Провал державного перевороту 19–21 серпня 1991 р. в СРСР та його наслідки. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р

Ідея національного суверенітету охопила широкі верстви населення в усіх республіках. Консервативні сили в КПРС, високопоставлені керівники СРСР з оточення М.Горбачова вирішили взяти владу у свої руки.

19 серпня 1991 р. Горбачов перебував на своїй дачі у Криму. Заколотники вирішили діяти негайно. Заявлено про «хворобу» Горбачова і про створення Державного комітету надзвичайного стану в СРСР. Російською – ГКЧП.

До його складу увійшли:

Г.Янаєв – віце-президент СРСР;

В.Павлов – прем’єр-міністр;

В.Крючков – голова КДБ;

Д.Язов – міністр оборони;

О.Бакланов – перший заступник голови Ради оборони СРСР;

Б.Пуго – міністр внутрішніх справ;

В.Стародубцев – голова селянської спілки СРСР;

О.Тізяков – президент асоціації державних підприємств.

Основні події, пов’язані з путчем, розгорнулись у Москві з 19 по 21 серпня 1991 р. Президент Російської Федерації Б.Єльцин оголосив путч заколотом, а його організаторів – державними злочинцями. Десятки тисяч москвичів виступили на захист будинку російського парламенту – «Білого дому».

В Україні боротьбу проти ДКНС очолив представник Народнго руху України та інші демократичні сили. Із усіх політичних сил України лише керівництво Компартії стало на бік заколотників. Заколот було придушено.

24 серпня 1991 р. ВР УРСР за участь у заколоті тимчасово припинила діяльність КП УРСР і того ж дня прийняла АКТ проголошення незалежності України.

Розпад СРСР.

7 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі (Білорусь) зібралися лідери Білорусі (С. Шушкевич), Росії (Б.Єльцин) і України (Л. Кравчук). Результатом їхніх переговорів стало підписання 8 грудня 1991 р. угоди про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

Основні положення цієї угоди з урахуванням застережень, прийнятих Верховною Радою України, такі:

1) три держави, які підписали Союзний договір 1922 р., заявляють, що СРСР як держава припиняє своє існування;

2) кожна з них забезпечує своїм громадянам рівні права і свободи, визнає і поважає територіальну цілісність інших членів Співдружності, недоторканність наявних кордонів, гарантує їхню відкритість, свободу пересування і передачі інформації;

3) високі Договірні Сторони формують на базі угруповань Збройних сил колишнього СРСР власні збройні сили, зберігаючи спільний воєнно-стратегічний простір та єдиний контроль за ядерною зброєю;

4) до сфери їхнього співробітництва належать консультації в галузі зовнішньої політики, розвиток спільного економічного простору, митна політика, власні системи транспорту і зв'язку, екологічна безпека, міграційна політика, боротьба з організованою злочинністю, ліквідація наслідків Чорнобильської катастрофи;

5) угода відкрита для приєднання всіх держав.

Місце перебування координаційних органів Співдружності - Мінськ.

Діяльність органів колишнього СРСР на територіях членів Співдружності припиняється.

Розпаду СРСР сприяли такі фактори. Міжнародні фактори:

1) поразка соціалістичного табору в "холодній війні", розпад соціалістичної системи;

2) активізація регіональних конфліктів. Увага керівництва більшості країн Заходу була зосереджена на двох гарячих точках - кризі у Перській затоці та наростанні воєнного конфлікту в колишній Югославії, Внутрішні фактори:

1) погіршувалася соціально-економічна та політична ситуація в СРСР;

2) центр фактично втратив контроль за подіями на місцях;

3) посилилися відцентрові тенденції в союзних республіках;

4) поразка заколоту, тимчасова розгубленість консервативних сил;

5) намагання Росії зберегти головну роль після заколоту 19- 21 серпня 1991 р., керівництво якої бажало забезпечити собі роль лідера в новому союзі.

Національні факторні

1) існування в республіках системи формально легітимних (законних) органів державного управління;

2) бажання місцевої номенклатури звільнитися з-під опіки Москви;

3) активізація національно-демократичного крила політичних сил республік;

4) посилення відцентрових настроїв у громадській думці після поразки заколоту;

6) дотримання політичного нейтралітету армією;

6) небажання правоохоронних органів виступити проти власного народу;

7) багатовікова боротьба народів за створення власних самостійних держав.