ФОРМАЛІЗОВАНИЙ ЗАПИТ ПО ТЕЛЕТАЙПУ В НЦБ ШТЕРПОЛУ

Енське УВС Вих. ном. 1148 від 26.07.95 р.

Київ НЦБ Інтерпола в Україні Начальнику Звичайна

Вилучення легкового автомобіля:

Марка Мерседес (Мегзеаев) - 260 Е

Ідентифікаційний номер \УОВ 123028 N 4325561

Номер двигуна 102942121003 84

Номерний знак ^68132 -літери та цифри чорні, фон білий

Рік випуску 1992

Колір синій

Автомашина була затримана та вилучена 22.07.95 р. в м.Енську. Водієм автомобіля був Петров Олексій Степанович, 13.05.1951 р.н., який проживає в м.Енську за адресою:

вул.Будівельників, буд. 12, корп. 1, кв. 23. Названа особа у 1977 та 1988 рр. була засуджена за крадіжку державного майна (ст.8 КК України). Затриманий не мав документів на автомашину. Під час огляду салону автомашини виявлені два комплекти номерних знаків: \У - 80592С(А) та \ЗОЮі - 183 (літери та цифри чорні, фон білий).

Прошу перевірити автомобіль та вилучені номерні знаки за обліками викраденого автотранспорту, який розшукується Ін-терполом. Повідомте на нашу адресу всю інформацію криміналь­ного характеру.

Відповідь про перевірку прошу надіслати телетайпом номер 124312(ГРІМ).

Телефон для довідок 143 56 43

Начальник

Прізвище

Додаток: при направленні запитів в НЦБ Інтерполу, стосовно автомобілів, виготовлених після 1981 року, в обов'язковому порядку вказати повний ідентифікаційний номер автомашини, який складає 17 літер латинського алфавіту та Цифр.

<<>>
Запити, відповіді на них та інші повідомлення го­туються тільки в друкованому вигляді.

Для організації розшуку за кордоном осіб, які пере­ховуються від правоохоронних органів України за скоєння злочинів, необхідно надіслати в НЦБ Інтерполу такі вихідні дані:

1) номер кримінальної справи, ким та коли вона по­рушена, прізвище слідчого, який здійснює провадження в справі, робочий телефон;

2) номер, дата заведення оперативно-розшукової справи категорії «розшук», прізвище та телефон оператив­ного працівника, який здійснює провадження в справі -(якщо оголошений розшук обвинуваченого (підозрюваного);

3) обставини справи: які конкретні протиправні дії скоєні, де, коли, спосіб скоєння злочину, юридична кваліфіка­ція (за якою статтею Кримінального кодексу кваліфікується діяння), особи, причетні до злочину, роль кожного з них;

4) дані про особу, стосовно якої здійснюється запит:

а) прізвище, ім'я та по батькові (за можливістю -дані обох батьків);

б) повна дата і місце народження;

в) громадянство, національність;

г) номер національного та закордонного паспортів, дати їх видачі, яким органом видані;

д) прізвиська розшукуваного, під якими він може бути відомим у злочинному середовищі;

е) прикмети (зріст, будова тіла, колір волосся та очей), особливі прикмети (шрами, татуювання, фізичні вади, окуляри тощо);

є) функціональні ознаки: заїкається, особливості ходи, звички тощо;

ж) дві фотокартки (за можливістю - анфас та про­філь), зазначивши дати їх виготовлення, а також (при наяв­ності) дві дактилокарти;

з) чи становить загрозу для оточення як психічно хворий, наркоман, озброєний, потенційний вбивця, має за­хворювання інфекційного характеру, ґвалтівник тощо;

і) професії, якими видами діяльності може займатися;

ї) мови, якими володіє;

к) в яких країнах імовірно може перебувати, яка є щодо цього інформація, з ким із громадян інших країн має зв'язки;

л) якщо встановлені співучасники, - назвати їх, вка­завши ім'я та повну дату народження;

5) який запобіжний захід обрано стосовно розшуку­ваної особи, ким та коли винесено постанову про його за­стосування, а також чи буде в разі встановлення місця пе­ребування розшукуваного направлятися клопотання в Ге­неральну прокуратуру України про його видачу, з яких держав.

