Зовнішня політика України в добу незалежності

Зовнішньополітичний курс незалежної України визначено такими документами:

1) Декларацією про державний суверенітет України від 16 липня 1991 року.

2) Актом проголошення незалежності Укарїни від 24 серпня 1991 р.

3) Конституцією України.

Основні напрями зовнішньої політики:

1) Розвиток двосторонніх відносин.

2) Участь в ЄС.

3) Налагодження добросусідських відносин з Росією.

4) Відносини з тими державами, що виникли після розпаду СРСР.

5) Активна участь у роботі ООН, інших міжнародних організаціях.

6) Входження України до європейських і світових економічних і політичних структур.

7) Участь у загально європейському процесі.

Основними пріоритетами та функціями зовнішньої політики України відповідно до її загальнонаціональних інтересів і завдань є: забезпечення національної безпеки; створення умов, необхідних для нормального функціонування національної економіки; сприяння науково-технічному прогресу в Україні, розвитку її культури та освіти; участь у вирішенні глобальних проблем сучасності; інформаційна функція; зв'язки з українськоюдіаспорою.

Практична реалізація зовнішньої політики України забезпечується під керівництвом Президента України Кабінетом Міністрів України, Міністерством закордонних справ, іншими центральними органами державної виконавчої влади на основі Конституції України.

Зовнішня політика України - як з огляду її розробки, так і в плані реалізації - пройшла два етапи: перший - від серпня 1991 р. до середини 1994 р. і другий - від середини 1994 p. і до цього часу.

Перші кроки на зовнішній арені, досягнення, а також труднощі та проблеми у царині міжнародних відносин пов'язані з періодом президентства Л. Кравчука. МЗС України очолив А. Зленко. Впродовж трьох місяців Україну як незалежну державу визнали понад 140 країн світу. Одними з перших заявили про це Польща, Канада, СІПА, Італія, Бельгія, Індія, Японія, Китай, Австралія, країни Латинської Америки, Скандинавії та ін. Протягом 1992-1993 pp. Україна вступає у безпосередні дипломатичні зв'язки із США, Канадою, Польщею, Німеччиною, Францією, Китаєм, Росією, Казахстаном, державами Балтії, Скандинавії та ін. У липні 1992 р. відбувся візит Президента України до Франції, під час якого Україна приєдналась до паризької «Хартії для нової Європи», був підписаний договір про дружбу та співробітництво між двома країнами, У цей період Україна стала членом Наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ, згодом - ОБСЄ), багатьох міжнародних організацій, зокрема Світового банку, Міжнародного Валютного Фонду.

Виникало, однак, і чимало гострих проблем. Однією з них стало виконання нашою державою своїх зобов'язань щодо практичної реалізації без'ядерного статусу. Серйозне занепокоєння викликав і стан україно-російських взаємин. Після здобуття незалежності період ситуативної близькості закінчився, відносини між двома державами сталипогіршуватись. Iукраїнські, й російські політики чимало робили для того, щоб дві найбільші слов'янські країни, що виникли на пострадянському просторі, ворогували міжсобою. Господарські стосунки між ними нерідко характеризувались як «економічна війна». Антиукраїнські заяви та навіть рішення, що приймалися свого часу в стінах російської Державної Думи з так званого «кримського питання», тільки посилювали напруженість.

Важливою подією першої половини 1994 р. стало підписання 14 січня тристоронньої угоди між Україною, США та Росією про виведення стратегічної ядерної зброї з України. 3-7 березня український президент відвідує США, де підписує заяву про дружбу та співробітництво між двома країнами. Першою з посткомуністичних країн Східної Європи Україна приєднується до програми співробітництва з НАТО «Партнерство заради миру». A23 березня 1994 р. Президент Л. Кравчук підписує у Брюсселі договір про партнерство та співробітництво з Європейським Союзом.

Однак ці кроки не змінили загальної ситуації: на межі 1993-1994 pp. Україна опинилась у вкрай складному міжнародному становищі. З таким вантажем зовнішньополітичних проблем наше суспільство підійшло до президентських виборів, що відбулись у липні 1994 р.

Новий Президент України Л. Кучма проголосив про свій намір суттєво скоригувати зовнішню політику. Міністром закордонних справ України став Г. Удовенко. Був зроблений наголос на тому, що відтепер вона буде концептуально визначеною, багатовекторною, прагматичною й зваженою. Першим важливим кроком нового керівництва на шляху утвердження нового образу України на міжнародній арені стало рішення Верховної Ради України від 16 листопада 1994 р. про приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).

Зміни на краще відбулись в україно-американських відносинах. Розгорнулась активна робота з їх динамізації та поглиблення. 20-24 листопада 1994 р. Президент України перебував з державним візитом у США. Тут було обговорено широке коло питань, що становили значний інтерес для обох країн. 11-12 травня 1995 р. відбувся офіційний візит Президента СПІА Б. Клінтона до України, який закріпив позитивні тенденції у розвитку україно-американських відносин. Сьогодні дві країни вийшли на рівень стратегічного партнерства.

Активізувалися наші взаємини з Канадою. Ця країна має значний пакет програм економічного співробітництва з Україною щорічною вартістю близько 20 млн. доларів.

Одним із важливих пріоритетів зовнішньої політики України є європейський напрям. Головним досягненням тут стало прийняття України у листопаді 1995 р. до Ради Європи. Дедалі більш динамічними стають стосунки з Німеччиною, Великобританією, Францією, Італією, Австрією, Бельгією, Фінляндією, Норвегією, Швейцарією. Предметом особливої уваги української зовнішньої політики є розбудова відносин із державами Центральної та Східної Європи, насамперед - з Польщею, Угорщиною, Чехією, Словаччиною, Румунією. Із цими країнами нас об'єднують геополітична близькість, спільність або схожість проблем, посталих після краху тоталітарно-комуністичної системи.