Японська література другої половини ХХ ст

Творчість Ясунарі Кавабата та Кобо Абе

1. Складність літературного розвитку в Японії в ІІ половині ХХ століття. Традиційна, демократична та сенгоха („повоєнна група”) течії. Відчуження сучасної людини в буржуазному суспільстві як провідна тема молодого покоління літераторів 60 – 70 рр. (Кайко Такесі, Кобо Абе, ін.).

Ясунарі Кавабата

1. Ясунарі Кавабата _– японський письменник. Життєвий і творчий шлях. Навчання в Токійському університеті. Початок літературної та критичної діяльності. Я. Кавабата – найвідоміший японський письменник новітнього періоду. Нобелівська премія (1968).

2. Відображення національної етики та естетики в романі „Тисяча журавлів”. Гармонія людини і природи – одна з головних проблем твору.

3. Високохудожнє, психологічно переконливе розкриття внутрішнього світу героїв через їхню естетичну причетність до чайного обряду. Втілення в образах Кікудзі та Юкіко вільного, гармонійного, духовно багатого життя. Суперечливість характеру Тікао, осуд бездуховності, обмеженості, емоційної нечутливості.

4. Вишукана простота стилю письменника. Символи, художні деталі та їх роль у творі.

„Тисяча журавлів”

Кобо Абе

1. Кобо Абе – японський письменник (прозаїк, драматург, критик). Відомості про життєвий і творчий шлях. Навчання в Токійському університеті на медичному факультеті. Літературний дебют письменника. Високий рівень художньої майстерності. Оригінальність творчої манери.

2. Філософська проблематика, поєднання реалізму та фантастики, динамічний сюжет, символіка, лапідарність стилю – риси, що виявляють своєрідне кредо письменника.

3. „Жінка в пісках” Кобо Абе як один із шедеврів сучасної японської літератури й найвідоміший твір популярного японського автора. Роман – своєрідна філософська притча, що змальовує завзяту боротьбу людини з обставинами, в яких опинилася. Детективний характер твору, оригінальність і напруженість сюжету.

4. Етично-філософська зміст роману, мотиви безвихідності, трагічної самотності в сучасному світі. Зосередження автора на зміні психології, свідомості Нікі Дзюмпей. Проблема вибору героя в умовах безмежного відчаю, моральної та фізичної втоми. Символічний образ піску і його значення для саморуху, еволюції героя.

5. Міжнародне визнання японського письменника.

„Жінка в пісках”

Література

История зарубежной литературы ХХ века / Под ред. Л.Г.Андреева. М., 1998. 2-е вид. М., 2000.

Ясунарі Кавабата

Алексеев В. П. Кавабата Ясунари: Биобиблиографический указатель. – М., 1973.

Герасимова Н. П. Бытиё красоты. Традиции и современность в творчестве Кавабата Ясунари. – М., 1979.

Григорьева Т. П. Красотой Японии рожденный. – М., 1994.

Федоренко Н. Т. Кавабата Ясунари.– М., 1978.

Федоренко Н. Т. Кавабата Ясунари // Федоренко Н. Т. Краски времени. – М., 1982.

Яценко Б. Пам’яті Кавабата Ясунарі // Всесвіт. – 1972. – № 8.

Твори:

Кавабата Ясунарі. Танцівниця з Ідзу. Подяка // Всесвіт. – 1971. – № 8.

Кавабата Ясунарі. Країна снігу. – К., 1976; 2000.

Кавабата Ясунари. Стон горы. – М., 1975.

Кавабата Ясунари. Избранные произведения. – М., 1993.

Кавабата Ясунари. Тысячекрылый журавль. Старая столица: Новеллы, рассказы. – М., 1971.

Кавабата Ясунари. Старая столица. – М., 1984.

Кавабата Ясунари. Тысячекрылый журавль. – С.-Пб., 1999.

Кавабата Ясунари. Избранные произведения. – С.-Пб., 2002.

Кобо Абе

Анцыферов М. Функция фантастики в произведениях Кобо Абэ 50-х годов // Вопросы национальной специфіки призведений зарубежной литературы ХІХ – ХХ веков. – Иваново, 1979.

Гривнін В. Новий роман Кобо Абе // Всесвіт. – 1975. – № 6.

Гривнин В. Кобо Абэ – списатель и драматург // Кобо Абэ. Пьесы. – М., 1975.

Гривнин В. Трилогия Кобо Абэ // Иностранная литература. – 1969. № 10.

Гривнин В. Творческий поиск Кобо Абэ // Абэ К. Женщина в песках. – М., 1987.

Дзюб І. Післямова // Абе Кобо. Жінка в пісках. – К., 2004.

Злобин Г. Дорога к другим – дорога к себе // Кобо Абэ. Женщина в песках. Чужое лицо. – М., 1969.

Рехо К. Современный японський роман. – М., 1977.

Федоренко Н. Т. Кобо Абэ. Кобо Абэ. Впечатления и мысли // Кобо Абэ. Избранное. – М., 1988.

Твори:

Кобо Абе. Спалена карта. – К., 1969.

Кобо Абе. Людина-коробка // Всесвіт. – 1975. – № 6.

Кобо Абе. Прірва часу // Всесвіт. – 1980. – № 6.

Кобо Абе. Жінка в пісках. – К., 2004.

Кобо Абэ. Избранное. – М., 1988.

Кобо Абэ. Пьесы. – М., 1975.

Абэ К. Женщина в песках. – М., 1987.

Кобо Абэ. Женщина в песках. Чужое лицо. – М., 1969.

Кобо Абэ. Женщина в песках. Чужое лицо. – М., 2000.

Кобо Абэ. Четвертый ледниковый период. – М., 2000.

Кобо Абэ. Собрание сочинений: В 3 т. – М.; С.-Пб., 2000.