Визначивши МВС України Національним цент­ральним бюро Інтерполу, уряд поклав на міністерство (НЦБ) завдання координувати (обслуговувати) діяльність усіх правоохоронних органів України в боротьбі із злочин­ністю, яка має транснаціональний характер або виходить за межі країни. Це значить, що служба безпеки, органи юсти­ції, прокуратури, органи прикордонної охорони, митні під­розділи та інші відомства, що займаються правоохоронною діяльністю, мають право звернення до НЦБ Інтерполу із за­питами і повідомленнями з питань боротьби із злочинністю.

Запити від інших відомств, установ та організацій, що не займаються правоохоронною діяльністю, а також приватних осіб НЦБ не розглядаються. Вони направляють­ся у відповідні правоохоронні органи, які мають право звертання в НЦБ у встановленому порядку.

Порядок міжнародного співробітництва органів внут­рішніх справ у системі Міжнародної організації Кримінальної поліції (Інтерполу) визначається спеціальною інструкцією НЦБ від 6 вересня 1993 р„ розробленою відповідно до правил, встановлених Регламентом міжнародного поліцейського спів­робітництва і внутрішнього контролю обліків Інтерполу.

Керівники органів внутрішніх справ і слідчих підроз­ділів, оформлюючи запити і повідомлення оперативно-розшукового характеру до НЦБ Інтерполу, повинні виходити з того, що перевірка і підготовка інформації здійснюється за та­кими напрямками:

- незаконний обіг наркотиків;

- викрадення автотранспорту;

- крадіжки культурних цінностей і зброї;

- інші майнові злочини;

<<>>
- фальшивомонетництво і підробка документів;

- організована злочинність;

- злочини у сфері економіки;

- злочини проти особи;

- тероризм;

- запити про осіб;

- ідентифікація осіб;

- здійснення оперативно-розшукової діяльності;

- надання правової допомоги;

- екстрадиція (видача злочинців);

- незаконне переміщення радіоактивних та інших екологічно небезпечних речовин;

- незаконна міграція;

- особи, які пропали безвісти;

- інші злочини.

Обов'язково на запитах і повідомленнях (по теле­графу, факсу, в листі) вказуються дані про ініціатора - ад­реса, телефон для довідок, посада, звання, прізвище, а та­кож посада й прізвище начальника.

Інформація, яка надходить із НЦБ, призначена ли­ше для використання правоохоронними органами в бороть­бі із злочинністю міжнародного характеру і може бути пе­редана до засобів масової інформації лише з дозволу тих НЦБ в зарубіжних країнах або правоохоронних органів України, які повідомили їх НЦБ в Україні.

Усі запити, що' надходять та виходять з НЦБ, роз­поділяються по чотирьох категоріях терміну виконання:

- «Негайно» (РІаяИ) - має бути виконано протягом доби;

- «Дуже терміново» (Уегу иг^епі) - має бути вико­нано протягом трьох діб;

- «Терміново» (Уг^епі) - має бути виконано протя­гом п'яти діб;

- «Звичайно» (Коиііпе) - має бути виконано протя­гом десяти діб.

За повідомленнями і запитами, що надходять до НЦБ Інтерполу в Україні від країн - членів Інтерполу, під­розділів кримінальної поліції інших держав, НЦБ визначає вірогідне коло виконавців і направляє необхідні документи у відповідні підрозділи МВС України, УМВС України в областях, містах і на транспорті.

Відповідальність за своєчасність і якість виконання запитів покладається на посадових осіб, яким доручено розгляд і перевірку документів. Черговий підрозділ НЦБ працює цілодобово і приймає інформацію по електронній пошті, телексу, телетайпу, факсу, поштовому зв'язку та особисто від працівників органів внутрішніх справ, які ма­ють право звернення до Інтерполу. НЦБ Інтерполу гарантує конфіденційність та захист інформації від несанкціонова­ного доступу до неї. Рівень обмеженості використання ін­формації встановлюється правоохоронними органами, що звертаються до НЦБ.

