Суб'єкти та об’єкти конституційного контролю

Суб'єктами конституційного контролю можуть бути фізичні та юридичні особи, а також державні органи, що володіють правом запиту про конституційність того чи іншого акта. Коло суб'єктів конституційного контролю встановлюється законодавством і наглядової практикою відповідної країни. Система суб'єктів конституційного контролю включає в себе:

1. Органи публічної влади: а) органи державної влади або наділені самостійними правами їх структурні підрозділи або частини їх складу: · Глава держави наглядач за дотримання Конституції за допомогою права вето, звернення до Конституційного Суду, відсторонення посадових осіб, винних у порушенні Конституції і т.д.; · Парламент чи встановлена законом частина його членів; · Самі конституційні суди у випадку, якщо вони наділені правом розгляду справ за власною ініціативою; · Уряд; · Суди загальної юрисдикції як суб'єкти звернення до Конституційного Суду; Суб'єкти федерацій; Захисник народу (прав людини) або прокурор; б) органи місцевого самоврядування; 2. Союзи фізичних осіб як суб'єкти права на звернення до Конституційного Суду: а) політичні партії; б) громадські об'єднання; 3. Фізичні особи як суб'єкти права на звернення до Конституційного суду: а) громадяни; б) іноземні громадяни; в) особи без громадянства. В одних зарубіжних країнах коло суб'єктів конституційного контролю досить широке, а в інших, навпаки, - вузьке. Так, згідно зі ст. 125 Конституції Російської Федерації Конституційний Суд вирішує справи про відповідність Конституції за запитами Президента Російської Федерації, Ради Федерації, Державної Думи, однієї п'ятої членів Ради Федерації чи депутатів Державної Думи, уряду, Верховного Суду та Вищого Арбітражного Суду, органів законодавчої та виконавчої влади суб'єктів Російської Федерації. За Конституцією Республіки Болгарія (п. I ст. 150) Конституційний Суд діє за ініціативою не менш як однієї п'ятої народних представників, Президента, Ради Міністрів, Верховного касаційного суду. Верховного адміністративного суду та головного прокурора, а також громадських рад у спорах між органами місцевого самоврядування та центральними виконавчими органами. Досить широке коло суб'єктів конституційного контролю існує в Австрії, Іспанії та деяких інших зарубіжних країнах. Скорочення кількості суб'єктів конституційного контролю (Франція, Ірландія, Італія) приводить до того, що виконавча влада (глава держави та уряд) уможливлює обмеження повноваження законодавчої влади.

У деяких зарубіжних країнах передбачена процедура розгляду в Конституційному Суді індивідуальної скарги на порушення конституційних прав (Російська Федерація, Німеччина, Словаччина та ін.). Як правило, конституційна скарга може бути подана особою, конституційне право якої порушене, тільки після розгляду справи у звичайному судовому порядку.Проте слід пам'ятати, що широке коло суб'єктів конституційного контролю можливе за умов розвинутої правової системи. У тих країнах, де органами конституційного контролю виступають загальні суди, оспорювати конституційність закону чи іншого акта може будь-який громадянин, але тільки у зв'язку з розглядом конкретної справи, для вирішення якої застосовується оспорюваний закон (США, Австрія, Індія та ін.). В Японії громадяни мають право звертатися до загального суду з позовом про неконституційність закону. Виносячи рішення у справі, орган конституційного контролю може визнати суперечливим конституції або весь закон, або окремі його положения. За загальним правилом (винятки згадувалися вище) рішення органу конституційного контролю є остаточним і може бути переглянуте тільки ним самим. Об’єктами конституційного контролю є діяльність чи акти відповідних суб’єктів (органів, посадових осіб, об’єднань тощо). Перелік об’єктів конституційного контролю визначається законодавством відповідних держав по-різному. Загалом об’єктами конституційного контролю, що здійснюється конституційними судами, в зарубіжних країнах є:- акти парламенту (закони, регламенти тощо);- акти глав держав;- акти органів виконавчої влади (уряду, рідше - центральних і місцевих органів виконавчої влади);- акти органів суб’єктів федерації;- спори про компетенцію (між вищими органами влади, центральними і місцевими органами влади, суб’єктами федерації і державою загалом тощо);- акти судових органів, органів прокуратури;- міжнародні договори;- діяльність політичних партій та інших об’єднань громадян;- дотримання законодавства про вибори і референдум.