Правосуб'єктність Співтовариств у комунітарному праві

З цитованої вище ст. 281 ДЄСп випливає, що і в своєму власному право­порядку Співтовариство має правосуб'єктність, включно із правоздатністю та правомочністю, що зазвичай належать державами чи юридичним особам пуб­лічного права: правомочність видавати норми, мати найманих працівників, володіти фінансовими засобами тощо.

1.2.2 Правосуб'єктність ЄС

Маастрихтським договором свідомо омину­то вирішення питання щодо міжнародної правосуб'єктності ЄС. Немає згадки про це також ані в АД, ані в НД. ЄС одначе, відповідає умовамміжнародної правосуб'єктності, що визначені судовою практикою Міжнародного Суду³, має власні органи,що можуть висловлювати її волю, котра може й різнитися від волі держав-членів (напр., можливість голосування кваліфікованою біль­шістю щодо імплементуючих актів СЗППБ); має власні завданнята правомо­чності(напр., ст. 24 і 38 ДЄС надають ЄС право укладати міжнародні дого­ворищодо СЗППБ, котрим ЄС безпосередньо, а не від імені держав-членів чи Ради, користається. Тим самим є виконаною умова визнання міжнародної правосуб'єктності ЄС — як зі сторони держав-членів, так і, приміром, США і інших держав.

Проект Конституційного договору, безперечно, також виходить із засади наявності в ЄС правосуб'єктності (ст. 1-6а ПІ-332 КД).

1.2.3 Членство

Членство в ЄС є правовим інститутом, змістом котрого є сукупність прав і обов'язків держав-членів щодо ЄС, ЄСп, Євратому та їхнім органам, як рівно ж щодо інших держав, в обсягу чинності права ЄС.

Співтовариства і ЄС утворюють 25 держав-членів:

Первинне право не врегульовує комплексно питання членства в ЄС. Окремо визначає вступ до ЄС [ст. 49 ДЄС; і призупинення права чле­нства (ст. 7 і 8 ДЄС ). Вихід (добровільний) чи виключення (примусо­ве) за ЄС дотепер експліцитно не врегульовано, водночас така мож­ливість й не виключається.

2.3.1 Вступ ,

Усі, крім держав-засновників країни до ЄСп/ЄС вступали. ДЄС звівпоря­док і процедуру вступу до одної статті — ст. 49 ДЄС, за якою приєднуються доДЄС, ДЄСп, та Договору про Євратом.

А Процесуальні правила

Заявник на членство в ЄС надсилає заяву Раді,котра щодо неї висловлю­ється одноголосно,після відповідних консультацій з Комісією та ЄП; ЄП має видати в цій справі рішення про згоду абсолютною більшістю голосів;він може також це рішення заблокувати.

Згодом Рада вирішує питання про ініціювання заявки на вступ.Умови приєднання та необхідні зміни первинного права та його відповідність є предметом переговорів між державами-членами та державами-кандидатами. Переговори закінчуються підписанням угоди про приєднання,з моменту під­писання якою дана держава має статус спостерігача в усіх органах ЄСп, бере участь в усіх робочих засіданнях, за винятком тих, у яких йдеться про дану дер­жаву. У ході даних засідань відповідна держава не має права голосу. Остаточний договір передбачає його ратифікацію усіма сторонами договору— держава-ми-членами і кандидатом — згідно з їхніми конституційними приписами.

Дані дві фази на практиці, однак, мало чим відрізняються одна від одної. У попередніх приєднаннях формальне рішення Ради не оголошувалось аж до укладання умов приєднання. При вступі до ЄС країн Центральної і Східної Європи перед переговорами про приєднання укладались ще угоди про асоці­йоване членство та проводився аналіз готовності держав-кандидатів до прийн­яття «асции соттипаиіаіге», тобто цілого масиву європейського первинного, секундарного та інших джерел права (загальні принципи права, зовнішні дого­вори, рішення СЄСп); а також існуюча на момент вступу практика. Інституціональні зміни приєднання десяти нових держав не могли впроваджуватись лише договором про приєднання, а тому вони були виписані вже в НД.