Порядок відносин органів внутрішніх справ Украї­ни з компетентними правоохоронними органами іноземних держав з питань запобігання, розкриття та розслідування злочинів визначається також спеціальною інструкцією, узгодженою з Генеральною прокуратурою України і ого­лошеною наказом МВС України. Згідно з цією інструкцією запити про надання правової допомоги в кримінальних справах надсилаються Генеральною прокуратурою України через Міністерство закордонних справ на адресу централь­ного органу юстиції (прокуратури) зарубіжної держави, якщо інше не передбачено двосторонніми або багатосто­ронніми угодами, учасником яких є Україна. До держав СНД такі запити надсилаються в порядку, передбаченому ст.ст. 5 і 80 Конвенції про правову допомогу і правові від­носини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993р.

Правова допомога надається сторонами в межах їх компетенції з питань:

- вручення документів;

- виконання окремих процесуальних дій;

- порушення кримінального переслідування;

- виклику свідків і тимчасової видачі осіб, які утри­муються під вартою, для допиту як свідків;

- арешту осіб, які підлягають видачі;

- видачі (екстрадиції) осіб, які підлягають притяг­ненню до кримінальної відповідальності або для відбуття покарання згідно з вироком суду;

- конвоювання осіб, які видаються в порядку екст­радиції;

<<>>
- транзитного перевезення осіб, які утримуються під вартою;

- видачі предметів, що мають значення в кримі­нальній справі як речові докази;

- повернення викраденого майна та незаконно при­дбаних предметів і цінностей;

- отримання інформації про рух коштів по банківсь­ких рахунках та накладання на них арешту;

- інформування про розслідування злочинів і вико­нання вироків.

Офіційний запит про видачу особи, яка вчинила зло­чин, проти якої порушено кримінальну справу, готується і на­правляється до відповідної держави виключно Генеральною прокуратурою.

Підставою для направлення такого запиту є досто­вірні дані про перебування обвинуваченого в іноземній державі, а також нижчезгадані документи та відомості, які надаються Генеральній прокуратурі керівництвом прокура­тур областей і міст. Головного слідчого управління МВС, слідчих підрозділів УМВС областей і міст. У запиті слід подати досить докладну інформацію про наявні докази, з описом обставин вчинків, що дозволяють впевнитись у то­му, що йдеться про злочин, який тягне за собою видачу. Юридична кваліфікація вчиненого подається з урахуванням останніх змін у кримінальному законодавстві. Рекомендує­ться також додати завірений текст закону (у формі витягу з Кримінального кодексу), на підставі якого вчинок визнає­ться злочином. Іноді, враховуючи різницю в системах су­дово-слідчих органів держав, які запитують, і тих, у кого запитують, необхідно додатково надати тексти деяких ста­тей кримінально-процесуального закону, що визначає, на­приклад, строки давності, а також установу або представ­ника влади, які уповноважені в Україні приймати рішення про взяття під варту особи, котра вчинила злочин.

У запиті про видачу насамперед вказується:

- прізвище, ім'я, по батькові, дата і місце наро­дження особи, видачу якої запитують, її громадянство з відповідним обгрунтуванням і посиланням на Закон про громадянство (можливо з додатком копії мотивованого ви­сновку паспортної служби органів внутрішніх справ);

- відомості про її місце проживання або перебування на території держави, що запитує; якщо на момент направлен­ня клопотання особу не затримано або існують труднощі з її ідентифікацією, додається фотографія і відбитки пальців, опис зовнішності та особливих прикмет, дані її закордонного пас­порта, відомості про зв'язки та можливе місцеперебування за кордоном;

- розмір матеріальних збитків, що завдав злочинець;

- додається копія постанови про притягнення як обви­нуваченого, а також оригінал чи завірена копія постанови або визначення суду про взяття особи під варту. Останній доку­мент має бути друкованим, з високоякісним текстом і обов'язковим змістом викладу обставин вчинків і обгрунтува-ної необхідності обрання запобіжних заходів у вигляді взяття під варту.

Одним з основних питань, які підлягають ретельному з'ясуванню при розгляді прохання по видачу або можливості направлення до іншої держави клопотання про видачу особи, що вчинила злочин на території України, є встановлення її громадянської належності. Запит про видачу може бути на­правлено лише за умови наявності у такої особи громадянства України, відсутності громадянства держави, на території якої її виявлено, а також у випадках, якщо особа, про видачу якої запитують, є особою без громадянства або громадянином тре­тьої держави.

