МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ КРИМІ­НАЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ (ІНТЕРПОЛ) І СПІВРО­БІТНИЦТВО 3 НЕЮ

Україну було прийнято до Міжнародної організації кримінальної поліції (Інтерполу) в листопаді 1992 р. Чле­нами Інтерполу за станом на вересень 1995 р. було 176 країн світу.

Інтерпол як міжнародна професійна організація кримінальної поліції створений у 1923 р., штаб-квартира його розташована в м. Ліоні (Франція).

Вищим керівним органом Інтерполу є Генеральна асамблея, на якій обираються робочі органи Інтерполу -Генеральний секретаріат і Виконавчий комітет.

У Генеральному секретаріаті працює 260-280 спів­робітників. Неодмінною умовою прийому на роботу в Цен­тральний апарат Інтерполу, крім професійного досвіду, є знання двох (не менше) робочих мов Інтерполу, якими є англійська, французька, іспанська, арабська.

Крім Генеральної асамблеї, Інтерпол проводить ре­гіональні конференції країн - членів Інтерполу Азії, Аме­рики, Африки, Європи, Карибського басейну з питань спе­цифіки боротьби зі злочинністю в цих регіонах.

Генеральному секретаріатові Інтерполу підпорядковані:

- адміністративний відділ (кадри, фінанси, діловодство);

- поліцейський відділ (координація міжнародного співробітництва, у складі якого діють підвідділи: перший (злочини проти особи, власності, міжнародний тероризм),

другий (економічні й фінансові злочини, включаючи комп'ютерні), третій (незаконний обіг наркотиків);

довідково-інформаційний відділ (оперативно-довідкові картотеки, автоматизовані банки даних, бібліотека);

- відділ технічного забезпечення (технічне обслугову­вання транспортом, зв'язком, обчислювальною технікою).

Окремою структурою Інтерполу є група по бороть­бі з організованою злочинністю. Крім телеграфного, теле­тайпного і телефонного зв'язку з усіма державами - члена­ми Інтерполу, вона має центральну радіостанцію в м. Ліоні і сім зональних радіостанцій на всіх континентах світу. Для професійного зв'язку з членами Інтерполу, участі в регіо­нальних заходах в Інтерполі введено посади регіональних офіцерів зв'язку, окремо по Європі, Африці, Близькому Сходу, Південно-Східній Азії, Південній Америці, Кариб­ському басейну.

Поліцейський відділ через свої підвідділи підтри­мує зв'язки з національними центральними бюро (НЦБ) Ін­терполу, організовує їх взаємодію, подає і збирає оператив­ну інформацію. Національні центральні бюро Інтерполу виступають під відповідними назвами: «Інтерпол-Лондон», «Інтерпол-Вісбаден» (ФРН), «Інтерпол-Париж», «Інтерпол-Київ», «Інтерпол-Москва», «Інтерпол-Бангкок», «Інтерпол-Пекін» і т.д. Другим у назві вказано місто, в якому знахо­диться робоча група Національного центрального бюро Ін­терполу тієї чи іншої держави.

Співробітництво в рамках Інтерполу здійснюється на підставі його Статуту, а саме на засадах:

- виконання будь-яких заходів, спрямованих на за­побігання, розкриття і розслідування злочинів лише на під­ставі національного законодавства тієї держави, на терито­рії якої вони проводяться;

- невтручання в будь-які справи політичного, расо­вого, військового або релігійного характеру.

Форми міжнародного співробітництва (стандарти) кримінальної поліції розробляються і приймаються на сесі­ях Генеральної асамблеї представницького органу Інтерпо­лу, і доводяться до членів організації Генеральним секрета­ріатом.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про Національне центральне бюро Інтерполу» від 25 бе-

<<>>
резня 1993 р. на Міністерство внутрішніх справ України покладено функції НЦБ Інтерполу. НЦБ Інтерполу виконує завдання «координації взаємодії правоохоронних органів країни з компетентними органами зарубіжних держав щодо ведення боротьби із злочинністю, що має транснаціональ­ний характер або виходить за межі країни». З цією метою в складі НЦБ Інтерполу створено робочий апарат Бюро в кількості 40 працівників.

Наказом МВС України від 7 квітня 1993 р. «Про за­ходи щодо виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 р. «Про Національне цент­ральне бюро Інтерполу» передбачено, що «надалі взаємо­дію органів внутрішніх справ України з компетентними ор­ганами зарубіжних держав щодо вирішення питань бороть­би із злочинністю, що має транснаціональний характер або виходить за межі країни, здійснювати лише через Націо­нальне центральне бюро Інтерполу, якщо інше не переба-чене угодами та договорами, укладеними МВС України».