Література постмодернізму

1. Втілення рис постмодернізму в творах М. Павича, У. Еко, І. Кальвіно, Дж. Фаулза, М. Кундери, П. Зюскінда, К. Рансмайра та ін. письменників.

Милорад Павич

1. Милорад Павич – сербський письменник, найвідоміший літератор третього тисячоліття. Всесвітня популярність його творів. Улюблені художні засоби письменника (розгорнуті, „необарокові” метафори із квазісимволістичними вкрапленнями, парадоксальні портрети та пейзажі, каталогізація, „плетення словес”, афористичність мови тощо).

2. Втілення в оповіданні „Дамаскин” рис постмодернізму: боротьба за читача та її засоби. Можливість вибору шляхів читання твору на двох його „перехрестях” (в т. ч. на комп’ютері) як вияв характерної для постмодерністської літератури гри письменника з текстом і читачем, „відмови від монопольного права автора на істину”. Інтенсивне використання фактів візантійської і поствізантійської культури („віртуальний історизм”). Засоби відтворення „місцевого колориту” (балканські топоніми й антропоніми, побутові деталі тощо).

3. Найвідоміший твір М.Павича „Хозарський словник” – роман-лексикон на 100 000 слів. „Хозарський словник” як яскравий приклад гіпертексту. Три складові (християнська, мусульманська і юдейська) хозарської полеміки і три хронологічних шари (Середньовіччя, 17 і 20 століття) в художній структурі твору.

4. Концепція „Хозарського словника”: пересторога розчиненню народів у вирі глобалізації сучасного світу; невміння або небажання людини, народу, релігійної конфесії зрозуміти інших як „метафора нашого світу” (М.Павич).

„Дамаскин”, „Хозарський словник”

Патрік Зюскінд

1. Патрік Зюскінд – німецький письменник, світове визнання якому приніс фантасмагоричний роман „Запахи”.

2. Схрещення елементів класичної та масової літератури в романі. Парфуми як гротескно-іронічна метафора мистецтва.

3. Образ митця Гренуя. Символічний сенс детективної інтриги. Проблеми співвідношення краси і зла, влади митця та мистецтва над натовпом, мистецтва і моралі.

„Запахи”

Література

История зарубежной литературы ХХ века / Под ред. Л.Г.Андреева. – М., 1998. 2-е вид. – М., 2000.

Милорад Павич

Адамович М. Внутренняя сторона ветра [Проза М. Павича] // Вопросы литературы. – 2003. – № 11-12.

Бульвінська О.І. Перший письменник третього тисячоліття, або Милорад Павич і гіпертекст // Зарубіжна література в навчальних закладах. – 2003. – № 5.

Ковбасенко Л.В. Хозарська міфологія від Милорада Павича // Всесвітня література в середніх навчальних закладах. – 2003. – № 4.

Лучук І. „Час і сон у львівській клепсидрі” // Павич М. Хозарський словник. – Львів, 1998.

Лучук І. „Карти і доля, таро і роман” // Павич М. Остання любов у Царгороді: Довідник для гадання. – Львів, 1999.

Лучук І. Прогноз на минуле, чи спогади про майбутнє (рецензія на „Зоряну мантію”) // Дзеркало тижня. – 2002. 14-20 грудня.

[Про М. Павича] // І: Незалежний культурологічний часопис. – 1999. – Ч. 15.

Цофнас А. Дивлячись на пейзаж, намальований чаєм // Філософська думка. – 2001. – № 5.

Твори:

Павич М. Хозарський словник: Роман-лексикон на 100000 слів. – Львів, 1998.

Павич М. Капелюх із риб’ячої шкіри: Любовна історія // Всесвіт. – 1999. – № 7.

Павич М. Остання любов у Царгороді: Довідник для гадання. – Львів, 1999.

Павич М. [Твори] // І: Незалежний культурологічний часопис. – 1999. – Ч. 15.

Павич М. Таємна вечеря // Сучасність. – 2000. – № 12.

Павич М. Життя та смерть Іоанна Сиропулоса // Форма(р)т. – 2001. – № 1.

Павич М. Зоряна мантія. – Львів, 2002.

Павич М. Собрание сочинений: В 10 т. – С.-Пб., 1999-2003.

Павич М. Стеклянная улитка. – С.-Пб., 2000;

Павич М. Избранное. С.-Пб., 2002.

Павич М. Хазарский словарь: Роман-лексикон. С.-Пб., 2003.

Павич М. Страшные любовные истории: Сборник. – С.-Пб., 2003.

Павич М. Ловцы снов: Собр. рассказов. – С.-Пб., 2003.

Павич М. Внутренняя сторона ветра. Роман о Геро и Леандре. – С.-Пб., 2003.

Павич М. Звездная мантия: Избранное. – С.-Пб., 2004.

Павич М. Кровать для троих: Избранное. – С.-Пб., 2004.

Павич М. Вывернутая перчатка. – С.-Пб., 2004.

Павич М. Железньїй занавес – С.-Пб., 2004.

Павич М. Пейзаж, нарисованный чаем. – С.-Пб., 2004.

Патрік Зюскінд

Білоцерківець Н. Геніальна компіляція // Всесвіт. – 1993. – № 11-12.

Бегун Б. Превратности парфюмерного искусства... // Вікно в світ. – 1999. – № 2.

Вилисова Т.Г. Роман Патрика Зюскинда „Парфюмер. История одного убийства”: сюжет, герой, традиции // Традиции и взаимодействия в зарубежных литературах. – Пермь, 1999.

Гладилин Н. В. Кукловоды и куклы: „Сценичность бытия” в произведениях Э.Т.Гофмана и П.Зюскинда // Вестник литературы института им. А.М.Горького. – 2000. – № 1.

Зверев А. Преступления страсти: вариант Зюскинда // Иностранная литература. – 2001. – № 7.