Громадянство зберігається при виїзді особи за кор­дон. Відповідно до ч. 2 сл. 1 та ст. 9 Закону України «Про громадянство України» громадянина України не можна позбавити громадянства та вислати за межі України або видати іншій державі. Частина 2 ст. 2 Закону України «Про громадянство України» дозволяє громадянам України мати громадянство іноземної держави (постійне громадянство) на підставі двосторонніх міждержавних договорів. На кі­нець 1998 р. таких двосторонніх міждержавних договорів Україна не укладала.

Разом з тим слід мати на увазі, що наявність грома­дянства іноземної держави не применшує прав і свобод громадянина України, і не звільняє від обов'язків, що ви-

Див.: Відомості Верховної Ради України. 1991. №50. Ст.701; 1993.№14.Ст.121.

(31

<<>>
пливають із громадянства України, якщо інше не передба­чено чинним законодавством чи міжнародним договором.

У, деяких випадках у працівників органів внутріш­ніх справ виникають значні труднощі з визначенням наяв­ності громадянства України.

Згідно із ст. 2 Закону України «Про громадянство України» з наступними змінами і доповненнями громадянами України є:

1) особи, які на момент набрання чинності Закону України «Про громадянство України» проживали в Україні, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, освіти, мови, політич­них поглядів, релігійних переконань, роду і характеру за­нять, які не є громадянами інших держав і які не заперечу­ють проти набуття громадянства України;

2) особи, які працюють за державними направлення­ми, проходять військову службу або навчаються за межами України, за умови, якщо вони народилися чи довели, що постійно проживали на її території, не перебувають у грома­дянстві інших держав і не пізніше як через рік після набрання чинності Законом України «Про громадянство України» ви­явили бажання стати громадянином України;

3) особи, які набули громадянство України відпові­дно до Закону України «Про громадянство України».

За інших умов громадянство України можна набути в передбаченому Законом порядку, в тому числі в результа­ті подання клопотання на ім'я Президента України через органи внутрішніх справ за місцем проживання заявника, а особами, які постійно проживають за кордоном, - через дипломатичні представництва та консульські установи України. Визначення належності до громадянства України осіб, які постійно проживають на українській території, віднесено ст. ЗО Закону України «Про громадянство Украї­ни» до повноважень МВС України та підлеглих йому орга­нів внутрішніх справ.

Ст. 31 Закону України «Про громадянство України» покладає на консульські установи за кордоном обов'язок визначити належність до громадянства України осіб, які постійно проживають за межами нашої держави, у випад­ках, коли виникають сумніви щодо наявності у них україн­ського громадянства. За результатами визначення належно-

сті до громадянства органи внутрішніх справ і консульські установи роблять мотивовані висновки, які доводяться до відома заінтересованих осіб чи державних органів, з ініціа­тиви яких проводилась перевірка громадянства.

При вирішенні інших питань місце, час та інші умови передачі особи, яку видають, визначаються компе­тентними установами юстиції сторони, що запитує, у дер­жавах Співдружності - прокуратурами республік або Гене­ральними прокуратурами. Організація одержання арешто­ваного і доставлення його до відповідного слідчого ізоля­тора Генеральною прокуратурою доручається Міністерству внутрішніх справ України. Взаємодія з цих питань МВС країн Співдружності регулюється Угодою про порядок пе­редачі та транзитного перевезення осіб, узятих під варту, підписаною у Ашгабаті 17 лютого 1994 р.

Направлення територіальними органами внутрішніх справ спецконвою до держав Співдружності, умови виїзду та порядок передачі виданих осіб регулюються Інструкцією про порядок зносин органів внутрішніх справ України з компетентними правоохоронними органами іноземних держав з питань запобігання, розкриття та розслідування злочинів від 31 серпня 1995 р.

Керівникам органів внутрішніх справ необхідно вживати заходи, що виключають порушення вказаного по­рядку, а також несанкціоноване прибуття з цього ж приво­ду на українську територію озброєних конвойних груп ор­ганів внутрішніх справ іноземних держав до прийняття у Генеральній прокуратурі України позитивного рішення і оформлення видачі відповідною постановою.

