Тема: „Драма абсурду”. Творчість Ежена Йонеско

Ежен Йонеско

1. Ежен Йонеско – один із фундаторів драми абсурду. Найважливіші особливості театру Е. Йонеско: руйнація звичної логіки дії, відсутність характерів, абсурдність діалогів, гра слів, широке використання гротеску.

2. Зображення духовної та інтелектуальної спустошеності сучасного суспільства – провідна тема ексцентрично-гротескових п'єс Е. Йонеско.

3. „Трагедія мови” в п’єсі „Голомоза співачка”. Особливості драматургічного конфлікту та розвитку дії. Фрази з підручника як джерело „автоматичної” мови, що паралізує свідомість людей. Безглуздість заучуваних фраз, беззмістовність діалогів, банальність думок і алогічних ситуацій у підручнику як відображення абсурдності людського буття.

4. Жанрова своєрідність твору (підзаголовок „антип’єса”). „Голомоза співачка” – твір, який руйнує канони драматургії. Камерний характер п’єси, мінімальна кількість дійових осіб (подружжя Смітів і Мартінів), відсутність традиційного сюжету і взагалі дії, брак у спілкуванні нової інформації та оригінальної живої думки.

5. Алогічність, руйнування причинно-наслідкових зв’язків як принцип побудови діалогу в п’єсі. Засоби динамізму твору (зміна мови персонажів в міру наближення до фіналу).

6. Проблема характерів у „Голомозій співачці”. Відсутність у персонажів індивідуальних психологічних рис, власної волі та мови. Автоматизм мови – наскрізна тема твору і творчості загалом.

7. Нонконформістський характер п’єси. Критика дрібного буржуа як тотального конформіста, як людину сприйнятих нею ідей і гасел. Дидактичне навантаження твору.

8. Джерела комічного в драмі. Знеособленість, взаємозамінність персонажів, нездатність їх до змін. Використання фарсових прийомів, гротеску, елементів буфонади.

9. „Голомоза співачка” – один із найяскравіших взірців „театру абсурду”.

10.Відчуття жаху, безглуздості людського життя; утвердження ірраціоналізму суспільного розвитку та поєднання їх з критикою конформістської свідомості в п’єсі „Носороги”.

11.Ексцентрично-символічний сенс сюжету, перетворення його в „какофонію абсурду”. Висміювання „розуму”, що звівся до убогого „здорового глузду”, зведення до нонсенсу прийнятих понять та істин.

12.Сатирично-гротескне змалювання процесу „омасовлення” людей, перетворення їх на “бедлам нелюдів”, що загрожує цивілізації й культурі. Проблема втрати індивідуальності під тиском масової свідомості.

13.Образ Беранже і проблема відстоювання особистості, збереження людського в людині. Сутність опору Беранже. Система образів драми. Сенс центральної метафори. Антитоталітарний підтекст п’єси.

„Голомоза співачка”, „Носороги”

Література

История зарубежной литературы ХХ века / Под ред. Л.Г.Андреева. – М., 1998. 2-е вид. – М., 2000.

Андреев Л.Г. Современная литература Франции: 60-е годи. – М., 1977.

Діброва В. Шляхи театрального авангарду: Ежен Йонеско // Всесвіт. – 1989. – №10.

Никитин В.А. Человек, не пожелавший стать носорогом // Ионеско Э. Противоядия. – М., 1992.

Проскурникова Т.Б. Французская антидрама (50 – 60-е годы). – М., 1968.

Строев А. Эжен Ионеско // Французская литература 1945-1990. – М., 1995.

Якимович Т. З художнього світу Франції. – К., 1981.

Твори:

Йонеско Е. Голомоза співачка // Всесвіт. – 1989. – № 10.

Йонеско Е. Стільці: Трагіфарс // Всесвіт. – 1992. – № 8.

Йонеско Е. Урок. Носороги // Французька п'єса XX ст.: Театральний аван­гард. – К., 1993.

Ионеско Э. Лысая певица: Пьеси. – М., 1990.

Ионеско Э. Носорог. Пьесы и рассказы. – М., 1991.

Ионеско Э. Противоядия. – М., 1992.

Ионеско Э.Театр парадокса. – М., 1991.

Как всегда об авангарде: Антология французского театрального авангарда. – М., 1992.

