ЗМІСТ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ В ОРГА­НАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Соціальна робота - порівняно нове поняття в дія­льності органів внутрішніх справ, і взагалі воно стало ши­роко вживатися в нашому суспільстві лише на початку 90-х років для позначення нової сфери діяльності, і, відповідно, нової професії.

У найширшому розумінні соціальна робота - це професійна діяльність, зорієнтована на надання допомоги особі, сім "і, різним віковим і соціально-професійним групам у вирішенні соціально-економічних, соціально-психологіч­них, соціально-педагогічних, правових, моральних та інших проблем, що виникають у житті людини.

Розглядаючи соціальні проблеми органів внутріш­ніх справ, передусім необхідно чітко термінологічне визна­чити, стосовно кого, власне, здійснюється соціальна робо­та, адже досі на практиці співіснують різні за змістом озна­чення: «працівник», «співробітник», «службовець». В Зако­ні України «Про міліцію» і в Кримінальному кодексі України вживається термін «працівник міліції». В той же час у Положенні про проходження служби поняття «пра­цівник міліції» або «працівник органів внутрішніх справ» взагалі немає. Натомість там іде мова про осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Нема згадки про працівників міліції і в Законі України «Про пен­сійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальни­цького і рядового складу органів внутрішніх справ». У Ко­дексі законів України про працю термін «працівники» є узагальнюючим, і під ним розуміються і робітники, і служ­бовці.

<<>>
Термін «співробітник» в 70-80 рр. запозичений із лексикону органів державної безпеки, куди перейшов із НКВС. Співробітництво громадян з органами НКВС, ви­мушене чи добровільне, широко практикувалось у минулі часи, коли ці органи виконували суто репресивні функції. Поняття «співробітник» викликає запитання, з ким він співробітничає, «співробітництво» означає не самостійну роботу, а спільну з кимось, тобто співпрацю, а в органах внутрішніх справ кожний має конкретні обов'язки і відпо­відальність, які визначають конкретний обсяг роботи.

Закон України «Про державну службу» в ст. 1 міс­тить визначення поняття «державний службовець»: «Дер­жавна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах і їх апараті по практичному виконанню завдань і функцій держави і отримують зарплату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження». Закон України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» в п.З ст. 1 дає по­няття військовослужбовця і службовця за призовом. Вини­кає питання - чи не слід внести відповідні зміни в законо­давство і ввести термін «службовець міліції»? Таким чином могли б бути створені підстави для уніфікації поняття «державний службовець», «військовослужбовець», «служ­бовець за призовом», «службовець міліції», «службовець органів внутрішніх справ».

Але найбільш доцільним вважається вживання тер­мінів «працівник органів внутрішніх справ», «працівник мі­ліції». Саме вони найбільш виразно визначають суспільну корисність діяльності особового складу органів внутрішніх справ. У свідомості українського народу найбільш шаноб­ливе ставлення виробилось саме до працівника, трудящого, трудівника, трударя. Тож мову будемо вести про соціальний захист саме працівника органів внутрішніх справ.

Наукове управління органами внутрішніх справ, належне інформаційне, кадрове та матеріально-технічне забезпечення їх діяльності повинні сприяти підвищенню ефективності боротьби зі злочинністю та охорони громад­ського порядку. Але досвід роботи органів внутрішніх справ України показує, що застосування в управлінні нау­кових досягнень, поліпшення постачання, збільшення чи-

сельності штатів, запровадження нових структур без нале­жної уваги до потреб, інтересів, умов праці і життя, цінніс­них орієнтацій і мотивів поведінки працівників органів внутрішніх справ недостатньо для підвищення ефективнос­ті їх діяльності.

За своїм соціальним статусом усі працівники орга­нів внутрішніх справ належать до групи найманих праців­ників суспільства. У той же час вони відрізняються один від одного за обсягом влади, престижем професії, віком, рі­внем освіти, стажем, професійними, кваліфікаційними яко­стями і т.п. Залежно від цих ознак весь особовий склад пе­вним чином структурується у демографічну, освітню, ква­ліфікаційну, посадову та інші структури. Постійне вивчен­ня складу підрозділів і служб дає можливість керівнику своєчасно вносити корективи, грамотно здійснювати кад­рові переміщення по вертикалі та по горизонталі, відстежу-вати типових носіїв соціальних відхилень, так звані «групи ризику».

Цілий ряд фактів свідчить про те, що негативні со­ціальні явища мають поширене місце серед особового складу органів внутрішніх справ. Велика плинність кадрів, високий рівень звільнених за власним бажанням, звільне­них з негативних мотивів.

Держава несе значні витрати на підготовку фахівців для органів внутрішніх справ, а використати їх за призна­ченням не може через плинність кадрів. Серед особового складу органів внутрішніх справ за останні роки скороти­лась питома вага спеціалістів з вищою освітою, в т.ч. юрис­тів. Таке становище різко загострило проблеми, пов'язані з передачею професійних знань, навичок, досвіду, законос­лухняності, спадкоємності традицій. Погіршення професіо­налізму, падіння дисциплини й порушення законності се­ред окремих працівників органів внутрішніх справ, послаб­лення вимогливості з боку керівництва до підлеглих за ви­конання обов'язків і дотримання встановлених правил по­ведінки, разом з іншими причинами потягли за собою ріст числа загиблих, травмованих і померлих працівників від професійних захворювань і самогубств. Число загиблих і померлих під час виконання службових обов'язків не ско­рочується, а кількість самогубств навіть зросла.

<<>>
Станом на 1 січня 1998 р. у системі МВС України перебувають на обліку 1286 сімей загиблих, в яких вихову­ється 698 неповнолітніх дітей. Ці сім'ї перебувають в цент­рі уваги органів та підрозділів, в яких проходили службу загиблі. З метою надання посильної допомоги сім'ям заги­блих та скалічених працівників залучаються кошти інших міністерств і відомств, місцевих органів влади, а також спонсорські кошти. В усіх областях створені благодійні фонди. Певна робота проводиться не тільки по наданню допомоги сім'ям, але і по увічненню пам'яті загиблих при виконанні службових обов'язків. За дорученням Президен­та України Л.Кучми колегією Міністерства внутрішніх справ встановлено день пам'яті загиблих працівників орга­нів внутрішніх справ -22 серпня щорічно.

На особовий склад органів внутрішніх справ із збільшенням прийому на службу із лав Збройних Сил України поширилось таке небачене раніш явище, як «діді­вщина». У середовищі органів внутрішніх справ поширює­ться західна масова культура з властивими їй елементами жорстокості, насильства, пропагандою вседозволеності, за­доволення потреб будь-якою ціною, і це має вплив на пове­дінку й свідомість окремих працівників. Особовий склад органів внутрішніх справ не є якоюсь відірваною від суспі­льства елітою, тому негативні явища, які мають місце серед частини населення, притаманні, хоч і в меншій мірі, також працівникам органів внутрішніх справ, зокрема, такі як пи­яцтво, неетичність поведінки й грубість, пошук незаконних способів виживання й пристойного існування, зловживання.

Значна частина працівників органів внутрішніх справ не задоволена своїм соціальним статусом та низьким рівнем соціального забезпечення. Не стимулюють до вико­нання оперативно-службових завдань такі види соціального забезпечення, як пільги, пенсійне забезпечення, можливість отримати житло, а також ставлення населення до міліції.

Злочинне середовище, з яким має справу працівник органів внутрішніх справ, у матеріальному відношенні жи­ве краще за нього. Матеріально-технічне оснащення про­фесіональних злочинців часто більш досконале, ніж у пра­цівників міліції. Подібний перелік можна було б продовжи­ти, але й названого досить для того, щоб усвідомити, що

невирішеність соціальних питань ускладнює виконання ор­ганами внутрішніх справ покладених на них завдань.