Б Передумови приєднання

Передумови приєднання є трьох видів: формальні, політичні і економічні. Вони випливають з первинного права і з угод між державами-членами (т.зв. копенгагенські критерії):

а) формальні передумови,кандидатом мусить бути європейська дер­жава (ст. 49 ДЄС), на відміну від асоційованого членства

б) політичні:прийняття усього асциіз сопгтипаиіаіге, учать в обох Спів­товариствах та ЄС, повага до свободи, демократії, правової держави, прав людини і основних свобод (ст. 6/1 ДЄС), з-поміж іншого, стабільність інституцій, що гарантують демократію (зокрема державні адміністрації та судочинство — пор. висновки Європейської Ради, Мадрид, 1995 р.), правопорядок, права людини, повага та охорона меншостей, посилення реформ державного управління, судів та питання внутрішніх справ;

в) економічні:функціонуюча ринкова економіка, здатність витримувати ринковий тиск Співтовариств.

1.3.2 Вихід та виключення

Вихідне єекспліцитно закріплений у первинному праві. Однак, тяжко припустити, що суверенна держава, зокрема з огляду на договір, укладений на невизначений термін, не мала б такого права. Проект КД містить регулювання питання добровільного виходу з ЄС, що має відбутися за 2 роки по формаль­ному оголошенню відповідної держави-члена у формі одностороннього пра­вового акту.

Виключеннятакож не врегульовано. Тим не менше, держави-члени мо­жуть вчинити тиск на ту державу-член, котра довший час не виконує своїх зобов'язань чи перешкоджає перегляду первинного права. В такому разі йшлося б про домовлений вихід.

1.3.3 Призупинення прав

Призупинення прав держави-члена(ст. 7 ДЄС, 309 ДЄСп та 204 ДЄв-ратом) є санкцією,що стала можливою від моменту запровадження АД. Вона застосовується за «істотне і тривале у часі порушення» принципів свободи, демократії, поваги прав людини і правової держави (ст. 6/1 ДЄС), тобто за брак поваги до основних цінностей ЄСу загальній поведінці держави, а не лише у контексті застосування нею європейського права.

Для здійснення цієї санкції, необхідно, аби Рада у форматі глав держав та урядівконстатувала дане порушення, причому одноголосно, на пропозицію 1/3 держав-членів або Комісії, після отримання згоди від ЄП. Дотична держа­ва, одначе, має право подати власну позицію; участі в голосуванні вона не бе­ре. Після цього, лишень, Рада може вирішити кваліфікованою більшістю пи­тання про призупинення окремих прав,що випливають із застосування До­говору на дану країну, включно з правом голосування у Раді. Причому Рада може взяти до уваги можливі наслідки такого позбавлення прав та обов'язків, що виникнуть для фізичних осіб.

Головування

Головування в ЄСп/ЄС є юридично виписане у ст. 203/2 ДЄСп. Воно від­
бувається у формі головування в Раді ЄС. і

Проект КД передбачав, що головування в Раді ЄС буде здійснюватись групою з трьох держав-членів замість існуючого одного.

Основні принципи функціонування Співтовариств і ЄС

Співтовариства розвиваються на базі чотирьох принципів: лояльності, солі­дарності, заборони дискримінації та субсидіарності. З огляду на те, що ЄС ґрун­тується на Співтовариствах (ст. 1/3 ДЄС), зазначені принципи діють і щодо ЄС.

2.5.1 Лояльність

Принцип лояльної співпраці(ст. 10 ДЄСп; ст. 11/2 та 23/1 ДЄС) означає, що держави-члени зобов'язані зробити все для ефективностієвропейського права, зокрема мусять

(і) вживати усіх заходів для забезпечення здійснення своїх обов'язків,що випливають з ДЄСп чи секунда­рного права (позитивне зобов'язання) та

(іі) утриматися від будь-якої дії, що може загрожуватидосягненню цілей ДЄСп (негативне зобов'язання).

Ст. 10 ДЄСп:«Держави-члени здійснюють усі відповідні звичайні та надзвичайні заходи для дотримання зобов'язань, що випливають з цього Договору чи є наслідком діяльності органів Співтовариства; сприяють у здійсненні його завдань; утримуються від будь-яких заходів, що могли б поставити під загрозу досягнення цілей цього Договору».