Ионеско Э.Театр. – М., 1994.

Семінарське заняття № 6

Тема: Розвиток прози у ІІ пол. ХХ ст.

План

1. Інтенсивний розвиток латиноамериканської літератури в ІІ половині ХХ століття. Новий латиноамериканський роман і його світовий резонанс (М. Астуріас, А. Карпент’єр, М. Варгас Льоса, Г. Гарсіа Маркес та ін.).

2. Постмодернізм у літературі другої половини XX століття, його естетична парадигма. Яскраво виражені інтертекстуальність і схильність до еклектизму („палімпсестність”); всеохоплюючий іронізм; орієнтованість водночас на елітарного й масового читача; гра з текстом і читачем; схильність до перенесення дії у віддалені історичні епохи; перевага структурного принципу сурядності над підрядністю, відсутність внутрішньої динаміки й витіснення її на поверхню. Нелінійне письмо як атрибут літератури постмодернізму.

3. Втілення рис постмодернізму в творах М. Павича, У. Еко, І. Кальвіно, Дж. Фаулза, М. Кундери, П. Зюскінда, К. Рансмайра та ін. письменників.

Габріель Гарсіа Маркес

1. Габріель Гарсіа Маркес – найвизначніший колумбійський письменник, лауреат Нобелівської премії 1982 р. Життєвий і творчий шлях митця. Домашня атмосфера та побут містечка Аракатака, де панували фантастика і реальність, як визначальні фактори у формуванні Гарсіа Маркеса-письменника.

2. Роман-епопея „Сто років самотності” – вершина творчості Гарсіа Маркеса. Використання в творі фольклорно-міфологічних мотивів. Пародіювання автором різних художніх традицій.

3. Оригінальність жанрової форми твору – роман-міф. Єдність у романі біблійного міфу з його створенням світу, карами єгипетськими і апокаліпсисом, античного міфу з його трагедією рока та інцесту, структуралістського міфу, психоаналітичного та ін. Роман-міф, створений Гарсіа Маркесом з різних міфологій.

4. Створення в романі фантасмагоричного світу, історія якого, віддзеркалюючи реальні історичні риси Колумбії і всієї Латинської Америки, осмислюється і як метафора розвитку людства в цілому.

5. „Сто років самотності” як твір „магічного реалізму” (синтез міфомислення народів континенту і європейсько-північноамериканського модернізму, зрощення сфери приземленого побуту і сфери сокровенних глибин свідомості, національний колорит твору).

6. Міфопоетика твору: циклічність часу, яка закріплюється сюжетними повторами й прямим перетіканням минулого в майбутнє, розімкнення простору і його незмінність, анахронічність, багатоплановість.

7. Проблематика та система образів твору. Підпорядкованість історії роду Буендіа принципам міфотворення. Поєднання предметної реальності з реальністю свідомості, з міфом (елементи казки, притчі, іронії тощо). Тотальна метафоричність і символіка тексту, барокова щедрість барв.

а/. рід Буендіа як уособлення народу, народних характерів; їх богатирська фізична сила, кипуча енергія, наполегливість, широта розмаху; зображення цілісних героїчних особистостей, людей великих пристрастей, сповнених своїми мріями, які породжені дитячою безмежною уявою;

б/. образи родоначальників роду Буендіа – Хосе Аркадіо Буендіа та Урсули Ігуаран; втілення в образі Урсули найкращих рис жінки з народу, її працелюбність, винахідливість, розсудливість, практичність, чесність, терпеливість, витривалість, бережливість та ін.; Урсула – берегиня матеріального благополуччя сім’ї;

в/. Пілар Тернера як іронічний двійник Урсули, її доповнення; весела, легковажна, доступна, що також наділена величезною життєвою енергією, казковим довголіттям, жіночою мудрістю; Урсула та Пілар Тернера, їх протилежні натури та однаково нещасні долі;

г/. образ Хосе Аркадіо, старшого сина Урсули, в якому висміяний найпопулярніший герой масової літератури, так званий „мачо”; Хосе Аркадіо як типово раблезіанський образ роману;

д/. образ Ауреліо Буендіа, що виріс у славетного полководця, спустошеність витравленої війною його душі, втрата всього людського, окрім надмірного честолюбства, пристрасного прагнення влади;

е/. образ Рамедіос Прекрасної, що зітканий автором з найбільш суперечливих начал; вражаюча природність її характеру та поведінки;

є/. Фернанда дель Каприо як соціально-психологічний антипод Урсули, її горда натура, схиляння перед етикетом, прагнення від’єднатися від усього світу, зневага до праці);

8. Роман „Сто років самотності” і трагічний повторюваний мотив краху людських надій і сподівань. Трагічний оптимізм твору. Гуманізм Г. Гарсіа Маркеса.