За останні роки відбулися значні зміни в демогра­фічній структурі злочинного елементу, зокрема зросла пи­тома вага жінок, що вчинили тяжкі злочини. Це викликає необхідність змін і в статевому складі органів внутрішніх справ. Сьогодні жінки складають тільки 4,5% атестованого особового складу органів внутрішніх справ, при тому, що в злочинному світі 22%-представниці «слабкої» статі. Для порівняння можна сказати, що в поліції західних країн Єв­ропи жінки складають 25-30% особового складу, а в поліції США - майже 40%.

Взагалі необхідно вдосконалювати всю систему комплектування кадрів органів внутрішніх справ, робити її більш гнучкою, пристосовуючи до сучасного криміноген­ного стану в суспільстві.

Зростає потреба в практичних психологах, соціоло­гах, педагогах, спеціалістах з правоохоронної діяльності, інформації та аналізу. Наголос поки що робиться тільки на підготовку юристів, яких також відчутно бракує.

В органах внутрішніх справ України існують також інші соціальні проблеми. Так, 42 тис. працівників за станом на 01.01.1998 р. не мають житла, кожний п'ятий працівник органів внутрішніх справ після десяти років служби має професійні захворювання, а після двадцяти років - кожний третій.

Однією з причин слабкої соціальної роботи, що ви­кликає негативні тенденції в поведінці й настроях праців­ників органів внутрішніх справ, є відсутність єдиного орга­ну управління всіма сторонами життєдіяльності особового складу.

Сьогодні виконання цієї функції в органах внутрі­шніх справ покладено на малочисельні, слабо укомплекто­вані, непрофесійні відділи з виховної та соціально-психологічної роботи в складі кадрових апаратів. У певної частини керівників, особливо серед тих, хто ввійшов до си­стеми управління нещодавно, відчувається і недовір'я до цих відділів, і незнання змісту роботи з особовим складом.

В умовах відсутності єдиної скоординованої роботи щодо соціального забезпечення, правового захисту честі й гідності працівників органів внутрішніх справ, їх адаптації

<<>>
до змін у соціально-економічній та політико-правовій сфе­рі, реально існує загроза втрати почуття довіри та поваги до державних інститутів, падіння авторитету державної служ­би. А це може спричинити або до виникнення у працівника комплексу меншовартості, або ж, навпаки, до нехтування інтересами служби на догоду дрібноегоістичним інтересам.

Відсутність організованої й постійної реабілітацій­ної та патронажної роботи відносно пенсіонерів, інвалідів органів внутрішніх справ, хворих працівників та членів їх родин підриває віру в їх потрібність суспільству, в те, що прожиті, роки і служба в органах внутрішніх справ не були марними.

Розосередженість напрямків соціальної роботи по різних службах МВС мимоволі відсунула цю роботу на другий план, призвела до відсутності систематичних дослі­джень умов праці і побуту працівників органів внутрішніх справ, реальної роботи щодо вироблення методів ефектив­ного використання службового часу й дозвілля, формуван­ня розумних потреб, запитів, цінностей і мотивів поведінки.

Усвідомлення значення соціальних потреб і запитів у життєдіяльності органів внутрішніх справ дозволяє більш глибоко вивчити сутність і зміст сучасної соціальної полі­тики в правоохоронній системі. Її не можна розглядати у відриві від процесів, що відбуваються в державі й суспільс­тві. Проблема поєднання стабільності, цілісності й розвит­ку економічних реформ, створення нових державних інсти­тутів і реформування старих є однією з найскладніших і довгострокових проблем у державі. Соціальна напруже­ність і конфлікти, кризові ситуації, які мають місце в суспі­льстві, не обминають і систему органів внутрішніх справ, яким доводиться або брати участь у розв'язанні таких соці­альних проблем, або безпосередньо відчувати на собі їх вплив (забезпечення правопорядку під час масових висту­пів населення, затримка зарплати самим працівникам орга­нів внутрішніх справ, відсутність продовольчих пайків, не­забезпеченість теплом службових і власних приміщень тощо).

Соціальна напруженість зростає в міру того, як сус­пільство, держава та їх органи не справляються з питання­ми, що виникають, коли нагромаджуються нерозв'язані со­ціальні проблеми, серед яких переважають матеріальні, а в

результаті це призводить до виникнення нових політичних проблем.

