Операцій продукції рослинництва в Україні

Серед основних недоліків існуючої системи державної підтримки сільського господарства називаються ускладнений доступ більшості сільськогосподарських товаровиробників до можливості отримання коштів державної підтримки. В окремих порядках використання коштів державного бюджету не визначено чіткі критерії їхнього спрямування. Порядки залишаються складними, що призводить до порушень фінансової дисципліни при їхньому використанні.

Так, для видатків державного бюджету по операціях фінансового лізингу вітчизняної сільськогосподарської техніки та її придбанню у 2008 році було передбачено 131 млн. грн, що забезпечило потребу лише 14,5 % сільськогосподарської техніки, за якою звернулися до НАК „ Украгролізинг ” сільськогосподарські товаровиробники. Ця підтримка залишається недоступною для більшості господарств, оскільки нею щорічно могли скористатися менше одного відсотка сільськогосподарських підприємств. Оновлення матеріально-технічної та ресурсної бази не відповідає сучасним потребам забезпечення аграріїв сільськогосподарською технікою. Не забезпечено також жорсткого контролю за цінами на сільськогосподарську техніку вітчизняного виробництва: є випадки, коли на шляху до сільгоспвиробників, її вартість зростає удвічі. Крім того, відсутність компенсації вартості за техніку іноземного виробництва значно звужує можливості аграріїв у технічному переоснащенні сільськогосподарських підприємств[22, с.76].

Фінансування підтримки сільського господарства здійснюється без урахування особливостей сільського господарства, його сезонності. На І квартал 2010 року, коли потреба коштів є найбільшою, було передбачено видатки в розмірі менше 5 % їхньої загальної суми, при цьому на грудень припадало більше 20 % видатків. Видатки І півріччя становили 30,2 відсотків, ІІ півріччя – 69,8 %, у т. ч. ІV кварталу – 43,7 %.

Аналіз виконання бюджетних програм свідчить, що розпорошення коштів у незначних обсягах на велику кількість програм суттєво не вплинуло на вирішення проблем у галузі. Так, фінансову допомогу на докорінне поліпшення земель отримало 365 господарств на суму 10 млн. грн. , за рахунок яких здійснено вапнування на площі 23 тис. га та гіпсування – 1,2 тис. га. При розподілі зазначених коштів головним залишається суб’єктивний фактор, на докорінне поліпшення земель обсяги фінансування вплинути не змогли.

Бюджетною програмою на заходи по боротьбі зі шкідниками та хворобами сільськогосподарських рослин було виділено 5 млн. грн. , за рахунок яких було проведено заходи по боротьбі з небезпечними шкідниками на площі 441 тис. га, що становить 1,3 % загальної площі ріллі.

Викликає сумнів справедливість розподілу бюджетних коштів на підтримку сільського господарства по регіонах. Державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників на 1 тис. грн випуску сільськогосподарської продукції коливалася від 45 грн по АР Крим до 11 грн по Закарпатській області. За програмою „ Фінансова підтримка фермерських господарств” розмір фінансової допомоги на одне фермерське господарство в 2009 році коливався від 126 тис. грн по АРК до 9,4 тис. грн, по Сумській області більше як у 13 разів, причому кількість господарств, які отримали допомогу, становила від 124 (Вінницька область) до 12 (АР Крим).

Разом з тим ця проблема набуває нового розвитку у зв’язку з вступом України в СОТ, у країнах-учасницях якої державна підтримка сільського господарства значно вагоміша, ніж в Україні. Законом України від 18.10.2009 р. № 2982 „ Про основні засади аграрної політики на період до 2015 року” встановлено, що державна аграрна політика базується на національних пріоритетах і враховує необхідність інтеграції України до Європейського Союзу та світового економічного простору[22,с.92].

За даними Організації економічного співробітництва і розвитку (далі – ОЕСР), фінансова підтримка сільськогосподарського виробника, в середньому, становить 32 % вартості виробленої продукції, у країнах-членах ЄС – 37 %, а в Україні цей показник не перевищує 10 %.

Це при тому, що частка фінансових витрат на сільське господарство у ВВП зросла з 0,97 % у 2009 році до 2,49 % у 2010 році, а в сукупних державних витратах з 3,43 до 8,55 %. Враховуючи те, що частка фіскальних витрат на підтримку сільського господарства у ВВП у середньому за 2007–2010 роки (2,1 %) уже перевищує зазначений показник в ЄС (0,65 %), США (0,73 %), Канада (0,51 %), Австралія (0,31 %), необхідно зосередитися на покращанні ефективності та характеру державних витрат на сільське господарство, а не на підвищенні рівня цих витрат.

Незважаючи на те, що фіскальний суверенітет є одним із виняткових повноважень сучасної держави, ЄС енергійно намагається привести до гармонізації торговельні та податкові режими своїх членів, відстоюючи концепцію їхньої тісної взаємодії. Водночас концепція податкових видатків, на якій базується така взаємодія, розглядає положення податкового законодавства не лише як норми податкового права, а як норми, спрямовані на досягнення інших цілей внутрішньої політики держави, субсидіювання, регулювання, заохочення, стримування тощо. Національна фіскальна система може слугувати певним соціальним та економічним цілям, у тому числі протекціоністським. Це може викривляти конкурентні умови між імпортованими товарами та товарами національного походження або створювати дискримінаційні умови для іноземних інвесторів, спричиняти ефект стримування імпорту чи експорту. Відповідно досить давно було визнано, що багатостороння угода, яка стосується лише тарифів, є недостатньою для того, щоб забезпечити вільну торгівлю, оскільки існує чимало нетарифних заходів, у тому числі і податкового характеру, що мають обмежувальний вплив на торгівлю. Тому оподаткування становить невід’ємну частину торговельного режиму, що знайшло своє втілення у Генеральній угоді про тарифи та торгівлю.

ГАТТ використовує два основні стандарти недискримінації: режим найбільшого сприяння та національний режим. Режим найбільшого сприяння спрямований на забезпечення того, що іноземні товари та виробники отримують однаковий режим порівняно з тим, що надається іншим іноземним товарам і виробникам. Національний режим визначає, що іноземні товари та виробники отримують режим, не менш сприятливий, ніж той, що надається товарам національного походження та національним виробникам. Зобов’язання щодо режиму найбільшого сприяння унеможливлює дискримінацію між подібними товарами походження з різних країн, у той час як національний встановлює принцип недискримінації між імпортованими товарами та подібними товарами національного походження. Цей принцип вважається основоположною характеристикою правового та політичного аспектів міжнародної торгівлі і втілений у системі ГАТТ/СОТТ.

У розвинених країнах світу підтримка сільськогосподарського товаровиробника розділяється на заходи, що впливають на умови світової торгівлі (цінові субсидії виробникам, ввізні (імпортні) мита, інше), які називаються заходами „ жовтого кошика”, та заходи, які не мають такого впливу і безпосередньо спрямовані на підвищення доходів аграріїв, розвиток інфраструктури сільської місцевості та посилення конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва. Ці заходи мають назву „ зеленої скриньки”.[22,с.134].

Реформування системи державної підтримки сільського господарства спрямоване на більш широке використання дозволених у межах СОТ заходів підтримки „ зеленої скриньки” та узгодження реального виміру внутрішньої підтримки сільського господарства.

Прогнозуючи наслідки лібералізації ринків товарів і послуг, зміни механізмів державної підтримки та оподаткування сільгоспвиробників у межах приєднання до СОТ можна зробити наступні припущення:

1. Те, що лібералізація ринку призведе до знищення сільськогосподарського виробника внаслідок його низької конкурентоспроможності, є певною мірою міфом. Про достатню конкурентоспроможність свідчить зростання експорту вітчизняної сільськогосподарської продукції у 2008 році – на 24 % (4,3 млрд. дол США), за 7 місяців 2009 році – на 17,3 % (2,4 млрд. дол США) та позитивне сальдо зовнішньої торгівлі сільськогосподарською продукцією (протягом 2008–2011 року зросло з 0,3 до 1,8 млрд. грн , за 7 місяців 2010 року – на 1,5 % та склало 0,8 млрд. дол США). Водночас частка продуктів переробки поступово збільшується і досягла близько 40 %.

2. Зважаючи на недостатній рівень фактичного споживання основних видів харчової продукції населенням країни, ємність внутрішнього ринку продовольства має значний потенціал. За даними УНІАН у 2003 році рівень споживання м’яса та молока був втричі нижче ніж у Франції, Німеччині, Британії. Порівняно з 1990 роком споживання м’ясних продуктів зменшилося на 56 %, молочних – на 45 %, рибних – на 38 %. Проте величина потенціалу внутрішнього ринку напряму залежить від величини реальних доходів на душу населення. Тому заходи з лібералізації ринку сільгосппродукції необхідно проводити одночасно з підвищенням доходів населення. У цьому випадку вступ до СОТ буде сприяти насиченню ринку продовольством і створювати здорову конкуренцію вітчизняному виробнику.

3. Вітчизняного виробника, в тому числі і сільськогосподарського, знищує не стільки лібералізація ринку товарів, скільки так званий „ чорний імпорт”, при якому не сплачується ні мито, ні податок на додану вартість. Негативний вплив лібералізації ринку при вступі до СОТ може значно послабити заходи щодо запобігання контрабандного ввезення товарів.

4. На даний час державні витрати на сільське господарство лише компенсують втрати товаровиробників внаслідок політики ціноутворення на сільськогосподарську продукцію, що значно знижує ефект бюджетної підтримки та подальший розвиток сільського господарства. Тому поступове зменшення обсягів бюджетних ресурсів на сільське господарство при вступі до СОТ повинно супроводжуватися покращанням аграрної політики. Напрямами такої роботи може стати покращання умов ведення бізнесу, інфраструктури збиту, усунення політичного та необґрунтованого державного втручання в продовольчий ринок, контролю за цінами на продукти харчування, обмеження міжрегіонального руху сільськогосподарських товарів і нормативно-правових актів, що надлишково регулюють сферу безпеки продуктів харчування, санітарні та фіто-санітарні норми, зменшення витрат на збут у ланцюгу постачання сільськогосподарських продуктів.

5. Вступ до СОТ доцільно розглядати не як загрозу, а як можливість перейти від „ жовтого” кошика до „ зеленої” скриньки підтримки шляхом поступового перерозподілу державної підтримки з прямого субсидіювання до фінансування аграрних інвестиційних програм, суспільних благ і розвитку села. Розвиток села є одним із найважливіших елементів економічного розвитку аграрного сектора, він дозволяє звільнити сільськогосподарські підприємства від соціальної відповідальності, заохотити до створення робочих місць, покращити інфраструктуру села, сприяє стимулюванню росту і конкуренції у сільському господарстві.

Дослідженнями впливу структури державної підтримки сільського господарства на прикладі десяти держав Латинської Америки та Карибського басейну доведено, що спрямування 10 % від сукупних державних витрат, передбачених для фінансування сільського господарства, на суспільні блага (створення і передачу технологій, збереження ґрунтів, санітарний захист, комунікаційні послуги, інфраструктури села та соціальні послуги) призводить до збільшення сільськогосподарських доходів на душу населення на 2,3 % без збільшення загальної суми державних витрат. Навпаки, збільшення державних витрат на 10 % без зміни їхньої структури дасть набагато менший ефект – збільшення сільськогосподарського доходу на 0,6%.

6. Перехід на нові механізми оподаткування ПДВ є однією з вимог СОТ, тому його впровадження – справа часу. Проте впровадження нових механізмів і ставок повинно детально обраховуватися з метою запобігання заподіянню фінансової шкоди сільгоспвиробникам [22,с.152].