Риндисбахер X. Д. От запаха к слову в романе П.Зюскинда „Парфюмер” // Новое литературное обозрение. – 2000. – № 43.

Якимович А. Пансион мадам Гайяр, или Безумие раз ума // Иностранная литература. – 1992. – № 4.

Твори:

Зюскінд П. Запахи: Історія одного вбивці // Всесвіт. – 1993. – № 11-12.

Зюскінд П. Історія пана Зоммера // Всесвіт. – 1995. – № 1.

Зюскінд П. Контрабас // Всесвіт. – 1996. – № 12.

Зюскінд П. Парфуми. Історія одного убивці. – Харків, 2003.

Зюскинд П. Повесть о господине Зоммере. – С.-Пб., 2000.

Зюскинд П. Голубка: Три истории и одно наблюдение. – С.-Пб., 2000; 2002.

Зюскинд П. Парфюмер. История одного убийцы. – С.-Пб., 2000; 2002; 2003.

Зюскинд П. Контрабас. – С.-Пб., 2002.

ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ

1. Бурхливий і суперечливий суспільно-історичний розвиток світу в І пол. ХХ ст., його вплив на літературний процес. Зміна світоглядних та естетичних систем. Глибокий структурний переворот в естетичній свідомості і художній творчості, формування нових принципів та структур естетико-художнього мислення і нової системи літературних напрямів, стилів і жанрів. Складність і неоднозначність художнього процесу І пол. ХХ ст.

2. Модернізм як найновіше й найпослідовніше втілення естетико-художнього перевороту ХХ ст. Модернізм і кардинальні зрушення у змісті творів, світогляді та філософсько-науковому мисленні. Прагнення до витворення нової художньої мови, адекватної ментальності ХХ ст.

3. Авангардизм 1910-20-х років і здійснювана ним “революція в мистецтві”, його основні течії (футуризм, кубізм, дадаїзм, експресіонізм, сюрреалізм). Співвідношення модерну й авангардизму, їхня естетико-художня спорідненість.

4. Глибинні зрушення в поезії XX ст. Пошуки нових засад і форм зображення світу й відтворення людських почуттів у західній поезії на початку XX ст. Широкий спектр літературних течій модернізму й авангардизму та їх художніх програм.

5. Найвідоміші представники авангардистської й модерністської течій першої половини XX ст. (Г. Аполлінер, П. Елюар, Т. С. Еліот, Г. Тракль, Р. М. Рільке, Ф. Гарсіа Лорка, В. Незвал, К. І. Галчинський, Ю. Тувім та ін.)

6. Г. Аполлінер як чільна постать європейського авангарду; сутність його поетичної реформи. Еволюція поета від неоромантизму до кубофутуризму. Неоромантичний характер ранньої поезії (“Рейнські вірші”). Зближення з П. Пікассо і його роль у переході Г. Аполлінера до авангардизму.

7. Г. Аполлінер. Змалювання почуттів особистості в урбанізованому динамічному світі; засоби створення епічної панорами міста та Всесвіту в поезіях збірки „Алкоголі. Вірші 1898 -1913 рр.”. Збірка „Каліграми”. Жанр віршів-каліграм.

8. Г. Аполлінер. Осмислення трагедії Першої світової війни в поезії „Зарізана голубка і водограй”; символіка образів та новаторство візуального оформлення твору. Г. Аполлінера в розвиткові французької і європейської авангардистської поезії.

9. Т. С .Еліот – поет і теоретик модернізму. Інтелектуальний характер його поезії. Вираження кризи свідомості й культури в поезії 1910-20-х рр. („Пісня кохання Дж.Альфреда Пруфрока”, „Порожні люди”, „Безплідна земля”).

10. Особливості поетики Т. С .Еліота. Еволюція від авангардизму до неокласицизму, рішучий розрив з романтично-символістським каноном: „Поет значимий не своїми емоціями, а здатністю перетворювати особисте в щось значніше й відсторонене, в щось універсальне й надособистісне”.

11. Пізня поезія Т .С .Еліота. Зміщення акценту в ній на пошуки позитивних первенів і цінностей, на протидію хаосу і абсурдності буття. Неокласичні елементи в пізній поезії Т.С.Еліота.

12. Творчість Ф.Гарсіа Лорки – вершинне явище іспанської поезії ХХ ст. Синтез міфології і фольклору з поетикою модернізму.

13. Міфопоетика творів Гарсіа Лорки, персоніфікація природних сил і стихій. Пошуки нових засобів художньої виразності.

14. Синтетичний вияв новітніх течій і тенденцій в поезії австрійського поета Р. М. Рільке. Неоромантичний період, його завершення у “Часослові”.

15. Р. М. Рільке. Філософські здобутки збірки „Нові поезії”. Пошук духовної єдності «Я» зі світом, прагнення з'єднати сучасність і античну давнину, широке бачення світобудови у віршах збірки.

16. Р. М. Рільке. „Поезії-речі” в „Нових поезіях”, розкриття „прихованого життя речей”, його органічного зв’язку з життям людей. Вираження традиції відчуження людини в дегуманізованому світі. Ностальгія за втраченою єдністю людини зі світом.

17. Р. М. Рільке. Поезія як творення олюдненого світу із хаосу в „Сонетах до Орфея”. Відображення в творі „Орфей, Еврідіка, Гермес” провідних мотивів лірики: взаємозв'язку життя й смерті, трагічних розривів у взаєминах чоловіка та жінки, сутності й покликання мистецтва. Образ Орфея як персоніфікація сили мистецтва, що приборкує природу й одухотворює світ.

18. М. Пруст. Роман „В пошуках втраченого часу” як „суб'єктивна епопея”. Вставна новела „Кохання Сванна” – своєрідна прелюдія до багатоголосого роману, вираження в ній провідних мотивів (зокрема, любові і мистецтва) і колізій.