Таким чином, на робочий апарат НЦБ Інтерполу покладаються такі основні функції практичного сприяння правоохоронним органам України в запобіганні й розкритті злочинів:

- підготовка і направлення в Генеральний секрета­ріат та НЦБ Інтерполу в зарубіжних державах запитів і по­відомлень правоохоронних органів України про випадки злочинів, предмети злочинного посягання і документи, які є речовими доказами в кримінальних справах про розшуку­ваних злочинців, осіб, підозрюваних у злочинній діяльнос­ті, а також іншої інформації;

- виконання за вказівкою керівництва МВС України найбільш термінових і складних доручень та запитів, які надійшли з Генерального секретаріату та НЦБ держав -членів Інтерполу;

- інформування правоохоронних органів України про інші одержані від підрозділів Інтерполу в зарубіжних країнах запити для організації їх виконання на місцях;

- збір, обробка та аналіз одержаної інформації про випадки злочинів, про осіб та предмети, які причетні до їх скоєння, узагальнення зарубіжного передового досвіду ор­ганізації боротьби із злочинністю для розробки і внесення пропозицій керівництву МВС та іншим компетентним ор-

ганам про вдосконалення чинного законодавства, застосування додаткових заходів протидії кримінальним процесам тощо.

За 1998 р. до Укрбюро Інтерполу надійшло понад 15 тис. запитів, інформацій, повідомлень, надіслано за кор­дон та правоохоронним органам України 8, а всього опра­цьовано близько 20,5 тис. документів. Переважна більшість із них стосується питань запобігання, розкриття та розслі­дування злочинів проти особи в економічній сфері (зокре­ма, в кредитно-фінансовій та банківській системах), а та­кож розшуку злочинців, викраденого транспорту, переве­зення наркотиків.

Це також відомості довідково-інформаційного чи оперативно-розшукового характеру, для одержання яких достатньо проведення оперативно-розшукових заходів чи наведення довідок через відповідні обліки, або інформація. Нарешті, це документація процесуального характеру, яка потребує проведення за кордоном процесуальних дій (до­пити, вилучення, обшук, одержання відомостей про наяв­ність рахунку в банку, інших дій, які тою чи іншою мірою порушують особисті права і право власності).

Для одержання інформації запит надсилають у НЦБ Інтерполу, звідки, після відповідної обробки, перекладу на одну з робочих мов, прийнятих в Інтерполі, його направ­ляють для реагування в НЦБ відповідної зарубіжної держа­ви. Форма і порядок таких запитів визначені Інструкцією про порядок обробки інформації в НЦБ Інтерполу, оголо­шеною наказом МВС України.

Можна виділити три види таких запитів:

- з метою ідентифікації та перевірки кримінального минулого особи (як правило, іноземця), затриманої чи підо­зрюваної в скоєнні злочинів на території України, перевір­ки вилучених документів, автотранспорту, інших предметів;

- з метою перевірки оперативної інформації і про­ведення оперативно-розшукових заходів на території зару­біжних держав;

- про виїзд у зарубіжну державу працівників право­охоронних органів в Україні для обміну оперативною ін­формацією, а також участі в проведенні оперативно-розшукових заходів на території інших країн.

Запити про ідентифікацію доцільно надсилати в кожному випадку затримання чи виявленні іноземного

<<>>
громадянина, який підозрюється у скоєнні злочинів неза­лежно від того, інформуються про це консульські установи чи ні.

Значна кількість запитів про ідентифікацію стосує­ться перевірки транспортних засобів. Лише протягом 1994 р. шляхом звернень правоохоронних органів до НЦБ Інтерпо-лу виявлено в Україні 218 автомобілів, викрадених на тери­торії зарубіжних держав. Водночас надійшло близько 100 інформацій про виявлення в інших країнах транспортних засобів, викрадених у нашій державі, або таких, які нале­жали громадянам України.

Запити про проведення за кордоном перевірок або заходів для одержання оперативно-розшукової або довід­кової інформації можуть бути найрізноманітнішими: від встановлення абонента телефонів, перевірки адрес, готелів, виявлення оперативним шляхом зв'язків фігурантів за кор­доном, опитування осіб аж до встановлення оперативного контролю за особами та адресами. Головне, щоб такі запи­ти містили достатньо так званої базової інформації, необ­хідної для подальшої роботи.

Загалом, для одержання об'єктивної інформації по запитах про ідентифікацію осіб, документів, інших предме­тів важливо дотримуватися стандартів, насамперед відтво­рювати мовою оригіналу прізвища фігурантів, власні назви населених пунктів, різні деталі, що можуть мати значення при виконанні оперативно-розшукових заходів.

