Структура самосвідомості за В.С. Мерліним

Всі елементи самосвідомості (своя тотожність, своє Я як активне, дієве начало, психічні властивості і якості; соціально-моральні самооцінки) пов’язані функціонально і генетично. Але формуються вони не одночасно.

Зародки усвідомлення тотожності з’являються вже в маленької дитини. У відповідності з теорією Еріксона основи особистісного розвитку людини закладаються на першій стадії, що триває від народження до 18 місяців. В цей час дитина повинна набути почуття довіри до оточуючого світу. Це є основою формування позитивного самовідчуття.

Почуття довіри до світу є для дитини опорою для набуття нового досвіду, гарантією правильного переходу до наступних фаз розвитку. В оточенні, сприятливому для довіри, дитина почуває, що її люблять, завжди готові прийняти.

Закладається основа для майбутніх взаємодій з іншими людьми і для формування позитивного ставлення до самого себе.

Так як довіра можлива тільки по відношенню до самого себе.

Так як довіра можлива тільки по відношенню до чогось, то вона не може почати розвиватися раніше, ніж дитина навчиться виділяти людей і об’єкти.

Усвідомлення „Я” відбувається приблизно з 3-х років.

Друга стадія розвитку дитини триває від півтора до 3-4 років. В цей період дитина усвідомлює своє індивідуальне начало і саму себе як активну діючу істоту. Головний позитивний результат – досягнення почуття незалежності.

Дитина повинна перейти від повної залежності від дорослих до відносної самостійності. З’являється прагнення самостійно все робити, ( „Я сам”). Але світ дорослих накладає певні обмеження. Прагнення дитини в автономії відображається в експериментуванні і в самоствердженні, що може призвести до зіткнень з батьками. Ці конфлікти можуть викликати почуття невпевненості.

Причому вибір шляху, за яким вирішується ця криза, найсерйознішим чином відображається на усьому подальшому розвитку дитини. Свідомість дозріває одночасно з довільним рухом, так як він створює умови для усвідомлення дитиною своїх дій і супроводжуючих їх переживань.

Однією із суттєвих умов розвитку самосвідомості є освоєння мови. З появою мови виникає можливість розрізняти сигнали, що надходять із зовнішнього та внутрішнього середовища і присвоювати їм різні назви. Тоді будь-яке збудження може бути „вирване” з його природного зв’язку і утримано в пам’яті окремо та ізольовано від інших. Тим самим створюються умови для відокремлення збуджень, що йдуть із зовнішнього середовища, від збуджень, що йдуть збоку внутрішніх органів. Таким чином, в дитини виникають передумови для виділення себе із зовнішнього світу.

Ранні стадії у розвитку самосвідомості співставляються з переходом дитини від випадкових дій до цілеспрямованих вчинків. Спочатку виникає відчуття, що „Я” – це тіло. Частини власного тіла усвідомлюються дитиною по мірі того, як вона стає здібною довільно ними керувати. Відокремлення себе від власних дій закріпляється в засвоєнні дитиною власного імені. В два роки виникає класична формула „Я сам”. До цього діти говорять про себе в різних особах „Аня вмилася”. Приблизно до трьох років дитина повністю оволодіває займенником „я” і починає активно самовиражатися в мові. Поступово розуміння свого „Я” в дитини розширюється і включає не тільки себе, але й близьких: „мій тато”, „моя мама”, „моя бабуся”. Розвиваючись, дитина включає в своє „Я” все більше об’єктів: одяг, сім’ю, дім, майно, результати своєї праці, потреби.

Усвідомлення дітьми свого „Я” відбувається поступово. Спочатку дитина усвідомлює дії інших людей, потім через них – і власні дії; їх виокремлення пов’язане з розвитком наслідування, уявлення і звукової мови. Наслідування та уявлення розвертаються в двох різних планах: перше – в руховому, друге – в плані образів і символів, але вони мають дещо спільне, обумовлене схожістю їх ролі. Наслідування та уявлення дозволяють здійснювати зведення вражень дитини в єдину часову структуру, яка не залежить від темпу розвитку подій у зовнішньому середовищі, - так звану модель світу. В моделі світу відбувається організація цінностей за рахунок співвідношення мотивів і дій, і до кінця дошкільного періоду в дитини виникає відносно стійка ієрархічна система мотивів, що перетворює її з істоти ситуативної, підпорядкованої безпосереднім подразникам і бажанням, в людину організовану, здібну керуватися стійкими бажаннями.