19. М. Пруст „Кохання Сванна”. Повість як драматична історія кохання духовно багатої, витонченої особистості до жінки, негідної такого почуття. Одухотворення почуття любові, роль мистецтва в цьому процесі. Крах Сванна як наслідок „зради мистецтва”.

20. М. Пруст „Кохання Сванна”. Особливості оповідної манери в творі: зближеність автора й наратора (оповідача), суб’єктивізація романного світу. Присутність об’єктивного світу, своєрідність його репрезентації. Аналітичний струмінь в романі. Провідні мотиви й особливості композиції твору.

21. М. Пруст „Кохання Сванна”. Глибина і витонченість психологічного аналізу в творі. Тема мистецтва. Особливість художнього часу і художнього простору роману. Образ автора у творі.

22. Ф. Кафка. Відчуження людини і дегуманізація світу – провідна тема творчості письменника. Міфологізм Ф. Кафки як літературна міфотворчість. Своєрідність світобачення і його художнього вираження в оповіданні „Перевтілення”.

23. Ф. Кафка. Зображення трагедії відчуження особистості в оповіданні. Образ Грегора Замзи як гротескний літературний „автопортрет” письменника, символічне уособлення типу „маленької людини” XX ст. та вираження тотальної самотності і відчуження людини. Сутність конфлікту Грегора із родиною.

24. Особливості стилю Ф. Кафки, поєднання реальності і міфотворчості („Перевтілення” як оповідання-міф), „протоколу” й фантасмагорії. Символічний код оповідання. Розкриття сенсу центральної метафори; поєднання фантастичного та натуралістичного, трагічного та іронічного начал. Гротеск як ерзац трагіки.

25. Т. Манн. Роман „Чарівна гора” як „ключовий і поворотний пункт” (Т. Манн) творчості письменника, що поєднав в собі риси роману соціального, психологічного, філософського, сатиричного і деякою мірою побутового.

26. Т. Манн. Відображення в романі важкої світоглядної кризи, що її пережив Т. Манном після війни, утілення в творі нової реальності і законів суспільства. Показ духовних, історичних, культурно-філософських, етичних і політичних проблем суспільства.

27. Т. Манн. Майстерне змалювання персонажів з різним світоглядом. Образи бюргера Ганса Касторпа, „духовних вождів” Нафти та Сеттембріні, практиків „обраного суспільства” лікарів Беренса та Кроковського, „надлюдини” Пеперкорна та бравого офіцера Іоахіма. Розростання індивідуальних доль героїв до рівня символів.

28. Т. Манн. Роман „Чарівна гора”. Переплетення в романі ідей і етичних норм, що носять іноді характер притчі. „Чарівна гора” як продовження традицій класичного „роману виховання”. Довершений стиль роману, поєднання простоти та максимальної вишуканості. Іронічний підтекст твору.

29. Т. Манн. Напруженість передвоєнної ситуації в Європі, пройнятої нацистськими ідеями, і тривожний настрій повісті „Маріо і чарівник” (авторське жанровизначення „експромтом народжена повість”).

30. „Маріо і чарівник” Т. Манна. Алегоричність і паралелізм у творі. Зображення ситуації „маніпулювання натовпом”. Гіпнотична влада чарівника над натовпом і маніпуляції тоталітарними режимами свідомістю людей.

31. Т. Манн. Втілення в образі „чарівника” „сильної особистості”, котра має гіпнотичну владу над людьми. Віра письменника в здатність особистості до збереження свого „я”. Сенс бунту Маріо. Бунт Маріо як провістя звільнення народів світу від загрози тоталітаризму.

32. Б. Брехт як драматург-новатор. „Епічний театр” Б.Брехта, його теоретичні принципи й творча практика, спрямовані на пробудження активного ставлення глядача до зображуваного. Філософсько-сатиричний характер п'єс на сучасні, історичні і міфологічні сюжети.

33. Б. Брехт. „Матінка Кураж та її діти” – драма-пересторога напередодні Другої світової війни. Відображення в п’єсі небезпечних симптомів, що становлять серйозну суспільну загрозу. Історико-літературні джерела та сучасний політичний підтекст твору, його антивоєнний пафос й алегоричний сенс.

34. „Матінка Кураж та її діти” Б. Брехта. Морально-етичний конфлікт твору. Образ Анни Фірлінг. Осуд невтримного потягу до наживи і тих негативних моральних якостей, які призводять до людських жертв.

35. „Матінка Кураж та її діти” Б. Брехта. Показ в образі матінки Кураж небезпечної пасивності звичайної людини як винуватця минулих і майбутніх катастроф. Утілення в образах дітей Кураж трагічної долі людських чеснот в умовах війни. „Ефект очуження” та інші ознаки «епічного театру» в творі, їх ознаки.

36. Б. Брехт. Своєрідність п’єси „Добра людина із Сезуаня”. Умовність сюжету твору. Образ доброї проститутки Шен Де. Втілення в її образі активного начала, позитивних моральних якостей. Притчевий характер драми.

37. Б. Брехт. Драматичний конфлікт п’єси (між добротою, щирістю почуттів Шен Де та злим, егоїстичним „двоюрідним братом” Шой Де). Складність психологічної колізії, глибина її розкриття в п’єсі. Роздвоєність почуттів головної героїні

38. Б. Брехт. Проблема моральної відповідальності вчених за наслідки наукових досліджень у драмі „Життя Галілея”. Конфлікт твору. Можливість згубних наслідків розвитку науки для людства в драмі, питання про співвідношення в ній інтелектуального і морального начал, про етичну відповідальність ученого за здійснювані відкриття. Неоднозначність образу Галілея.

