства і його права, є рівними поміж собою і є вищими від внутрішньоде­ржавних суб'єктів. З-поміж іншого, держави створюють міжнародні організа­ції.

Класична міжнародна організація має, окрім інших, такі основні ознаки:

■ базується на міжнародному договорі між її членами;

■ має систему органів (два типи: керівні органи і виконавчі органи);

■ сама МО не може безпосередньо накладати обов'я­зки на держав-членів проти їхньої волі: її нормативні акти є або необ­ов'язкові до виконання декларації, відозви тощо, або ж на її базі ство­рюється міжнародний договір, що є обов'язковим для держав, котрі йо­го підписали; зазвичай кожна держава, що підписала договір, долучає до нього застереження стосовно застосування окремих його положень;

■ суверенна рівність держав-членів, (напр.під час голосування 1 держава - 1 голос);

■ фінансування діяльності залежить від внесків держав-членів.

Хоч Співтовариства були на міжурядовій конференції у Відні 1986 р. про­голошені міжнародними організаціями, все ж можна з впевненістю стверджу­вати, що у даному випадку йдеться про унікальний приклад наддержавного об'єднання. Їхньою метою, власне, і є високий ступінь економічної і політичної інтеграції (адже Спітовариства можуть впливати на правомочність держав членів, і навіть наділені компетенцією приймати рішення стосовно їхніх громадян), котрого не може бути досягнуто в рамках класичної міжнародної організації. Тому Співтовариства маютьсуверенітет вищої системи над дер­жавами-членами, котрий отримано від держав-членів шляхом часткового і добровільного делегування.

Наддержавність проявляється у Співтоварист­вах, зокрема, у тому, що:

■ Співтовариства мають власну волю, відмінну від волі держав-членів. Цю волю вони виявляють через власні органи; воля ця твориться, часом, й супроти волі окремих держав-членів (рішення МС 1949 р. про репарації);

■ Органи Співтовариств творять власний правопорядок (що інтегрований до правових систем держав-членів), котрим регулюється статус самих Співтовариств, його держав-членів, і суб'єктів права держав-членів, незалежно від самого права держав-членів;

■ Співтовариства мають власні самостійні джерела прямих фінансових надходжень до бюджету (мито, частка від ПДВ та ВВП, бл. 100 млн.євро на рік), що гарантує їхню незалежність.

Комунітарні договори наділили Співтовариства правосуб'єктністю та пра­вомочністю у незрівнянно більшому, в порівнянні з іншими міжнародними організаціями, розмірі. Єдиний Єв­ропейський акт, Маастрихтський договір, Амстердамський договір та, частко­во, Ніццький договір розширили комунітарні повноваження, а згодом, Догово­ром про Європейський Союз, заснували нове одноіменне утворення, котрому, однак, не делегували жодних нових повноважень: ІІ та III «стовпи» являють собою галузі, радше, міжнародної співпраці між державами-членами і проце­дурні правила цієї співпраці.

ЄС, однак, не є державою чи супердержавою; хоч би що, але з погляду міжнародного права, ЄС і Співтовариства являють собою міжнародну організацію, не можна водночас заперечити, що ЄС розвивається у напрямку більш тісної державно-правової організації.

Правосуб'єктність

В зв'язку з деякою різницею, необхідно досліджувати окремо правосу­б'єктність Співтовариств та ЄС, котра, власне, базується на Співтовариствах.

Правосуб'єктність Співтовариств

Варто розрізняти внутрідержавну, комунітарну і міжнародну правосуб'єк­тність Співтовариств.

Ст. 281 ДЄСп, ст. 184 Договору про Євратом:«Співтовариство має правосуб'єктність».

■ Правосуб'єктність Співтовариств у міжнародному праві

Згідно з рішеннями Міжнародного суду у справі репарацій1949 р., правосуб'єктність в міжнародному праві визнається за тією МО, яка є створена на підставі міжнародного договору, має по­стійно діючі органи, має правомочністьна міжнародному рівні і в стосунку до своїх держав-членів і їх громадян, і дані повноваження використовує.Цим умовам Співтовариства відповідають.

За міжнародним правом, правосуб'єктність включає в себе з-поміж іншо­го також:

а) правомочність укладати міжнародні договори

б) правомочність підтримувати постійні чи тимчасові відносини з іншими суб'єктами міжнародного права, тобто державами або міжнародними організаціями чи визнаними рухами;

в) відповідальністьактивна і пасивна (право отримати відшкодування за заподіяну шкоду та обов'язок самому відшкодовувати негативні наслідки, нею спричинені).

Міжнародна спільнота ці атрибути визнала за обома Співтовариствами,котрі, отже, диспонують повною міжнародною правосуб'єктністю.

Кожне Співтовариство має власну правосуб'єктність.