Одностороннє зобов'язання держав-членів щодо ЄСп, однак, тлумачить СЄСп і в зворотному порядку — як обов'язок лояльності ЄСп щодо держав-членів,також і як обов'язок лояльності держав-членів щодо один одного в питаннях ЄСп, а також обов'язок лояльності поміж органами ЄСп/ЄС навзаєм один щодо одного;найгостріші проблеми такої лояльності є предметами міжвідомчих (міжінституціоальних) угод .

2.5.2 Солідарність

Солідарністьміж державами-членами (ст. 2 ДЄСп) проявляється, зок­рема в різниці поміж розмірами внесків до європейського бюджету та корис­тання з нього (так звані «чисті контрибутори» та «чисті реципієнти»).

Повоєнна інтеграція виникла і триває, з-поміж іншого, і завдяки шляхет­ній солідарності передусім багатших держав з біднішими. Усі держави скла­дають однакові у відсотках внески з власного валового внутрішнього продукту.

Елементи солідарності можемо знайти і в інших сферах, приміром, в спільній ві­зовій політиці, де запровадження віз щодо однієї держави-члена третьою державою повинне призводити до їх запровадження щодо даної держави з боку цілої ЄС (ст. 1/4 регл. 539/2001); на практиці (напр., щодо США) візова солідарність не працює.

2.5.3 Заборона дискримінації з підстав державної приналежності — походження

Якщо дійсно внутрішній ринок має функціонувати як ринок однієї держави, слід щонайповніше виключити можливість протекціоністських заходів держав-членів, створити умови, за яких усі переваги і невигоди європейської інтеграції були б поміж державами-членами грунтовно розподілені на паритетній основі. Заборона дискримінації з підстав державної приналежності(ст. 12 ДЄСп; 180/83 Мовег) означає, що в відносно рівні ситуації не можуть бути оцінювані по-різному, а відносно різні — однаково, хіба якщо це має об'єктивне об­грунтуванняТобто діє міжнародно-правовий принцип рівного ставлення. Значення, од­наче, цього принципу є для ЄС вкрай важливим; наприклад область віль­ного руху товарів чи осіб. СЄСп тлумачить дискримінацію широко: наприклад, держава-член, що укладає в межах власних правомочностей міжна­родний договір (приміром, про соціальне забезпечення) з третьою державою, причому надавши її громадянам кращі умови, аніж громадянам держави-члена, така держава зобов'язана надати відповідні умови і цим громадянам ЄС, одначе, бореться і проти інших видів дискримінації, що закладена, приміром, на расових та етнічних підставахтощо (ст. 13 ДЄСп, Директива 2000/43).

2.5.4 Субсидіарність ^Л

Принцип субсидіарності (ст. 5/2 ДЄСп) забезпечує можливість розумного виконання невиключних правомочностейтак, аби рішення приймалися(«к/о-

найближче до громадянина» (преамбула ДЄС).

Символи

Установчі договори не містять жодних положень щодо символів ЄС. їх правове регулювання міститься врішенні Ради від 21-22.04.1986 (Бюлетень ЄС 1986 р. 4, 54), з врахуванням заяви головуючого в Раді, щодо подальшого використання Радою прапора(блакитний прямокутник з дванадцятьма золо­тими п'ятикутними зірочками, що творять коло — Європейська рада виріши­ла, що кількість зірочок не буде при подальших приєднаннях збільшуватись) та гімну(«Ода радості» IV частина Дев'ятої Симфонії Людвіка ван Бетховена без слів в аранжуванні Герберта фон Караяна). Інші органи де-факто до цього рішення приєднались.

Наступним символом є День Європи,9 травня — на відзначення дня про­голошення декларації Шумана.

Громадянство ЄС

Маастрихтським Договором в рамках переходу від виключно економічної інтеграції до політичного утворення (ЄС), з-поміж іншого, запроваджено кон­цепт європейського громадянства (ст. 17-21 ДЄСп). Громадянином ЄСє ко­жна особа, котра має громадянство будь-якої держави-члена ЄС; цю державну приналежність громадянство ЄС не заміняє, але доповнює. Кожен громадянин держави-члена додатково до прав, що випливають з його національного гро­мадянства, набуває права європейського громадянства:

■ Право вільного пересування на території держав-членів: вільний рух осіб з економічною метою є передбачений в ДЄСп від самого; дане положення є доповненням, що стосується руху з неекономічною метою.