Повідомлення про проведену передачу і одержання виданої українській стороні особи повинно бути направле­но виконавцем до Генеральної прокуратури України.

Для прискорення інформування правоохоронних органів запитуваної держави копії запитів про надання пра­вової допомоги можуть надсилатися каналами Інтерполу.

При організації службових відряджень за кордон з метою розслідування і розкриття злочинів, розшуку злочи­нців, майна, перевірки інформації по кримінальній чи опе-ративно-розшуковій справі керівник органу внутрішніх справ повинен отримати на це дозвіл МВС України, а та­кож згоду правоохоронної структури іноземної країни, до

<<>>
якої організується відрядження. Відповідне звернення мо­же бути передане через установи Міністерства закордонних справ України, через відділ міжнародних зносин МВС України, НЦБ Інтерполу, Генеральну прокуратуру України або шляхом безпосередньої домовленості з іншою сторо­ною, залежно від завдання, що належить виконати, та рівня стосунків з іноземною країною. Ініціатор відрядження по­дає рапорт керівнику з обгрунтуванням мети виїзду, строків та умов перебування за кордоном. Керівник визначає конк­ретне завдання та лінію поведінки, маршрут перетинання державного кордону України, яких належить дотримува­тись працівнику в закордонному відрядженні. Якщо пра­цівник не має службового паспорта чи паспорта громадя­нина України для виїзду за кордон, його належить отрима­ти й познайомитися з Положенням про паспорт громадяни­на України для виїзду за кордон, затвердженим Указом Президента України від 28 жовтня 1993 р.

Якщо до країни відрядження немає безвізового в'їзду зі службовими або загальногромадянськими закор­донними паспортами з поміткою «Службове», належить отримати візу в установленому порядку. Начальник, який вирішує питання про службове відрядження підлеглого за кордон, повинен керуватись Постановою Кабінету Мініст­рів України «Про вдосконалення порядку здійснення служ­бових відряджень за кордон» від 11 грудня 1992 р.

Поряд з цим необхідно вирішити питання про мов­ну проблему (поїздка з перекладачем чи без нього), підго­тувати необхідні документи для контактної сторони, розро­бити можливі варіанти прийняття рішень на місці відря­дження, канали зв'язку з органом внутрішніх справ. Нале­жить також з'ясувати, які угоди, договори та інші докумен­ти правоохоронного характеру укладені Урядом України та МВС України з країною відрядження, які вимоги та повно­важення передбачені цими домовленостями і як ними на­лежить користуватися для виконання завдань службового характеру. Рекомендується працівнику, що направляється в закордонне відрядження, заздалегідь познайомитись із со­ціально-політичною ситуацією, економічним станом, тра-

' Див.: Урядовий кур'єр. 1992. №63. С.10. 434

диціями народу, визначними подіями та історією країни відрядження.

В окремих питаннях для спрощення контактів між органами внутрішніх справ прикордонних областей Украї­ни і правоохоронними органами сусідніх регіонів суміжних держав, а також між органами внутрішніх справ України і правоохоронними органами держав СНД, обмін відомостя­ми оперативно-розшукового та інформаційно-довідкового характеру, якщо це передбачено угодами МВС України, МВС відповідних держав, може здійснюватися безпосеред­ньо, але з обов'язковим наступним повідомленням про це Міністерства внутрішніх справ України. Повідомлення у триденний термін надсилається до робочого апарату Укр-бюро Інтерполу. Такий обмін може здійснюватись також шляхом виїзду до прикордонного району суміжної держа­ви. Дозвіл на виїзд у сусідні регіони суміжних держав опе­ративних працівників дають начальники УМВС або їх за­ступники. Дозвіл на виїзд у сусідні регіони суміжних дер­жав начальникам прикордонних УМВС України та їх за­ступникам дає міністр внутрішніх справ та його заступники.

Працівник органів внутрішніх справ, в усіх випад­ках перебування в службовому відрядженні за кордоном, мусить пам'ятати, що він представляє не тільки правоохо­ронну систему України, а й державу в цілому, і поводити себе з гідністю й честю, притаманними високому званню громадянина України.

<<>>
РОЗДІЛ XV ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ПОЛІЦЕЙСЬКИМИ СИСТЕМАМИ ОКРЕМИХ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН