Митно-тарифного регулювання торгівлі продукції

Рослинництва в Україні

Експортно-імпортні фактори суттєво впливають на фінансову базу держави. Основним завданням держави у сфері зовнішньої торгівлі є забезпечення ефективного функціонування фінансового механізму регулювання експортно-імпортної діяльності, який би при цьому давав можливість належним чином формувати фінансову базу держави. Класично прийнято вважати, що переважання експорту над імпортом має більше переваг і є бажаним, ніж зворотний випадок. Адже, за такої ситуації, створюються робочі місця, росте зайнятість населення та здійснюється ріст ВВП, відповідно, зростають й інші можливості держави.

При експорті сільськогосподарської продукції вітчизняні товаровиробники сплачують вивізне мито, проте держава їм відшкодовує ПДВ. На відміну від товаровиробників, вигоди та втрати для держави дещо відрізняються. Так, при експорті сільськогосподарської продукції вигодами для держави є: надходження вивізного мита, валютні надходження, зростання ціни та збільшення податкових надходжень (податку на прибуток та ПДВ), а також зменшення обсягів бюджетного дотування внаслідок зростання ціни.

До негативних сторін можна віднести необхідність відшкодування ПДВ, стимулювання (субсидування) експорту, витрати на забезпечення продовольчої безпеки у випадках надмірного експорту. Аналогічна ситуація спостерігається при імпорті сільськогосподарської продукції та при експорті-імпорті сільськогосподарської техніки та інших виробничих засобів вітчизняного та іноземного виробництва.

Розглядаючи структуру експорту-імпорту сільськогосподарської продукції варто відмітити, що нині спостерігається тенденція до зростання питомої ваги експорту сільськогосподарської продукції у загальному обсязі експорту товарів з України та зменшення частини імпорту сільськогосподарської продукції у загальній структурі імпорту. [7, с.126].

В галузі рослинництва спостерігається пряма залежність між експортом та врожайністю по основних сільськогосподарських культурах. Хоча доволі показовою є ситуація щодо експорту насіння і плодів олійних культур, де їх частка зросла в структурі експорту більш ніж у два рази. При цьому, Україна займає друге місце серед країн-експортерів. Не слід забувати, що при високій рентабельності вирощування соняшнику негативно позначається на характеристиках ґрунтів, а основним стримуючим фактором від експорту є експортне мито, то державі потрібно шукати інші важелі впливу на ситуацію з експортом олійних культур [19,с.24].

Відповідно до чинного законодавства України при переміщенні через

митний кордон України товарів та інших предметів справляються наступні: податки та збори:

o митні збори,

o мито,

o податок на додану вартість,

o акцизний збір,

o єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний

кордон України.

В 2002 р. із збільшенням виробництва зернових проти 2000 р. на 58,4 %, експорту – в 9,4 рази, рентабельність виробництва знизилась з 62,3 в 2000 р. до 18 % в 2002 р.; а в 2003 р. – при зменшенні виробництва проти 2002 р. в 1,8 рази, експорту – в 3,1 рази, рентабельність зросла до 45 %. Зниження (зростання) рентабельності обумовлено, головним чином, зниженням (зростанням) рівня цін як на внутрішньому ринку, так і в експортних операціях.

Крім того, в 2003 р. в Україну вперше імпортувалася значна кількість пшениці, жита та борошна. При цьому, Україна в 2002 р. експортувала пшениці 8,3 млн. т по ціні 82,2 дол. США за 1 тонну, а в 2003 р. імпортувала 3,1 млн. тонн уже по ціні в 1,85 рази вище. Втрати лише на різниці в цінах по імпортованій в 2003 р. та експортованій в 2002 р. пшениці становили 214,4 млн. дол. США. Найбільші обсяги імпорту продовольчого зерна надходило з Росії та Казахстану тому, що із країнами колишнього СРСР існувала нульова ставка імпортного мита. Ситуація, що склалася на ринку зерна України, була обумовлена, головним чином, відсутністю комплексності та стабільності економічних важелів, що регулюють цей ринок.