39. Дж. Джойс – ірландський письменник, представник модерністської та постмодерністської прози. Новаторство в сфері поетики, способів письма, в яких художня форма займає місце змісту, кодуючи в собі ідейні, психологічні та ін. виміри.

40. Особливості художнього методу Дж. Джойса: використання „потоку свідомості”, пародії, стилізації, комічних прийомів, міфологічних і символічних площин зображення; створення нової експериментальної мови (аналітичне членування мови і тексту) та образності (руйнування цілісності).

41. Роман „Улісс” Дж. Джойса – „Євангеліє від модернізму”. Сприйняття та інтерпретація сучасності як панорама абсурду. Міфічні (гомерівські) паралелі, їхня роль в організації структури твору.

42. Роман „Улісс” Дж. Джойса. Основні персонажі, їхня співвіднесеність на різних рівнях. Натуралістична докладність оповіді й „потік свідомості”. Імітація різних стилів прози від давнини до сучасності, елементи пародіювання.

43. Роман „Улісс” Дж. Джойса. Інтелектуальний характер текстів Дж. Джойса, їхня насиченість ремінісценціями та алюзіями (натяками), яскраво виражена інтертекстуальність. Мовне багатство й словотворчість Дж. Джойса. Його вплив на подальшу прозу і теорію літератури.

44. Е. М. Ремарк “На Західному фронті без змін”, антивоєнна та соціальна критика з гуманістичних позицій, прагнення «втраченого покоління» знайти опору в дружбі, фронтовому товаристві або любові. Показ війни як безглуздого, нелюдяного явища. Зображення трагедії покоління, вимушеного вбивати, щоб вижити. Автобіографічнічність роману. Щоденникова форма оповіді.

45. Т. Драйзер. Роман „Американська трагедія” – широке, масштабне епічне полотно про розвінчання гонитви за легким щастям, ілюзорності прагнень будь-що розбагатіти. Викриття культу матеріального успіху, що приводить до смерті двох людей. Трагізм образів Клайда Гріффітса та Роберти Олден. Крах „американської мрії” в образі головного героя.

46. Література другої половини ХХ ст. Загальна характеристика історико-культурної ситуації повоєнного світу. Розвиток прози в Європі, США, Латинській Америці, Японії та Росії. Особливості європейського театру. Розвиток драми-притчі. Виникнення „театру абсурду”.

47. Друга світова війна й рух Опору в французькій літературі ІІ пол. ХХ ст. Літературний екзистенціалізм (Ж.-П.Сартр, С. де Бовуар). А.Камю, зближення і розходження з екзистенціалізмом.

48. Ж. Ануй „Жайворонок”. Звернення автора до історичного минулого Франції. Показ духовного пошуку Жанни д'Арк, яка є бунтаркою, що повстає проти існуючого устрою з його жалюгідним і вульгарним розумінням щастя. Жанна д'Арк – трагедія „чистої” душі, котра взяла на себе „відповідальність за все людство”.

49. Зображення в повісті „Сторонній” А.Камю теми „абсурдності” буття. Характер її розкриття через внутрішній світ спустошеного героя. Його прагнення витворити для себе простір чуттєвого існування, природою людина де залишається наодинці з та своїми інстинктами. Згубність такого буття.

50. Роман “Чума” А. Камю як еволюція “від естетики абсурду до естетики бунту”. Метафізика абсурду і етика трагічного стоїцизму в романі. Алегоричне зображення французького Руху Опору та „дослідження” екзистенційної ситуації зіткнення людини з вселенським абсурдом як підтекст сюжету про боротьбу оранців з чумою. Глибинний філософський зміст. Багатозначність метафори „чуми”. Персоніфікація різних можливостей морального вибору в образах Ріє, Тарру, Грана, отця Панлю, Рамбера, Коттара.

51. Повість „Падіння” А.Камю. Сповідь „облудного пророка” у творі, що був добропорядним міщанином, а згодом відчув себе „абсурдним героєм”, усвідомив егоїстичну сутність своєї „гуманності”. „Психологічна оголеність” образу. Дволикість постаті Жана-Батіста Кламанса.

52. Використання А.Камюудраматургії відомих фольклорних і античних сюжетів. Запозиченість сюжету в п’єсі „Калігула”. Своєрідність інтерпретації фактів французького автора, на відміну від античного. Філософський характер твору. Злободенність заклику до опору проти тиранії. Розкриття проблеми метафізичного бунту в п’єсі, утвердження в ній абсурдності буття й непізнаваності світу.

53. Роман „Нудота” Ж.-П. Сартра – твір-притча, присвячений гірким роздумам про вигнаненність людини у Всесвіті, про марнотливу спустошеність життя. Відчуженість, пасивність головного героя роману. Фіксація побачених, почутих і внутрішньо пережитих подій у формі щоденника, головним змістом яких стають „осяяння”, що їх переживає герой.

54. Роман „Нудота” Ж.-П. Сартра. Своєрідність сюжетної будови роману, що складається з низки „осяянь”, які становлять систему лейтмотивів твору. Відкриття особистістю абсурду як провідна тема роману. Показ відкриття Рокантеном абсурдності буття внаслідок його конфліктів з речами („бунту матерії”), які його оточують. Переживання героєм відчуття нудоти через відразу до світу речей і природного буття.

55. Показ у новелі „Мур” Ж.-П. Сартра перетворення людини на річ, на залякану плоть. Тривога і агонія героїв напередодні неминучої смерті. Усвідомлення наближення кінця, втрата свободи. Страх смерті в перетво­ренні людини на худобину. Прояви апатії, втрати волі і мужності в очікуванні тортур та смерті .Відкриття головним героєм Пабло Іббієтою для себе абсурду в очі­куванні смерті. Показ повного збайдужіння героя до всього.