9. Запаморочливий успіх роману Гарсіа Маркеса, що започаткував нову епоху в історії роману та реалізму.

„Сто років самотності”

Умберто Еко

1. Умберто Еко – італійський філолог, філософ, культуролог, письменник. Книги з історії культури середньовіччя, проблем семіотики, збірка есе „Подорожі в гіперреальність”, „П’ять есе на теми етики”. Поєднання у романах „Ім'я троянди”, „Маятник Фуко”, „Острів Напередодні”, „Баудоліно” рис історичної, детективної, філософсько-етичної, іронічної прози, побудованої на багатозначності та історичній мінливості ключових понять людського досвіду.

2. Роман „Ім'я троянди”. Постмодерністський характер сюжету пошуків зниклої книги, іронічна забарвленість центрального конфлікту в романі.

3. Елементи жанрів історичного, пригодницького й детективного роману в творі. Пафос реабілітації сміхового начала, гра з „чужим” текстом і читачем, засоби стилізації у творі. Сенс назви роману.

„Ім’я троянди”

Література

История зарубежной литературы ХХ века / Под ред. Л.Г.Андреева. – М., 1998. 2-е вид. – М., 2000.

Габріель Гарсіа Маркес

Андерсон Дж. Л. Почему замолчал Габриэль Гарсия Маркес? //Литературная газета. – 2000. – № 10.

Андреев В. Власть одиночества и одиночество власти // Гарсия Маркес Г. Сто лет одиночества. – С.-Пб., 2000.

Андреев В. „Постигнет правду обреченный” (О ранних рассказах Г.Г. Маркеса) // Латинская Америка. – 1996. – № 1.

Андреев В. В потоке времени // Гарсия Маркес Г. Скверное время. – С.-Пб., 2000.

Андреев В. По реке Магдалене к Карибскому морю // Звезда. – 1996. – № 1.

Аннинский Л. А. Феномен Гарсия Маркес: соблазн и опыт // Латинская Америка. – 1987. – № 8.

Багно Вс. Об одиночестве, смерти, любви и о прочей жизни // Гарсия Маркес Г. Палая листва. – С.-Пб., 2000.

Варгас Льоса М. Дивний світ – Макондо // Всесвіт. – 1971. – № 12.

Габриэль Гарсия Маркес рассказывает о себе // Иностранная литература. – 1988. – № 3.

Груздева Н., Злобина Е. Феномен Гарсия Маркес: Парадоксы прочтения // Иностранная литература. – 1988. – №3.

Затонський Д. Ще один Габріель Гарсіа Маркес // Всесвіт. – 1978. – № 1.

Земсков В.Г. Гарсия Маркес: Очерк творчества. – М., 1986.

Кобо Х. Самоизгнания Габриэля Гарсия Маркеса // Новое время. – 1997. – № 10.

Луке Муньйос Е. Митець, громадянин, людина // Всесвіт. – 1985. – № 3.

Папоров Ю. Гарсия Маркес: Путь к славе. – С.-Пб., 2003.

Петровский И.М. Проблемы поэтики Гарсиа Маркеса (на материале романа „Сто лет одиночества”) // Актуальные проблемы зарубежной литературы XX века. – М., 1989.

Покальчук Ю. Сучасна латино-американська проза. – К., 1978.

Прилипко О. Про художню систему прози Г.Г. Маркеса // Радянське літературознавство. – 1985. – № 12.

Рощин М. Призма Г. Гарсиа Маркеса // Иностранная литература. – 1980. – № 7.

Светлакова О. А. Новое богословие Г.Г. Маркеса: К 70-летию со дня рождения // Латинская Америка. – 1998. – № 9.