Вимушеним кроком у вирішенні зернової проблеми України було прийняття законодавчих актів, якими з липня 2003 р. тимчасово вводилась нульова ставки ввізного мита на продовольчу пшеницю та жито, а з 27.10.2003 р. прийнятий Закон про продовження дії нульової ставки ввізного мита на пшеницю та жито до 01.08.2004 р. та встановлення пільг для імпортерів по сплаті ПДВ – 180-денну відстрочку при пред'явленні митним органам податкового векселю на 180 діб.

Платник податку, який до 01.07.2004 р. імпортує (ввозить, пересилає) на митну територію України вище згадані сільськогосподарські товари або продає такі товари, вироблені (придбані) на території України, і має суми бюджетного, в тому числі експортного повернення, відмічені в податкових деклараціях, але не повернені йому в певний строк, має право зменшити суму податкового зобов'язання звітного періоду на суму податку, отриманого (нарахованого) в такому податковому періоді від продажу відповідних сільськогосподарських товарів.

Слід зазначити, що не зважаючи на значний в 2003 р. в Україні дефіцит продовольчого зерна, країна експортувала 2,8 млн. т фуражного зерна (ячмінь та кукурудза). Отже, диференційований підхід у розмірах митних тарифів щодо експортно-імпортних операцій з продовольчим та фуражним зерном в кінці 2003 та на початку 2004 рр. був виправданий.

До прийняття закону про мито (1999 р.) на експорт олійного насіння рентабельність виробництва насіння соняшнику мала тенденцію до зниження в 1996 р. – 53 %, а в 1998 р. – 22 %, вітчизняні олійно-жирові підприємства почали банкрутувати, завантаження становило лише на 34-35 % потужностей, державний бюджет поніс втрати в результаті скорочення обороту продукції на внутрішньому ринку. Україна стала імпортером олії та суб'єктом для контрабанди фасованої олії, маргарину та майонезу

У 1999 р. було введене 23-% експортне мито, а у 2001 році – знижено до 17 % і заборонено переробку насіння соняшнику за кордоном на давальницьких умовах .

Внаслідок цього, рентабельність виробництва насіння соняшнику зросла з 22 % в 1998 р. до 76,6 % в 2002 р. Експорт насіння соняшнику, відповідно, скоротився в 13,4 рази, а олії – зріс в 2,9 рази. Обсяг виробництва продукції в оптово-відпускних цінах по масложировій промисловості збільшився на 3,6 млрд. грн., відрахування в бюджет – на 882 млн. грн.

Надзвичайно складна ситуація склалася в Україні на ринку цукру. В 1998 р. сальдо експортно-імпортних операцій по білому цукру вперше стало від'ємним і в 2001 р. досягло 131 тис. тонн (табл. 3). Це обумовлено як загальноекономічними внутрішніми чинниками, так і дуже несприятливими митними тарифами в торгівлі цукром з Росією, яка з 15 травня 1997 р. встановила єдину ставку митного тарифу на цукор білий в розмірі 25 % до митної вартості, а для ввозу тростинного цукру-сирцю мито становило в 25 раз менше від українського білого цукру.

В окремих законодавчих актах спостерігається велика строкатість у розмірах ставок ввізного мита на цукор-сирець. В законах (№ 849-ІV та № 868-IV), прийнятих в один і той же день 22.05.2003 р. в першому – на 200 тис. тонн імпортного цукру-сирцю вводиться ставка ввізного мита не менше 60 євро за 1 т, а в другому, відповідно, на 360 тис. тонн уже не менше 6 євро за 1 т, або в 10 раз менше. Крім того, законом України "Про державний бюджет України на 2004 р." передбачається на 125 тис. тонн цукру-сирцю встановити ввізне мито не менше 30 євро за 1 тонну. Така непрогнозованість в законодавчій базі щодо митного регулювання на ринку цукру негативно впливає на його експортно-імпортні операції [31].

У результаті проведення експортно-імпортних операцій у 2009 при нарахуванні податків держава отримала понад 7 млрд. грн та була змушена відшкодувати 2,8 млрд. грн. суб'єктам господарювання, які здійснювали експорт сільськогосподарської продукції.

Як результат, у 2009 році держава одержала 4,3 млрд. грн при оподаткуванні експортно-імпортних операцій з продукцією сільськогосподарського виробництва.

Ставки митного та немитного регулювання затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. В окремих країнах (США) митні тарифи на сільськогосподарську продукцію визначаються Міністерством сільського господарства.