56. П'єса „Мухи” Ж.-П. Сартра, що принесла йому визнання. Сюжетна основою твору (античний міф). Притчевий характер твору. Використання античного міфу для вираження екзистенціалістської концепції світу й людини. Поєднання крайніх форм натуралізму з модернізованим міфом — визначальна особливість сартрівської драматургії. Образ Ореста.

57. Роман „Володар мух” В. Голдінга – гірка пародія на „робінзонади”. Історія суспільства дітей на безлюдному острові. Ральф і Джек. Образ Звіра в романі. Притчевий характер твору, символічний сенс його назви.

58. П’єса „Бідерман і палії” – найгостріша сатирична комедія М.Фріша. Політичний підтекст драми. Жанрова своєрідність твору, означена автором як „повчальна п’єса без моралі”. Морально-етична проблематика драми. Повчальність і мораль як основна проблематика сатиричної комедії. Критика конформістських, філістерських поглядів міщанина в творі. Образ Бідермана. Моральна ницість героя, який прагне забезпечити власну безпеку ціною загибелі інших.

59. „Гостина старої дами” Ф. Дюрренматта – один з найкращих творів автора, своєрідний підсумок спостережень над суспільною психологією. Алегорично-моральний сенс сюжету. Художня майстерність твору. Правдивість п’єси, художня й психологічна переконливість викладу. Моральне зубожіння Клер Цаханесян, її прагнення помсти, що приводять до вбивства. Трагізм комедій Ф. Дюрренматта. Парадоксальні моделі буття драматурга.

60. Е. Йонеско – фундатор драми абсурду. Відчуття кошмару, безглуздості людського життя; утвердження ірраціоналізму суспільного розвитку поєднується з критикою конформістської свідомості в п’єсі „Носороги”. Ексцентрично-символічний сенс сюжету. Сатирично-гротескне змалювання процесу „омасовлення” людей. Образ Беранже і проблема відстоювання особистості, збереження людського в людині.

61. „Трагедія мови” в п’єсі „Голомоза співачка” Е. Йонеско. Особливості драматургічного конфлікту та розвитку дії. Фрази з підручника як джерело „автоматичної” мови, що паралізує свідомість людей. Безглуздість заучуваних фраз, беззмістовність діалогів, банальність думок і алогічних ситуацій у підручнику як відображення абсурдності людського буття. Жанрова своєрідність твору.

62. „Голомоза співачка” Е. Йонеско – твір, який руйнує канони драматургії. Камерний характер п’єси, мінімальна кількість дійових осіб (подружжя Смітів і Мартінів), відсутність традиційного сюжету і взагалі дії, брак у спілкуванні нової інформації та оригінальної живої думки. Алогічність, руйнування причинно-наслідкових зв’язків

63. С. Беккет – драматург-новатор, основоположник драми абсурду. Показ безрадісного (і водночас сміховинно заплутаного) шляху людського життя, сповненого трагічних помилок і відчаю у трагікомедії С.Беккета „Чекаючи на Годо”. Абсурдність існування Владіміра й Естрагона. Драматургічні засоби і сценічна техніка п’єси.

64. Втілення страждання самотньої, недолугої, але поетичної натури в черствому, прагматичному і нетерпимому оточенні у п’єсі Т.Вільямса „Скляний звіринець”, творі, що приніс її авторові визнання. Окреслення у творі провідних тем драматургії. Автобіографічний характер п’єси. Особливість композиції. Показ атмосфери спогадів. Образ Аманди.

65. Розгортання теми гріха і покути в п’єсі Т. Вільямса „Трамвай “Бажання”. Бланш Дюбуа як жертва власної трагічної провини і брутальності світу. Зображення в драмі руйнівної сила часу, що позбавляє життя вартості та сенсу. Зверненість героїв в минуле, розгляд минулого як єдиної реальності, наповнення сьогодення примарним минулим. Втілення у п’єсі концепції „пластичного театру”.

66. Антимілітаристський характер роману „Пригоди бравого солдата Швейка” Я. Гашека, поєднання реалістичних картин народного побуту з сатиричним гротеском. Особливий тип героя у романі, його особливості. Відчуття мови Я. Гашека, колаж як улюблений мовно-стилістичний прийом автора.

67. Повість „Над прірвою в житі” Д. Селінджера, зображення світу, у якому сприйнятливий до краси мрійливий підліток протистоїть практицизму і споживачеві дорослих. Показ світу крізь призму безневинного дитячого погляду, що гостро розрізняє будь-яку фальш. Образ Холдена Колфілда, пошуки захисту від світу дорослих у межах власної душі. Надмірний інфантилізм героя, що загострює емоційні реакції, збільшує міру істинності, властивих дитинству.

68. Антиутопія „451° за Фаренгейтом” Р. Бредбері про трагічну дію на культуру дегуманізуючих сторін науково-технічного прогресу. Поєднання у романі фантастики з гострим соціальним критицизмом, що аргументується специфікою сучасної ситуації передбачення майбутнього. Показ загибелі культури в умовах тоталітарних режимів.

69. Втілення страждання самотньої, недолугої, але поетичної натури в черствому, прагматичному і нетерпимому оточенні у п’єсі Т. Вільямса „Скляний звіринець”. Автобіографічний характер п’єси. Особливість композиції. Показ атмосфери спогадів. Лаура Вінфілд та її скляний звіринець. Втілення в образі Лаури ідеалу беззахисної краси, надто нежиттєздатної у жорстокому світі.

70. Роман „Грона гніву” Д. Стейбека про трагічну долю знедолених фермерів, що став епопеєю про американський народ. Поєднання високої майстерності з громадянськістю та гуманізмом. Зображення гіркої долі героїв роману, трьох поколінь фермерської родини Джоудів. Роман як грізне звинувачення на адресу зажерливого суспільства. Показ письменником визрівання у душах знедолених „грон гніву.