Слід врахувати, що незадоволеність людей розв'язанням окремих соціальних проблем, які стосуються їх особисто, переноситься на оцінку діяльності органів вну­трішніх справ. Значна частина громадян незадоволені рів­нем гарантованості безпеки близьких, першочерговим за­вданням в українській державі бачать збереження громад­ського спокою і порядку, боротьбу із злочинністю, зрос­тання злочинності вважають основною причиною страхів і тривог в Україні. Населення, як і раніше, переконане, що злочинність є головним негативним явищем у житті суспі­льства, що більшість багатих людей стали такими завдяки зловживанням.

У процесі управління органами внутрішніх справ у галузі соціальної політики стоїть складне завдання - нейт­ралізувати або принаймні мінімізувати дію руйнівних сил соціальної напруги, не допустити, щоб вона могла вилитись у конфліктні ситуації, сконцентрувати й максимально під­тримувати інтернаціональні, моральні й матеріальні зусил­ля соціальне активних груп колективу, відповідних підроз­ділів по виходу із кризової чи іншої небажаної ситуації. На жаль, поки що відсутні серйозні соціальні дослідження з проблем соціального забезпечення, правового захисту пра­цівників органів внутрішніх справ. Соціальна політика сто­совно органів внутрішніх справ включає такі напрямки, як матеріально-фінансове забезпечення, соціальне забезпе­чення по старості або з причин тимчасової чи постійної не­працездатності, правовий захист честі й гідності, здоров'я й майна працівників та їх родичів і близьких, надання соці­альної допомоги при їх адаптації до служби, при реабіліта­ції працівників, що отримали поранення, травму чи профе­сійне захворювання, рекреаційна діяльність і патронажна допомога ветеранам, одиноким хворим, найменш захище­ним групам. У сферу соціальної політики входить також і робота з різними групами населення з метою підвищення авторитету органів внутрішніх справ серед громадськості, а також для залучення різних груп населення до участі в охо­роні громадського порядку. «Становище ускладнюється тим, що докорінно змінюються як уявлення про цінності, так і самі цінності. Наприклад, якщо раніше соціальну

<<>>
справедливість розглядали під кутом зору зрівнялівки, то зараз, навпаки, через уявлення про необхідність соціальної диференціації. Цінність боротьби, конфронтації замінюєть­ся на цінність консенсусу, компромісу, толерантності».

Система соціальної роботи в органах внутрішніх справ повинна розглядатись як засіб підвищення ефектив­ності їх діяльності, збереження кадрів через реалізацію прав працівників органів внутрішніх справ.

Працівники органів внутрішніх справ мають право на:

- належні умови роботи, які забезпечують виконан­ня службових обов'язків;

- фінансово-матеріальне забезпечення та інші ви­плати і постачання, передбачені нормативними актами;

- щорічну чергову оплачувану відпустку та інші ви­ди відпусток, передбачених законодавством та Положен­ням про проходження служби;

- медичне обслуговування їх та членів сім'ї, у тому числі й після виходу на пенсію;

- обов'язкове державне страхування;

- початкову підготовку, перепідготовку та підви­щення кваліфікацї із збереженням грошового утримання на період навчання;

- навчання в освітніх закладах системи МВС, а та­кож на заочну й вечірню форму навчання у цивільних осві­тніх закладах України з наданням пільг, встановлених за­конодавством;

- захист своїх законних прав і інтересів, як у керів­них органах,так і в судовому порядку;

- носіння, збереження та використання табельної вогнепальної зброї, інших спеціальних засобів у порядку, визначеному законодавством;

- вступ до професійної спілки атестованих праців­ників органів внутрішніх справ;

- пенсійне забезпечення за вислугою та у випадку втрати працездатності;

- користування пільгами, гарантіями та компенсаці­ями, встановленими для працівників органів внутрішніх справ відповідно до чинного законодавства;

Небоженко В.С. Соціальна напруженість і конфлікти в українському суспільстві. К., 1994. С.17.