Конгруентність і неконгруентність

За Юнгом, крім особистого несвідомого, існує ще й колективне несвідоме, що містить досвід розвитку всього людства і передається від покоління до покоління. За переконанням Юнга, психіка дитини при народженні0не є „чистою дошкою”, а містить певні структури (архетипи), що надалі впливають на її розвиток, формування її „Я” та способи взаємодії зі світом.

Основу колективного несвідомого становлять архетипи, тобто „форма без змісту”, що організовує і спрямовує психічні процеси. Архетипи виявляють себе у вигляді символів: в уяві героїв, міфах, фольклорі, обрядах, традиціях тощо як узагальнений досвід наших предків. Головні з них – архетип матері, тобто збірний образ жінки, архетип батька, що визначає загальне ставлення до чоловіків. Юнг зарахував до архетипів і основні елементи структур особистості, виділяючи такі елементи: персону Его, тінь, Аніму (у чоловіків), Анімус (у жінок) і самість.

Структура особистості (за Юнгом):

Персона

Его Свідомість

--------------------------------------------------------------------

Тінь Індивідуальне

Аніма та Анімус несвідоме

Самість

Колективне несвідоме

Персона (особистість) – найверхній шар особистого свідомого; це візитна картка „Я”: манера говорити, мислити, вдягатися, це характер, соціальна роль, здатність самовиражатися у суспільстві. Persona – латинське слово, яке означає маску, що вдягали грецькі актори для умовного позначення тієї чи іншої ролі.

„Его” – центр свідомості, і тому відіграє основну роль у свідомому житті: створює відчуття усвідомленості і послідовності наших думок та дій, відповідальне за зв’язок свідомого і несвідомого.

Тінь – центр особистого несвідомого, куди входять бажання, переживання, тенденції, що заперечуються індивідуумом як несумісні з існуючими соціальними стандартами, поняттями про ідеали і т.д. У житті ми звичайно ототожнюємося з персоною і намагаємося не помічати все, що вважаємо хибним, низьким у своїй особистості. Особистість та її відносини зі світом тим гармонійніші, чим повніше усвідомлюється тінь. Вона іде своїми коренями в колективне несвідоме, є джерелом творчості, сховищем життєвої енергії, інстинктів.

Аніма й Анімус це уявлення про себе як про чоловіка або жінку, винесене в несвідоме як небажане для даного індивіда. Аніма (у чоловіків) має звичайно феміністичний зміст, а Анімус (у жінок) – маскуліністичне. „Кожний чоловік, пише Юнг, - несе в собі вічний образ жінки – не тієї або іншої певної жінки, але образ жінки як такої. Цей образ – відбиток, або архетип, усього родового досвіду жінчності, скарбниця усіх вражень, що коли-небудь вироблялися жінками. Оскільки цей образ несвідомий, він завжди так само несвідомо проектується на улюблену жінку, він є однією з головних основ привернення й відштовхування.

Аніма й Анімус – найстаріші архетипи, що справляють великий вплив на поведінку індивідуума.

Самість – архетип цілісності особистості, самість об’єднує свідоме і несвідоме, що взаємно доповнюють одне одного до цілісності. За Юнгом, самість означає всю особистість.

Самість – поняття, введене Юнгом для опису вищої точки особистісного росту, що втілює тотальність, цілісність людської істоти. Якщо Его – центр свідомості, то самість – центр всієї психіки, в ній зосереджена ідентичність людини, поєднані всі протилежності. Сутність людини полягає в тому, як вона розуміє себе (Его), чи в тому, що про неї думають і чого очікують від неї інші (Персона).

Самість гармонізує відносини різних сфер психіки, зсуваючи центр особистості з свідомого Его в точку, де виникає єдність свідомого і несвідомого. Розвиток Самості означає, що людина знає і приймає всі свої прояви, прагне до цілісності всіх сфер психіки. Тому Самість визначається як архетип смислу.

Самість являється також архетипом божественного. Її проекції сприймаються надлюдська, вища сутність, так як самість вміщає в себе більше ніж свідомість. Коли людина звертається до Бога, вона прагне таким чином з’єднатися зі своєю сутністю. Тому найбільш життєстійкими виявилися релігії, в яких створені персоніфіковані образи бога (християнство, буддизм, іслам). В образі Христа поєдналися протилежності божественного і людського, духовного і матеріального, зовнішнього і внутрішнього. Такий багатозначний символ створив умови для асиміляції свідомістю змісту колективного несвідомого.

Найбільш розповсюджена репрезентація архетипу смислу – втілення початку і завершення процесу індивідуації – архетипи Божественної дитини і Мудрого Старця. В образі немовляти свідоме, а образ Мудрого Старця представляє повернення до первинної єдності через асиміляцію свідомістю змісту несвідомого.

Аналітична психотерапія Юнга базується на здатності людини до самопізнання і саморозвитку, на злитті її свідомого і несвідомого (процес індивідуації), що, за Юнгом, дозволяє самості стати центром особистості, а це, у свою чергу , допомгає індивідууму досягти самореалізації.