Столбов В. „Сто лет одиночества” – роман-эпос // Столбов В. Пути и жизни. – М., 1985.

Ялтов В. Фантазия и реальности в творчестве Г.Г. Маркеса // Гарсиа Маркес Г. Недобрый час. – М., 1975.

Твори:

Гарсиа Маркес Г. [Твори] // Всесвіт. – 1972. – № 3.

Гарсиа Маркес Г. Стариган із крилами // Всесвіт. – 1976. – № 2.

Гарсиа Маркес Г. Осінь патріарха // Всесвіт. – 1978. – № 1–3.

Гарсиа Маркес Г. Як це починалося // Всесвіт. – 1979. – № 1.

Гарсиа Маркес Г. Блискавична операція в Манагуа // Всесвіт. – 1979. – № 5.

Гарсиа Маркес Г. Неймовірна та сумна історія про невинну Ерендіру та її бездушну бабуню // Вітчизна. – 1980. – № 3.

Гарсиа Маркес Г. Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь // Всесвіт. – 1981. – № 11.

Гарсиа Маркес Г. Похорон мами Гранде // Сучасність. – 1983. – № 1-2.

Гарсиа Маркес Г. Блакман, добрий продавець чудес // Людина і світ. – 1984. – № 5.

Гарсиа Маркес Г. Розповідь моряка, котрий зазнав корабельної аварії... // Вітчизна. – 1985. – № 7.

Гарсиа Маркес Г. Кохання в час холери. – К., 1997.

Гарсиа Маркес Г. Щасливої дороги, сеньйоре президенте! // Всесвіт. – 2002. – № 3-4.

Гарсиа Маркес Г. Сто лет одиночества. Полковнику никто не пишет. – М., 1986.

Гарсиа Маркес Г. Гарсиа Маркес Г. Десять дней в открытом море без еды и воды. – С.-Пб., 2003.

Гарсиа Маркес Г. Море исчезаюших времен. – С.-Пб., 2003.

Гарсиа Маркес Г. Последнее плавание корабля-призрака. – С.-Пб., 2004.

Умберто Еко

Бутов М. Отчужденные славой // Новый мир. – 2000. – № 2.

Злобина А. Постмодсрнизм с другим лииом // Иностранная литература. – 1999. – № 4.

Зубицька М. Дискурс обмеженої і необмеженої інтерпретації. Дискусії навколо роману Умберто Еко „Маятник Фуко” // Еко У. Маятник Фуко. – Львів, 1998.

Костюкович Е. От переводчика // Эко У. Маятник Фуко. – С.-Пб., 1999.

Костюкович Е. Орбиты Эко // Эко У. Имя розы. – М., 1998.

Костюкович Е. От переводчика // Эко У. Остров накануне. – С.-Пб., 1999.

Левина Н. А. Историко-фантастастический роман: („Маятник Фуко” как жанровый эксперимент Умберто Эко) // Вестник Российского университета Дружбы народов. Сер.: Литературоведение. Журналистика. – М., 2000. – № 1.

Лотом О., Петро В. Словарь „Маятника Фуко”. – С.-Пб., 2002.

Прокопович М. Дві мрії У. Еко // Всесвіт. – 1991. – № 3.

Скуратівський В. У колі „Маятника Фуко”, або Ностальгія за священним // Всесвіт. – 1998. – № 8.

Усманова А.Р. Умберто Эко: Парадоксы интерпретации. – М., 2000.

Твори:

Еко Умберто. Маятник Фуко // Всесвіт. – 1998. – № 8-12.

Еко Умберто. Маятник Фуко. – Львів, 1998.

Еко Умберто. Поетика відкритого твору. Риторика та ідеологія. Надінтерпретація текстів. Поміж автором і текстом // Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. – Львів, 2001.

Еко Умберто. Внутренние рецензии // Иностранная литература. – 1997. – № 5.

Еко Умберто. Пять эссе на темы этики. – С.-Пб., 2000.

Еко Умберто. Имя розы. – С.-Пб., 2002.

Еко Умберто. Заметки на полях „Имени розы ”. – С.-Пб., 2002.

Еко Умберто. Баудолино. – С.-Пб., 2003.

Еко Умберто. Искусство и красота в средневековой эстетике. – С.-Пб., 2003.
ТЕМИ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЮВАННЯ