Митно-тарифне регулювання зовнішньоекономічної

Діяльності в Україні

Митно-тарифне регулювання ЗЕД в Україні почало розвиватися з 1991 р. Правовою основою його став Закон України "Про Єдиний митний тариф", прийнятий 5 лютого 1992 р.

Період 1991—1993 рр. характеризується досить ліберальним зовнішньоторговельним режимом. На більшість товарних позицій імпортні тарифи були на рівні 0-10%. Тільки на незначну частину товарів накладалася ставка 15-30%, а максимальний рівень становив 50% (алкогольні і тютюнові вироби). Рівень ставок ввізного мита визначався залежно від ступеня оброблення й економічної доцільності ввезення того чи іншого товару. На товари, імпортовані з країн, що розвиваються, не накладалися мита, а на товари з промислово розвинутих країн, з якими Україна мала угоду про РНС, оподатковування здійснювалося за пільговими ставками. Поступово починає підсилюватися орієнтація митно-тарифного регулювання на підтримку розвитку експорту.

1994-1995 pp. характеризуються ліберальною експортною й імпортною політикою. У 1994 р. кількісні експортні обмеження за багатьма видами товарів були скасовані. Винятками були товари, що підлягають "добровільним" експортним обмеженням у рамках міжнародних угод (текстиль, сталь), а також деякі стратегічні товари, внесені до списку "спеціального" експортного режиму (сталь, вугілля, нафтопродукти, електроенергія, дорогоцінні метали і камені). У той же час ставки ввізного мита були значно підвищені у фіскальних цілях на високоліквідну продукцію і підакцизні товари. Таким чином, механізм регулювання був спрямований насамперед на одержання податкових надходжень і, в другу чергу - на захист національного виробника. Значна кількість пільг, наданих законодавством окремим суб'єктам ЗЕД, створила неоднакові умови конкуренції на внутрішньому ринку. Знижуються ставки на енергоносії і сировину. Закладаються основи для проведення погодженої митно-тарифної політики: створюється Митно-тарифна рада при Кабінеті Міністрів України і приймається перша постанова щодо зміни ставок ввізного мита. Починає діяти режим вільної торгівлі з Російською Федерацією і Республікою Білорусь.

Період 1996-1998 pp. характеризується протекціоністською політикою захисту національного товаровиробника Посилення протекціонізму відбувається поряд із заходами для зміни системи митно-тарифного регулювання у зв'язку з переговорним процесом про вступ України до COT. Скасовується національна система преференцій. Механізм тарифного регулювання спрямований на захист вітчизняного товаровиробника. Мають місце фіскальні надходження від тарифів переважно за рахунок підвищення ставок на імпорт високоліквідної на українському ринку продукції (в основному підакцизні товари), а також за рахунок заходів, пов'язаних з визначенням митної вартості, тарифної позиції і країни походження товару. На сировину для виробничих потреб вводяться мінімальні ставки ввізного мита. На експорт деяких видів продукції вводиться експортне мито, що мас переважно заборонний характер (вовна, шкури тварин, чорні і кольорові метали й ін.). Продовжують застосовуватися пільги для окремих категорій суб'єктів ЗЕД. Активно використовується режим вільної торгівлі з країнами СНД і Балтії. У зв'язку з обмеженістю заходів тарифного регулювання (стосуються лише близько 30% імпорту) і нетарифного регулювання поступова перевага віддається адміністративним і технічним заходам.

Таким чином, Україна дійшла висновку про передчасність лібералізації зовнішньої торгівлі і зробила ставку на політику протекціонізму. Вирішальну роль у прийнятті такого рішення відіграли два фактори: зменшення ємності внутрішнього ринку і різке падіння обсягів національного виробництва.

У 1998-1999 pp. Україна починає удосконалювати систему митно-тарифного регулювання відповідно до норм COT. Поступово лібералізується імпортний режим. Поступово скасовується застосування ставки мінімальної митної вартості. Істотно зменшилася кількість рішень щодо зміни ставок ввізного мита. Приймаються рішення, спрямовані на стимулювання внутрішнього виробництва, тобто ставки мита знижувалися на сировину, підвищувалися на готову продукцію, аналоги якої випускалися в Україні. Були знижені ставки імпортного мита на значну номенклатуру товарів текстильної промисловості відповідно до зобов'язань перед ЄС. Готується новий Єдиний митний тариф України на базі Української класифікації товарів ЗЕД. Створюється законодавча база щодо приєднання до Конвенції по гармонізованій системі опису і кодування товарів, оптимізується тарифна номенклатура

Починаючи з 2000 p., застосовується політика селективного протекціонізму. У зв'язку з поновленням переговорного процесу про вступ України в COT і переговорами з ЄС по зменшенню рівня ввізного мита на текстиль і одяг у 2000 р. був поступово зменшений загальний рівень імпортних тарифів. Розмір максимальних ставок ввізного мита був зменшений до 25%. Також були зменшені ставки імпортного мита до рівня 0-17% на різноманітний асортимент товарів і продукції легкої промисловості.

Окремі види товарів звільняються від накладання мита, серед них: транспортні засоби, які здійснюють транспортні міжнародні вантажні перевезення; валюта України, іноземна валюта, цінні папери; товари, які вироблені в Україні і ввозяться назад на її територію без переробки, а також товари іноземного походження, які вивозяться назад з України без переробки; товари, які імпортуються всеукраїнськими і міжнародними об'єднаннями громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; товари, шо імпортуються за рахунок коштів державного валютного фонду України та іноземних кредитів, котрі надаються під гарантію Кабінету Міністрів України, а також інші групи товарів згідно з різними договорами, угодами і законами України.

Важливим питанням нині є трансформація митного тарифу в процесі вступу України до COT. З 1994 р. Україна веде переговори про приєднання до ГАТТ і вступу до СОТ.

Сама процедура вступу виробилась на основі багаторічного досвіду приєднання нових членів. Така процедура містить послідовність дій і заходів,які повинні вчинити країна-претендент і дійсні члени ,а також сама Світова організація торгівлі. Процедура вступу до СОТ передбачає:

1. Подання країною чи митною територією заявником заявки у Секретаріат СОТ;

2. Створення спеціальної Робочої групи з питань вступу країни до СОТ, до складу якої входять представники усіх зацікавлених членів СОТ;

3. Підготовка і подання заявником меморандуму про зовнішньоторговельний режим своєї країни;

4. Розгляд Робочою групою меморандум та багатосторонні переговори між заявником та членами Робочої групи, внутрішньої підтримки заявника, приведення його законодавства у відповідність до положень угод СОТ;

5. Гармонізація заявником відповідного національного законодавства та підготовка проектів розкладів поступок щодо доступу до ринку товарів і послуг;

6. Проведення двосторонніх та багатосторонніх переговорів щодо вступу до ринку товарів і послуг на основі ,як правило ,пропозицій заявника;

7. Підготовка та узгодження звіту Робочої групи, який містить положення та висновки про державну економічну політику, режими торгівлі товарами та послугами;

8. Схвалення звіту Робочої групи Генеральною радою. Рішення про прийняття нового члена приймаються Конференцією Міністрів більшістю – 2/3 голосів членів СОТ;

Підписання заявником Протоколу про вступ і набуття членства та ратифікація Протоколу відповідним законодавчим органом заявника [5, с.63-64].

У зв'язку з цим національне законодавство України поступово приводиться у відповідність з вимогами ГАТТ/СОТ, основною метою яких є лібералізація торгівлі і зняття обмежень у цій сфері.