71. „Смерть комівояжера” А. Міллера – сімейна драма з соціальним звучанням про згубність безоглядної віри в матеріальний успіх. Здатність до співчуття, новизна манери, психологічна проникливість, почуття гумору. Віллі – складний, багатогранний образ, сповнений загальнолюдської значимості. Розкриття світу ілюзій і марних сподівань Віллі. Оригінальність композиції п’єси.

72. Е. М. Хемінгуей “Старий і море” – повість-притча, що присвячена заповітній авторській ідеї – “трагічному стоїцизму” людини, що постала перед нецілеспрямованою жорстокістю світу. Образ рибалки Сантьяго, що бореться до кінця проти несприятливих обставин. Зовнішня простота, строга об'єктивність, стриманий ліризм, змістовний підтекст, приховано-напружений діалог як домінанти стилю автора. Алегоричний характер твору.

73. Міфологічний роман „Кентавр” Д. Апдайка про безсмертя добра і трагічності його доль. Переплетення міфічного і реального у романі. Співвіднесеність історії провінційного шкільного вчителя з сюжетом героїчного міфу про кентавра Хірона, що втілює „вищий світ натхнення і добра”. Схильність героя до „піднесеного”, поглинання його „світом бруду, користолюбства, сутінків”, нездійсненність душевних поривів.

74. С. Моем. Трагедія митця в романі „Місяць і мідяки”. Показ пристрасті до мистецтва, пристрасті всепоглинаючої, жорстокої, безкорисливої і нелюдської. Морально-етичний конфлікт твору. Образ художника Стрикленда, людини аморальної і відразливої. Сатирично-викривальний пафос роману.

75. Проблема драматичної незлитності і нероздільності творчого духу і суєтного буття в інтелектуально-філософському романі Г. Гессе „Гра в бісер”. Роман як спроба побудови справжньої утопії світлого майбутнього культури та її творців. Складність структури і змісту твору, його символічний характер.

76. Роман „Політ над гніздом зозулі” К. Кізі – трагіфарсова притча про бунт проти приниження людської гідності в психіатричній лікарні. Викриття соціальної системи, яка заради середньостатистичного благополуччя пригнічує все „нетипове” і незалежне. Образ шизофреніка Брума Бромдена, що перебуває на межі реальності і марення, які то зливаються, то подвоюються. Варіативність і неоднозначність як органічний елемент структури твору. Роман як метафора на все американське суспільство.

77. Я. Кавабата „Тисяча журавлів”. Відображення національної етики та естетики в романі. Гармонія людини і природи – одна з головних проблем твору. Вишукана простота стилю письменника.

78. Роман „Жінка в пісках” Кобо Абе”, етично-філософська проблематика, мотиви безвихідності, трагічної самотності в сучасному світі. Зосередження автора на зміні психології, свідомості Нікі. Проблема вибору героя в умовах безмежного відчаю, моральної та фізичної втоми. Символічний образ піску і його значення для саморуху, еволюції героя. Притчевий характер роману.

79. Роман „Сто років самотності” Г. Маркеса як твір „магічного реалізму”. Міфопоетика твору: циклічність часу, яка закріплюється сюжетними повторами й прямим перетіканням минулого в майбутнє, розімкнення простору і його незмінність, анахронічність. Підпорядкованість історії роду Буендіа принципам міфотворення. Поєднання предметної реальності з реальністю свідомості, з міфом. Тотальна метафоричність і символіка тексту, барокова щедрість барв.

80. Роман „Ім'я троянди” У. Еко. Постмодерністський характер сюжету пошуків зниклої книги, іронічна забарвленість центрального конфлікту в романі. Елементи жанрів історичного, пригодницького й детективного роману в творі. Пафос реабілітації сміхового начала, гра з „чужим” текстом і читачем, засоби стилізації у творі. Сенс назви роману.

81. „Хозарський словник” М. Павича – роман-лексикон на 100 000 слів. Твір як яскравий приклад гіпертексту. Три складові хозарської полеміки і три хронологічних шари в художній структурі твору. „Хозарський словник” – роман-пересторога.

82. Втілення в оповіданні „Дамаскин” М. Павича рис постмодернізму. Можливість вибору шляхів читання твору на двох його „перехрестях” як вияв характерної для постмодерністської літератури гри письменника з текстом і читачем. Використання фактів візантійської і поствізантійської культури. Засоби відтворення „місцевого колориту”.

83. Лірика Й. Бродського – зразок інтелектуально-філософської поезії другої половини XX ст., її зв'язок із традиціями поезії „срібної доби”. Постмодерністська мозаїчність художнього світу; настанова на одночасне відтворення буття космосу, людського духу, історії, природи, дрібних речей тощо. Особливості сприйняття „світу як тексту” в поезіях Бродського. Утвердження високої місії поетичного слова.

84. Схрещення елементів класичної та масової літератури в романі „Запахи” П. Зюскінда. Парфуми як гротескно-іронічна метафора мистецтва. Образ митця Гренуя. Символічний сенс детективної інтриги. Проблеми співвідношення краси і зла, влади митця та мистецтва над натовпом, мистецтва і моралі.

ХУДОЖНІ ТЕКСТИ ДЛЯ ОБОВ’ЯЗКОВОГО ПРОЧИТАННЯ

1. Абе Кобо. “Жінка в пісках”.

2. Ануй Жан. “Жайворонок”, “Антігона”.

3. Апдайк Джон. “Кентавр”.

4. Аполлінер Гійом. Поезії.

5. Беккет Семюель. “Чекаючи на Годо”, “Ендшпіль”.

6. Бредбері Рей. “451* по Фаренгейту”.

7. Брехт Бертольд. “Матінка Кураж і її діти”, “Добра людина із Сезуана”, “Життя Галілея”.