Виїзди в таких випадках, якщо інше не передбачене в угодах, підписаних МВС України з МВС зарубіжних держав, можна здійснювати лише з дозволу керівництва міністерства, а пропозиції - надсилати як безпосередньо до керівництва МВС України, так і до НЦБ Інтерполу. При цьому слід мати на увазі, що працівники органів внутріш­ніх справ не мають права проводити самостійно на терито­рії зарубіжної держави будь-які заходи, а лише за згодою зарубіжних компетентних органів, можуть бути присутніми під час виконання цих заходів, знайомитися з одержаними матеріалами, ставити додаткові питання, консультувати, вносити пропозиції до планів, сприяти своєю інформацією тощо.

Практику використання можливостей співпраці в рамках Інтерполу буде доцільно проілюструє' іа при-

кладі злочинів у сфері економіки та в кредитно-банківській системі. Розслідування в таких справах є найбільш склад­ним як з правової, так і з організаційної точок зору. Загалом з багатьох тисяч контактів із зарубіжними НЦБ, які мали місце протягом минулого року, 40% стосувалися питань розкриття і розслідування саме злочинів у сфері економіки.

Практика роботи та аналіз матеріалів НЦБ Інтерпо­лу і Генеральної прокуратури України свідчать, що під час розслідування справ про фінансові та економічні злочини правоохоронні органи України можуть одержувати інфор­мацію від відповідних правоохоронних структур переваж­ної більшості зарубіжних держав у такому порядку:

а) інформацію довідкового або оперативно-розшукового характеру (про наявність за кордоном фірм, компаній, інших суб'єктів підприємницької діяльності; їх юридичну адресу, телефон, факс тощо; дату створення (ре­єстрації), ліквідації; статутний капітал, наявність будівель, транспортних засобів та деякого іншого майна; основні на­прямки діяльності; про договори (контракти) з українськи­ми партнерами, а також про їх виконання; прізвища засно­вників і керівників таких фірм, компаній, а також наявні стосовно них відомості кримінального характеру) - шля­хом надсилання запитів до Національного центрального бюро Інтерполу в Україні;

б) інформацію, що становить банківську таємницю (про рахунки в іноземних банках фізичних та юридичних осіб та рух коштів по них), відомості про сплату податків, а також запити про проведення на території зарубіжної дер­жави процесуальних дій та заходів примусового характеру (арешт, обшук, вилучення тощо) - шляхом надсилання Ге­неральною прокуратурою України запиту центральному органу юстиції запитуваної держави про надання допомоги в кримінальній справі. У разі направлення такого запиту дипломатичними каналами для прискорення його виконан­ня можуть використовуватися також канали та засоби зв'язку НЦБ Інтерполу. У деяких державах для задоволення таких запитів вимагається наявність двосторонніх та бага­тосторонніх договорів про надання правової допомоги в кримінальних справах, учасниками яких є як запитувана сторона, так і сторона, яка надсилає запит.

<<>>
Зазначений порядок регулюється ст. 31 чинного Кримінально-процесуального кодексу України, яка сьогод­ні є практично єдиною нормою про порядок відносин судів, прокурорів, слідчих та органів дізнання з відповідними установами іноземних держав у кримінальних справах. До того ж ця норма має відсилочний характер і визначає, що цей порядок визначений в угодах та договорах про правову допомогу, учасниками яких є Україна. Такі договори про­тягом трьох років укладені і діють лише з Республікою По­льща, КНР та Литвою. Ратифіковано також договір з Мол­довою та Конвенція про правові відносини і правову допо­могу в цивільних, сімейних і кримінальних справах з дер­жавами СНД, парафована главами цих держав у січні 1993 р. у Мінську.

Особливо важлива роль НЦБ Інтерполу в розсліду­ванні справ про злочини у сфері економіки та в кредитно-банківській системі, коли злочинці переховуються за кор­доном. Питання про встановлення місця перебування таких осіб в інших країнах та порядок їх розшуку до певної міри визначений в Інструктивному листі Генеральної прокура­тури України та МВС України від 6 вересня 1993 р. «Про порядок розшуку за межами України обвинувачених, підо­зрюваних у кримінальних справах та засуджених, які пере­ховуються від правоохоронних органів».

Позитивним є створення підрозділів Укрбюро Ін­терполу в головних управліннях, управліннях МВС Украї­ни в Криму, областях, містах Києві та Севастополі та підго­товка кадрів для НЦБ Інтерполу зі знанням міжнародного законодавства, іноземних мов та форм роботи Інтерполу, що започаткована МВС України.

У кадровому аспекті ця робота до недавнього часу забезпечувалась не повністю, оскільки до таких кадрів пред'являються високі вимоги - наявність юридичної осві­ти, знання внутрішнього законодавства України та міжна­родного законодавства, особливо у галузі діяльності право­охоронних органів, володіння іноземними мовами у обсязі, що дозволяє працювати є юридичними текстами іноземною мовою без перекладача, а головне - вміння бачити правові та політичні наслідки, які випливають для української сто­рони внаслідок підписання конкретного міжнародного до-

кумента, виконання тих чи інших дій щодо міжнародного співробітництва.