Ґенеза конституційного контролю

Поняття і система правової охорони конституції

В широкому розумінні ОК – це система різноманітних заходів щодо забезпечення реальної дії основного закону, а саме: юридичних, політичних, економічних, соціальних, освітньо-виховних тощо.ОК не відбувається сама собою. Вимагає серйозної організаційної роботи як щодо формування певного світогляду, загальнокультурної, політичної та правової свідомості, так і щодо створення норм та інститутів, матеріальних ресурсів, які забезпечують усебічну дію основного закону. Суб’єктами охорони конституції в такому широкому розумінні цього поняття є всі ті державні органи, об’єднання громадян, фізичні і юридичні особи, які сприяють реалізації конституційних норм.У вузькому розумінні під ОКслід розуміти сукупність лише юридичних засобів, що забезпечують і гарантують дію конституційних норм. Тобто тут мова йде вже про власне правову охорону конституції. В науковій літературі вона визначається по-різному. Загалом правову охорону конституції можна визначити як сукупність правових засобів (гарантій), за допомогою яких забезпечується реалізація конституційних норм і дотримання режиму конституційної законності. Завданням правової охорони конституції є контроль за правомірністю дій суб‘єктів права, а у випадку виявлення правопорушень – вжиття заходів для відновлення порушеного правопорядку, застосування державного примусу до правопорушників, створення умов для запобігання правопорушенням. Захист конституції здійснюють правоохоронні органи, зокрема суди і прокуратура. Правова охорона конституції забезпечується певними засобами, тобто реалізацією відповідних правових гарантій. Гарантії правової ОК– це інституційні та процедурні засоби та заходи, які забезпечують правову охорону і захист інститутів і принципів, закріплених в конституції, а також спрямовані на забезпечення стабільності останньої. Загальновизнаними гарантіями правової охорони конституції є: 1)конституційний контроль; 2) конституційно-правова відповідальність; 3)гарантії стабільності конституції (особливий порядок прийняття конституції і внесення до неї змін).

Основними суб’єктами правової ОК України є держава, суспільство (як важливий інститут громадського контролю) і конкретну особу, особистість (як інститут основоположних прав і свобод). Водночас їх вона вважає і об’єктами правової охорони Конституції. Правова охорона Конституції України — це сукупність юридичних засобів, за допомогою яких досягається виконання всіх встановлених в Основному Законі норм, неухильне забезпечення в усіх сферах життя режиму конституційної законності. Ці юридичні (правові) засоби закріплені і безпосередньо в Конституції України, і в інших законодавчих актах, зокрема в законах України "Про Конституційний Суд України", "Про прокуратуру", "Про судоустрій України" та ін. Головним суб'єктом правовідносин стосовно охорони і захисту Конституції України є народ України.

Ґенеза конституційного контролю

Виникнення конституційного контролю відзначають з часів Римської імперії або старого Німецького Рейху (1180 р.), коли судові органи розглядали спори між правителями. Згадується і про існування попередніх форм конституційного розгляду у Франції із середини ХІІІ ст. У Португалії судово-конституційний розгляд був запроваджений Кодексом Філіпа (Philips Code) у ХVІІ ст. Уперше судову функцію конституційного контролю було визнано в США ще на початку XIX ст. Основою для цього стали рішення верховного суду. У подальшому усталився відповідний звичай. У самому ж основному законі нічого немає про таку функцію судів. І хоч і сьогодні тут дискутуються питання обсягу повноважень судів у сфері конституційного контролю, реальність цих повнова­жень не ставиться під сумнів. Більше того, судова функція конституційного контролю розглядається як один з найважливіших елементів системи стримувань і противаг, що доповнює принцип жорсткого поділу влад. До кінця XIX ст. судова функція конституційного контролю була сприйнята в ряді країн Латинської Америки і Європи. Новий етап у розвитку конституційного контролю почався після першої світової війни. Зокрема, в деяких країнах у 20-і роки XX ст. були утворені конституційні суди. Але справжнє визнання цей інститут одержав після другої світової війни, коли він знайшов відображення в більшості новітніх конституцій. Відповідний інститут сприйнятий майже в усіх країнах Центральної та Східної Європи і в тих, що утворилися на терені колишнього СРСР.Характер і зміст конституційного контролю багато в чому визначаються природою органів, які його здійснюють. Існує дві основні моделі організації конституційного контролю. Одна з них має назву американської. За її умов відповідними повноваженнями наділені всі суди загальної юрисдикції, Наприклад, у США рішення будь-якого загального суду з питань конституційності закону або окремих його положень стає обов'язковим у межах його територіальної юрисдикції. За умов апеляції остаточне рішення приймає верховний суд. Воно є обов'язковим на всій території держави. Перший Конституційний Суд у світі було створено в Австрії у 1920 р. Ідеологом ідей був Г.Кельзен.