Суттєвий вплив на розвиток і закріплення певних мотивів і цілей мають заохочення і покарання, що застосовуються в процесі виховання. Покарання, як правило, має на меті виключення вчинків, викликаних небажаними мотивами. Але експериментальні дослідження показали, що покарання за здійснення якоїсь дії і пов’язані з ним негативні емоції не виключають її повторення в майбутньому, а лише дещо знижують її ймовірність. Для надіййного попередження небажаних вчинків необхідно, щоб вони втратили свою привабливість і перестали викликати позитивні емоції в людини, так як тільки позитивні емоції сприяють закріпленню потреби і виступають як інструмент потреб розвитку.

Кожне досягнення приносить сильне позитивне емоційне підкріплення і тим самим дає сили для майбутнього руху вперед. В дошкільному віці мотиви дитини все більше визначаютьс ясвідомо поставленою метою. Поступово часовий інтервал, коли визначений провідний мотив, який надає всій поведінці певний зміст, подовжується, він ще не такий великий, і тому в дитячому і підлітковому періодах процеси формування нових мотивів, установок і цілей протікають досить бурхливо.

Розвиток самосвідомості молодшого школяра.

У віці 6-11 років дитина в цілому усвідомлює, що представляє собою деяку індивідуальність. Вона знає, що зобов’язана вчитися та змінювати себе в процесі навчання, засвоюючи колективні знання і відповідаючи системі соціальних очікувань у відношенні до її поведінки і ціннісних орієнтацій.

Втой же час діти починають розуміти, що відрізняються від інших, і починають переживати свою унікальність, свою „самість”, прагнучи утвердити себе серед дорослих і однолітків. При цьому розвиток самосвідомості, тобто звернення психічної діяльності на дослідження свого „Я”, - тривалий процес, який проходить в декілька етапів.

Рахується, що з переходом від свідомості до самосвідомості ( усвідомлення себе, як не схожого на інших людей) пов’язане утворення характеру. Виникаючи на основі природних особливостей, властивостей нервової системи і темпераменту і формуючись під впливом соціального оточення, характер перетворює природну основу і стає визначальною якістю індивідуальності людини. В подальшому саме характер визначає особливості мислительної діяльності, почуття і вчинки людини.

В молодшому шкільному віці самосвідомість дитини інтенсивно розвивається, наповнюючись новими ціннісними орієнтаціями.

Велике значення для дитини цього віку мають також особливості обличчя і тілесна експресія. По виборці з 300 неблагополучних учнів С.А.Белічева встановила , що 10% з них виявилися в ізоляції у зв’язку з різними фізичними вадами.Ізольовані учні недооцінюють власні сили і перебільшують труднощіжиттєвих задач. І замість того, щоб використовувати стратегію вирішення проблем, вони будуть шукати шляхи тиранії – або демонструвати свою слабкість, або проявляючи жорстокість.

В 6-7 років дитина остаточно усвідомлює статеву належність. Усвідомлення своєї статевої ролі передбачає розуміння того, як до цього відносяться оточуючі, наскільки його стать відповідає їх очікуванням.

Не дивлячись на велике значення обличчя, тіла, статі, головну роль у самовизначенні молодшого школяра грає навчальна діяльність. Діти прагнуть до самоствердження перш за все в навчанні. Якщо потреба в самоствердженні не задовільняється, вона може вилитися в капризи, смуток, заздрощі чи в постійне почуття суперництва.. Саме в цей період діти починають розуміти, які значення мають слова „повинен”, „зобов’язаний”, що означає слово „совість”; в них пробуджується почуття гордості чи провини в залежності від вчинка. Це сприяє розвитку посидючості, самоконтролю і почуття відповідальності.

Повне становлення усвідомлюючої себе особистості відбувається лише в підлітковому віці, внаслідок освоєння сімейних, професійних, суспільних ролей. Саме вони визначають подальший шлях розвитку свідомості і самосвідомості підлітка. Рахується, що „образ Я” і „концепція Я” дозрівають до 9-10 років, а до 13 років в них включається інформація про власні плани на майбутнє. З цього часу підліток надає особливе значення організації цього майбутнього і його інтереси, цінності та очікування суттєво змінюються.