8. Бродський Й. “Зупинка в пустелі”, “Кінець прекрасної епохи”, “Частина мови”, “Уранія”.

9. Вільямс Теннессі. “Скляний звіринець”, “Трамвай “Бажання”.

10.Гашек Ярослав. “Пригоди бравого солдата Швейка”.

11.Гессе Герман. “Гра в бісер”.

12.Голдінг Вільям. “Володар мух”.

13.Джойс Джеймс. “Улісс”.

14.Драйзер Теодор. “Американська трагедія”

15.Дюрренматт Фрідріх. “Гостина старої дами”.

16.Еко Умберто. “Ім’я троянди”.

17.Еліот Томас Стернз. Поезії.

18.Зюскінд Патрік. “Запахи: Історія одного вбивці”.

19.Йонеско Ежен. “Носороги”, “Урок”, “Голомоза співачка”.

20.Кавабата Ясунарі. “Тисяча журавлів”.

21.Камю Альбер. “Сторонній”, “Чума”, “Калігула”, “Падіння”.

22.Кафка Франц. “Перевтілення”.

23.Кізі Кен. “Політ над гніздом зозулі”.

24.ЛоркаФедеріко Гарсіа. Поезії.

25.Манн Томас. “Маріо і чарівник”, “Чарівна гора”.

26.Маркес Г.Гарсіа. “Сто років самотності”, “Полковнику ніхто не пише”.

27.Міллер Артур. “Смерть комівояжера”.

28.Моем Сомерсет. “Місяць і мідяки”.

29.Павич Милорад. „Дамаскин”, „Хозарський словник”.

30.Пруст Марсель. “Кохання Сванна”.

31.Ремарк Еріх Марія. “На Західному фронті без змін”.

32.Рільке Еріх Марія. Поезії.

33.Сартр Жан-Поль. „Нудота”, “Мур”, “Мухи”.

34.Селінджер Джером Девід. “Над прірвою у житі”.

35.Стейбек Джон. “Грона гніву”.

36.Фріш Макс. „Бідерман і палії”.

37.Хемінгуей Ернест Міллер. “Старий і море”.

ЛІТЕРАТУРА

Основна література

1. История зарубежной литературы ХХ века / Под ред. Л.Г.Андреева. – М., 1998. 2-е вид. – М., 2000.

2. Зарубежная литература ХХ века: Хрестоматия / Сост. Н.П.Михальская, Б.И.Пуришев. – М., 1981.

3. Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник: У 2 т. / За ред. Н.Михальської та Б.Щавурського. – Тернопіль, 2005.

4. Андреев Л.Г., Козлова Н.П., Косиков Г.К. История французской литературы. – М., 1987.

5. История немецкой литературы: В 3 т. – М., 1986. – Т. 2.

6. История итальянской литератури ХІХ – ХХ веков. – М., 1990.

7. Аникин Г.В., Михальская Н.П. История английской литературы.– М.,1975.

8. Засурский Я.Н. История американской литературы: В 2 т . – М., 1971.

9. Злобин Г.П. Современная драматургия США. – 2 изд. – М., 1968.

10. Засурский Я. Н. Американская литература ХХ в. – 2 изд. – М., 1984.

11. История зарубежного театра. Театр Европи и США ХІХ – ХХ вв. Ч. 2. – М., 1972.

12. История всемирной литературы: В 9 т. – М., 1983 – 1994. – Т.8, 9.

Додаткова література

1. Белий А. Символизм как миропонимание. – М., 1994.

2. Бердяев Н. Кризиc искусства. – М., 1990.

3. Импрессионисти, их современники, их соратники. – М., 1976.

4. Затонский Д.В. Искусство романа и ХХ век. – М., 1973.

5. Зингерман Б.И. Очерки истории драмы ХХ века. – М., 1979.

6. Карельский А. От героя к человеку: Два века западноевропейской литературы. – М., 1990.

7. Наливайко Д.С. Искусство: Направления, течения, стили. – К., 1985.

8. Цвейг С. Вчерашний мир: Воспоминание европейца. – М., 1991.

9. Андреев Л.Г. Импрессионизм. – М., 1980.

10. Гарин И. Пророки и поэты: В 5 т. – М., 1992 – 1995. – Т. 2.

11. Моруа А. Литературные портреты. – М., 1970.

12. Андреев Л.Г. Сто лет бельгийской литературы. – М., 1976.

13. Шкунаева И.А. Бельгийская драма от Метерлинка до наших дней: Очерки. – М., 1973.

14. Неусторев В.П. Литература скандинавских стран. – М., 1980.

15. Адмони В.Г., Сильман В.И. Томас Манн: Очерк творчества. – Л., 1960.

16. Дирзен И. Эпическое искусство Томаса Манна: Мировозрение и жизнь. – М., 1981.

17. Кургинян М.С. Романы Томаса Манна: Формы и метод. – М., 1975.

18. Павлова Н.С. Типология немецкого романа: 1900 – 1945. – М., 1982.

19. Федоров А.А. Томас Манн: Время шедевров. – М., 1981.

20. Березина А.Г. Поэзия и проза молодого Рильке. – Л., 1985.

21. Затонский Д.В. Австрийская литература ХХ столетия. – М., 1985.

22. Молодцова М.М. Луиджи Пиранделло. – Л., 1982.

23. Бушуева С.К. Полвека итальянского театра. 1880 – 1930. – Л., 1970.

24. Засурский Я.Н. Теодор Драйзер. – М., 1977.

25. Старцев А.И. От Уитмена до Хемингуея. – М., 1972.

26. Кашкин И. Эрнест Хемингуэй. – М., 1966.

27. Грибанов Б. Хемингуэй. – М., 1970.

28. Аллен У. Традиция и мечта. – М., 1970.

29. Проблемы литературы США ХХ века. – М., 1970.