Вибори Президента України 2010 р. Діяльність уряду М. Азарова в 2010–2014 рр

Вибори Президента України 2010 — чергові вибори Президента України. Спочатку були призначені Верховною Радою України на 25 жовтня 2009 року, але ця дата була оскаржена чинним Президентом України Віктором Ющенком у Конституційному Суді. Після того, як Конституційний Суд визнав таке рішення протиправним, Верховна Рада призначила вибори на 17 січня 2010 року.

На виборах використовувалася система абсолютної більшості. У разі відсутності кандидата, що набрав абсолютну більшість від числа тих, що взяли участь у виборах, передбачався 2-й тур, у якому змагалися двоє, що набрали найбільше голосів. У 2-му турі для перемоги досить було набрати голосів більше, ніж у суперника.

Вибори Президента України 2010 року коштували державному бюджету України 1 млрд. 532 млн грн.

Уряд Миколи Азарова — український уряд, сформований 11 березня 2010 року коаліцією депутатських фракцій «Стабільність і реформи» та окремих депутатів.

Згідно з діючою на той час Конституцією України (в редакції від 8.12.2004) таке формування уряду грубо суперечило статті 83 Конституції України (яка діяла до 30 вересня 2010 року), згідно з якою уряд може бути сформований тільки коаліцією депутатських фракцій:

«У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України».

Але за запитом депутатів від «Партії регіонів» Конституційний Суд прийняв явно суперечливе рішення від 6 квітня 2010 року, що таке формування «правлячої коаліції» є допустимим.

Після обрання Верховна Рада 7-го скликання за поданням президента Віктора Януковича 13 грудня 2012 затвердила прем'єром Миколу Азарова 252 голосами депутатів від Партії регіонів та комуністів.

Персональний склад другого уряду Миколи Азарова був затверджений указами Януковича 24 грудня 2012 року.

Міністри культури та промислової політики були призначені 5 лютого 2013року.

28 лютого 2013 року Президент України утворив Міністерство освіти і науки України та Міністерство молоді та спорту України, реорганізувавши Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України та Державну службу молоді та спорту України^[4]; того ж дня були призначені міністри новоутворених міністерств.

28 січня 2014 року відправлений у відставку.^[5] До призначення нового уряду 27 лютого обов'язки прем'єр-міністра виконував колишній перший віце-прем'єр С. Г. Арбузов.

На початку діяльності нинішньої влади була підготовлена і представлена програма президента, яка була оцінена досить позитивно як вітчизняними, так і іноземними фахівцями — тому що у ній декларувалися основні реформи, які потрібно зробити в Україні, щоб економічна динаміка розвивалася належним, позитивним чином.

Однак практика і виконання програмних документів вкрай відставали від тих намірів і дій, які вимагалися. По суті, на сьогоднішній день жодна з реформ не проведена в повній мірі. Жодна з реформ не доведена до логічного кінця. Дуже багато розпочатих реформ припинялося як через неготовність влади, так і неприйняття населенням.

Можна взяти, наприклад, податкову реформу, Податковий кодекс. Ідеї були закладені спочатку непогані — зниження податкового тиску, упорядкування податків, однозначні правила гри для всіх, упорядкування пільг. Однак, як тільки Податковий кодекс ухвалили, відразу ж стався масовий протест підприємців. Президент змушений був накласти вето. Після цього знову прийняли, але малий бізнес залишився незадоволеним. Давалося доручення Кабміну продовжити пошук рішень. Тим не менш, незадоволеність залишилася і залишається, і, як результат, нинішній бюджет вказує на те, що належних надходжень до бюджету немає. Навіть ті пільги, якими завжди користувалися афганці, чорнобильці, скорочуються.

Що стосується пенсійної реформи, на жаль, єдиним її результатом стало збільшення віку виходу жінок на пенсію. Однак зовсім не вирішили інші проблеми Пенсійного фонду, і ми бачимо, що він як був дефіцитним, так і залишається таким. І для його наповнення шукаються абсолютно невідповідні інструменти та механізми, зокрема, 10-15%-й продаж валюти населенням, щоб відповідні кошти перераховувалися в Пенсійний фонд.

Реформа житлово-комунального господарства навіть не починалася, і, як і раніше, розмови точаться навколо ціни на газ.

Що стосується економічної динаміки, ми бачимо, що не знайдені стимули, щоб почати розвивати економіку в напрямі ефективності. Українська економіка залишається енерговитратною, і результат ми бачимо зараз — трохи похитнувся попит на український метал як основну експортну статтю на світових ринках, і відразу ми маємо різке скорочення показників. Хоч уряд говорить, що зберігається позитивна динаміка, і світова криза не дуже зачепить Україну, але в кращому випадку наш оптимістичний сценарій вказує, що економічне зростання в нинішньому році буде десь на рівні нуля, може трішки більше — 0,2-0,5%.

Діяльність уряду Азарова залишається непублічною. Потрібно звернути увагу на два аспекти. По-перше, традиційно разом із бюджетом представляється програма діяльності уряду на поточний рік. Але останні два роки цю програму не представляли. Вона десь існувала, але абсолютно окремо від бюджету.

Більше того, ще один документ, який завжди повинен бути присутнім при поданні бюджету, — це основні напрями монетарної політики. Такий документ також відсутній. Тобто він є у НБУ, але існує сам по собі.

Наступний момент — цього року бюджет ухвалювався прискореними темпами, але у будь-якому випадку за Бюджетним кодексом, коли приймається бюджет на наступний рік, уряд повинен прозвітувати про його виконання за попередній рік. А такого не було і у минулому році. Системна робота уряду не є публічною, і дуже багато питань, які вирішуються, носять або короткостроково-пожежний характер, або переносяться на потім, а потім з’являються нові актуальні проблеми.