■ Активне і пасивне виборче право до ЄП та до органів місцевого самовряду­вання за місцем проживання (але не до національних парламентів). У питан­нях місцевих виборів, у трьох країнах існують певні обмеження:

а) Люксембург — бо понад 20% його мешканців складають іноземці;

б) Бельгія — з причин дотримання паритетності між місцевими громадами;

в) Франція — в якій громадяни інших країн не можуть бути головами та заступниками територіальних громад, з огляду на те, що останні мають особливий статус при виборах до Сенату.

■ Право звернення з петицією до ЄП.

■ Право звернення до європейського омбудсмена.

■ Консульська охорона: за межами ЄС кожен громадянин ЄС має право на звернення до дипломатичного представництва іншого члена ЄС, якщо пред­ставництво власної держави відсутнє або немає можливості звернення до нього. Дана особа отримає рівно такий самий ступінь захисту, як і громадя­нин держави дипломатичного представництва. Йдеться, зокрема про допомо­гу при смерті, серйозному пораненню, ув'язненю, захисті від репарації.

■ Право звертатися на рідній мові і отримувати відповіді на ній від усіх установах ЄС.

■ Право на доступ до документів.

Правовий сенс положення про європейське громадянство є настільки високим, що дане положення було включене не до ДЄС, але до ДЄСп, тим самим підпадаючи під поняття комунітарного права, а отже, й до компетенції СЄСп. У стосунку до європейського громадянства осо­бливо важливою є Хартіяосновних правЄС, головним адресантом якої с — поряд із іншими особами, що перебувають на цій території — сам громадянин ЄС

2.Принципи побудови та діяльності органів ЄС.

Інституційна система ЄС володіє специфічними, властивими тільки цьому об’єднанню рисами:

1. суміщення функцій: органи ЄС наділені функціями різного характеру, які не можуть бути чітко пристосовані до традиційного розмежування між законодавчими, судовими та наглядовими органами; (На відміну від класичної теорії поділу влад Монтеск'є, не існує повного кореспондування кожному органові ЄС котроїсь однієї гілки державної влади — ані законодавчої, ані виконавчої — лише судова, що належить виключно СЄСп.)

2. принцип розподілу Влад проявляється в наступному: здійснюючи свою владу, законодавчі, виконавчі та судові органи мають бути повністю незалежними один від одного. Інституції Союзу є незалежними один від одного, хоча, як і було зазначено вище виконують змішані функції;

3. поліцентричність структури. Незважаючи на те, що центр ваги інституцій Союзу знаходиться в Брюсселі, його структура поширюється принаймні на три міста: Брюссель, Люксембург та Страсбург. Це може спричиняти деякі перешкоди в управлінні, але надає іншим важливим європейським центрам можливість робити свій внесок у розбудову Європи. Поліцентрична структура була затверджена спеціальним протоколом до Амстердамського договору;

4. збалансований розподіл суверенних прав та повноважень, пропорційність та субсідіарність;

5. принцип колегіальності при прийняті рішень;

6. розширення відкритості та прозорості в діяльності інститутів Союзу;

7. збільшення ролі та значення представницьких органів, а також судової влади.

Співтовариства і ЄС мають власну інституціональну систему.

Органи ЄСп/ЄС слід розподілити до наступних груп:

Основні органи — т.зв. базові інституції, учасниці законодавчого процесу: Європейська Рада, Рада ЄС, Євро­пейський Парламент, Європейська Комісія, Суд Європейських Спів­товариств (включно з Судом першої інстанції та спеціалізованими па­латами), Рахункова палата, Європейський омбудсмен та Європейський інспектор із захисту даних; (Кожна інституція є спільною для обох Співтовариств, але додатково ви­конує ще функції в рамках ЄС — II і III «ЄС» (ст. 1/3, 3/1, 5 ДЄС).

Фінансові органи:органи валютного союзу (Європейський центральний банк, Європейська система центральних банків) та Європейський інвестиційний банк;

Консультативними органами,(дорадчі утворення, що консультують Раду і Комісію в певних галузях інтеграції), є Соціально-економічний комітет, Комітет регіонів, Науковий та технічний комітети (ст. 185 ДЄвратом), Політичний комітет (ст. 18/5 ДЄС), Координаційний комітет (32/1 ДЄС), слідча комісія ЄП асі Нос (ст. 193 ДЄСп), а також консультативні органи при основних органах: при Раді — Комітет постійних представників СОКЕРЕК (ст. 207/1 ДЄСп) таособливий комітет (ст. 133/3 та 300/1 ДЄСп), при Комісії — комітет з питань транспорту (ст. 79 ДЄСп) та Комітет Європейського соціально­го фонду (ст. 147 ДЄСп). А також численні дорадчі органи при Раді (групи урядових експертів, комітети співпра­ці), при Комісії (групи експертів ай Нос (неурядові) чи постійні консу­льтаційні комітети) та при ЄП (постійні комітети, тимчасові спеціальні комітети), а також органи, що впливають на нормотворчий процес — нормотворчі та регламентні комітети.

Міжвідомчі органи:Відомство з питань офіційних публікацій ЄС та Відомство ЄСп для відбору персоналу;

Децентралізовані органи— так звані агенції з правосуб'єктністю (натепер 16 для ЄСп, 2 для II і 2 для III «стовпів» ЄС);

Органи II і III «стовпів»— органи, передбачені ДЄС і інші агенції.

Європейська Комісія.

Європейська Комісія є колективним органом, що діє на постійній основі,який представляє ін­тереси виключно європейської інтеграції,втілює самобутність європейської інтеграції (йдеться, отже, про наддержавний,а не міжурядовий орган),тобто має на меті досягнення максимального розуміння питання зобов'язань держав-членів.

Комісія є незалежним колегіальним органом, що формується з авторитетних та компетентних осіб – комісарів, які є “повністю незалежними та діють в загальних інтересах Спільноти” (ст. 213 Угоди про ЄЕС/ЄС). З 1995 р.

Комісія налічує 30 членів: по 2 від Німеччини, Франції, Італії, Великобританії, Іспанії; по 1 комісару від решти країн-членів. Згідно з Ніцьким договором, Комісія, яку було обрано з 1 січня 2005 р., має в своєму складі по 1 громадянинові від кожної держави-члена. Після вступу до Євросоюзу 27 країни, Рада визначиться з числом комісарів (яке буде нижчим за число держав-членів) та з правилами їх призначення на основі рівноправної ротації між країнами членами (ст. 4 Ніцького договору).

Відповідно до положень Римської угоди, члени Комісії призначаються за спільною згодою урядів держав-членів терміном на 4 роки. Маастрихтська угода збільшила термін мандату комісарів до 5 років, щоб той збігався з терміном скликання Європарламенту.

Щотижневі засідання Комісії відбуваються як правило в Брюсселі згідно з порядком денним, встановленим Головою Комісії.

Комісія ухвалює всі рішення колективно, простою більшістю голосів її членів. Колегіальність не перешкоджає однак, чіткому розподілу управлінських та виконавчих функцій між комісарами, котрі беруть під своє підпорядкування ту чи іншу сферу компетенції на зразок “розподілу” портфелів у національних кабінетах міністрів, але з меншим ступенем автономності.

Окрім нормальної заміни чи смерті обов’язки члена Комісії закінчуються відставкою або примусовим звільненням, єдиним органом, який має право примусово звільняти з посади членів Комісії є Суд європейських співтовариств. Він може це робити після того, як визнає, що особа, про яку йдеться, не відповідає умовам виконання власних обов’язків або вчинила серйозне правопорушення.

Комісія може бути розпущена в повному складі у разі, якщо Європейський парламент винесе резолюцію недовіри, яку буде прийнято 2/3 наданих голосів.

Комісія поділяється на 24 генеральних дирекції («ГД»), дирекції, служби, комітети, галузеві чи профільні. Дві третини постійних найманих працівників ЄС працюють у Комісії — бл. 16 тисяч службовців, включно з перекладачами та допоміжним персоналом. Кожен Комісар відповідає за певний сектор — одну або більше т.зв. генеральну дирекцію.

Повноваження Комісії:

- забезпечує застосування положень установчих договорів та інших нормативних актів, що приймаються інститутами ЄС;

- формулювання рекомендацій та надання висновків з питань, що є предметом установчих договорів;

- має власні повноваження з прийняття рішень і бере участь в підготовці актів, що приймаються Радою і Європарламентом;

- адміністративні функції: підготовка бюджету і т.д.