Застосування, поряд з адвалерними, специфічних і комбінованих ставок ввізного мита унеможливлює зниження митної вартості товарів через ціну.

Важливе теоретичне і методологічне значення в процесі оподаткування експортно-імпортних операцій, особливо досліджуваних товарів, має податок на додану вартість (ПДВ). І це за умов, що ПДВ – це податок на внутрішнє споживання продукції і, здавалось би, не має нічого спільного з міжнародною торгівлею.

У податковій практиці України застосовується ставка ПДВ в розмірі 20 % та "0". Ставка "0" дозволяє уникнути стягнення ПДВ там, де відсутній об'єкт оподаткування – споживання в Україні. Так, наприклад, ніхто на першій стадії вирощування зернових, цукрових буряків, соняшнику, не знає, буде кінцевий продукт спожитий в Україні чи за її межами.

Для товарів, що обертаються в середині країни, ПДВ для виробника сировини, підприємств по переробці її є нейтральним податком. Нейтральність його ліквідується, коли товар надходить в роздрібну торгівлю. Тут він додається до ціни і відшкодуванню не підлягає.

Більшість країн світу, в тому числі Україна, застосовує податок на додану вартість. Це вдалий інструмент боротьби з тіньовими оборотами. Саме позиція була закладена в базовий закон про ПДВ. Проте, в процесі його поправок виникли проблеми щодо експортно-імпортних операцій через вільні економічні зони, зони пріоритетного розвитку. В Україні сталося так, що імпортований товар почав надходити на внутрішній ринок без ПДВ, в наслідок чого, він став дешевший від вітчизняного аналогу на розмір ПДВ і став його витісняти [17].

Наступна проблема полягає в тім, що при експорті не можна вважати "0" ставку ПДВ пільгою. У зв'язку з цим парадоксальна ситуація сталася з прийняттям Закону "Про державний бюджет України на 2004 рік", яким передбачено звільнення від ПДВ товарів 1-24 груп. За цих умов у експортера зникає джерело покриття вхідного ПДВ, адже країни, що купують в Україні зерно, олію, цукор, соняшник, не зреагують на зміну законодавства щодо нашого ПДВ і світова ціна від цього рішення не зміниться. Тоді у нашого експортера виникає необхідність зниження закупівельних цін на вітчизняну продукцію, що уже і відбувалося ще до прийняття закону про бюджет.

Крім тарифного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків,у міжнародній торгівлі використовуються і так звані нетарифні обмеження – ліцензування,квотування, субсидії тощо. Правове регулювання експортно-імпортних операцій із зерном в Україні здійснюється на основі нормативно-правових актів та міжнародних документів,зокрема прийнятих в межах вступу України до СОТ.

Встановлено, що за останні 100 років відбулися величезні зміни в експортно-імпортних операціях продукції рослинництва України. Питома вага сільськогосподарської продукції в загальному експорті скоротилася в 1996-2002 рр. порівняно з 1901-1910 рр. в 4 рази. Співвідношення між відношеннями експортних цін до ціни пшениці за вказаний період зросло по ячменю в 1,5 раза, гречці – в 2,5; борошну пшеничному – в 1,5; борошну житньому – в 1,7; картоплі – в 5,6; цукру – в 3,7 раза. Це свідчить про досить низьку експортну ціну пшениці на початку ХХ ст.

Порядок тарифного і нетарифного регулювання імпорту сільськогосподарської сировини та продуктів її переробки встановлює Закон «Про державне регулювання сільськогосподарської продукції».

Вивізне мито справляється за ставками, установленими Законом України „ Про ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур”. Зокрема ставки вивізного (експортного) мита на насіння деяких видів олійних культур такі: насіння льону - 17 %, насіння соняшнику – 17% , насіння рижію – 17% [20].

Після вступу України до Світової організації торгівлі, передбачено поетапне зниження експортного мита кожного року на відповідний відсоток, а саме, починаючи з 1 січня 2007 року, ставка вивізного (експортного) мита на насіння олійних культур, види яких визначені у цій статті, щороку зменшується на 1 відсотковий пункт до значення 10 відсотків. У зв’язку з цим експорт з України насіння деяких видів олійних культур з 1 січня 2009 року необхідно обкладати за ставками вивізного мита – 13%.